Постанова 4803 № 208/3191/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10151/23 Справа № 208/3191/23 Суддя у 1-й інстанції - Сушкова Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 грудня 2023 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Лопакової А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року, - В С Т А Н О В И В: 19 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування своєї позиції послалась на наступне. 31 жовтня 2003 р. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та Відповідачем, ОСОБА_2 , про що відділом реєстрації актів громадського стану Заводського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська в Дніпропетровській області, зроблено актовий запис №

464. Від цього шлюбу є двоє дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають разом із позивачкою та перебувають на її утриманні. ОСОБА_3 прийнята з 01.09.2021 року по 30.12.2025 р. до Дніпропетровського державного університету внутрішніх на стаціонарне навчання на комерційній основі. На сьогодні ОСОБА_1 матеріально повністю забезпечує ОСОБА_3 , сплачую грошові кошти за навчання в Університеті та відповідно, надає дочці грошові кошти на інші її потреби та витрати. Відповідач по справі не надає матеріальної допомоги, необхідної для навчання дочки, не зважаючи на те, що згідно з законодавством зобов`язаний це робити. Під час спільного шлюбу було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Просила, поділити спільне майно подружжя - визнати за ОСОБА_1 , право власності на 2/3 частки в праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв.м., житловою 38,9 кв.м., разом із господарськими та побутовими спорудами літера N? за планом, Б-1 - літня кухня, В-1 - вбиральня, Г-1 - сарай, 1,3,6,7 - огорожі, 2 - водопровід, 4,5 - зливна яма, 1 тверде покриття, розташований на земельній ділянці площею 0,0535 га., кадастровий номер земельної ділянки 1210000000:02:012:0058; - ОСОБА_2 , залишити у власності 1/3 частину в праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв.м., житловою 38,9 кв.м., разом із господарськими та побутовими спорудами літера N? за планом, Б-1 - літня кухня, В-1 - вбиральня, Г-1 - сарай, 1,3,6,7 - огорожі, 2 - водопровід, 4,5 - зливна яма, І - тверде покриття, розташований на земельній ділянці площею 0,0535 га., кадастровий номер земельної ділянки 1210000000:02:012:0058 (а.с.2-4). Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 , право власності на: - 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв.м., житловою 38,9 кв.м., разом із господарськими та побутовими спорудами літера № за планом, Б-1 - літня кухня, В-1 - вбиральня, Г-1 - сарай, 1,3,6,7 - огорожі, 2- водопровід, 4,5 - зливна яма, 1 - тверде покриття, розташований на земельній ділянці площею 0,0535 га., кадастровий номер земельної ділянки 1210000000:02:012:0058; - 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0535 га, кадастровий номер 1210400000:02:012:0058. ОСОБА_2 , залишено у власності: - 1/2 частку в праві власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв.м., житловою 38,9 кв.м., разом із господарськими та побутовими спорудами літера N за планом, Б-1 - літня кухня, В-1 - вбиральня, Г-1 - сарай, 1,3,6,7 - огорожі, 2 - водопровід, 4,5 - зливна яма, 1 - тверде покриття, розташований на земельній ділянці площею 0,0535 га., кадастровий номер земельної ділянки 1210000000:02:012:0058; - 1/2 частку в праві власності на земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0535 га, кадастровий номер 1210400000:02:012:0058. Припинено право спільної сумісної власності на зазначене майно. В іншій частині позову відмовлено (а.с.107-111). Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові по сплаті судового збору в сумі 1342 грн. (а.с.114-115). Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила, рішення суду 1 інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та задовольнити позовні вимоги повністю (а.с.122-126). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 31 жовтня 2003 р. було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та Відповідачем, ОСОБА_2 , про що відділом реєстрації актів громадського стану Заводського районного управління юстиції м. Дніпродзержинська в Дніпропетровській області, зроблено актовий запис №

464. В провадженні Заводського районного суду м. Дніпродзержинська знаходиться цивільна справа про розірвання шлюбу між сторонами. Від цього шлюбу є двоє дітей, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Старша дитина ОСОБА_3 прийнята з 01 вересня 2021 року по 30 грудня 2025 р. до Дніпропетровського державного університету внутрішніх на стаціонарне навчання на комерційній основі. Судовим наказом Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 09 травня 2023 року стягнуто аліменти на утримання спільного дитини ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходів відповідача. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 червня 2023 року стягнуті аліменти на утримання спільної повнолітньої доньки ОСОБА_3 у розмірі 1/8 частини від усіх видів доходів відповідача. 30 вересня 2003 року відповідач ОСОБА_2 став власником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори. 21 січня 2020 року на підставі договорів купівлі-продажу відповідачем було придбано земельну ділянку за адресою: в АДРЕСА_1 , площею 0,0535 га., кадастровий номер земельної ділянки 1210000000:02:012:0058, та житловий будинок, що знаходиться за адресою: в АДРЕСА_1 , загальною площею 69,8 кв.м., житловою 38,9 кв.м., разом із господарськими та побутовими спорудами літера № за планом, Б-1 - літня кухня, В-1 - вбиральня, Г-1 - сарай, 1,3,6,7 - огорожі, 2 - водопровід, 4,5 - зливна яма, 1 - тверде покриття, розташований на земельній ділянці площею 0,0535 га., кадастровий номер земельної ділянки 1210000000:02:012:0058. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд 1 інстанції виходив із неможливості застосувати до спірних правовідносин положення ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України та неможливості відійти від презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки на спростування презумпції спільної сумісної власності майна подружжя позивач не надала суду належних та допустимих доказів. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та не погоджується з доводами сторони позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Відповідно до частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Згідно ч. 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Суд 1 інстанції правомірно не застосував до спірних правовідносин положення ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України та правильно зазначив про неможливість відійти від презумпції рівності часток подружжя у спільному майні, оскільки на спростування презумпції спільної сумісної власності майна подружжя позивач не надала суду належних та допустимих доказів, тому наявні обставини для застосування презумпції спільності майна подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тому майно, яке може бути розділене між сторонами, ділиться відповідно до рівності часток по 1/2 частині кожному. Доводи апеляційної скарги щодо неприйняття судом 1 інстанції посилання позивача про збільшення її частки власності на спірне майно, оскільки на утриманні позивачки перебуває двоє дітей та відповідач ухиляється від участі в утриманні дітей, що є підставою для збільшення частки власності позивачки на спірне нерухоме майно до розміру 2/3 частини, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне. Як зазначає п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч.3, ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частина 1 ст. 319 ЦК України передбачає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що проживання дітей з позивачкою є правовою підставою для застосування до спірних правовідносин положення ст. 70 СК України, та відступлення від засад рівності часток подружжя, так як вказані обставини самі по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Наявність інших обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі спірної квартири, позивачкою не доведено. При цьому, стороною позивача ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження розміру витрат, які вона щомісячно несе на утримання дітей. Крім того, позивачка не позбавлена права звернутись до суду із окремим позовом про збільшення розміру аліментів, або стягнення додаткових витрат на утримання дітей. Вказане свідчить, що посилання позивачки на проживання з нею дітей та недостатній розмір аліментів для їх утримання є безпідставним. Колегія суддів погоджується з висновками суду 1 інстанції в частині відмовити у задоволенні позовних вимог щодо визнання спільним майном подружжя квартири по АДРЕСА_3 . Сімейний кодекс України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, передбачає можливість, за певних обставин, надати набутому у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу майну статус спільного сумісного майна подружжя зі всіма юридичними наслідками, що застосовні до такого майна, згідно з Главою 8 Сімейного кодексу України. Оскільки Кодекс про шлюб та сім`ю такого поняття не знав та аналогічних норм не містив, норми Сімейного кодексу України (стаття 74) не застосовуються щодо відносин фактичного подружжя до 1 січня 2004 року. Тобто майно можна визнати спільною сумісною власністю фактичного подружжя лише при умові, що таке майно було набуте після 1 січня 2004 року. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24.01.2020 року у справі № 546/912/16-ц. Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Позивачем не було надано доказів факту спільного проживання сторонами в період з 01 січня 2003 року по 31 жовтня 2003 року, тому суд правомірно відмовив в задоволенні цих позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: