Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/14452/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/14452/23 пров. № А/857/19301/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача Окілка В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі № 380/14452/23 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до командира військової частини НОМЕР_1 (24 окрема авіаційна ескадрилья) Забродоцького Артема Олександровича про визнання дії та бездіяльності протиправними, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Качур Р.П. в м. Львові Львівської області у судовому засіданні 26 вересня 2023 року о 12:15 годині, дата складення повного тексту судового рішення 06 жовтня 2023 року), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 (далі також ОСОБА_2 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 (далі також командир, відповідач), в якому просив суд визнати протиправним і скасувати наказ командира № 132-ОС від 23 червня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте за наслідком неправильного застосування норм матеріального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що посадовими обов`язками позивача не визначено відпрацювання наказів, оскільки юрисконсульт бригади повинен ці накази перевіряти, погоджувати наглядати за їх законністю. Стверджує, що не порушував жодного аспекту поведінки військовослужбовця та порядку звернення до командира. Позивач вважає недотриманими статті 97, 105, 106 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, оскільки на момент написання позову дані до службової картки не внесено, бесіда перед накладенням дисциплінарного стягнення не проводилась, аркуш бесіди не складено. Зазначив також, що службове розслідування не призначалось і не проводилось, а відтак не можливо вважати оскаржуваний наказ обґрунтованим, оскільки з його змісту неможливо встановити суть допущеного ОСОБА_2 порушення, чи було встановлено причини і умови, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступінь вини позивача. Тобто, апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались у поданому адміністративному позові, однак, на думку позивача, безпідставно не взяті до уваги судом першої інстанції. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти вимог скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою, просить відмовити у задоволенні вимог апелянта, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач та його представник у судовому засіданні заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Позивач, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився. Згідно положень частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, за клопотанням позивача, ухвалою суду йому надавалася можливість участі у судовому засіданні у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів, однак на зв`язок із судом позивач не вийшов. Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення сторони відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Наказом командира 24 окремої авіаційної ескадрильї Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 17.09.2021 № 165-ОС старший лейтенант юстиції ОСОБА_2 прийняв справи та посаду та приступив до виконання службових обов`язків старшого юрисконсульта. На адресу відповідача надійшов лист від 14.06.2023 № 21-2474-23-Вих в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону полковника ОСОБА_3 «Про направлення копії матеріалів службового розслідування», у якому вказано, що в період з 19.05.2023 по 13.06.2023 на підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 19.05.2023 № 789-АГ «Про призначення службового розслідування», проведено службове розслідування за фактом можливого неналежного виконання службових обов`язків з боку окремих військовослужбовців НОМЕР_2 прикордонного загону. У зазначеному листі повідомлено, що за результатами проведеного службового розслідування факт неналежного виконання службових обов`язків з боку окремих військовослужбовців НОМЕР_2 прикордонного загону підтвердився. Враховуючи зазначене на адресу відповідача надіслано копії матеріалів службового розслідування, з метою розгляду питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника групи кадрів 24 окремої авіаційної ескадрильї майора ОСОБА_4 . Відповідно до витягу з системи електронного документообігу командиром військової частини НОМЕР_1 передано вищевказаний лист для виконання позивачу із резолюцією «задовольнити встановленим порядком до 29.06.2023». На виконання такої резолюції позивач підготував проект листа-відповіді на лист № 21-2474-23-Вих від 14.06.2023, у якому пропонував командиру відмовити у притягненні до дисциплінарної відповідальності майора ОСОБА_4 , оскільки чинним законодавством не передбачене право притягати до дисциплінарної відповідальності військовослужбовців командира однієї військової частини за невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків раніше, в іншій військовій частині. Командиром відхилено запропонований позивачем проект відповіді, про що свідчить зміна статусу опрацювання електронного проект документа від 19.06.2023. Так, відповідач зазначив коментар до вказаного відхилення проекту листа позивача, у якому зазначив: «ні, або ми не бачимо по суті підставі, або притягаємо та не чіпляємось до повноважень». Жодних інших проектів документів щодо виконання резолюції командира з приводу виконання листа № 21-2474-23-Вих від 14.06.2023 в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону полковника ОСОБА_3 «Про направлення копії матеріалів службового розслідування» матеріали справи не містять. Наказом від 23.06.2023 № 132-ОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», за порушення вимог статті 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби), що полягало у відмові виконати усне розпорядження командира щодо відпрацювання документів, недотримання правил військової ввічливості, капітану юстиції ОСОБА_5 оголошено «сувору догану» та позбавлено премії за липень 2023 року у розмірі 99 відсотків. Позивач не погодився із вказаним наказом, вважаючи його протиправним і таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду із цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконав вимог посадової інструкції, не організував виконання правової роботи, не виконав наказу безпосереднього командира, відтак наявні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі також - Закон № 2232-XII). Згідно частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах встановлені Статутом внутрішньої служби, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV. Стаття 3 Статуту внутрішньої служби встановлює, що військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до статей 5, 6 та 7 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами. Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець. Внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. Згідно зі статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обо`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби). У відповідності до статей 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Відповідно до статей 28-31 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником. У силу приписів статей 35-38 Статуту внутрішньої служби накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. Наказ можна віддавати усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно. Стаття 99 Статуту внутрішньої служби передбачає, що помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в бригаді. Помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) підпорядковується командирові бригади. Відповідно до статті 100 Статуту внутрішньої служби помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) зобов`язаний: організовувати правову роботу, спрямовану на правильне застосування, неухильне додержання вимог законодавства в бригаді, надавати командуванню пропозиції та консультації щодо вирішення питань правового забезпечення діяльності бригади; перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис командирові бригади, та візувати їх після погодження з відповідними службовими особами; надавати письмовий висновок командирові бригади з роз`ясненням та пропозиціями щодо юридично обґрунтованого вирішення відповідних питань у разі невідповідності проекту наказу чи іншого документа правового характеру вимогам законодавства; здійснювати правове забезпечення господарської діяльності бригади, брати участь у підготовці, укладенні та здійсненні контролю за виконанням господарських договорів, організовувати претензійну роботу, готувати позови та скарги до суду; за дорученням командира бригади представляти інтереси бригади в судах та інших органах; аналізувати наслідки розгляду претензій, позовів та справ у судах і подавати командирові бригади пропозиції щодо вдосконалення правового забезпечення діяльності бригади; надавати висновки щодо законності списання матеріальних цінностей та давати правову оцінку фактам нестач, крадіжок, псування військового майна, готувати матеріали про відшкодування за рахунок винних осіб завданих державі матеріальних збитків, надавати правову допомогу при проведенні розслідувань за цими фактами; сприяти правовими засобами зміцненню військової і трудової дисципліни серед військовослужбовців та працівників бригади; давати правову оцінку фактам порушень військової та трудової дисципліни в бригаді; надавати правову допомогу службовим особам бригади в дотриманні законодавства з питань соціального і правового захисту військовослужбовців, членів їхніх сімей та працівників бригади; організовувати та проводити заходи з правової підготовки та брати участь у правовому вихованні особового складу бригади, правовому інформуванні особового складу, надавати консультації з питань, пов`язаних із діяльністю бригади; організовувати зберігання текстів законів та інших нормативно-правових актів, своєчасне внесення до них відповідних змін, забезпечувати ведення довідкової роботи щодо наказів і директив Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, наказів командира бригади і його прямих начальників. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі також - Дисциплінарний статут). Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту. Дія цього Статуту поширюється, зокрема, на військовослужбовців Державної прикордонної служби України. Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог статутів Збройних Сил України (абзаци перший, третій статті 3 Дисциплінарного статуту). Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби. Згідно з статтею 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України». Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Згідно з статтею 7 Дисциплінарного статуту застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту. Відповідно до частини першої статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. Пунктом «в» статті 48 цього ж Статуту передбачено, що одним із дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на військовослужбовців, є сувора догана. Предметом спору у даній справі є наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2023 року № 132-ОС «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким за порушення вимог статті 11, 16, 37 Статуту внутрішньої служби, що полягало у відмові виконати усне розпорядження командира щодо відпрацювання документів, недотримання правил військової ввічливості, позивачу оголошено «сувору догану» та позбавлено премії за липень 2023 року у розмірі 99 відсотків. Як встановлено судом першої інстанції, прямим командиром позивача, на час виникнення спірних правовідносин був відповідач. Суд першої інстанції, враховуючи вимоги статті 7 Дисциплінарного статуту та статті 31 Статуту внутрішньої служби, дійшов правильного висновку, що повноваження накладати дисциплінарні стягнення на позивача мав прямий начальник командир військової частини НОМЕР_1 . Порядок накладення дисциплінарних стягнень вставлений статтями 83-85 Дисциплінарного статуту. Згідно зі статтею 83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Статтею 84 Дисциплінарного статуту встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Проаналізувавши викладене, суд першої інстанції правильно зазначив, що проведення службового розслідування не є обов`язковою передумовою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Призначення службового розслідування є правом, а не обов`язком особи, яка приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Тобто, призначення службового розслідування не є обов`язковим, а може проводитися саме з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини. Таким чином, службове розслідування перед притягненням військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності проводиться за наявності потреби. Судом першої інстанції встановлено, що підставою для притягнення позивача до відповідальності стало невиконання наказу командира, оформленого резолюцією у системі електронного документообігу. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підготовлений проект відповіді на лист начальника НОМЕР_2 прикордонного загону не є виконанням наказу командира «задовольнити встановленим порядком до 29.06.2023». Крім того, після відхилення проекту листа-відповіді підготовленого позивачем, останній не мав наміру виконувати наказ командира з урахуванням зауважень «ні, або ми не бачимо по суті підставі, або притягаємо та не чіпляємось до повноважень», що підтверджується поясненнями позивача у суді першої інстанції. Відтак, за спірних правовідносин має місце факт невиконання особою офіцерського складу, старшим юрисконсультом військової частини, наказу командира військової частини. Колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що до його посадових обов`язків не входить відпрацювання наказів, оскільки позивач повинен ці накази перевіряти, погоджувати та наглядати за їх законністю у військовій частині НОМЕР_1 . Такі доводи спростовуються статтею 100 Статуту внутрішньої служби, відповідно до якої помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) зобов`язаний зокрема, організовувати правову роботу; давати правову оцінку фактам порушень військової та трудової дисципліни в бригаді; перевіряти відповідність вимогам законодавства проектів наказів, інших документів правового характеру, що подаються на підпис командирові бригади, та візувати їх після погодження з відповідними службовими особами; надавати письмовий висновок командирові бригади з роз`ясненням та пропозиціями щодо юридично обґрунтованого вирішення відповідних питань у разі невідповідності проекту наказу чи іншого документа правового характеру вимогам законодавства. Зазначені вище обов`язки позивача кореспондують пункту 4.2 посадової інструкції позивача, відповідно до якого, він як старший юрисконсульт організовує правову роботу, спрямовану на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню актів законодавства, а також його керівництвом та персоналом під час виконання покладених завдань і посадових обов`язків. З наведеного слідує, що позивач повинен саме організувати правову роботу. При цьому, слід звернути увагу на абзац 4 пункту 4.6 посадової інструкції позивача, відповідно до якого, у разі невідповідності проекту наказу чи іншого нормативного акта законодавству та неврахування внесених до цього юрисконсультом, не візуючи проект, подає письмовий висновок з пропозиціями щодо законного вирішення відповідного питання для прийняття остаточного рішення командиром ескадрильї. У розрізі вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не виконав вимог Статуту внутрішньої служби та посадової інструкції, не організував виконання правової роботи, не надав правову оцінку фактам порушень військової та трудової дисципліни, тим самим не виконав наказу безпосереднього командира, відтак наявні підстави для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість оскаржуваного наказу, а відтак, обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог. У відповідності до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі також Європейський суд, Суд, ЄСПЛ). Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд у справі «Проніна проти України» (Рішення Суду від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Доводи позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволені позовних вимог. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2023 року у справі № 380/14452/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 19.02.2023