Ухвала КАС ВС № 800/573/16

УХВАЛА 20 грудня 2023 року м. Київ справа №800/573/16 адміністративне провадження №П/9901/965/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Головуючої судді Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Чиркіна С.М., Гімона М.М., Кравчука В.М., за участю секретаря судового засідання Буденка В.В., учасники справи: представник позивача Кучерук Н.С., представник відповідача Пантюхова Л.Р., представники третіх осіб: Шокун О.В., Яновський А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представниці Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» адвоката Кучерук Ніни Станіславівни про поновлення провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» до Президента України, треті особи: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України, Кабінет Міністрів України, ОСОБА_1, про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття Указу в частині, УСТАНОВИВ:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» (далі також Товариство, ТОВ «М.С.Л.», позивач) звернулося до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента України (далі також відповідач), треті особи: Рада національної безпеки і оборони України, Служба безпеки України, Кабінет Міністрів України (далі також РНБО, СБУ, КМУ відповідно), ОСОБА_1, у якому просило визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття Указ Президента України від 17.10.2016 №467/2016 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію рядка 98 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16.09.2016, яким щодо нього продовжено дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), застосованих рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015 (із змінами, внесеними рішеннями Ради національної безпеки і оборони України від 17.09.2015 та від 20.05.2016), введеним в дію Указом Президента України від 16.09.2015 №549/2015, та застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на один рік (далі також спірний, оскаржуваний Указ). 2. 08.06.2017 у судовому засіданні представником Служби безпеки України заявлено клопотання про зупинення провадження у справі №П/800/573/16, яке мотивоване тим, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07.02.2017 витребувано у Служби безпеки України матеріали та матеріальні носії інформації, які стали підставою для прийняття рішення про внесення позивача до переліку осіб, до яких застосовуються персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

3. Ці докази (оригінали документів) знаходяться у справі №П/800/162/16, у зв`язку з чим Служба безпеки України не має можливості надати необхідні суду матеріали та матеріальні носії для всебічного та повного розгляду даної справи.

4. Крім того заявник зазначав, що у іншій справі №П/800/162/16 за позовом ТОВ «М.С.Л.» до Президента України, Вищий адміністративний суд України зупинив провадження у справі і звернувся до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VIІ.

5. Вирішуючи це клопотання, колегія суддів виходила з положень пункту 3 частини першої статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній станом на момент ухвалення цього судового рішення, якою встановлено, що суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

6. Колегія суддів установила, що в провадженні іншої колегії суддів Вищого адміністративного суду України перебуває справа №П/800/162/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» до Президента України, предметом оскарження у якій є Указ Президента України від 16.09.2015 №549/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» у частині введення в дію рядка 98 додатка 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 02.09.2015, яким до позивача застосовано персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).

7. Враховано, що оскаржений Указ Президента України від 17.10.2016 стосується продовження санкцій, застосованих до позивача вищевказаним Указом від 16.09.2015.

8. Отже, за висновками суду, обидві справи пов`язані в певній частині однаковими обставинами і засобами їх доказування, які є у справі №П/800/162/16.

9. Ураховуючи вищенаведене, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.07.2017 клопотання Служби безпеки України про зупинення провадження у справі П/800/573/16 задоволено та зупинено провадження у справі.

10. У подальшому представником позивача на підставі відповідної заяви було ініційовано перегляд вказаної вище ухвали Верховним Судом України.

11. За результатом розгляду заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.07.2017 у справі П/800/573/16 Верховний Суд, враховуючи положення Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», пункту 1 частини першої Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діє з 15.12.2017), прийняв постанову від 13.12.2018.

12. У мотивувальній частині цієї постанови Верховний Суд зазначав, що зупиняючи провадження у справі, Вищий адміністративний суд України виходив з неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи - №П/800/162/16, провадження у якій зупинено ухвалою від 26.05.2017, що, за висновками колегії суддів, узгоджується з вимогами статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки обидві справи є пов`язаними, і вирішення цієї справи об`єктивно залежить від судового рішення у справі №П/800/162/16, в якому об`єктом судового контролю є первинний адміністративний акт.

13. Відповідно до резолютивної частини постанови Верховного Суду від 13.12.2018 у справі П/800/573/16 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017 у справі №П/800/573/16 відмовлено, а справу №П/800/573/16 передано Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції для подальшого вирішення питання про поновлення провадження у справі та її розгляду.

14. У подальшому до Верховного Суду від управління правового забезпечення Служби безпеки України надійшли матеріали інформування щодо підстав застосування санкцій до ТОВ «М.С.Л.», які мають гриф обмеження доступу «для службового користування» (зареєстровані у канцелярії Суду 21.09.2022).

15. Рішенням Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №800/162/16 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» до Президента України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України, Служби Безпеки України про визнання незаконним та нечинним указу в частині - відмовлено повністю.

16. Це рішення оскаржено позивачем до Великої Палати Верховного Суду в апеляційному порядку.

17. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 позивачу поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №800/162/16 та відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 15.02.2023 призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 23.03.2023 о 10 годині 30 хвилин у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

18. Станом на цей час, апеляційний перегляд справи №800/162/16 не завершено, а рішення Верховного Суду від 29.11.2022, ухвалене у цій справі, законної сили не набрало.

19. У матеріалах справи міститься клопотання представниці ТОВ «М.С.Л.» - адвоката Кучерук Ніни Станіславівна, у якому остання просить поновити провадження у справі, посилаючись на те, що у зв`язку з викладенням Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції згідно із Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII та припиненням з 15.12.2017 здійснення процесуальної діяльності, зокрема, Вищим адміністративним судом України, початком роботи Верховного Суду, відпали раніше визначені підстави для зупинення провадження у справі.

20. У своєму клопотанні Кучерук Н.С. також наголошувала на тому, що тривале перебування справи в суді першої інстанції, яке зумовлено порушеннями зі сторони держави, призводить до порушення права позивача на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та свідчить про відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

21. Заявниця наполягала й на тому, щоб здійснювати розгляд поданого нею клопотання та справи загалом за її участю.

22. За приписами пункту 3 частини третьої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

23. Норми частини першої статті 42 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що учасниками справи є сторони, треті особи, які, однак, за змістом частини першої статті 55 цього ж Кодексу, можуть брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

24. Частина перша статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

25. Аналіз таких приписів процесуального закону засвідчує, що учасники справи та особи, які їх представляють у суді, мають право як подавати відповідні заяви та клопотання, так і наводити заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. Можливість практичної реалізації цих прав повинна бути забезпечена судом під час усього розгляду справи.

26. Зміст викладених у клопотанні представниці ТОВ «М.С.Л.» про поновлення провадження у справі доводів вказує на те, що такі спрямовані, насамперед, на реалізацію позивачем своїх прав, у тому числі щодо надання пояснень, пов`язаних із зміною законодавчого регулювання адміністративного процесу, та обставин, які виникли після зупинення провадження у справі за тривалий час.

27. Тому, з метою забезпечення дотримання процесуальних прав усіх учасників справи та надання їм можливості висловити свою думку стосовно вищезгаданого клопотання, а також беручи до уваги тривалість провадження у цій справі й обставини, що виникли після зупинення провадження у справі, ухвалою Верховного Суду від 13.09.2023 питання про поновлення провадження у справі призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

28. У судовому засіданні представниця позивача наведені у клопотанні аргументи та вимоги підтримала і просила поновити провадження у справі. Присутня у судовому засіданні представниця відповідача залишила це питання на розсуд суду.

29. Вирішуючи питання про поновлення провадження у справі, що розглядається, а також надаючи оцінку доводам учасників справи та враховуючи висловлену ними думку в судовому засіданні, колегія суддів виходить з такого.

30. Частинами першою, другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

31. З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина п`ята статті 125 Конституції України).

32. Такі конституційні приписи знайшли своє відображення й у Законі України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», а саме - у частині першій статті 7 цього Закону, згідно з якою кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

33. В адміністративному судочинстві право на звернення до суду та способи судового захисту закріплені у нормах статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, за змістом частини першої якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист певним шляхом.

34. Право на справедливий суд гарантовано й статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визнається і діє в Україні та ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97. Зокрема зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

35. У практиці ЄСПЛ неодноразово вирішувалось питання стосовно дотримання гарантованого Конвенцією права на доступ до суду, права на справедливий судовий розгляду упродовж розумного строку.

36. Так, у рішенні ЄСПЛ від 18.01.2005 у справі «Полтораченко проти України» (заява №77317/01) Суд наголосив, що «розумна» тривалість провадження повинна бути оцінена відповідно до обставин справи і з огляду на наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору (див., серед іншого, Фридлендер проти Франції, №30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII). Суд знову повторює, що тільки затримки, які виникли з вини держави, можуть бути підставою для встановлення невідповідності вимогам «розумного строку» (див. Хюмер проти Польщі, №26614/95, п. 66, рішення від 15.10.1999).

37. Оцінку доводам про порушення прав заявників на доступ до суду та розгляд їх справи упродовж розумного строку ЄСПЛ надавав й у справі «Полях та інші проти України» (Заяви №58812/15 та 4 інші - див. перелік у додатку) від 17.10.2019, яке набуло статусу остаточного 24.02.2020 (далі - рішення ЄСПЛ у справі «Полях та інші проти України»).

38. У пункті 171 вищевказаного рішення ЄСПЛ, цей Суд повторив, що саме Договірні держави мають організовувати свої судові системи так, щоб їхні суди могли гарантувати кожному право на отримання остаточного рішення у спорах щодо прав та обов`язків цивільного характеру упродовж розумного строку (див. рішення у справі «Прихід греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії» [ВП], заява №76943/11, пункт 142, від 29 листопада 2016 року). Розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у світлі обставин справи та з урахуванням критеріїв, встановлених у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки заявника та відповідних органів влади, а також важливості предмету спору для заявника (там само, пункт 143).

39. У пунктах 173, 174 цього ж рішення ЄСПЛ вказано, що провадження тривають понад чотири з половиною роки (див. пункти 36, 41 і 43) в одній інстанції, враховуючи також провадження у Конституційному Суді України. Суд визнав, що така тривалість не є короткою в абсолютному вимірі та може порушити питання дотримання пункту 1 статті 6 Конвенції (див. для порівняння рішення у справах «Гінчо проти Португалії», від 10.07.1984, пункти 29 - 41, Серія A №81; «Требовч проти Словенії», заява №42863/02, пункти 15 - 17, від 01.06.2006; «Світлана Орлова проти Росії», заява №4487/04, пункти 41, 50 - 52, від 30.07.2009 та «Мошат проти Словаччини», заява №27452/05, пункти 24 і 25, від 21.09.2010).

40. Згідно з обставинами у справі, яка розглядається, і які не заперечуються сторонами, персональні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на один рік вперше були застосовані до ТОВ «М.С.Л.» Указом Президента України від 16.09.2015 №549/2015 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

41. Згодом строк застосування цих санкцій продовжено на один рік Указом Президента України від 17.10.2016 №467/2016 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 16 вересня 2016 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».

42. Обидва цих Укази Президента України в частині, в якій вони стосуються прав та інтересів ТОВ «М.С.Л.», останнє оскаржило в судовому порядку у справах №800/162/16 (адміністративне провадження №П/9901/403/19) та №800/573/16 (адміністративне провадження №П/9901/965/18).

43. Як можна стверджувати зі змісту мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 13.12.2018, прийнятій у справі, що розглядається, за результатом перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 08.06.2017, якою зупинено провадження у справі, підставою для зупинення провадження у справі слугували норми статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15.12.2017, оскільки обидві вищевказані справи є пов`язаними, і вирішення справи №800/573/16 об`єктивно залежить від судового рішення у справі №800/162/16, в якому об`єктом судового контролю є первинний адміністративний акт.

44. Тобто, обставини, які підлягають встановленню у справі №800/162/16, мають преюдиційне значення для справи №800/573/16, яка наразі розглядається.

45. Водночас, Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21, прийнятій у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, зазначав, що преюдиція - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

46. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України в поточній редакції, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

47. Отже, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.

48. Разом з тим, для спростування преюдиційних обставин учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

49. І якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

50. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 28.04.2018 у справі № 825/705/17, від 06.03.2019 у справі №813/4924/13-а, від 12.10.2020 у справі №814/435/18 та від 20.04.2021 у справі №817/1269/17.

51. Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі №640/8728/21 також висловив правові позиції про те, що преюдиція під час встановлення та перевірки обставин справи не має абсолютного характеру, оскільки відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

52. Порівняння засада (принципів) цивільного та господарського судочинства, закріплених у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України відповідно із засадами (принципами) адміністративного судочинства, дозволяє стверджувати, що принцип офіційного з`ясування всіх обстави у справі є обов`язковим лише при вирішенні публічно-правових спорів.

53. Згідно з імперативними положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

54. За позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постанові від 29.11.2019 у справі №818/154/16, принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази

55. Колегія суддів враховує, що судове рішення по суті спору у справі №800/162/16, до закінчення розгляду якої зупинялось провадження у справі №800/573/16, законної сили не набрало.

56. Однак колегія суддів бере до уваги і те, що строк розгляду справи №800/162/16, у тому числі в суді апеляційної інстанції, який ще не завершено, загрожує розумній тривалості провадження у справі №800/573/16.

57. До того ж, з моменту зупинення провадження у справі, що розглядається, процесуальний закон зазнав суттєвих змін, як і підходи до застосування норм процесуального права, зокрема, у питанні преюдиції в інших справах, процедури доказування та оцінки доказів. Відповідне правозастосування, яке викладене вище у цій ухвалі, у Верховному Суді є сталим та послідовно підтримується.

58. Тож, зважаючи на вищевикладене, а також на наявний у справі, яка розглядається, обсяг матеріалів, у тому числі й тих, які надійшли після зупинення провадження, колегія суддів вважає за можливе поновити провадження у справі №800/573/16, оскільки обставини, які перешкоджали її подальшому розгляду, наразі відпали.

59. Поновлення провадження у справі, що розглядається, є необхідним для забезпечення виконання завдання адміністративного судочинства та дотримання процесуальних прав учасників справи.

60. За приписами частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу.

61. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що провадження у справі, яка розглядається, належить поновити, про що постановити відповідну ухвалу.

62. Керуючись статтями 237, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд УХВАЛИВ: Клопотання представниці Товариства з обмеженою відповідальністю «М.С.Л.» адвоката Кучерук Ніни Станіславівни про поновлення провадження у справі №800/573/16 задовольнити. Поновити провадження у справі. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується. Головуюча суддя Н.В. Коваленко Судді: Я.О. Берназюк С.М. Чиркін М.М. Гімон В.М. Кравчук