Постанова 4824 № 760/3387/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2023 року місто Київ справа № 760/3387/22 провадження№22-ц/824/6804/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ТОВ «Еко-Житлобуд» відповідач - ТОВ «Русанівка Інвест» розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 10 січня 2023 року, ухвалене у складі судді Шереметьєвої Л.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальності «Еко-Житлобуд», Товариства з обмеженою відповідальністю «Русановка Інвест» про захист авторських прав і виплату компенсації за порушення майнових прав,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів ТОВ «Еко-Житлобуд», ТОВ «Русановка Інвест», в якому просила стягнути з відповідачів на користь позивача у рівних частинах компенсацію за незаконне використання об`єкта авторського права в розмірі 65000000 грн.; зобов`язати відповідачів за власний рахунок опублікувати в засобах масової інформації дані про допущені ними порушення майнових авторських прав позивача та судове рішення щодо цих порушень; накласти на відповідачів штраф у розмірі 10% від присудженої суми компенсації позивачу. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до умов договору, укладеного між позивачем та відповідачами шляхом обміну листів та виставлення рахунку (у порядку, передбаченому ст.ст.638, 639 ЦК України), позивачем було надано архітекторські та дизайнерські послуги, а відповідачами було прийнято зобов`язання сплатити за них. Відповідачі мають заборгованість за даним договором на суму 271022,40 грн., що є еквівалентом 9570 доларів США. Рахунок заборгованості та акт направлялися відповідачам, жодної відповіді на заперечень позивачем отримано не було. Роботи, що здійснювалися позивачем на замовлення стосувалися наступних об`єктів: 1)дизайн-проект офісу девелоперської компанії CITEX Development. Згідно даних спеціальної інформаційної системи Укрпатент, власником знаку для товарів і послуг CITEX Development (із відповідним зображенням) є ТОВ «Еко-Житлобуд», дата реєстрації 19 травня 2021 року, заявка m201830173 від 21 грудня 2018 року, класи товарів і послуг, що охороняються: 37, зокрема, будівельні роботи. Дизайн було використано ТОВ «Еко-Житлобуд» при здійсненні ремонту у власному офісі, при цьому оплати за проект та передачі прав на використання об`єкта авторських прав здійснено не було. Зображення офісу компанії підтверджує факт незаконного використання об`єкта авторських прав; 2) два дизайна - проекти квартири у житловому комплексі Rusaniv Residence . Відповідно до договору оренди земельної ділянки, на якому побудовано житловий комплекс, що розміщений у розділі «Документи» на офіційній сторінці комплексу, за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- Орендарем земельної ділянки є ТОВ «Русановка Інвест», а згідно п.1.1 договору, мета оренди - будівництво житлового комплексу. Відповідні дизайн-проекти використовуються забудовником при продажу квартир і пропонуються клієнтам. Права на використання творів (дизайн-проектів) та продажу третім особам позивач відповідачам не надавав. Відповідачі здійснюють незаконний продаж об`єкта авторських прав позивача необмеженому колу осіб та отримують від цього прибуток, не сплачуючи при цьому позивачеві винагороду; 3) дизайн-проект відділу продажів житлового комплексу Happytalist. Позивачем було створено дизайн-проект приміщення відділу продажів комплексу Happytalist (забудовник CITEX Development). Оплати створення дизайну проведено не було. Сам факт використання творів позивача відповідачами підтверджує те, що копії творів зберігаються в пам`яті електронних засобів. При цьому, належного на це права у відповідачів немає, оскільки автором творів є позивач. Окрім того, твори позивача розміщуються в мережі Інтернет та пропонуються до придбання необмеженому колу осіб, що порушує майнові права автора. Оскільки достовірно визначити розмір збитку, спричиненого позивачем неправомірними діями відповідачів, неможливо, а також неможливо визначити розмір доходу, отриманого відповідачами від незаконного продажу творів позивача, третім особам, позивач використовує своє право вимагати компенсацію у розмірі 10000 мінімальних заробітних плат. Рішенням Солом`янського районного суду м.Києва від 10 січня 2023 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Незаконність оскаржуваного рішення полягає у неповноті встановлення обставин, які мають значення для справи, та неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, численних порушень норм процесуального права. Суд першої інстанції допустив ненадання належної оцінки наявних у справі доказів, неодноразове грубе порушення прав позивача на збирання доказів з метою доведення позовних вимог, унеможливив унормований цивільним процесуальним законодавством процес доказування, порушив принцип рівності сторін цивільного процесу, диспозитивності та змагальності. Судом першої інстанції не розглянуті клопотання про залучення спеціаліста у сфері дизайну та архітектури для дослідження технічних доказів в електронній формі, що підтверджують факт авторства позивача щодо спірних творів, не розглянуто клопотання про призначення експертизи, а також не розглянута заява про забезпечення доказів шляхом огляду їх за місцезнаходженням. Суд закрив підготовче засідання, призначив справу до розгляду за відсутності позивача та за наявності клопотання позивача про відкладення розгляду, всупереч вимогам процесуального законодавства та наказу Голови Верховного Суду. Судом жодного разу не було забезпечено проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Ухвала суду першої інстанції про допит в якості свідків позивача та ОСОБА_3 виконана не була У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Русанівка Інвест» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Представник ТОВ «Еко-Житлобуд» правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Каращенко Ю.В. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити. Представник ТОВ «Русанівка Інвест» адвокат Сєтов М.О. проти доводів апеляційної скарги заперечував і просив рішення суду першої інстанції як законе і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного. Судом установлено, що позивачем були створені дизайн-проекти інтер`єру квартир площею 82,74 кв.м та 83,85 кв.м. у ЖК Rusaniv Residence, дизайн проект офісу на Предславинській, 28, та дизайн проект відділу продажів ЖК «Happytalist» по пров. Моторному в м.Києві. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звертаючись до суду, позивач будь-яких доказів на підтвердження факту використання саме її дизайн-проектів відповідачами не надала; також позивачем не надано доказів, визначених законом, укладення договору з відповідачами за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи; скріншоти переписки, долучені позивачем до позову, з невідомою особою, яка підписана як « ОСОБА_4 », такими доказами, з точки зору закону, не являються; будь-яких доказів, які б підтверджували уповноваження відповідачам вказаної особи на укладення договору з позивачем та його підпис у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію» позивачем не надано. Подані позивачем при зверненні до суду скріншоти переписки, як копія електронного доказу в порядку, визначеному ст.95 ЦПК України, не засвідчені. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст.418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на іншій об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та(або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім, випадків, передбачених законом. Згідно зі ст.423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об`єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Відповідно до вимог ст.1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор-фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.. Перелік об`єктів авторського права закріплений у ст.433 ЦК України та ст.6 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Зокрема, об`єктами авторського права є твори художнього дизайну. У силу вимог ч.1 ст.437 ЦК України та ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторське право виникає з моменту створення твору. Первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення,а також виконання будь-яких інших формальностей. Суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. Відповідно до ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. Використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-який формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом ( ст.441 ЦК України). За змістом ч.ч.3,4 ст.426 ЦК України використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу на використання об`єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором. Використання твору здійснюється лише за згодою автора ( ст.443 ЦК України). Статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Згідно з ч.1 ст.32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону. Вибір способу захисту порушеного права належить позивачу - суб`єкту авторського права і(або) суміжних прав. За змістом положень ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у разі порушення авторського права і (або) суміжних прав можливим є одночасне застосування кількох передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав. Відповідно до п.п. «а», «г», абзацу другого, ч.1 ст.52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і(або) суміжних прав, передбачених ст.50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і(або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав, з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема: вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушенню; подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій. Згідно роз`яснень Пленуму Верховного суду України, що містяться у п.12 постанови № 5 від 4 червня 2010 року «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи; шкоди, завданої суб`єкту авторського права і(або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що на виконання укладеного, з ініціативи відповідачів, договору, нею були створені дизайн-проекти, за що відповідачі зобов`язалися розрахуватися, але цього не зробили. Створені нею дизайн-проекти розміщені відповідачами без її згоди на сторінці у соціальній мережі Facebook та використано відповідачами при здійсненні ремонту у власному офісі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків. Встановлених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України). Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Належних та допустимих доказів на підтвердження укладення між позивачем та відповідачами договору, в тому числі дати його укладення, вид та істотні умови договору, строк виконання, стороною позивача, у передбаченому ст.ст.12, 81 ЦПК України порядку, суду не надано. Посилання позивача, як на доказ укладення договору з відповідачами, на скріншоти переписки, з особою, яка підписана як « ОСОБА_4 », не підтверджує факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Еко-Житлобуд», ТОВ «Русанівка Інвест» договору, оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_4 працювала в ТОВ «Русанівка Інвест», мала відношення до ТОВ «Еко-Житлобуд» і була уповноважена керівництвом цих товариств на укладення договорів з ОСОБА_1 . Зазначені обставини відповідачі заперечують. З наданих представником ТОВ «Русанівка Інвест» до відзиву на позовну заяву документів, а саме список працівників ТОВ «Русанівка Інвест» станом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року, штатних розписів по товариству, які були введені в дію з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, відсутні особа на ім`я ОСОБА_4 та посада керівника із розвитку проектів. Оглянутий у судовому засіданні в апеляційному суді в порядку дослідження доказів веб-сайт у мережі Інтернет, на якому міститься інформація «Об этом рассказала руководитель по развитию проектов Citex Development ОСОБА_4» не може вважатися допустимим доказом на підтвердження наявності у останньої повноважень на укладення договорів. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами час створення нею доданих до позовної заяви дизайн -проектів, а також факт використання відповідачами саме її дизайн-проектів. Саме по собі детальне зображення планування квартир, що пропонуються для продажу у ЖК Rusaniv Residence, що відображено на веб-сайті, оглянутому судом у порядку дослідження доказів, не доводить їх тотожність дизайн-проектам, наданими позивачем до позовної заяви. Відповідно відсутні підстави вважати, що відповідачами використані дизайн-проекти, створені позивачем. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції при розгляді справи допущено порушення норм процесуального права, зокрема судом першої інстанції закрито підготовче засідання за відсутності позивача та без вирішення клопотань, зазначених позивачем у позовній заяві, а саме проведення судової експертизи у сфері інтелектуальної власності та залучення спеціаліста у сфері дизайну та архітектури для дослідження технічних доказів в електронній формі, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції від 19 травня 2022 року відкрито провадження у цій справі, справу призначено у підготовче засідання на 9 червня 2022 року. 9 червня 2022 року у зв`язку з неявкою всіх учасників підготовче засідання було відкладено на 4 липня 2023 року. 2 липня 2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання. 4 липня 2022 року підготовче засідання відкладено на 3 серпня 2022 року. 27 липня 2022 року від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення судового засідання (причина тимчасовий виїзд за кордон через військову агресію російської федерації та введення воєнного стану в державі, а також перебуванням у відпустці у зв`язку з пологами). Ухвалою суду першої інстанції від 3 серпня 2022 року підготовче засідання закрито. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.198 ЦПК України підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встанолених цим Кодексом. Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження, у випадках: 1) визначених ч.2 ст.232 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні. Зважаючи на вимоги ст.198, ч. 2 ст.223 ЦПК України, з урахуванням третьої неявки позивача в підготовче засідання та її повторного клопотання про відкладення, відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції були допущені порушення норм процесуального права при постановленні ухвали про закриття підготовчого засідання у відсутність позивача. Крім того, позивачем в ході проведення підготовчого засідання не було заявлено, зокрема, письмово клопотання про призначення експертизи або залучення спеціаліста, з зазначенням установи, який позивач просить доручити проведення експертизи, особи, яка буде нести витрати, а також не зазначено прізвище спеціаліста. Зазначена інформація у викладеному позивачем у позовній заяві клопотанні відсутня. В судовому засіданні 9 листопада 2022 року представник позивача заявив клопотання про призначення експертизи та про допит в якості свідків ОСОБА_5 та позивачку ОСОБА_1 . Суд своєю ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання поновив позивачу строк для подачі вказаних клопотань, задовольнив клопотання про допит свідків та відклав розгляд клопотання про призначення експертизи. В подальшому стороною позивача повторно клопотання про призначення експертизи не заявлялося. Крім того, сторона позивача явку в судове засідання свідків не забезпечила. Допит свідків в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за нормами цивільного процесуального закону виключається ( ч.7 ст.212 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги щодо не вирішення судом першої інстанції клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції спростовуються матеріалами справи, зокрема ухвалою суду першої інстанції від 30 грудня 2022 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача - Каращенко Ю.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (а.с.79 т.2). Доводи апеляційної скарги про те, що рішення у справі було ухвалено у відсутність позивача, яка на момент проведення засідання не мала уповноваженого представника (позивачем анульовано довіреність на ім`я Каращенко А.С. ) також не заслуговують на увагу, оскільки на час ухвалення рішення суд не був проінформований про припинення повноважень адвоката Каращенко А.С. Заява, що містить таку інформацію, надійшла до суду 11 січня 2023 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції (а.с.89-90 т.2). Таким чином доводи апеляційної скарги в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді справи не знайшли свого підтвердження. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність, не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а у значній мірі зводяться до незгоди з висновками суду. За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м.Києва від 10 січня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Постанова складена 22 грудня 2023 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Н.В.Поліщук В.В.Соколова