Ухвала ККС ВС № 127/24972/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2023 року м. Київ справа № 127/24972/22 провадження № 51-5772 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року щодо останньої, встановив: За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2023 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1 , такої, що не має судимості в силу ст. 89 КК України, засуджено: за ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 15 - ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці. На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці. Цим вироком прийняті рішення щодо заліку досудового тримання під вартою, запобіжного заходу, речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року, вирок суду залишено без зміни. Відповідно до змісту оскаржених судових рішень і встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_5 визнано винуватою за те, що вона вчинила дев`ять крадіжок в умовах воєнного стану в період з 15 жовтня 2022 року по 08 лютого 2023 року та незакінчені замахи на чотири крадіжки в умовах воєнного стану з 17 вересня 2022 року по 31 січня 2023 року і 17 жовтня 2023 року закінчений замах на одну крадіжку в умовах воєнного стану. У касаційній скарзі захисник, порушуючи питання про перегляд оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність просить змінити вирок та ухвалу апеляційного суду в частині покарання. В обґрунтування своїх вимог вказує, що суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, не врахували, що ОСОБА_5 вчиняла певні кримінальні правопорушення під час вагітності, а тому, на його думку, при призначенні покарання суди необґрунтовано не визнали цю обставину яка могла бути такою, що пом`якшує покарання засудженій. У зв`язку з чим порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень в частині покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та просить касаційний суд визначити остаточне покарання більш м`яке та, зокрема, звільнити засуджену від відбування призначеного основного покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України. Перевіривши доводи касаційної скарги та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження, з наведених у ній мотивів, з огляду на таке. Згідно із положеннями ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги. Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які її засуджено, та кваліфікація дій останньої за ч. 2 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 15 - ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185 КК України, у касаційній скарзі захисником не оспорюються. Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються статтею 69 цього Кодексу. Відповідно до ст. 69 КК України (в редакції від 19.08.2022), За наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Як убачається із змісту вироку суду, при застосуванні ОСОБА_5 заходу примусу, суд врахував ступінь тяжкості вчинених нею кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України, класифікуються як тяжкі, кількість злочинів, конкретні обставини справи, повне визнання винуватості, дані про особу засудженої, відсутність скарг за місцем проживання. Тому, обираючи розмір покарання, передбачений за кожне кримінальне правопорушення окремо, суд, визнавши у вироку обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття, врахувавши відсутність претензій від потерпілих та, взявши до уваги довідку датовану 22 червня 2023 року про вагітність засудженої, призначив ОСОБА_5 основне покарання за незакінчені кримінальні правопорушення із застосуванням положень ст. 68 КК України, та за закінчені кримінальні правопорушення - покарання приближене до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 185 КК України та, не знайшовши підстав для застосування положень ст. 69 КК України, визначив остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, застосувавши принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим. При цьому, суд не встановив обставин які б могли бути підставами для звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням. Не погоджуючись із вироком у частині призначеного засудженій покарання, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу. Вважаючи необґрунтованим рішення суду першої інстанції про неможливість застосування до засудженої положень статей 69 та 75 КК України, при наявності, на її думку, необхідної і достатньої кількості пом`якшуючих покарання обставин, позитивних характеризуючих даних, відсутності претензій з боку потерпілих та перебування засудженої у стані вагітності під час вчинення певних кримінальних правопорушень, захисник порушувала питання про зміну вироку в частині основного покарання і визначення остаточного більш м`якого та вказувала на можливість звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням. Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою захисника та, залишаючи рішення без зміни, дійшов висновку, що доводи скаржника про пом`якшення призначеного основного покарання, визначення іншого остаточного покарання, та можливість застосування до засудженої положень статей 69, 75 КК України є безпідставними. Мотивуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що посилання захисника на повне визнання винуватості засудженою, щире каяття та відсутність претензій від потерпілих та зокрема, перебування засудженої у стані вагітності, у даному випадку, з огляду на обставини справи, істотно не знижують ступінь тяжкості вчинених засудженою кримінальних правопорушень, а враховуючи їх кількість, не свідчать про достатність підстав для можливості призначення їй основного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням. Тому, погодившись із визначенням остаточного покарання та відсутністю підстав для звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням, апеляційний суд у своєму рішенні, пославшись на практику Верховного Суду з питань можливості застосування положень статей 69 та 75 КК України при подібних обставинах, та керуючись нормами кримінального процесуального кодексу, залишив вирок без зміни. Згідно із положеннями ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Покарання призначене ОСОБА_5 вироком суду, як основне так і розмір визначення остаточного, що залишене апеляційним судом без зміни, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженої і попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Доводи наведені захисником ОСОБА_4 у касаційній скарзі, які є аналогічними доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 в частині щодо наявності достатніх підстав для застосування до засудженої положень статей 69, колегія суддів вважає безпідставними. Щодо доводів захисника про можливість, на його думку, застосування до засудженої положень ст. 79 КК України, колегія суддів зазначає, таке. Відповідно до ст. 79 КК України, у разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п`яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, а також за корупційні кримінальні правопорушення, кримінальні правопорушення, пов`язані з корупцією, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв`язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Враховуючи, що засудженій ОСОБА_5 , на підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк більше п`яти років, тобто правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, доводи захисника ОСОБА_4 про можливість застосування до ОСОБА_5 положень ст. 79 КК України є безпідставними. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. Отже, з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження захиснику необхідно відмовити. На підставі викладеного та керуючись вимогами п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 22 червня 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 вересня 2023 року щодо останньої. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3