Постанова Північний апеляційний господарський суд № 927/926/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" грудня 2023 р. Справа№ 927/926/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Коробенка Г.П. Козир Т.П. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , м. Ніжин, Чернігівська обл. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 (повний текст складено 28.04.2023) у справі № 927/926/22 (суддя Демидова М.О.) за позовом Заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області, м. Ніжин, Чернігівська обл., в інтересах держави в особі: Державної служби України з безпеки на транспорті, м. Київ до ОСОБА_1 , м. Ніжин, Чернігівська обл. про стягнення 34 704,92 грн, що еквівалентно сумі 1 253,43 євро, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. У жовтні 2022 року Заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека, позивач) з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення 34 704, 92 грн плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що за результатами проведення 24.10.2019 габаритно-вагового контролю автомобіля, що належить відповідачу на праві оренди, посадовими особами управління Укртрансбезпеки встановлено перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, що тягне за собою покладення на порушника обов`язку по сплаті до державного бюджету плати за проїзд автомобільними дорогами транспортними засобами та іншими самохідними машинами і механізмами, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Однак, відповідач зазначену плату до держбюджету не сплатив. Тривалий час Укртрансбезпекою заходи по стягненню плати з відповідача не вживалися, в зв`язку із чим держбюджет позбавляється передбачених законодавством надходжень. З огляду на бездіяльність Укртрансбезпеки прокурор вирішив звернутися із позовом до суду на захист інтересів держави в особі Укртрансбезпеки. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі № 927/926/22 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Укртрансбезпеки у дохід Державного бюджету України 34 704,92 грн плати за проїзд автомобільними дорогами. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору. Мотивуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи підтверджено здійснення перевезення вантажу транспортним засобом, належним відповідачу на праві оренди; під час проведення габаритно-вагового контролю, складання відповідної довідки, акту про перевищення транспортним засобом нормативних вагових та габаритних параметрів, здійснення розрахунку плати за проїзд посадові особи Управління Укртрансбезпеки діяли на підставі та у спосіб, встановлені чиним законодавством, а також з дотриманням його вимог. Відповідачем же не було надано належних доказів на спростування факту перевищення нормативно-вагових параметрів транспортним засобом, який перебував в його користуванні, оскарження в установленому порядку дій позивача щодо фіксування правопорушення та нарахування суми збитків, а також сплати нарахованої суми відшкодування. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про підставність та необхідність задоволення заявлених прокурором в інтересах держави в особі Укртрансбезпеки позовних вимог про стягнення з відповідача до Державного бюджету України 34 704,92 грн плати за проїзд автомобільними дорогами. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 17.05.2023 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі №927/926/22, ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову; стягнути з Укртрансбезпеки за рахунок бюджетних асигнувань на користь скаржника понесені судові витрати у розмірі 2 977,20 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Мотивуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням та недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, зокрема, за твердженням скаржника, судом першої інстанції не було належним чином досліджено та надано оцінку: - копії договору оренди транспортного засобу з водієм №03/04/19 від 03.04.2019, з якої убачається, що договір укладений за участю ФОП Мягкової І.В. та фізичної особи ОСОБА_3, але нотаріально не посвідчений. Доказів визнання цього договору дійсним у судовому порядку матеріали справи не містять. Отже вказаний договір у відповідності до вимог статей 220, 640, 779 Цивільного кодексу України є нікчемним, а висновок суду першої інстанції про його чинність на час виникнення спірних правовідносин суперечить нормам матеріального права; - обставинам щодо визначення суб`єкта, який перевіряється, та безпідставного зазначення посадовими особами позивача при здійсненні 24.10.2019 перевірки в актах №170765 та №0023174 таким суб`єктом відповідача та належності йому на правах оренди транспортного засобу щодо якого здійснювався контроль; - правильності визначення прокурором у даних спірних правовідносинах відповідача та встановлення належності такого відповідача у відповідності до фактичних обставин справи; -заявленому відповідачем клопотанню про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, безпідставно відмовивши у його задоволенні, вдавшись до надмірного формалізму, який не сприяє доступу до суду фізичній особі та порушує її право перебувати під захистом справедливого суду, одержувати правничу допомогу тощо. Водночас, в апеляційній скарзі відповідачем заявлено прохання під час апеляційного розгляду справи дослідити та дати оцінку доказам, які були додані до відзиву на позовну заяву, але судом першої інстанції залишені без розгляду, а саме: засвідчену копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 13.04.2023; засвідчену копію податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2019 рік. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2023 справу № 927/926/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Коробенка Г.П. та Чорногуза М.Г. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2023 витребувано з Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/926/22; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі № 927/926/22 до надходження до суду матеріалів справи. 06.06.2023 матеріали справи № 927/926/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі №927/926/22, постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив в установлені судом строки. Позиція інших учасників справи. 23.06.2023 до Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених оскаржуваному рішенні, останній просить апеляційний господарський суд відхилити апеляційну скаргу відповідача, а рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін. За твердженням прокурора, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір оренди транспортного засобу з водієм №03/04/19 від 03.04.2019 був чинним на час виникнення спірних правовідносин, відповідно ОСОБА_1 є належним відповідачем за даною позовною заявою, а позовні вимоги обґрунтованими. Крім того, прокурор вважає, що судом першої інстанції правомірно відмовлено відповідачу у поновленні строку на подання відзиву на позовну заяву, оскільки відзив надісланий після спливу строку на його подання, а строк пропущено без поважних причин. Позивачем не надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач належним чином були повідомлений про розгляд апеляційної скарги у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. На підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Управлінням Укртрансбезпеки у Харківській області у період з 21.10.2019 по 27.10.2018, затвердженого в установленому порядку, співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Харківській області здійснювався габаритно-ваговий контроль транспортних засобів. 21.10.2019 посадовим особам Управління Уктрансбезпеки у Харківській області видано направлення на проведення рейдової перевірки №018905, у якому визначено місце та період проведення - з 21.10.2019 до 25.10.2019, автодорога М-03 Київ - Харків- Довжанський. 24.10.2019 на 471 км автодороги М-03 Київ - Харків Довжанський (Харківська область), посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Харківській області проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля марки MAN 19.372, реєстраційний номер (номерний знак) НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_2 . Перевізником відповідно до супровідних документів визначено суб`єкта господарювання - ОСОБА_1. (АДРЕСА_1). Габаритно-ваговий контроль здійснений з використанням приладу автоматичного для зважування дорожніх транспортних засобів у русі 030Т-AS2-PWIA, заводський номер НОМЕР_2 , який відповідає Технічному регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №94 від 13.01.2016, що підтверджується свідоцтвом про повірку засобу вимірювальної техніки від 07.02.2019 № 35-02/5358, чинним до 07.02.2020, результати зважування транспортного засобу підтверджені талоном від 24.10.2019 №

915. Перевіркою встановлено, що перевезення вантажу здійснювалось з перевищенням нормативних вагових обмежень, а саме загальної маси та навантаження на строєну вісь (нормативно допустима загальна маса становить 11000; 11000, фактичне навантаження склало 5205; 14075 кг). Результати перевірки оформлені актом від 24.10.2019 № 0023174 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідкою про результати здійснення габаритно-вагового контролю №0007207 від 24.10.2019. До акта про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 24.10.2019 № 0023174 посадовою особою Управління Укртрансбезпеки у Харківській області, що проводила габаритно-ваговий контроль, доданий розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, згідно з яким визначена сума до сплати склала 1253,43 євро. Розрахунок виконано відповідно до затвердженої формули з урахуванням норм пункт 31-1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 "Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування" (Порядок № 879). Управління Укртрансбезпеки у Харківській області 06.11.2019 скеровувало на адресу відповідача звернення №67342/37/24-19 з проханням оплатити вказану у розрахунку суму 1253,43 євро, що еквівалентно 34704,92 грн станом на момент складення розрахунку відповідно до офіційного курсу валют, встановленому Національним банком України, в термін до 24.11.2019, із зазначенням необхідних для цього реквізитів. Дії Управління Укртрансбезпеки у Харківській області щодо фіксування правопорушення та нарахування суми плати за проїзд великовагового транспортного засобу автомобільними дорогами загального користування у розмірі 1253,43 євро, нарахованої згідно з актом від 24.10.2019 № 0023174 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, відповідачем в адміністративному і судовому порядку не оскаржувались. Визначена сума в добровільному порядку не сплачена. Згідно доданих до позовної заяви доказів убачається, що прокурором та позивачем визначено, що на момент проведення перевірки автомобіль марки MAN 19.372, реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у користуванні ФОП Мягкової Інни Володимирівни відповідно до Договору оренди транспортного засобу з водієм №03/04/19 від 03.04.2019, строк дії якого складав 1 рік до моменту розірвання договору згідно з п. 7 Договору. Копія цього Договору (неповна), вміщує преамбулу, розділи 1, 2, 3, 4, 5 (частково) пункти 8.1-8.6, розділ 10 "Адреси, банківські реквізити та підписи Сторін"). Відповідно до пункту 1.4 Договору оренди водій: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_3 , виданий Миронівським РС Управління ДМС України в Київській області 08.02.2013. Згідно з інформацією, вказаною у листі Головного управління ДПС у Чернігівській області №2333/5/25-01-12-02-10 від 19.10.2022 на запит Ніжинської окружної прокуратури, фізична особа-підприємець Мягкова Інна Володимирівна (податковий номер НОМЕР_4 ) знята з обліку в Ніжинській ДПІ Головного управління ДПС у Чернігівській області як фізична особа-підприємець 13.03.2020. Оскільки відповідачем зазначені кошти на вимогу Укртрансбезпеки добровільно не сплачено, а державний орган (Укртрансбезпека), уповноважений на захист інтересів держави, досить тривалий час усувається від виконання покладених на нього обов`язків, що свідчить про його усвідомлену пасивну поведінку, що суттєво порушує економічні інтереси держави, прокурор звернувся із даним позовом до господарського суду. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Спір у даній справі виник через порушення, виявлене 24.10.2019 посадовими особами позивача під час здійснення вантажним автомобілем, який, за визначенням позивача, перебував в оренді відповідача, перевезення вантажів з перевищенням допустимих законом вагових обмежень. Правовідносини у сфері контролю транспортних засобів українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України, який здійснює держава, регламентовані, зокрема +4 посилання та Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати зв проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879). Такий контроль передбачає, зокрема, здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні. Здійснює такий контроль, відповідно до покладених завдань, Укртрансбезпека (позивач), що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства). При цьому, враховуючи, що повноваження Укртрансбезпеки при виконанні функції габаритно-вагового контролю транспортних засобів та нарахування відповідної плати за перевищення нормативів допустимої ваги транспортного засобу обмежуються лише нарахуванням такої плати, плата за проїзд великоваговим транспортним засобом, за своєю правовою природою, є не штрафною санкцією, а сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування. За змістом положень частин 1 та 2 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", статті 33 Закону України "Про автомобільні дороги", статті 29 Закону України "Про дорожній рух" та пунктів 2, 21, 22.5, 26, 27, 28, 31, 31-1 Порядку № 879 у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру плату за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вносить перевізник. Згідно з визначенням, наведеним в абзаці 18 частини 1 статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. У статті 60 ("Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт") Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому, стаття 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" - "Документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначала, що: - автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення; - документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: 1) для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; 2) для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина 4 статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт"). Отже, з аналізу наведених норм чинного законодавства слідує, що посадові особи позивача, які здійснюють габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, в першу чергу, мають встановити належну особу перевізника, тобто суб`єкта господарювання, який здійснює перевезення як користувач транспортним засобом на законних підставах або як власник. Як убачається з матеріалів справи, документи щодо здійснення процедури габаритно-вагового контролю, зокрема акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №170765 від 24.20.2019, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0023174 від 24.10.2019, складалися відносно суб`єкта господарювання - ОСОБА_1 із зазначенням того, що транспортний засіб належить їй. До позовної заяви прокурором додано копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу- автомобіля марки MAN 19.372, реєстраційний номер НОМЕР_1 , згідно з яким його власником є ОСОБА_3 . На підтвердження обставин перебування вказаного автомобіля у користуванні ФОП Мягкової Інни Володимирівни, прокурором надано копію Договору оренди транспортного засобу з водієм №03/04/19 від 03.04.2019 (не у повному обсязі). Дослідивши вказаний Договір, суд першої інстанції дійшов висновку, що саме на виконання умов цього Договору, відповідач використовував транспортний засіб - вантажний автомобіль марки MAN 19.372, реєстраційний номер НОМЕР_1 , на правах оренди з водієм ОСОБА_2 , отже прокурором та позивачем правильно визначено перевізника та відповідача у спірних правовідносинах. Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке. Як убачається із наявної в матеріалах неповної копії Договору оренди транспортного засобу з водієм №03/04/19 від 03.04.2019, його укладено між ОСОБА_3 (орендодавець) та ФОП Мягковою Інною Володимирівною (орендар) (далі - Договір). Відповідно до умов пункту 1.1 Договору сторони погодили, що у порядку та на умовах, визначених цим Договором, орендодавець зобов`язується надавати орендарю (відповідач у справі) для здійснення перевезень вантажний автомобіль з водієм, визначений у Договорі. Вантажний автомобіль марки MAN 19.372, державний номер: НОМЕР_5 (пункти 1.2.1, 1.2.2 Договору). Право власності орендодавця підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 (пункт 1.2.7 Договору). Відповідно до пункту 1.4 Договору оренди водієм є ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Миронівським РС Управління ДМС України в Київській області 08.02.2013. Договір підписаний сторонами, підпис відповідача скріплений печаткою ФОП Мягкової І.В. Наявна неповна копія Договору не містить умов щодо порядку замовлення орендарем автомобіля, передачі його орендодавцем орендарю та строку такої передачі, прав та обов`язків орендаря тощо. Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладення Договору) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). За приписами частин 1, 2 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. В силу статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму. Статтею 798 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу. Згідно із частинами 1, 2 статті 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається в письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України встановлено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Згідно із частиною 2 статті 220 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом частин 1, 4, 5 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін; вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою; суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов`язків, настання яких бажали сторони, і визнання такого договору недійсним судом не вимагається. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1551цс16, від 18.01.2017 у справі № 6-648цс16, у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 404/4702/18-ц. З наявної в матеріалах справи копії Договору, який укладено за участі фізичної особи ОСОБА_3 , убачається, що він нотаріально не посвідчений. Доказів визнання цього Договору дійсним у судовому порядку матеріали справи не містять. Сторонами не надано доказів реєстрації фізичної особи ОСОБА_3 в установленому порядку підприємцем. Отже, незважаючи на те, що відповідач станом на момент укладення цього Договору був зареєстрований як підприємець, що встановив суд першої інстанції, проте відсутність такої реєстрації у другої сторони, свідчить про те, що даний Договір укладено за участі фізичної особи (орендодавця), а тому він підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Таким чином, за встановлених обставин, вказаний Договір є нікчемним, тобто недійсним в силу закону і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, він не породжує тих прав і обов`язків, настання яких передбачено ним і визнання такого Договору недійсним судом не вимагається. Суд першої інстанції зазначеного не врахував і дійшов помилкового висновку, що Договір оренди транспортного засобу з водієм №03/04/19 від 03.04.2019 був чинним на час виникнення спірних правовідносин та на його підставі відповідач отримав право на користування вказаним у ньому транспортним засобом - вантажним автомобілем марки MAN 19.372, державний номер НОМЕР_5 , з водієм на правах оренди. З наведеного також слідує, що посадові особи позивача при здійсненні 24.10.2019 габаритно-вагового контролю автомобіля марки MAN 19.372, державний (реєстраційний) номер НОМЕР_5 , неправильно визначили перевізника - суб`єкта, який перевіряється, та безпідставно в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №170765 від 24.10.2019 і в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0023174 від24.10.2019 такою особою зазначили відповідача із вказівкою належності їй спірного транспортного засобу. Згідно з положеннями частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18. Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19. При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 у справі №640/22013/18. Як встановлено судом апеляційної інстанції, особою, якою підлягає внесенню плата за проїзд, у разі перевищення нормативів вагових або габаритних параметрів, як перевізником, є не відповідач. В свою чергу, прокурор під час розгляду справи клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, наполягаючи на тому, що даний позов пред`явлений саме до ОСОБА_1 . Враховуючи обставини справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що прокурор не довів, що саме ОСОБА_1 є належним відповідачем у даній справі, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Зважаючи на встановлені у даній справі обставини, прокурором та позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме відповідач допустив порушення габаритно-вагових норм транспортного засобу. Отже, суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача на користь позивача у дохід Державного бюджету 34 704,92грн плати за проїзд автомобільними дорогами. З огляду на викладене, доводи скаржника по суті його скарги на рішення суду першої інстанції в межах заявлених вимог знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню. Твердження відповідача в апеляційній скарзі про необґрунтовану відмову судом першої інстанції у поновленні йому строку для подання відзиву на позовну заяву, колегія суддів господарського суду відхиляє з таких підстав. Як убачається з матеріалів справи, відзив на позовну заяву поданий відповідачем до суду першої інстанції 14.04.2023 з пропуском строку для його подання, який було встановлено в ухвалі про відкриття провадження у даній справі від 30.01.2023, а саме - не пізніше 15 днів з дня вручення копії даної ухвали. У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для його подання та прийняття до розгляду з посиланням на поважність причин пропуску процесуального строку, беручи до уваги, що про наявність цієї справи відповідачу стало відомо випадково 19.03.2023 при перевірці функціоналу нової послуги "Судові справи" у застосунку "Дія", наступного дня відповідачем надіслано до суду першої інстанції заяву довільної форми і 03.04.2023 укладено з адвокатом договір про правничу (правову) допомогу, адвокатом у цей же день подано до суду заяву про вступ у справу як представника, одержано доступ до матеріалів електронної справи №927/926/22 в підсистемі "Електронний суд" і ознайомлення, зокрема, з позовною заявою та доданими до неї документами. Отже, відповідач стверджує, що можливість підготувати та подати відзив у нього виникла лише 03.04.2023. Судом першої інстанції при розгляді вказаного клопотання враховано власні доводи відповідача про отримання інформації щодо відкриття провадження у даній справі 19.03.2023 та визначено, що останнім днем для надання відзиву на позовну заяву є 03.04.2023. Наведені відповідачем обставини в обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку для подання відзиву на позов суд першої інстанції розцінив не такими, що є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та не такими, що пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії у встановлений строк, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання і, як наслідок, залишення без розгляду поданого відповідачем відзиву на позов. Колегія суддів апеляційного господарського суду наголошує, що за приписами частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У частині 2 статті 176 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в ухвалі про відкриття провадження зазначається строк для подання відповідачем відзиву на позов. Таким чином, строк на подання відзиву на позов встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим. Отже, відповідно до встановлених судом першої інстанції у даній справі обставин, таку заяву відповідач мав право подати до 03.04.2023, а враховуючи те, що на вказану дату вже було укладено відповідачем договір на правничу (правову) допомогу з адвокатом і останній отримав доступ до матеріалів даної справи, у відповідача була наявна можливість подати заяву про продовження встановленого судом строку на подання відзиву на позов до закінчення цього строку, проте відповідач таким правом і можливістю не скористався. При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що для подання заяви про продовження встановленого судом строку для подання відзиву на позов, норма статті 119 Господарського процесуального кодексу України не вимагає від заявника вчинення одночасно з її поданням самої процесуальної дії - подання відзиву на позов. З огляду на те, що зазначене клопотання подано відповідачем 14.04.2023, тобто поза межами встановленого судом першої інстанції строку для подання відзиву на позов (до 03.04.2023), суд апеляційної інстанції не вбачає підстав вважати неправомірною відмову судом першої інстанції у задоволенні поданого відповідачем клопотання. Відповідно до вимог частини 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України). Зважаючи на те, що відповідач подав відзив на позов з пропуском встановленого судом строку і у задоволенні клопотання про поновлення цього строку відмовлено, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про залишення поданого відповідачем відзиву на позов без розгляду. З огляду на викладене, не підлягає задоволенню клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи на стадії апеляційного розгляду додаткових доказів, які ним додавалися до відзиву на позов, який судом першої інстанції правомірно залишено без розгляду. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Відповідно до вимог статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зважаючи на встановлені обставини, за висновком колегії суддів апеляційного господарського суду апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі № 927/926/22 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову прокурора повністю. Судові витрати. Відповідно до частини 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З даною нормою кореспондуються положення частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що у резолютивній частині постанови апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції - у випадку скасування рішення або зміни судового рішення, а також розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки за результатами апеляційного провадження оскаржуване рішення у даній справі скасоване з ухваленням нового рішення про відмову у позові повністю, судом апеляційної інстанції здійснюється новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, відповідно до якого витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на заявника (прокурора). Водночас, у відповідності до вимог частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача. Як уже було зазначено, відповідач в апеляційній скарзі заявив клопотання про відшкодування йому за рахунок позивача витрат на правову допомогу в сумі 15 000,00грн, понесених ним у зв`язку з апеляційним переглядом ухваленого у даній справі рішення. Прокурором та позивачем заперечень щодо зазначеного клопотання відповідача до суду апеляційної інстанції не подано. Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у даній справі за результатами розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц). Згідно зі статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Згідно з положеннями частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 вказаного Закону). Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Із матеріалів справи вбачається, що відповідач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом апеляційної скарги у даній справі на суму 15 000,00грн додано до апеляційної скарги: копію ордеру серії СВ №1052818 на надання правничої допомоги адвокатом Луєнко Ю.В. у Північному апеляційному господарському суді на підставі Договору від 03.04.2023 №23/18; копію Договору №23/18 про надання правничої (правової) допомоги від 03.04.2023; копію Додаткової угоди №2 про погодження розміру гонорару до Договору про надання правничої (правової) допомоги №23/18 від 03.04.2023; копію Акта про надану правничу (правову) допомогу №1 від 17.05.2023; копію Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (додаток №1 до Акта №1 від 17.05.2023); копії фіскальних чеків про оплату послуг згідно договору №23/18 від 03.04.2023 на суму 3500,00грн, від 04.04.2023 на суму 1500,00грн, від 11.04.2023 на суму 3000,00грн, від 17.04.2023 на суму 7000,00грн. Дослідженням вказаних документів колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 03.04.2023 між Мягковою І.В. (клієнт) та адвокатом Луєнко Юрієм Васильовичем (адвокат) укладено Договір № 23/18 про надання правничої (правової) допомоги (далі - Договір), за умовами пункту 1.1 якого адвокат в порядку, визначеному умовами цього Договору, та у відповідності до приписів чинного законодавства надає клієнту правничу (правову) допомогу, представляє і захищає законні права і інтереси клієнта в усіх підприємствах, організаціях та установах, органах державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі в органах досудового розслідування, прокуратури, судах усіх інстанцій, органах державної виконавчої служби, у відносинах з приватними виконавцями, в інших органах та установах, в органах та в осіб, які відповідно до чинного в Україні законодавства, в т.ч. Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", як захисник клієнта чи його представник з усіма без обмежень правами, які надані клієнту чинним законодавством у відповідному процесі, а саме: з питань захисту та представництва законних прав та інтересів клієнта у господарській справі №927/926/22 за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті дл клієнта про стягнення 34 704,92грн, що еквівалентно 1 253,43 Євро, а клієнт сплачує гонорар за надану допомогу. Згідно з пунктом 3.1. Договору розмір гонорару за цим Договором та порядок його внесення визначаються сторонами за взаємною домовленістю та відповідно до вимог чинного законодавства України і оформлюються у додаткових угодах до цього Договору про погодження розміру гонорару , які є його невід`ємною частиною. Цей Договір набирає чинності з дня його підписання і закінчується 31.12.2026. 01.05.2023 сторонами укладено Додаткову угоду №2 про погодження розміру гонорару до Договору (далі -Угода), відповідно до якої виходячи з умов п.3.1. Договору сторони погодили, що розмір гонорару за Договором є фіксованим та становить: 1.1. 4000 грн - ознайомлення з матеріалами справи №927/926/22 Господарського суду Чернігівської області в підсистемі "Електронний суд", їх вивчення та правовий аналіз; 1.2. 1000 грн - надання клієнту правових консультацій і роз`яснень щодо матеріалів №927/926/22, правової перспективи її можливого вирішення судом, способів і засобів захисту прав та законних інтересів клієнта у цій справі; 1.3. 10000- складання і подання від імені та в інтересах клієнта апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року у справі №927/926/22 за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті до клієнта. Гонорар адвоката за надання правової (правничої) допомоги, визначений в підпунктах 1.1., 1.2. цієї Угоди сплачується клієнтом не пізніше, ніж через п`ять днів від дати її підписання сторонами, а визначений в пункті 1.3. цієї Угоди - не пізніше, ніж через десять днів від дати підписання сторонами акту про надану правничу (правову) допомогу (пункти 2, 3 Угоди). На виконання умов Договору та Угоди між сторонами підписано Акт про надану правничу (правову) допомогу від 17.05.2023 №1, в якому зазначено, що адвокат надав клієнту правову (правничу) допомогу якісно, в повному обсязі та добросовісно; претензій у клієнта до адвоката щодо наданої правової (правничої) допомоги немає; загальна сума розміру гонорару за надану правову (правничу) допомогу адвоката та здійснених ним витрат становить 15 000,00 гривень. Невід`ємною частиною цього Акта є Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат (додаток №1 до Акта). У зазначеному Додатку №1 до Акта від 17.05.2023 №1 міститься перелік видів виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та їх вартість, зокрема:

1. Ознайомлення з матеріалами справи №927/926/22 Господарського суду Чернігівської області в підсистемі "Електронний суд", їх вивчення та правовий аналіз, сума судових витрат 4 000,00грн.

2. Надання клієнту правових консультацій і роз`яснень щодо матеріалів №927/926/22, правової перспективи її можливого вирішення судом, способів і засобів захисту прав та законних інтересів клієнта у цій справі, сума судових витрат 1 000,00грн.

3. Складання і подання від імені та в інтересах клієнта апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28 квітня 2023 року у справі №927/926/22 за позовом заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури Чернігівської області в інтересах Державної служби України з безпеки на транспорті до клієнта, сума судових витрат 10 000,00грн. Згідно з копіями фіскальних чеків, в яких міститься посилання на договір №23/18 від 03.04.2023 адвокатом прийнята оплата за послуги юридичні дорадчі та представницькі на загальну суму 15 000,00грн, в тому числі: 03.04.2023 - 3 500,00грн, 04.04.2023 - 1 500,00грн, 11.04.2023 - 3000,00грн, 17.04.2023 - 7000,00грн, тобто до укладення Додаткової угоди №2 до Договору від 01.05.2023 та, відповідно, погодження за нею розміру гонорару та строків його сплати. Копію Додаткової угоди №1 до Договору відповідачем до суду апеляційної інстанції не надано. Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат за приписами частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За приписами частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: - складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); - часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); - обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; - ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, загальне правило розподілу витрат на професійну правничу допомогу визначене частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частинами 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19. Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18). Таким чином, вирішуючи за заявою сторони судового процесу питання про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, апеляційний господарський суд враховує, що під час апеляційного перегляду справи позиція відповідача не змінювалася, підготовка апеляційної скарги здійснювалася тим самим адвокатом, який ознайомлювався з матеріалами справи у суді першої інстанції, готував відзив на позовну заяву, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, ґрунтувалися на аргументах і тих же доказах, що і у відзиві на позовну заяву, яка міститься в матеріалах справи. Таким чином, правова позиція щодо суті спору вже була сформована відповідачем ще до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається. Поряд з цим, дослідивши та оцінивши надані відповідачем докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що зазначені окремо в Додатковій угоді №2 про погодження розміру гонорару до Договору від 01.05.2023 та Детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, що є Додатком №1 до Акту про надану правничу (правову) допомогу від 17.05.2023 №1, послуги з ознайомлення з матеріалами справи №927/926/22 Господарського суду Чернігівської області в підсистемі "Електронний суд", їх вивчення та правовий аналіз та надання клієнту правових консультацій і роз`яснень щодо матеріалів №927/926/22, правової перспективи її можливого вирішення судом, способів і засобів захисту прав та законних інтересів клієнта у цій справі охоплюються послугою (правовою допомогою) зі складання основного процесуального документу - апеляційної скарги, а тому є надмірними витратами відповідача. За таких обставин, дослідивши та оцінивши клопотання відповідача про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу на підставі поданих ним документів, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених Мягковою І.В. витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних і не співрозмірні із виконаною відповідачем роботою у суді апеляційної інстанції. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати відповідача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 1 000,00грн, які належить стягнути на його користь з позивача. Керуючись ст. ст. 74, 126, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі №927/926/22 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 28.04.2023 у справі №927/926/22 скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

3. Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, просп. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) 2977,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 1000,00грн судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів.

5. Матеріали справи №927/926/22 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Г.П. Коробенко Т.П. Козир