Постанова 4824 № 754/3300/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 754/3300/19 Головуючий у 1 інстанції: Скрипка О.І. Провадження №22-ц/824/14241/2023 Суддя-доповідач: Скрипка О І. 19 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Олійника В.І., Сушко Л.П. при секретарі Дуб С.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нілової Ангеліни Олександрівни, треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Міністерство юстиції України, про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, скасування запису про право власності,- ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року ОСОБА_1 яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулася із позовом до ОСОБА_3 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Нілової А. О., треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, Головне територіальне управління юстиції у місті Києві, Міністерство юстиції України, про захист права власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження, скасування запису про право власності. Позов мотивований тим, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Горобинською Г. А. за реєстровим № 593, за умовами якого відповідач передав позивачу у власність грошові кошти у розмірі 194 136 грн, що становить еквівалент 24 000,00 доларів США. Для забезпечення виконання умов договору позики 22 червня 2012 року між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Горобинською Г. А. за реєстровим № 599, згідно якого позивач на забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань за основним договором передала відповідачу в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась, що право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору іпотеки згідно запису про право власності № 10455974 від 8 липня 2015 року, внесеного на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815 державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Ніловою А. О. Позивач вважає, що реєстрація права власності за ОСОБА_3 відбулась незаконно, з порушенням порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та вимог статей 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку». Позивач вказує, що як станом на дату проведення державної реєстрації права власності на спірну квартиру за відповідачем, так і нас час звернення до суду, в переданій в іпотеку квартирі постійно проживає неповнолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка має сервітутне право користування цим нерухомим майном як член сім`ї власника. Проте у порушення положень частини четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», реєстрація права власності на спірну квартиру за відповідачем в порядку вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі іпотечного договору відбулась без дозволу органу опіки та піклування. Крім того, на виконання вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» і пункту 46 Порядку № 868 жодних вимог про усунення порушення основного зобов`язання, зазначених державним реєстратором як підставу для реєстрації права власності на спірну квартиру позивач не отримувала, і документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя відповідачем надано не було. Також ОСОБА_3 на виконання вимог пункту 15 Порядку № 868 на підтвердження факту наявності заборгованості та її розміру за основним зобов`язанням, на забезпечення якого було укладено договір іпотеки, та її розміру не надано державному реєстратору жодного документа, в тому числі розрахунків заборгованості або документів щодо безспірності таких сум заборгованості та прострочення виконання зобов`язання як в цілому, так і на строк, який тягне за собою відповідне нарахування. Позивач звертає увагу і на те, що в порушення вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» відповідачем не надано державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Вказані обставини, як у сукупності так і кожна окремо, були підставами для відмови державним реєстратором у вчиненні реєстраційної дії, оскільки законних підстав для прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815 не було. ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815, згідно з яким здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; скасувати запис про право власності № 10455974 від 08 липня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі права власності на нерухоме майно, внесений на підставі рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Нілової А. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 відмовлено. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 червня 2021 року заяву представника ОСОБА_3 - Яцка В. В. про винесення додаткового рішення задоволено. Ухвалено додаткове рішення у справі № 754/3300/19. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 14 червня 2021 року ОСОБА_1 яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що у даному випадку в порушення вимог статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» ОСОБА_3 не направив ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності із зазначенням інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна, що є окремою та достатньою підставою для скасування державної реєстрації права власності на предмет іпотеки згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20 березня 2019 року у справі 306/2053/16-ц. Наявна в матеріалах реєстраційної справи № 12236906 вимога від 17 березня 2015 року не може вважатись належним доказом виконання ОСОБА_3 вимог закону, оскільки вказана вимога не містить інформації про вартість майна, за якою в подальшому відбувається зарахування вимог за договором позики. Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цьому факту і не звернув уваги, що обставини невідповідності вимоги від 17 березня 2015 року положенням статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» не були предметом дослідження у справі № 826/6081/16, що перебувала у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва, та рішення в якій не має преюдиційного значення для правильного вирішення даного спору з огляду на те, що предмет та підстави, а також склад учасників у справах не є тотожними. Судом було надано оцінку лише доводам щодо відсутності розрахунку заборгованості за основним зобов`язанням, про те не враховано факт відсутності в матеріалах реєстраційної справи та не надання відповідачем державному реєстратору звіту про оцінку спірного нерухомого майна на момент проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки. Крім того, неповнолітня дитина позивача має сервітутне право користування спірним нерухомим майном, тоді як реєстрація права власності на нього за відповідачем на підставі іпотечного договору відбулась без дозволу органу опіки та піклування, що свідчить про незаконність реєстраційних дій та відсутність у державного реєстратора підстав для прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. 11 жовтня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3 , в якому він просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Постановою Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 було задоволено. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерство юстиції України Нілової Ангеліни Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 17 липня 2015 року за індексним номером 22947815, відповідно до якого здійснено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 09 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка підписана представником Яцком В.В. , задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 29 червня 2022 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, розподілу судових витрат скасовано. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог неповнолітньої ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 до ОСОБА_3 залишено в силі. Передано справу у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, розподілу судових витрат на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У судовому засіданні адвокат Фещенко І.С. - представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати. Адвокат Яцко В.В. - представник ОСОБА_3 заперечував проти апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного. За змістом ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень,підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає, з огляду на таке. Судом встановлено, що 22 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г.А. за реєстровим № 593, відповідно якого відповідач передав у власність позивача грошові кошти у розмірі 194 136,00 грн, що становить еквівалент 24 000 доларів США, для придбання квартири АДРЕСА_1 зі строком повернення всієї суми позики не пізніше 22 червня 2017 року без сплати процентів. 22 червня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г. А. за реєстровим №

594. Для забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань за основним договором позики 22 червня 2012 року між сторонами було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горобинською Г. А. за реєстровим № 599, за умовами якого позивач, як іпотекодавець, передала в іпотеку відповідачу ОСОБА_3 , як іпотекодержателю, квартиру АДРЕСА_1 . Згідно із пунктом 4.1 договору іпотеки іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за основним зобов`язанням, а також у разі невиконання іпотекодавцем своїх зобов`язань за цим договором іпотеки, виявлення недостовірності відомостей, засвідчених іпотекодавцем в пунктах 1.6.1 - 1.6.6 цього договору, а також з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку». Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса, рішення суду або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до цього договору. Спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки визначається іпотекодержателем самостійно. Звернення стягнення може здійснюватись на вибір іпотекодержателя всіма можливими способами згідно чинного законодавства України та цього договору іпотеки (пункт 4.2 договору іпотеки). 17 липня 2015 року державним реєстратором Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Ніловою А. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 22947815, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 . На підставі вказаного рішення 08 липня 2015 року державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Дуднік О.С. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 10455974 про право приватної власності відповідача на спірну квартиру. Встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року у справі № 826/6081/16 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А. О., треті особи: ОСОБА_3 , ГТУЮ у м. Києві, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 22947815 від 17 липня 2015 року відмовлено. Рішенням Деснянського районного суду м Києва від 24 травня 2018 року з урахуванням його скасування постановою Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 754/13376/15-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, визнання права власності та зустрічного позову ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жилого приміщення відмовлено. У суді першої інстанції 26 травня 2021 року ОСОБА_3 в особі свого представника - адвоката Яцко В. В. було подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 233-235 т. 3, а. с. 1,2 т. 4). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також для скасування запису, вчиненого на підставі цього рішення. Проте, колегія суддів не може погодитися із такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі, оскільки суд допустив помилку при визначенні підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). За відсутності порушення суб`єктивного права чи інтересу або ж за відсутності самого суб`єктивного права позовна давність застосовуватись не може. Тому, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). У постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 зазначено, що «формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину» У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше». Переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19). Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16. У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». У постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). У пункті 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 911/1681/18 зазначено, що: «спір про скасування рішення, запису щодо скасування права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав ТОВ «Аверс-Сіті» на спірний об`єкт нерухомості. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру». У пунктах 36-38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц вказано, що: «державний реєстратор є неналежним відповідачем у справі № 570/3439/16-ц стосовно внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності на житловий будинок і земельну ділянку за третьою особою. Належним відповідачем у такій справі має бути третя особа, з якою позивач, на її думку, має право спільної сумісної власності на вказані об`єкти. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Отже, помилковими є висновки судів першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позов до державного реєстратора про відновлення шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про державну реєстрацію права власності третьої особи на житловий будинок і земельну ділянку». Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц; від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 13 листопада 2019 року у справі № 755/9215/15-ц. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). При зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що у порушення вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» відповідачем не надано державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Під час здійснення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем не враховано положення частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки така державна реєстрація була проведена за відсутності відомостей в реєстраційній справі про вартість предмета іпотеки, визначену на момент такого набуття, а також не доведено до відома іпотекодавця інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог кредитора. У суді першої інстанції у судовому засіданні 26 травня 2021 року ОСОБА_3 через свого представника - адвоката Яцко В. В. подано заяву про застосування позовної давності (а. с. 233-235 т. 3, а. с. 1,2 т. 4). На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі; Судом встановлено, що справі № 826/6081/16 пред`явлено ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Нілової А. О. Натомість ОСОБА_3 залучений до участі у справі № 826/6081/16 третьою особою, а тому переривання строку позовної давності не відбулось. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача; Про зміну власності, а відповідно і про запис в реєстрі ОСОБА_1 стало відомо 16 жовтня 2023 року. Ця обставина підтверджується судовими рішеннями у справі №826/6081/16. За таких обставин суд першої інстанції зробив передчасний висновок про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності обставин, які підтверджували б наявність порушення права або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, адже таке порушення відбулось, що встановлено у ході розгляду даної справи. Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд відмовляє у задоволенні позову. Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. З урахуванням викладеного колегія суддів прийшла до висновку про необхідність змінити рішення суду першої інстанції виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. На підставі викладено, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 рокузмінити. Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту виготовлення повної постанови. Повний текст постанови складено 20 грудня 2023 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Л.П. Сушко В.І. Олійник