Постанова 4824 № 367/544/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2023 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 367/544/23 провадження номер: 22-ц/824/14483/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Мазурок О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 липня 2023 року у складі судді Одарюка М.П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що 13 квітня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений попередній договір, предметом якого був намір укласти в майбутньому, у строк не пізніше другого кварталу 2025 року, договір купівлі - продажу квартири за будівельним АДРЕСА_1 , у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором. Позивач зазначав, що квартира за вказаною вище адресою продавалась в розстрочку на п`ять років, за ціною 24 000 грн 00 коп. У п.п. 4.4.4 попереднього договору зазначено, що ОСОБА_2 зобов`язується після здачі будинку в експлуатацію прийняти від ОСОБА_1 квартиру згідно акту приймання - передачі, який відповідач не надавав позивачу. Зазначав, що у відповідності до п.3.1, п.3.2 попереднього договору купівлі - продажу квартири він сплатив відповідачу грошові кошти у сумі 280 215 грн 00 коп. Вказував, що у зв`язку з не отриманням від відповідача належних умов для проживання та через несприятливі умови попереднього договору, він 01 липня 2020 року подав заяву до відповідача про розірвання попереднього договору від 13 квітня 2020 року, однак відповіді на вказану заяву він не отримав. 17 листопада 2022 року він подав ще одну заяву до відповідача про розірвання попереднього договору та повернення коштів. 26 грудня 2022 року відповідач повідомив йому, що поверне кошти згідно із заявою на підставі договору. Зазначав, що п. 5.8 попереднього договору передбачено, що повернення коштів здійснюється протягом 90 днів з дня отримання відповідної вимоги. Але представник ЖК «Сяйво-2» вказав, що кошти будуть повертатися з моменту розірвання договору, тобто з 26 грудня 2022 року, проте коштів може не бути і не має впевненості коли вони будуть. Зазначав, що він, знаходячись під впливом тяжких обставин, уклав попередній договір на придбання житла та на вкрай невідних для себе умовах, а також не може повернути сплачені грошові кошти, а тому змушений звернутися до суду з даним позовом. З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_2 просив визнати попередній договір про придбання квартири від 13 квітня 2020 року недійсним та стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь основну суму боргу у розмірі 280 215 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 96 146 грн 07 коп., 3% річних у розмірі 11 395 грн 43 коп., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн 00 коп. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 липня 2023 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 основну суму боргу в розмірі 280 215 грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 96 146 грн 07 коп. та 3 % річних у розмірі 11 395 грн 43 коп., а всього - 387 756 грн 50 коп. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 3 877 грн 57 коп. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, а у разі недотримання цієї вимоги закону, є нікчемним. З наведених підстав, суд першої інстанції дій шов до висновку, що отримані відповідачем за оспорюваним правочином грошові кошти у розмірі 280 215 грн 00 коп. підлягають поверненню позивачу, як безпідставно набуте майно. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних, оскільки вони входять до складу прострочення грошового зобов`язання. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, з тих підстав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що з вини відповідача спричинена моральна шкода, відсутній причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Крім того, суд зазначив, що стягнення моральної шкоди позивач пов`язує із визнанням недійсності договору внаслідок впливу тяжких обставин, однак судом встановлено, що правочин є нікчемним, отже, не може бути визнаний недійсним, у зв`язку з чим підстава для стягнення моральної шкоди відпала. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було надано оцінки тому, що відповідно до п.4.5.7 попереднього договору купівлі-продажу квартири сторони підтвердили його дійсність незважаючи на те, що він не укладений в нотаріальній формі. Також судом не надано оцінки тому, що згідно з ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Таким чином, обидві сторони ухилилися від укладання попереднього договору в нотаріальній формі, вважали його дійсним і сумлінно виконували його умови про що свідчить проплати позивача та введення будинку в експлуатацію відповідачем. Вказує, що чинним законодавством України та договором передбачено декілька варіантів розірвання договору, однак який саме варіант має на увазі позивач та яку суму коштів повернути за текстом заяви від 01 липня 2022 року не зрозуміло. Вказує, що позивач, зрозумівши це, звернувся до відповідача з іншою заявою від 17 листопада 2022 року, яку було погоджено відповідачем у своєму листі від 26 грудня 2022 року, в якому відповідач погодився з розірванням договору згідно заяви позивача та погодився виплатити йому кошти згідно з умовами договору. Наголошує, що виплата коштів здійснюється після розірвання договору протягом 90 днів з дня отримання вимоги про повернення коштів. Так, заява про розірвання договору та повернення коштів датована 17 листопада 2022 року, тобто кінцевою датою повернення коштів є 17 лютого 2023 року. З позовом про повернення коштів позивач звернувся 19 січня 2023 року. Зазначає, що судом взагалі не надано оцінки підставам позову, саме, тому що позивач знаходився під впливом тяжких обставин, уклав договір на придбання житла на вкрай невигідних умовах. Також вказує, що суд не взяв до уваги той факт, що відповідач і без судового рішення погодився повернути кошти у строк, вказаний позивачем, тобто у відповідності до умов договору строк, що складає 90 днів, але позивач не став чекати повернення коштів у цей строк, звернувшись з позовом до суду та нарахував при цьому 3% річних та інфляційні. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Ставицький В.М. вказує, що твердження відповідача про намір повернути кошти за укладеним попереднім договором є маніпулятивними та є проявом недобросовісних дій щодо інвестора. Вважає, що у випадку, якщо ОСОБА_1 мав реальний намір повернути кошти отримані від позивача за попереднім таким договором, то це можливо було вирішити шляхом звернення до позивача з метою укладення мирової угоди. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. 11 грудня 2023 року до апеляційного суду надійшли додаткові письмові пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Титаренка Д.С., в яких він просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат та 3% річних, а саме, зменшити розмір інфляційних втрат з 96 146 грн 07 коп. до 13 370 грн 58 коп., та зменшити розмір 3% річних з 11 395 грн 43 коп. до 2 487 грн 39 коп. Вказує, що суд першої інстанції помилково застосовано норму ч.2 ст.625 ЦК України щодо періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат до пред`явлення позивачем першої вимоги до відповідача про повернення коштів відповідно до його заяви від 01 липня 2022 року, оскільки вважає, що до вказаного періоду підлягають застосуванню норми ст.ст.526, 1212, 1214 ЦК України, а тому у суду не було підстав для стягнення процентів з відповідача за період до 29 вересня 2022 року. З урахуванням наведеного, представник ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Д.С. вважає, що законним та справедливим є присудження позивачу: основної сум боргу у розмірі 280 215 грн 00 коп.; 3% відсотки річних з 30 вересня 2022 року, коли відповідач не виконав вимогу позивача про повернення коштів протягом 90 днів від пред`явлення першої вимоги від 01 липня 2022 року, по 15 січня 2023 року, у сумі 2 487 грн 39 коп. інфляційні втрати, починаючи з 30 вересня 2022 року по 15 січня 2023 року, у сумі 13 370 грн 58 коп. У судому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Титаренко Д.С. підтримав доводи, викладені у додаткових письмових поясненнях від 11 грудня 2023 року, та просив їх задовольнити. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу та моральної шкоди, в апеляційному порядку не оскаржуються, а тому відповідно до положень ч.1 ст.376 ЦПК України його законність та обґрунтованість в цій частині колегією суддів не перевіряється. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат у розмірі 96146 грн 07 коп. та 3% річних у розмірі 11395 грн 43 коп., суд першої інстанції виходив із того, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. З урахуванням наведеного, та перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині. Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 квітня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 18 серпня 2016 року діяв ОСОБА_3 (сторона 1), та ОСОБА_2 (сторона 2) був укладений попередній договір (далі - Попередній договір), предметом якого є намір укласти в майбутньому, в строк не пізніше ІІ кварталу 2025 року, договір купівлі - продажу квартири за будівельним АДРЕСА_1 , що будується на земельній ділянці площею 0,2 га, кадастровий номер 3210900000:01:175:0190 за АДРЕСА_2 , у нотаріальній формі на умовах, визначених цим договором. Пунктом 3 попереднього договору передбачено, що в підтвердження наміру придбати об`єкт та з метою забезпечення оформлення договору купівлі - продажу, сторона 2 передала, а сторона 1 прийняла до підписання цього договору платіж у розмірі 12 000 грн 00 коп. Сторони домовились між собою про те, що подальший розрахунок за об`єкт сторона 2 зобов`язується здійснити на користь сторони 1 в порядку розстрочення платежу на ступним чином: 96 000 грн 00 коп., протягом восьми місяців по 12 000 грн 00 коп., в строк не пізніше 20 травня, червня, липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2020 року, та 782 400 грн 00 коп., протягом 51 місяців по 15 341 грн 18 коп. 20 січня, лютого, березня, квітня, травня, червня, липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2021 року та 30 січня, лютого, березня, квітня, травня, червня, липня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2022 року, та 25 січня, лютого, березня, квітня, травня, червня липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2023 року, та 25 січня, лютого, березня, квітня, травня, червня липня, серпня, вересня, жовтня, листопада, грудня 2024 року та 25 січня, лютого, березня 2025 року. Всі розрахунки за цим договором здійснюються в гривнях. Згідно з додатковими угодами: № 1 від 05 травня 2019 року, № 2 від 15 червня 2020 року, №3 від 06 липня 2020 року, № 4 від 17 серпня 2020 року, № 5 від 11 вересня 2020 року, № 6 від 22 жовтня 2020 року, № 7 від 11 листопада 2020 року, № 8 від 16 грудня 2020 року, № 9 від 16 січня 2021 року, № 10 від 06 лютого 2021 року, № 11 від 06 березня 2021 року, від 26 квітня 2021, № 13 від 08 травня 2021 року, № 14 від 08 червня 2021 року, №15 від 26 червня 2021 року, №16 від 26 серпня 2021 року, №17 від 18 вересня 2021 року, № 18 від 23 жовтня 2021 року, №19 від 24 листопада 2021 року, №20 від 24 грудня 2021 року, №21 від 15 січня 2021 року, позивачем на виконання п. 3 попереднього договору було передано, а відповідачем було прийнято грошові кошти у розмірі 280215,00 грн. Пунктом 7.1 попереднього договору визначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного належного виконання сторонами своїх зобов`язань. Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236 ЦК України). Недійсний правочин, згідно з ч.ч.1,2 ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Установлено, що оскаржуваним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 липня 2023 року визнано попередній договір про придбання квартири від 13 квітня 2020 року, який укладений між сторонами, нікчемним. Позивач ОСОБА_2 обрав спосіб захисту порушеного права шляхом визнання недійсним попереднього договору про придбання квартири із застосуванням наслідків недійсності правочину - повернення коштів внесених на виконання вказаного договору 280215 грн 00 коп., а також інфляційних втрат та 3% річних. Враховуючи те, що попередній договір про придбання квартири був правомірним до моменту визнання його судом нікчемним, тому апеляйціний суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних за період до ухвалення рішення про визнання цього правочину недійсним в силу закону (нікчемним). Схожі правові висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі №344/2483/18 (провадження №61-14496св19). У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. На вказане вище суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних. Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивачаінфляційних втрат та 3% річних не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, у зв`язку з чим не може бути в цій частині залишене в силі та відповідно до ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про залишення цих позовних вимог без задоволення. Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позивач ОСОБА_2 за подання до суду позову сплатив судовий збір у сумі 5151 грн 18 коп. (а.с.1, 69), та у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, суд стягнув на його користь з відповідача 3877 грн 57 коп. Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних та ухвалює нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні цих позовних вимог, то з урахуванням положень ч.1 ст.141 ЦПК України понесені ОСОБА_2 судові витрати підлягають стягненню з ОСОБА_1 на його користь пропорційно задоволених позовних вимог, а саме, у розмірі 2 809 грн 03 коп. Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 липня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а також в частині розподілу судових витрат - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині вимог. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат - залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 809 грн 03 коп. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: