Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/3366/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8889/23 Справа № 212/3366/23 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2023 року м.Кривий Ріг справа № 212/3366/23 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Остапенко В.О., суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П., секретар судового засідання Гладиш К.І. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, без участі учасників справи, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2023 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 25 липня 2023 року, УСТАНОВИВ: В травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що батьку позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1980 - 1981 роках надано право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Разом із ОСОБА_4 за вказаною адресою були зареєстровані й члени його сім`ї, а саме: дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . ІНФОРМАЦІЯ_5 батько позивача ОСОБА_4 помер, а ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати позивача - ОСОБА_5 . Таким чином, станом на сьогодні в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані позивач та її племінниця - відповідач ОСОБА_2 . Однак відповідач ОСОБА_2 за вищевказаною адресою фактично не мешкає з 2002 року по теперішній час, її особистих речей в квартирі не має, фактичне її місце проживання позивачу не відоме. Вартість комунальних послуг, які нараховуються від кількості зареєстрованих в квартирі осіб, відповідач не сплачує, чим ставить позивача в скрутне матеріальне становище. Позивач фактично проживає та користується вищевказаною квартирою ще з дитинства, сплачує комунальні платежі, несе витрати по утриманню квартири. Після смерті батьків ордеру на право користування вищевказаною квартирою не збереглося. На даний час позивач має намір звернутися до Виконавчого комітету Покровської районної у місті ради з проханням укласти договір найму житлового приміщення на своє ім`я, проте не має можливості це зробити у зв`язку із відсутністю письмової згоди повнолітніх членів сім`ї, що проживають разом, тобто згоди відповідача ОСОБА_2 , яка не мешкає в квартирі ще з 2002 року. Позивач зауважує на тому, що відповідач добровільно визначила собі інше місце проживання і спірним жилим приміщенням не користується з 2002 року без поважних причин, а тому позивач вважає, що її можна визнати такою, що втратила право на його користування. На підставі наведеного вище позивач просила суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог посилаючись на те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не надав належної оцінки обставинам справи. Апелянт зауважує на тому, що суд не надав належної оцінки тому, що відповідач ОСОБА_2 не мешкає в спірній квартирі з 2002 року по теперішній час, її особистих речей в квартирі немає, фактичне місце проживання племінниці позивачу не відомо та родинних відносин вони не підтримують, що підтверджується актом про не проживання відповідача від 29 березня 2023 року. При цьому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем поважності причин відсутності відповідача у спірному житловому приміщенні, оскільки тягар доказування поважності причин відсутності особи понад встановлені строки покладається саме на відповідача, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 641/5955/17. Також апелянт зауважує на тому, що відповідач по справі з позовом про усунення перешкод в користуванні спірним приміщенням (вселення) до суду не зверталась, що в свою чергу свідчить про те, що позивач не чинила їй перешкод у користуванні квартирою. Не проживання відповідача в спірній квартирі протягом тривалого часу свідчить про те, що вона не має потреби у житлі. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16. У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи. Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню,з наступних підстав. Як установлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьками записані - батько ОСОБА_4 , мати ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 . 16 грудня 1995 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 . Позивач в своєму позові зазначає, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 1980 - 1981 роках надано право на користування квартирою АДРЕСА_1 . Разом із ОСОБА_4 за вказаною адресою були зареєстровані й члени його сім`ї, а саме: дружина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач по справі, та онука - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідач по справі. ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_3 , яке видане відділом реєстрації актів громадянського стану народних депутатів м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. ІНФОРМАЦІЯ_6 померла мати позивача - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_4 , яке видане Жовтневим районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. Згідно листа виконкому Криворізької міської ради Департаменту адміністративних послуг № 12/02-01-21/1622 від 28 червня 2023 року, за відомостями з Реєстру Криворізької міської територіальної громади станом на 28.06.2023 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Квартира АДРЕСА_1 є об`єктом комунальною власності. Звертаючись до суду з позовом про визнання відповідача такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, позивач посилалась на те, що відповідач з 2002 року, по теперішній час, не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , особистих речей відповідача в квартирі не має, фактичне її місце проживання позивачу не відоме. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відсутності поважних причин не проживання відповідача у спірній квартирі, тому відсутні правові підстави для задоволення даного позову на підставі положень статті 71 ЖК України. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Питання користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду визначено Главою 2 Розділу III ЖК України. Відповідно до статті 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера. Відповідно до частин 1 та 2 статті 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. За змістом статті 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них. Стаття 71 ЖК України (яка розміщена у Главі 2 Розділу III ЖК України) встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 759/19579/17. Отже, саме причини та строк не проживання відповідача у спірному житловому приміщенні є предметом доказування у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Обов`язок доказування даних обставин покладається на сторону позивача. У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вказувалось вище, у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. ОСОБА_1 свої позовні вимоги мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі фактично з 2002 року, добровільно визначила собі інше місце проживання і спірним жилим приміщенням не користується без поважних причин. Апеляційний суд звертає також увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідачу ОСОБА_2 чинились перешкоди з боку позивача у проживанні в квартирі. На підтвердження вимог заявленого позову ОСОБА_1 , в якості доказу, було надано акт про непроживання особи за місцем реєстрації від 29 березня 2023 року, складений сусідами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , із їх підписами, який завірений головю правління ОСББ «Бутлерова 8» - Безкоровайною Л.О. (а.с.9). У даному акті зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 2002 року по теперішній час не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, як позивач, так і відповідач зареєстровані в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 в установленому законом порядку, а відтак мають право користування зазначеним житлом. Саме позивач по справі не лише зареєстрована в квартирі, а й несе витрати по її утриманню, сплачує комунальні послуги тощо. Реєстрація в зазначеній квартирі відповідача, яка фактично в ній не проживає, не цікавляться нею і не несе витрат по її утриманню, порушує права позивача, так як унеможливлює вільне користування і розпорядження нею. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем ОСОБА_1 надано належні та достатні, у розумінні приписів статей: 77,80 ЦПК України, докази на підтвердження наявності підстав для визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням. А саме, по справі доведено факт відсутності відповідача за місцем їх реєстрації понад встановлені Законом строки, і при цьому, поважності причин такої відсутності в ході судового розгляду справи не встановлено. Встановлено, що особисті речі відповідача в квартирі відсутні, фактичне місце проживання відповідача не відомо та родинних відносин відповідач з позивачем не підтримують, що підтверджується актом про не проживання відповідача від 29 березня 2023 року. Крім того, відсутні відомості про те, що відповідач по справі зверталась до суду з позовом про усунення їй перешкод в користуванні спірним приміщенням (вселення), що в свою чергу свідчить про те, що позивач не чинила відповідачу перешкод у користуванні квартирою. Не проживання відповідача в спірній квартирі протягом тривалого часу свідчить про те, що відповідач не має потреби у житлі. Згідно положень частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За змістом частини другої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. З урахуванням встановлених по справі обставин та вимог цивільного процесуального закону, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову. Керуючись ст.ст.255, 367,374,377,381-383 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 липня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення по справі. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням задовольнити. Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 . Постанова набирає законної сили з дня її прийняття але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 грудня 2023 року. Головуючий: Судді: