Постанова Київський апеляційний суд № 756/11549/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №756/11549/22 Головуючий у 1 інстанції: Тиха О.О. провадження №22-ц/824/11204/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 22 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : Позивач ТОВ «Вердикт капітал» звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 , який обгрунтовував тим, що 09.10.2020 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 на підставі Заявки-анкети відповідача №3289105 укладено Договір позики №0985391249/1 в електронній формі. Відповідно до умов вказаного договору та згідно Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 5 000 грн для власних потреб за умовами програми «MoneyBOOM Loyal». Вказаним договором передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору. Зазначав, що 16.12.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт капітал» укладеного Договір факторингу №16-12/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, зокрема за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року, укладеним з ОСОБА_1 у сумі 78 237,50 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 73 237,50 грн - сума заборгованості за відсотками. З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року, яка утворилася станом на 08.11.2022 у сумі 78 237,50 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 грн, а також витрати на правничу допомогу - 9 000 грн. У січні 2023 року представник відповідача - адвокат Калінін С.К. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, що позивачем нараховано відсотки за користування позикою поза межами строку кредитування, тому відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення з неї заборгованості за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року у сумі 10 250 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); та нарахованими процентами за період кредитування (30 днів) у розмірі 5 250 грн. Вказував, що таким чином, позовні вимоги в частині стягнення відсотків, нарахованих поза межами строку кредитування, тобто після 08.11.2020 року, є безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, просив відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, оскільки останнім не доведено, що вказана правова допомога надавалась в межах даної цивільної справи. Додатково просив стягнути з ТОВ «Вердикт капітал» на користь ОСОБА_1 правничу допомогу у сумі 5 648,42 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт капітал» заборгованість за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 у розмірі 10 250 гривень, яка утворилась станом на 08.11.2022 року. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 325 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 179 гривень. Стягнуто з ТОВ «Вердикт капітал» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 648 грн 50 коп. В апеляційній скарзі ТОВ «Дебт Форс» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в тому числі сплатити судовий збір. Скарга обґрунтована тим, що задовольняючі позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Вказує, що між сторонами були здійснені всі необхідні дії задля придбання, припинення або зміни цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, зокрема, в частині підписання кредитного договору, що свідчить про погодження сторонами його істотних умов. Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Рішенням суду встановлено, що відповідачем не виконано зобов`язання за Договором позики №0985391249/1 від 09.10.2020 року, відповідно з нього підлягає стягненню на користь позивача ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за цим правочином. Укладаючи договір позики ТОВ «ІНФІНАНС» та відповідач вчинили дії, визначені ст.11 Закону «Про електронну комерцію. Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором (у відповідності до ст.12 Закону). Відповідно до п. 4.15. Кредитного договору, сторони дійшли згоди, що цей договір укладається в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг». Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Таким чином, Кредитний договір є таким, що укладений з додержанням вимог закону, в тому числі в частині письмової форми. Волевиявлення на укладення якого відповідач виявив у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, направивши ТОВ «ІНФІНАНС» підписану електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідь про прийняття пропозиції укласти електронний кредитний договір (акцепт) у формі електронного повідомлення. На підставі вишевикладеного, вважає, що відповідач міг передбачити всі наслідки, був ознайомлений з умовами кредитування та відповідальністю за порушення кредитних зобов`язань по Кредитному договору. Відповідно до Акцепту оферти від 09 жовтня 2020 року на укладення Договору надання позики, в тому числі і на умовах Фінансового кредиту №0985391249/1 від 09 жовтня 2020 року та отримання кпєлиту згідно та Заявки - анкети № 3289105 від 09 жовтня 2020 року, визначені основні умови кредиту (траншу): - Розмір кредиту 5 000 грн; - Строк користування кредитом 30 днів; - Строк дії Договору 3 роки. - Відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом, застосовується за умови належніого виконання умов Договору та відсутності Пролонгації; - Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 2 625 грн, за умови належного виконання умов Договору та відсутності Пролонгації; - Річна відсоткова ставка 638,75%, застосовується за умови належного виконання умов Договору та відсутності Пролонгації; - Реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75%, за умови належного виконання умов Договору та відсутності Пролонгації; - Номінальна відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом, застосовується у випадках передбаченими Правилами; - Номінальна річна відсоткова ставка 638,75%, застосовується у випадках передбаченими Правилами; - Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить 2 625 грн, при використанні номінальної відсоткової ставки; - Реальна річна процентна ставка за кредитом становить 638,75%, при використанні номінальної відсоткової ставки. - Максимальна відсоткова ставка 3,5% за один день користування кредитом, застосовується за умови неналежного виконання умов Договору; - Максимальна річна відсоткова ставка 1277,5%, застосовується за умови неналежного виконання умов Договору; - Реальна річна процейтна ставка за кредитом становить 1277,5%, за умови неналежного виконання умові Договору. Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язання повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння Ціна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц). За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та її представником не надано доказів погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту, тому з неї слід стягнути на користь ТОВ «Вердикт капітал» заборгованість за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року у сумі 5 000 грн, тобто суму кредиту, отриману останньою. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що дані правовідносини врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України). За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону). Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що 09.10.2020 року між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №0985391249/1 в електронній формі, який підписано шляхом підписання Акцепту оферти від 09.10.2020 року на укладення Договору надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту 0980236541/2 від 09.10.2020 року та отримання кредиту згідно Заявки-анкети № 3289105. При цьому, відповідачем надано згоду на використання при укладенні цього правочину одноразового ідентифікатора, в якості аналога її власноручного підпису. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 5 000 грн, строком на 30 днів, з процентною ставкою 1,75 % за один день користування кредитом за умови належного виконання умов договору, тобто річною ставкою - 638,75. У той же час, за умови неналежного виконання договору передбачена максимальна відсоткова ставка у розмірі 3,5% за один день користування кредитом, тобто 1277,5% річних. Згідно із квитанцією за сплатою № 68792202 від 09.10.2020 ТОВ «ІНФІНАНС» здійснено переказ коштів на картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 в сумі 5 000 грн. На підставі Договору факторингу №16-12/21 від 16.12.2021 року, укладеного між ТОВ «ІНФІНАНС» та ТОВ «Вердикт капітал», ТОВ «Вердикт капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року. Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 16.12.2021 до Договору факторингу №16-12/21 та розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача перед ТОВ «Вердикт капітал» складає 78 237,50 грн, з яких: 5 000 грн - заборгованість за кредитом (за тілом кредиту); 73 237,50 грн - сума заборгованості за відсотками. Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Правовідносини з приводу відступлення права вимоги регулюються главою 73 «Факторинг» ЦК України. Згідно статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Частина перша статті 1078 ЦК України передбачає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). За статтею 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Відповідно до ч.2 статті 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому доказів того, що передання права грошової вимоги мало місце, тобто надати копію договору факторингу. Якщо фактор не виконає цієї вимоги, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним за основним договором. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредитору і таке виконання зобов`язання є належним. Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року (справа № 6-979цс15). Встановлено судом з матеріалів справи, укладений між позивачем та ТОВ «ІНФІНАНС» договір факторингу є чинним, та позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Оскільки ОСОБА_1 та її представником не надано доказів погашення відповідачем заборгованості за тілом кредиту, тому з останньої суд вірно вважав необхідним стягнути на користь ТОВ «Вердикт капітал» заборгованість за Договором позики №0985391249/1 від 09.10.2020 у сумі 5 000 грн, тобто суму кредиту, отриману останньою. За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18. За умовами укладеного 09.10.2020 року між ТОВ «ІНФІНАНС» та ОСОБА_1 . Договору позики №0985391249/1 сторони визначили строк позики, який одночасно погоджено як строк користування кредитом, тривалістю 30 днів. Відтак, зі спливом вказаного строку право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою та інших платежів за цим договором припинилося. Доказів, що сторони продовжили строк Договору позивач не надав, і матеріали справи таких відомостей не містять. При цьому, вимогу про стягнення грошових коштів відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України позивачем не заявляло, З урахуванням викладеного, сума відсотків, яку ОСОБА_1 зобов`язана сплатити за користування позикою в сумі 5 000 грн у межах строку дії Договору, який становить 30 днів, з урахуванням неналежного виконання умов договору, складає 5 250 грн (5 000 грн х 3,5% х 30 днів). За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, взявши до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, дійшов вірного висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Договором позики № 0985391249/1 від 09.10.2020 року у розмірі 10 250 грн. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався положеннями статті 141 ЦПК України, відповідно до якого судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено на суму коштів в розмірі 10250,00 грн., тобто на 13,10 %, з відповідача на користь позивача підлягали стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 325,00 грн. (2481,00 грн.* 13,10% / 100% ). Вирішуючи питання про витрати на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з ч. 1 ст. 133 ЦПК України, яка передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України). Згідно зі ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Згідно ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). З матеріалів справи вбачається, що позивачем 07.10.2022 року було укладено Договір про надання правової допомоги № 07-10/2022 з Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», відповідно до якого адвокатське об`єднання зобов`язується надавати клієнту правову інформацію, консультацію і роз`яснення з правових питань, здійснювати правовий супровід захисту інтересів, складати заяви, скарги, заперечення, процесуальні ті інші документи правового характеру, тощо. Пунктом 2.1.3 вказаного Договору передбачено, що адвокатське об`єднання представляє у встановленому порядку інтереси клієнта в господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, а також інших органах під час розгляду правових спорів. Відповідно до п. 4.1 Договору розмір винагороди адвокатського об`єднання за надану правову допомогу та порядок її оплати клієнтом, а також компенсація клієнтом фактичних витрат адвокатського об`єднання, пов`язаних з виконанням доручень клієнта, визначається у додаткових угодах до цього договору. З п. 4.3. вбачається, що адвокатське об`єднання одночасно з передачею результатів за цим договором складає та передає клієнту для підписання акт приймання-передачі правової допомоги. На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано прайс-лист Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС», платіжне доручення № 343550030 від 10.11.2022 на оплату послуг згідно Договору про надання правової допомоги № 07-10/2022 на суму 56 000 грн; заявка на надання юридичної допомоги № 77 від 01.11.2023 року, а також Витяг з Акту №3 про надання юридичної допомоги від 07.11.2022 року. Так, із заявки на надання юридичної допомоги № 77 від 01.11.2023 року вбачається, що представниками ТОВ «Вердикт капітал» та Адвокатського об`єднання «ЛІГАЛ АССІСТАНС» погоджено надання правових послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на суму 9 000 грн, вказана сума підтверджується Витягом з Акту №3 про надання юридичної допомоги від 07.11.2022 року, що в свою чергу спростовує твердження представника відповідача недоведеності позивачем обсягу наданих послуг, а також суми витрат на правничу допомогу. Згідно з ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на викладене, у зв`язку з частковим задоволенням позову, суд вірно вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що складає 1179,00 грн. = (9000,00 х 13,10%). Щодо вимог відповідача про стягнення на її користь правничої допомоги пропорційно до задоволених позовних вимог, то з матеріалів справи вбачається, що 22.01.2023 між відповідачем та Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» було укладено Договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/23, предметом якого, відповідно до п.1.1 є надання правової допомоги клієнту по справі 3756/11549/22. Пунктом 3.2. вказаного договору передбачено, що за правничу допомогу клієнт сплачує бюро гонорар, розмір якого, а також умови та порядок розрахунку визначаються сторонами в додатках до цього договору. Додатком №1 до Договору про надання професійної правничої (правової) допомоги №б/н/23 передбачено, що за надання правничої допомоги гонорар становить 6500 грн. і вказана сума підтверджується актом виконаних робіт від 23.01.2023 та меморіальним ордером №44 від 23.01.2023. Так як суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог позивача, тому витрати на професійну правничу допомогу вірно підлягали стягненню з позивача на користь відповідача пропорційно розміру відхилених позовних вимог виходячи з розрахунку суду - 67987,50 грн. (сума відхилених позовних вимог) / 78237,50 грн. (сума позовних вимог) х 6500,00 грн. (сума документально підтверджених витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у цивільній справі №756/11549/22) = 5648,50 грн. З огляду на вищенаведене, у зв`язку з частковим задоволенням позову, а також ціни позову та розміру фактично задоволених вимог, суд вірно вважав за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5648 грн. 50 коп. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: