Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/11430/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/11430/22 Номер провадження 22-ц/814/4386/23Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Пікуля В.П., суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі Філоненко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Христич Оксана Сергіївна, на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року (повний текст рішення складено 23 червня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення, В С Т А Н О В И В: ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовної заяви У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави з позовною заявою до СДП «Укрспец`юст» в особі Полтавського відділення Харківської філії СДП «Укрспец`юст», Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, управління державного казначейства у Полтавській області, відділення державного казначейства у м. Полтаві про стягнення матеріальної та моральної шкоди. 26 січня 2006 року Октябрським районним судом м. Полтави прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та стягнуто з СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 46019,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн, в рахунок відшкодування судових витрат 1601,00 грн, а всього 77 620,00 грн. Вказане рішення набрало чинності 23 березня 2006 року. 05 липня 2006 року виконавчою службою Шевченківського району м. Києва було відкрито виконавче провадження, однак 07 липня 2006 року виконавче провадження будо зупинено, на підставі порушення провадження у справі про банкрутство СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України. У подальшому, позивач неодноразово зверталась до суду з вимогами про включення її до списку кредиторів, однак, їй було відмовлено, з огляду на те, що остання пропустила строк подачі заяви про включення до реєстру вимог кредиторів. Тому, використавши всі передбачені в Україні способи захисту своїх прав щодо надмірно тривалого невиконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року, позивач змушена була звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини, яка в подальшому була об`єднана до справи «Семирода та інші проти України» (заява №45879/07). У свою чергу, 12 жовтня 2017 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення по справі № 45879/07, яким встановив наявність порушень з боку держави України пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та постановив: (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в доданій таблиці; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі гранично позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. Таким чином, в рішенні Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року чітко визначено про обов`язок держави-відповідача сплатити всі суми, які зазначені в таблиці до рішення та в разі невчасної сплати (після закінчення тримісячного строку) - сплатити додатково відсотки, визначені у пункту b резолютивної частини. У свою чергу, згідно таблиці (яка є додатком до рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року) на користь ОСОБА_1 державою мали бути сплачені наступні платежі: сума справедливої сатисфакції (2600,00 євро); відшкодування збитків від державного підприємства згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року (77620,00 грн); інші скарги за добре налагодженою прецедентною практикою. 23 листопада 2017 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 55181741 на виконання рішення Європейського суду з прав людини № 45879/07 від 12 жовтня 2017 року, відповідно до якого: (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у доданій таблиці; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; (b) із закінченням тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти. 13 серпня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 55181741, в якій зазначено, що рішення суду виконано фактично в повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувану платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 19 січня 2018 року № 275 в розмірі 85889,32 грн (еквівалент 2600,00 євро). 15 травня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Ради Європи щодо невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року в частині заходів індивідуального характеру, а саме невиконання рішення національного суду (рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року №2-61 про стягнення матеріальної та моральної шкоди). 17 вересня 2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову про відновлення виконавчого провадження ВП №55181741, в якій зазначено, що до відділу надійшла службова записка керівника Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини про необхідність виконання рішення національного суду, прийнятого на користь ОСОБА_1 щодо стягнення шкоди, завданої державним підприємством, а саме: рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року №2-61 про невиконання якого зазначено у пункті 4 резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини у справі «Семирода та інші проти України» (заява №45879/07). 19 вересня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій прохала «виплатити відшкодування, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі № 45879/07 від 12 жовтня 2017 року, в частині виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року з урахуванням індексу інфляції на сьогоднішній день та нарахуванням пені, розмір якої діє на період несплати і до якої має бути додано три відсоткові пункти». У свою чергу, лише 15 жовтня 2019 року Міністерством юстиції України платіжним дорученням № 12259 сплачено ОСОБА_1 кошти у розмірі 77620,00 гри за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року №2-61 із призначенням платежу: «пер. кош., як пог. боргу згід. ріш. Євросуду №45879/07 від 12.10.2017». Враховуючи вищенаведене, позивач прохала суд стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання компенсацію в розмірі 3 % річних у сумі 31586,02 грн та інфляційні втрати у сумі 273587,21 грн за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення відмовлено. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що суми, зазначені у розрахунках, наданих позивачем у своїй позовній заяві, не можуть бути визнані майновою шкодою (збитками) у розумінні статті 22 ЦК України, тому позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача матеріальних збитків, завданих несвоєчасним виконанням судового рішення, задоволенню не підлягають. Крім того, позивачем не було доведено та обґрунтовано суду, які матеріальні втрати та у якому розмірі вона понесла внаслідок невиконання рішення суду. Короткий зміст вимог апеляційної скарги З рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу. У поданій апеляційній скарзі позивач прохала суд рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення, а саме стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку на користь неї інфляційні втрати у зв`язку з несвоєчасним та надмірним виконанням судового рішення, за період з 24 березня 2006 року до 15 жовтня 2019 року компенсацію у розмірі 3 % річних у сумі 31586,02 грн та інфляційні втрати у сумі 273587,21 грн. Позиції учасників справи Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з неповнотою проведення судового розгляду, невідповідністю вимогам законодавства та обставинам справи, неправильною та однобічною оцінкою доказів місцевим судом, а також порушенням принципів верховенства права, законності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивачем наголошено, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року, яке набрало законної сили 23 березня 2006 року, було виконано відповідачем лише 15 жовтня 2019 року, після звернення ОСОБА_1 до Європейського суду з прав людини. З огляду на виникнення між сторонами справи грошового зобов`язання, яке полягає у відшкодуванні шкоди, завданої несвоєчасним, тривалим виконанням рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року, а також наявність простроченого виконання цього зобов`язання та відсутність спеціальних норм, які регулюють вказані правовідносини, вимога позивача про застосування положень статті 625 ЦК України є обґрунтованою. Наголошено, що норми статті 625 ЦК України мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Крім того, саме держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень суду, якщо чинники, які затримують процес чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню перебувають у межах контролю органів влади. ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції були застосовані правові висновки Верховного Суду, у яких правовідносини є відмінними від тих, що склалися у справі за її позовом. Також зазначено, що позивачем було подано позовну заяву у межах строку позовної давності, а саме 13 жовтня 2022 року. Залишивши без вирішення клопотання представника позивача від 14 грудня 2022 року щодо уточнення позовних вимог, судом першої інстанції було порушено норми процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу відповідач прохав суд провадження у справі закрити у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства; якщо підстави для закриття відсутні у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що позивач на підставі рішення Європейського суду з прав людини отримала сатисфакцію в сумі 2600,00 євро, як компенсацію завданої порушенням державного підприємства шкоди. Міністерство юстиції України не було учасником виконавчого провадження, а тому належним відповідачем у даній справі є боржник, на якого й покладено обов`язок виконання судового рішення. Інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржник у цьому зобов`язанні визначений рішенням Октябрського районного суду м. Полтави, то саме з нього можуть бути стягнуті відповідні суми, а не з державної виконавчої служби чи тим більше з Міністерства юстиції України. Наголошено, що Міністерство юстиції України не відповідає за зобов`язаннями припиненого СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України, оскільки випадки відповідальності, встановленої установчими документами та законом не мали місця. З 04 серпня 2009 року, коли постановою Господарського суду м. Києва боржника визнано банкрутом, припинено нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута, а вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними. На думку відповідача, дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки усі майнові спори з вимогами до боржника має вирішувати суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції Представник позивача, взявши участь у розгляді справи, вимоги поданої апеляційної скарги підтримала та прохала їх задовольнити з підстав, що у ній наведені. Представник Міністерства юстиції України заперечував проти задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1 , наголошуючи на доводах, які були ним викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представників сторін справи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку. Встановлені обставини справи Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26 січня 2006 року Октябрським районним судом м. Полтави прийнято рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та стягнуто з СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 46019,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн, в рахунок відшкодування судових витрат 1601,00 грн, а всього 77 620,00 грн (а.с. 15-17). Місцевим судом також було встановлено, що в подальшому виконавче провадження з виконання вказаного вище рішення суду було зупинене у зв`язку з процедурою банкрутства боржника СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України, а позивачу відмовлено у включенні її до реєстру кредиторів підприємства-боржника через пропуск нею відповідного строку. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02 серпня 2012 року у справі №23/127-б постановлено, у тому числі, ліквідувати банкрута СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України як юридичну особу у зв`язку з банкрутством (а.с. 88-90). Позивач звернулася із заявою до Європейського суду з прав людини, яка в подальшому була об`єднана до справи «Семирода та інші проти України» (заява № 45879/07) (а.с. 18-23). 12 жовтня 2017 року Європейський суд з прав людини прийняв рішення по справі № 45879/07, яким встановив наявність порушень з боку держави України пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини рішенням у справі «Семирода та інші проти України» (заява № 45879/07) від 12 жовтня 2017 року постановив, що: (а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені в доданій таблиці; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу; (b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти (а.с. 24-25). Сума, присуджена ОСОБА_1 в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових та інших витрат 2600,00 євро. Згідно з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашової А.М. закінчено виконавче провадження № 55181741 з виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Семирода та інші проти України»: відповідно до платіжного доручення № 275 від 19 січня 2018 року стягувачу перераховано 85 889,32 грн, що еквівалентні 2600,00 євро (а.с. 27). Також місцевим судом було встановлено та не заперечується учасникам справи, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 17 вересня 2019 року виконавче провадження № 55181741 відновлено. Згідно з постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30 жовтня 2019 року виконавче провадження закінчене. Зокрема, державним виконавцем встановлено наступне: «до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби надійшла службова записка керівника Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ольги Давидчук про необхідність виконання рішення національного суду, прийнятого на користь ОСОБА_1 щодо стягнення шкоди, завданої державним підприємством, а саме: рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року, про невиконання якого зазначено у пункті 4 резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини у справі «Семирода та інші проти України» (заява № 45879/07). До службової записки додано лист Генерального Директорату з прав людини і верховенства права Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини, яким звернуто увагу на необхідність виконання рішення національного суду у цій справі для забезпечення відновлення порушених прав заявниці». Платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 15 жовтня 2019 року № 12259 стягувачу перераховано заборгованість за рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року № 2-61 у розмірі 77620,00 грн (а.с. 28). Мотиви суду Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, але також завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі й інші юридичні факти (частина друга статті 11 ЦК України). Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між суб`єктом, який таку шкоду завдав, і потерпілим. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28; № у ЄДРСР 73469624), від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункти 21, 22, 25, 42, 45; № у ЄДРСР 74838873), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (№ у ЄДРСР 82997465)). Так, згідно рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені та стягнуто з СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України на її користь в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 46019,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн, в рахунок відшкодування судових витрат 1601,00 грн, а всього 77 620,00 грн Крім того, статтею 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі Закон № 4901-VI) передбачено особливості надання державою гарантій щодо виконання рішень суду, зокрема, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). У пункті 3 прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону встановлено, що виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення. Частинами першою-другою статті 4 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом; у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI). З матеріалів справи вбачається, що боржником з виконання рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року є СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України, який станом на дату його ліквідації, вказане рішення місцевого суду не виконав, що з огляду на вище перелічені норми права, а також правову природу обов`язковості виконання судового рішення, підлягає виконанню за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Окрім того, з постанови про відновлення виконавчого провадження від 17 вересня 2019 року (ВП № 55181741) вбачається, що підставою здійснення вказаних виконавчих дій слугувало надходження службової записки керівника Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Ольги Давидчук про необхідність виконання рішення національного суду, прийнятого на користь ОСОБА_1 щодо стягнення шкоди, завданої державним підприємством, а саме: рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року, про невиконання якого зазначено у пункті 4 резолютивної частини рішення Європейського суду з прав людини у справі «Семирода та інші проти України» (заява № 45879/07). До службової записки додано лист Генерального Директорату з прав людини і верховенства права Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини, яким звернуто увагу на необхідність виконання рішення національного суду у цій справі для забезпечення відновлення порушених прав заявниці. У вищевказаному виконавчому провадженні боржником зазначено «Держава». Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що виконання рішення - а) виплата Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру (стаття 1). Згідно статті 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України. Оскільки рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Семирода та інші проти України» (заява № 45879/07) покладено на державу-учасницю обов`язок виплатити стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, а саме необхідність виконання рішення національного суду у справі для забезпечення відновлення порушених прав заявниці, яке виконано було шляхом перерахування коштів Міністерством юстиції України, то довід відповідача про те, що Міністерство юстиції України не є належним відповідачем при розгляді справи про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення, спростовується матеріалами справи. Крім того, те, що позивач вказала відповідачами за вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання рішення суду конкретні органи державної влади - Міністерство юстиції України, Державна казначейська служба України - не означає, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за прострочення виконання рішення суду є не держава, а саме певні її органи (орган). Інакше кажучи, у спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів як боржника за судовим рішенням про відшкодування завданої шкоди, а не суб`єктами владних повноважень, які здійснюють щодо позивача публічно-владні управлінські функції (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 39; № у ЄДРСР 112516535). Специфіка відносин із виконання таких судових рішень полягає у тому, що держава діє одночасно і як боржник, і як суб`єкт, який уповноважив на виконання відповідного рішення щодо себе певний орган влади, що діє від імені держави-боржника. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною «права на суд» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення. 15 жовтня 2009 року ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (пункт 1 статті 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (стаття 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат З матеріалів справи вбачається, що рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 січня 2006 року фактично було виконано Міністерством юстиції України 15 жовтня 2019 року, а з позовом про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення ОСОБА_1 звернулася до місцевого суду 13 жовтня 2022 року. Відповідачем у справі у поданому до місцевого суду відзиві було заявлено про застосування позовної давності. Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Невиконання боржником грошового зобов`язання, яке встановлено на підставі рішення суду (в резолютивній частині якого вказана заборгованість за завдану шкоду) є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. З урахуванням дати виконання відповідачем рішення суду першої інстанції (15 жовтня 2019 року), дати звернення позивача з позовною заявою про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення (13 жовтня 2022 року), а також беручи до уваги часові обмеження у вигляді трьох років, які передували подачі такого позову, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню підлягають інфляційні втрати та 3 % річних за період з 13 жовтня 2019 року по 14 жовтня 2019 року, оскільки стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період до 12 жовтня 2019 року обраховується з пропуском позовної давності, яку відповідач просив застосувати до цих правовідносин. Відтак, днем початку прострочення держави-боржника та нарахування 3 % річних й індексу інфляції у спірних правовідносинах за частиною другою статті 625 ЦК України є 13 жовтня 2019 року, а днем завершення - 14 жовтня 2019 року (переддень повного виконання рішення суду). У цьому періоді було 02 дні прострочення, тому 3 % річних за цей період склали: 77620,00 грн х 02 дні х 3 % / 365 днів = 12,76 грн. Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 виклав правову позицію щодо застосуванням механізму розрахунку інфляційних втрат у порядку частини другої статті 625 ЦК України у разі, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць. В наведеній постанові роз`яснено, що «сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці. Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується». З урахуванням того, що прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць (а саме 02 дні), колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах інфляційна складова боргу не підлягає вирахуванню. Щодо інших доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу Колегія суддів вважає за потрібне зауважити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Натомість присуджена Європейським судом з прав людини сума у розмірі 2600,00 євро є мірю застосування сатисфакції за порушення Конвенції або протоколів до неї, що включає в себе відшкодування матеріальної та моральної шкоди і судових та інших витрат. Відтак, інфляційні втрати на суму боргу, три проценти річних та присуджена Європейським судом з прав людини сатисфакція є різними за своєю правовою природою наслідками неналежного виконання або порушення зобов`язань. Крім того, посилання відповідача про те, що дана справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки усі майнові спори з вимогами до боржника має вирішувати суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство не береться судом до уваги, оскільки ухвалою Господарського суду м. Києва від 02 серпня 2012 року у справі № 23/127-б провадження у справі про банкрутство СДП «Укрспец`юст» Міністерства юстиції України було припинено у зв`язку з ліквідацією банкрута. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Христич О.С., підлягає частковому задоволенню, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року скасуванню, шляхом ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення підлягають частковому задоволенню, а саме слід стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12,76 грн, що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 13 жовтня 2019 року по 14 жовтня 2019 року включно. В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, а тому в них слід відмовити. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Христич Оксана Сергіївна задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2023 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальних збитків за несвоєчасне виконання рішення задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12,76 грн, що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 13 жовтня 2019 року по 14 жовтня 2019 року включно. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 грудня 2023 року. Головуючий В.П. Пікуль Судді Т.В. Одринська О.О. Панченко