Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2593/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2023 р. Справа № 480/2593/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.06.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.В. Савицька, м. Суми, повний текст складено 29.06.23 по справі № 480/2593/23 за позовом ОСОБА_1 до Начальника Сумського міського територіального центру комлектування та соціальної підтримки , Сумського міського територіального центру комлектування та соціальної підтримки про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до начальника Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки полковника ОСОБА_2 (далі за текстом також відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язати відповідача - начальника Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки вчинити дії - направити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , облікова картка платника податків № НОМЕР_1 , рядового в/ч НОМЕР_2 на проходження медичного огляду військово-лікарської комісії на предмет придатності до військової служби. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 27 березня 2023 року залучено другим відповідачем Сумський міський територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, не враховано всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору. В апеляційній скарзі позивач викладає обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, наведені ним у позовній заяві. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про звернення громадян», які не підлягають застосуванню, оскільки вони не регулюють взаємини між позивачем, як військовослужбовцем ЗСУ, і відповідачами. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідачі правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно із записом у військовому квитку ( НОМЕР_3 , сторінка 5) з 09.11.2022 відповідно до Наказу № 300 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді старшого механіка-водія за військово-обліковою спеціальністю бойові машини піхоти (а.с. 31 зворотній бік). У лютому 2023 року позивач звернувся до військового комісара м. Суми Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки із рапортом, в якому просив направити його на проходження медичного огляду військово-лікарської комісії на предмет придатності до військової служби (а.с. 28). За результатами розгляду рапорту позивача від 14.02.2023 листом № 6/364 від 24.02.2023 начальник Сумського міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомив таке: "Відповідно до пункту 6.1. Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 за № 402, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800, направлення на медичний огляд військовослужбовця проводиться прямим начальником. Це можуть бути, зокрема, командир окремої частини, рівні йому та вище, начальник гарнізону, військовий комендант гарнізону. Враховуючи те, що Ви проходите військову службу, розгляд рапорту військовослужбовця по суті та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства є компетенцією керівництва в/ч НОМЕР_2 ". Позивач, уважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а посилання на відсутність відповідної компетенції таким, що суперечать закону, звернувся до суду з позовом у цій справі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності порушення відповідачами приписів законодавства при розгляді рапорту позивача. Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін, колегія суддів виходить з такого. Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період, визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України. Відповідно до ч. 10 ст. 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 за № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення № 402). За приписами пункту 1.1. глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям. Відповідно до пункту 1.3. глави 1 розділу І Положення № 402 основним завданнями військово-лікарської експертизи є, зокрема, аналіз результатів медичного огляду, визначення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців; визначення ступеня придатності військовослужбовців до військової служби у зв`язку з їх звільненням. Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза це зокрема: медичний огляд військовослужбовців та членів їхніх сімей; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів. Медичний огляд військовослужбовців регламентується положеннями глави 6 розділу ІI Положення №

402. Відповідно до підпункту б пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Положення № 402 направлення на медичний огляд військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) проводиться прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами. Вказана норма визначає загальний перелік посадових осіб, що мають право приймати рішення про направлення на медичний огляд військовослужбовця. Разом з тим за приписами статті 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статут внутрішньої служби) зі службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника. Відтак приписом зазначеної норми для військовослужбовців встановлено обов`язок звернення тільки послідовно по вертикалі безпосереднього керівництва. Статтею 28 Статуту внутрішньої служби визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (стаття 31 Статуту внутрішньої служби). Указом Президента України від 30.12.2016 за № 582/2016 затверджено Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Відповідно до пункту 1 зазначеного Положення, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Так, згідно із записом у військовому квитку ОСОБА_1 ( НОМЕР_3 ) (сторінка 5) з 09.11.2022 згідно з Наказом № 300 останній проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 на посаді старший механік-водій за військово-обліковою спеціальністю бойові машини піхоти. У відповіді на відзив на позовну заяву, в апеляційній скарзі позивачем підтверджено факт того, що з листопада 2022 року його приписано до Військової частини НОМЕР_2 . Тобто ОСОБА_1 з 09.11.2022 перебуває у розпорядженні керівництва Військової частини НОМЕР_2 , а відтак позивачем порушено порядок звернення військовослужбовця із рапортом та не дотримано вимоги статей 14, 28, 31 Статуту внутрішньої служби. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про звернення громадян», які не підлягають застосуванню, оскільки вони не регулюють взаємини між позивачем, як військовослужбовцем ЗСУ, і відповідачами, то колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про звернення громадян» військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Отже військовослужбовці можуть подавати до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки звернення, окрім тих, які пов`язані з проходженням військової служби та стосуються їх службової діяльності. З огляду на зазначене висновок суду першої інстанції про те, що у межах спірних правовідносин відповідачі протиправної бездіяльності у межах спірних правовідносин не допустили, є правильним та обґрунтованим. З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правомірним. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду. Суд першої інстанції надав оцінку всім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та надав оцінку всім аргументам сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору. Доводи позивача щодо неможливості взаємодії з керівництвом Військової частини НОМЕР_2 не можуть вважатися належним обґрунтуванням протиправної бездіяльності відповідачів та може бути підставою для звернення позивача до відповідачів за роз`ясненням щодо порядку подання/направлення відповідного рапорту до прямого начальника військової частини, яка, за твердженням позивача, продовжує брати участь в бойових діях на сході України. В аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні колегія суддів ураховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи. Дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на всі аргументи позивача, оскільки судом досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.06.2023 по справі № 480/2593/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова