Постанова 4814 № 643/2434/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 643/2434/22 Номер провадження 22-ц/814/3680/23Головуючий у 1-й інстанції Чуванова А.М. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В., секретар Стеценко В.С., з участю прокурора Нечволод П.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури Андрія Кравченка на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 05 квітня 2023 року, постановлене суддею Чувановою А.М. (повний текст складено 10 квітня 2023 року), у справі за позовом керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова Скуратовича Руслана, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 , третя особа: державний реєстратор Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зелений Валентин Вікторович, про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності, в с т а н о в и в: 07.02.2022 керівник Салтівської окружної прокуратури м.Харкова звернувся в суд із указаним позовом в порядку статей 56, 57, 175 ЦПК України. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 18.12.2019 державним реєстратором Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленим В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію індексний номер 50367342, об`єкту нерухомого майна №1994174763101, а саме: нежитлової будівлі літ. «Я-1», загальною площею 23,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , а також внесені відомості про право приватної власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_1 . Підставою виникнення права власності був технічний паспорт б/н та довідка №3169, видані 17.12.2019 ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації». Зазначає, що таке рішення прийнято державним реєстратором усупереч вимогам п.42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме, за відсутності документу, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Таким документом могло бути рішення виконкому Харківської міської ради або довідка (витяг) з Єдиного адресного реєстру м.Харкова, проте не довідка ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації». Із підстав викладеного вважає, що діями державного реєстратора порушено інтереси громади міста Харкова, представником якої є Харківська міська рада. Адже своїм рішенням державний реєстратор фактично легалізував самочинне будівництво на території міста Харкова, яке проведено на земельній ділянці, що перебуває в комунальній власності. Крім того, ним порушено інтереси держави в особі Харківської міської ради щодо реалізації прав законного власника та розпорядника спірної земельної ділянки, адже рішення Харківської міської ради про надання відповідної земельної ділянки у власність або в користування не приймалося, відповідно, така земельна ділянка перебуває у власності громади міста Харкова. З метою захисту інтересів держави, окружна прокуратура зверталася до Харківської міської ради із письмовою пропозицією від 24.11.2021 самостійно захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову. Проте, згідно листа Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради №24596/0/226-21 від 28.12.2021 Харківською міською радою так і не вжито відповідних заходів. Наведене свідчить про невиконання уповноваженим органом своїх повноважень та є підставою для представництва інтересів держави органами прокуратури в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру». Тому з метою захисту інтересів держави, просить суд скасувати рішення державного реєстратора Крисинської сільської ради Богодухівського району Харківської області Зеленого В.В. про державну реєстрацію від 18.12.2019 індексний номер 50367342 щодо об`єкту нерухомого майна №1994174763101, а саме: нежитлової будівлі літ. «Я-1», загальною площею 23,9 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності. Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 05.04.2023 у задоволенні позовних вимог керівника Салтівської окружної прокуратури м.Харкова Скуратовича Р., в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та припинення права власності - відмовлено. Рішення районного суду вмотивовано тим, що позивачем не доведено порушене право територіальної громади та обрано неналежний спосіб його захисту. Заступником керівника Харківської обласної прокуратури Андрієм Кравченко оскаржено рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати й ухвалити нове, яким позов задовольнити. Наголошує, що на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції України www.dabi.gov.ua, до компетенції якої належали відповідні повноваження, відсутня інформація про документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, а також засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, зокрема, щодо об`єкту за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, рішення щодо передачі у власність або надання у користування земельної ділянки за вказаною адресою не готувалося, на розгляд сесії не відносилося, а відомості про реєстрацію речового права відсутні в Державному реєстрі. Вважає відмову в позові через обрання неналежного (неефективного) способу захисту порушеного права перешкодою у доступі до правосуддя. Тоді як обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Цитуючи положення статей 3, 15, 16 ЦК України зазначає, що перелік способів захисту прав та інтересів не є вичерпним, та, зрештою, повинен забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості - гарантувати можливість отримання відповідного відшкодування, що відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справах №925/1265/16 від 22.08.2018, №570/3439/16-ц від 12.12.2018 та №905/2260/17 від 27.11.2018. Просить застосувати позицію Верховного Суду у справах №914/2350/18 від 21.12.2022, №922/3130/19 від 30.06.2020, №750/5622/19 від 18.11.2020, №154/883/19 від 18.11.2020 та ін., за змістом якої пред`явлення позову про скасування рішення державного реєстратора є належним способом захисту порушеного права; а також ефективним, що узгоджується із висновком Верховного Суду у справах №641/6902/19 від 15.12.2021, №569/15729/18 від 14.12.2022; та таким, що відповідатиме принципу процесуальної економії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 №916/1415/19). Обґрунтовує доводи апеляційної скарги практикою ЄСПЛ, сформованою у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), «Сєрков проти України» (заява №39766/05) щодо якості законодавства доступного для зацікавлених осіб, чіткого і передбачуваного у застосуванні; «Чахал проти Об`єднаного Королівства» щодо обов`язку держави забезпечити ефективний захист. Зазначає, що підставою для знесення самочинно збудованого об`єкта може бути виключно припис органів архітектурно-будівельного контролю. Такий припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі ч.1 ст.38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», у зв`язку із його невиконанням. Проте за загальним правилом перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва. Тоді як у цій справі встановлено, що спірне майно є самочинно збудованим, проте дійсною залишається його державна реєстрація та, фактично, відповідач є власником спірного майна, що унеможливлює проведення перевірок органами державного архітектурно-будівельного контролю. Також зазначає, що районний суд, акцентувавши увагу на порушенні передбаченої законодавством процедури при прийнятті оскаржуваного рішення, залишив поза увагою положення ст.367 ЦК України, за змістом якої єдиним способом набуття права приватної власності на самочинне будівництво є звернення в суд із відповідним позовом. Недотримання судом наведеної норми ЦК України має наслідком введення в цивільний оборот об`єкту самочинного будівництва, що є порушенням вимог ст.ст.178, 316, 317 цього Кодексу. Наголошує, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності. Тоді як неіснуюче право щодо об`єкта нерухомості не породжує прав власника, а нерухоме майно, стосовно якого здійснюється реєстрація права приватної власності, набуває певного правового статусу і перебуває під захистом держави. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.01.2023 №160/9902/19, яка помилково не врахована судом першої інстанції. Вважає такими, що не відповідають дійсності висновки суду щодо відсутності порушених прав та законних інтересів територіальної громади м.Харкова. Оскільки зареєструвавши право приватної власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 , державним реєстратором без законних на те повноважень передано право відповідачу на земельну ділянку, що фактично належить Харківській міській раді. Таким чином незаконна державна реєстрація права власності на нерухоме майно вказує на наявність умислу на отримання земельної ділянки з уникненням процедури конкурсних торгів. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. У суді апеляційної інстанції прокурор доводи апеляційної скарги підтримав, наполягаючи на її задоволенні. Раніше подане клопотання про зупинення провадження у цій справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №916/1174/22 прокурор не підтримав. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у порядку ч.ч.8, 11,13 ст.128 ЦПК України, а тому за правилами ч.2 ст.372 цього Кодексу їх не явка не перешкоджає розгляду справи. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурората перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.12.2019 ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами літера «Я-1» АДРЕСА_1 ; замовник технічної інвентаризації ОСОБА_1 /а.с.19-24/. При проведенні поточної інвентаризації встановлено, що нежитлова будівля літ. «Я-1» по АДРЕСА_1 , дійсно відповідає наступним характеристикам: назва об`єкту - нежитлова будівля; матеріал стін, будівель і споруд - цегла; рік будівництва - 1991 р.; загальна площа - 23,9 м2; поверховість об`єкту -

1. Самочинне перепланування, будівництво, реконструкція - відсутні, що підтверджується довідкою ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» від 17.12.2019 №3169./а.с.17-18/ Як убачається зі змісту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №295290434 сформованої 19.01.2022, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. «Я-1», загальною площею 23,9 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава для державної реєстрації: довідка, серія та номер: 3169, видана 17.12.2019, видавник: ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації»; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 17.12.2019 ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації». Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер №50367342 від 20.12.2019 15:27:29, ОСОБА_2 , Крисинська сільська рада Богодухівського району Харківської області. Кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване указаний об`єкт нерухомого майна, не зазначено./а.с.25-26/. Листом Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради від 28.12.2021 №24596/0/226-21 повідомлено окружного прокурора про відсутність документів, що стали підставою для проведення державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. «Я-1» по АДРЕСА_1 . Також повідомлено, що Харківська міська рада позбавлена можливості подати до суду позовну заяву, яка б відповідала вимогам ст.175 ЦПК України./а.с.33/. 17.01.2022 Салтівська окружна прокуратура м.Харкова надіслала Харківській міській раді повідомлення в порядку ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» про намір звернутися з позовною заявою до Московського районного суду м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Департаменту територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради до ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації./а.с.31-32/ При постановленні рішення, районний суд визнав, що державна реєстрація права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 проведена державним реєстратором з порушенням вимог статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме, за відсутності документів, що підтверджують виникнення, перехід або припинення речових прав на нерухоме майно. Проте відмовляючи у скасуванні такого рішення, суд виходив із того, що позивачем не доведено наявності порушених прав та законних інтересів територіальної громади м.Харкова при реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 та факту захоплення ним земельної ділянки через здійснення самочинного будівництва. Тоді як спосіб захисту, обраний прокурором в інтересах держави в особі Харківської міської ради, з огляду на повноваження міської ради зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які позивач вважав порушеними, є неналежним, що тягне за собою відмову у задоволенні позову. Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з таких підстав. Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (частина друга статті 373 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (пункт 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18). З огляду на викладене самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки. Тоді як сам по собі факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду, не слід розглядати як окреме відносно факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки. Оскільки права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження. Суд першої інстанції викладеного не врахував та дійшов помилкового висновку про недоведеність порушених прав та законних інтересів територіальної громади при реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю за ОСОБА_1 . Щодо можливих способів захисту прав власника (користувача) відповідної земельної ділянки, порушених внаслідок здійснення самочинного будівництва, колегія суддів ураховує наступне. У справі, що переглядається, суд першої інстанції, врахувавши повноваження міської ради зі здійснення державного архітектурного-будівельного контролю та права, які позивач вважав порушеними, визнав неналежним обраний ним спосіб його захисту у вигляді скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права з одночасним припиненням права власності. Ефективним способом усунення виявлених порушень для органу державного архітектурно-будівельного контролю суд визнав: винесення припису щодо власника об`єкта нерухомості про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису; та, у разі невиконання такого припису в установлений строк, - звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням. Проте апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може. При цьому враховує наступне. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України). За змістом сталої позиції Великої Палати Верховного Суду, сформованої у справах №925/1265/16від 22.08.2018, №910/3009/18 від 22.09.2020, №334/3161/17 від 22.06.2021, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 ЦК України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Частинами третьою - п`ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено таке: право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Отже, знесення самочинно побудованого спірного об`єкта нерухомості відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво. Тоді як визнання права власності в порядку частин третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна - або особі, яка здійснила самочинне будівництво, надається земельна ділянка у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно як обов`язкова умова для визнання права власності на таке майно (частина третя статті 376 ЦК України); або право власності на самочинно збудоване нерухоме майно визнається за особою- власником земельної ділянки (частина п`ята статті 376 ЦК України). Застосування положень частини третьої або п`ятої статті 376 ЦК України призводить до вирішення спору між особою - власником земельної ділянки та особою, що здійснила самочинне будівництво, і, зокрема, захищає права власника земельної ділянки. Відтак, суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, що є підставою відмови в задоволенні позову. Проте з мотивів, наведених вище. Доводи апеляційної скарги прокурора, який вважав вимогу про припинення права власності відповідача на спірний об`єкт нерухомості належною, колегія суддів відхиляє з таких підстав. Згідно з положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до частини другої статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (постанови Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц, від 20.07.2022 у справі №923/196/20). За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. Наведене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №916/1174/22 від 15.11.2023, яка є обов`язковою для застосування та не може бути спростована загальною практикою Верховного Суду, сформованою пізніше, що наведена у доводах апеляційної скарги. Отже, вимоги про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію речового права та припинення права власності ОСОБА_1 не відповідає належному способу захисту, оскільки право власності цього суб`єкта на спірний об`єкт нерухомості не виникло (як і сам спірний об`єкт не виник, як об`єкт права власності). Право власності на спірний об`єкт самочинного будівництва не могло бути зареєстроване за будь-якою особою інакше, ніж у визначеному статтею 376 ЦК України порядку. Якщо позивач прагне захистити свої права, порушені внаслідок самочинного будівництва, він має право звернутись до суду з позовною вимогою, сформульованою відповідно до положень частини четвертої або п`ятої статті 376 ЦК України. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують та зводяться до загального цитування норм права та їх довільного трактування на власну користь. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Із огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення в частині підстав відмови у позові, виклавши їх в редакції мотивувальної частини цієї постанови. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Андрія Кравченка задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 05 квітня 2023 року змінити в частині підстав відмови у позові, виклавши їх в редакції мотивувальної частини цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 19.12.2023. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді Ю.В. Дряниця О.В. Чумак