Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/4832/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8990/23 Справа № 185/4832/23 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2023 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії: головуючого судді: Новікової Г.В. суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П., за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , яка діє від свого імені від імені малолітньої дитини ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Павлоградської міської ради про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення, - В С Т А Н О В И В: 07 квітня 2023 року ОСОБА_2 через свого представника звернулась до суду з вказаним позовом. В обґрунтування посилалася на те, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від шлюбу є малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вона разом з дитиною зареєстрована у квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Ця квартира належить на праві спільної часткової власності відповідачу ОСОБА_1 та його малолітньому сину ОСОБА_3 . Незважаючи на розірвання шлюбу зі співвласником квартири ОСОБА_1 вона має право користуватися квартирою як матір іншого співвласника ОСОБА_3 . Проте відповідач чинить перешкоди у користуванні квартирою позивачці та дитині, змінив замок і не надає ключі від вхідних дверей. Просила усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 , вселити її та малолітнього сина ОСОБА_3 у зазначену квартиру, зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод їй та дитині у користуванні квартирою АДРЕСА_2 та надати їй ключі від вхідних дверей квартири. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року позовні вимоги задоволено. Усунуто ОСОБА_2 та малолітньому ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 . Вселено їх в квартиру та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити їм перешкод у користуванні квартирою , надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей квартири . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1073,60 грн.та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2700 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Вважав, що позивач обрала неналежний спосіб захисту. Суд першої інстанції не витребував у поліції чи позивачки результатів розгляду її заяв до поліції. Його ніхто ніколи не викликав до поліції і він не надавав ніяких пояснень. Йому не зрозуміло чому він повинен пускати жити до своєї квартири позивачку, з якою він давно розірвав шлюб і склалися стійкі неприязні відносини. Суд першої інстанції не встановив чи насправді існують якісь перепони з його сторони щодо користування квартирою дитиною. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу залишити без задоволення та стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 5000 грн. В судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 адвокат Шчекіч І.В.. ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного повідомлення на зазначений ОСОБА_1 в апеляційній скарзі номером телефону. Апеляційний суд вважає, що якщо сторона надала суду засоби комунікації, то слід припустити, що вона бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на сторону обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. Апеляційний суд виходить з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника, який надав суду свою електронну адресу, але не користується чи не стежить за нею. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.07.2023 у справі №761/2006/20. Від представника органу опіки та піклування надійшла заява про слухання справи у відсутність представника. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем чиняться позивачеві перешкоди у користуванні квартирою. Такий висновок відповідає встановленим обставинам та узгоджується з положеннями статей 317, 319, 321, 358, 391 ЦК України, згідно яких право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі і є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На теперішній час шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 , ця обставина не заперечується сторонами. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 11 липня 2013 року квартира за адресою АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Розмір частки кожного співвласника складає 1/2. Згідно з паспортними даними місце проживання ОСОБА_2 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у справі № 185/4006/21 відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартирою за адресою АДРЕСА_1 . (а.с.30-31) Тобто позивачка не втратила право користування житловим приміщенням за адресою своєї реєстрації. Довідкою про реєстрацію та склад сім`ї від 05 квітня 2023 року підтверджується, що за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані троє осіб: ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 та колишній чоловік ОСОБА_1 . ОСОБА_2 неодноразово зверталась до поліції з заявами про те, що ОСОБА_1 чинить перешкоди малолітньому сину ОСОБА_3 у користуванні зазначеною квартирою. Так у письмовому поясненні ОСОБА_2 , відібраному 29 вересня 2022 року інспектором ВРПП Павлоградського РВП ГУНП в Дніпропетровській області, вказано, що з початку квітня 2021 року ОСОБА_1 не допускає малолітнього сина ОСОБА_3 до користування квартирою за адресою АДРЕСА_1 . Талоном-повідомленням єдиного обліку № 11524 підтверджується, що 18 травня 2021 року о 12:51 годині за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не відчиняв двері дружині ОСОБА_2 , яка прийшла разом з дитиною, не давав забрати свої речі. ОСОБА_2 неодноразово зверталася до поліції, а саме: 25 квітня 2021 року, 28 квітня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 29 червня 2019 року 27 січня 2023 року, 31 січня 2023 року, повідомляла про те, що ОСОБА_1 не пускає її з дитиною до квартири за адресою АДРЕСА_1 . Талоном-повідомленням єдиного обліку № 12667 підтверджується, що 25 червня 2022 року о 10:20 годині ОСОБА_2 прийшла до квартири, де зареєстроване її місце проживання, за адресою АДРЕСА_1 і виявила, що колишній чоловік ОСОБА_1 змінив замки та вхідні двері, і тому малолітній син заявниці ОСОБА_3 , який є співвласником квартири, не має до неї доступу. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те , що право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_1 належить як її співвласнику малолітньому ОСОБА_3 , так і члену його сім`ї матері ОСОБА_2 . Оскільки встановлено, що відповідач чинить перешкоди позивачці та дитині у здійсненні цього права, то порушене право підлягає поновленню шляхом усунення ОСОБА_2 та малолітньому ОСОБА_3 перешкоди у користуванні спірною квартирою та вселення їх в квартиру. Посилання на те, що його ніхто ніколи не викликав до поліції і він не надавав ніяких пояснень та не чинив перешкод у користуванні спірною квартирою спростовуються встановленими обставинами. Доводи про те, що суд першої інстанції не встановив чи насправді існують якісь перепони з його сторони щодо користування квартирою дитиною не можуть бути прийнятими до уваги. Судом встановлено, що малолітня дитина проживає разом з матір`ю і є співвласником спірної квартири, тобто має рівні права з відповідачем на користування квартирою. Сам відповідач не заперечує, що між сторонами склалися неприязні стосунки і він не бажає щоб його колишня дружина проживала разом із ним в спірній квартирі, про що свідчить і спір про визнання позивачки такою,що втратила право користування спірним житлом. Оскільки малолітня дитина не може обходитися без матері, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що разом з дитиною до спірної квартири повинна бути вселена і його мати. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3 ст. 133 ЦПК України). Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Судом встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу заявлено клопотання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, понесених в апеляційній інстанції, в сумі 5000 грн.із долученням доказів понесених витрат. Отже, вимога щодо розподілу судових витрат на правову допомогу була заявлена до винесення рішення по суті. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. З матеріалів справи вбачається, що між адвокатом Шчекіч І.В. та Горянською Р.Д. було укладено договір № 277 від 22.09.2022 року про надання правової допомоги, на підставі якого видано ордер на надання правової допомоги у Дніпровському апеляційному суді. Також матеріали справи містять акт здачі-приймання наданих послуг №1 від 14 грудня 2023 року до договору№ 277 від 22.09.2022 року про надання правової допомоги, де зазначено, що за виконану роботу клієнт оплачує адвокату гонорар у розмірі 5000 грн. На підтвердження сплати зазначеної суми надано квитанцію до прибуткового касового ордеру №119 від 14.12.2023 року. Згідно попереднього розрахунку витрати на правничу допомогу, понесені під час участі в апеляційній інстанції складють 5180 грн., а саме:складання відзиву на апеляційну скаргу -4500 грн., усна консультація з пиводу предмета та підстав апеляційної карги-500 грн., поштові відправлення 180 грн.. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.(Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року). Так, відповідно до положень ч.6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи. У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови). З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, постановами Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі №923/560/17, від 10 листопада 2021 у справі № 329/766/18, від 01 вересня 2021 у справі №178/1522/18. Тому виходячи із положень ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу, участі у судовому засіданні 19.12.2023 року та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені представником позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн. є завищеними. Зокрема суд звертає увагу, що справа стосується усунення перешкод у користуванні квартирою та вселенні . Окрім цього, апеляційний суд зауважує, що правова позиція сторін, зокрема позивача, інтереси якого, як в суді першої так і апеляційної інстанції представляв адвокат Шчекіч І.В., була сталою та не зазнавала змін протягом розгляду справи, адвокат був обізнаний у справі з усіма деталями, що з неї випливають, оскільки приймав учать у справі в суді першої інстанції, тому ознайомлення із апеляційною скаргою та складання відзиву на неї становлять собою дії, які не потребують об`єктивної та нагальної необхідності для адвоката вивчати додаткові джерела права та інші обставини, тому, підготовка та ведення даної справи в суді апеляційної інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника ОСОБА_2 про стягнення з відповідача понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 1 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст.368, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19 грудня 2023 року. Судді: