Окрема думка КЦС ВС № 133/3961/21

ОКРЕМА ДУМКА судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Лідовця Р. А. на постанову Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 133/3961/21 (провадження № 61-9771св23) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Набокова Василя Антоновича про скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2023 року. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»), виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Набокова В. А. (далі - ВП Козятинський загін воєнізованої охорони Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі Набокова В. А. ) про скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовна заява мотивована тим, що 08 грудня 2021 року наказом начальника загону виробничого підрозділу Козятинський загін воєнізованої охорони Набокова В. А. № НОР-2-2/376 у зв`язку з ненаданням ним підтверджуючого документа про обов`язкове профілактичне щеплення від гострої респіраторної хвороби CОVID-19, з 09 грудня 2021 року до моменту усунення причин відсторонення, його було протиправно відсторонено від роботи - стрільця 5-го розряду стрілецької команди станції Козятин , без нарахування заробітної плати (середнього заробітку). Посилаючись на статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказ Міністерства охорони України «Про затвердження переліку професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» № 2153 від 04 жовтня 2021 року, пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та Постанову Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року, вважав, що відповідач протиправно відсторонив його від роботи на необмежений термін, починаючи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. При цьому ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, чи в будь-якому іншому документі, підписаному між ним і відповідачем, такого зобов`язання з його боку немає, як і немає передбачених законом повноважень відповідача на відсторонення його від роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення від CОVID-19. Стверджував, що оскаржуваний наказ є протиправним, свавільним та таким, що порушує його конституційні права та свободи, суперечить вимогам Конституції України та діючому законодавству і підлягає скасуванню. При цьому законодавством не передбачено відсторонення людини від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти CОVID-19, а вимога надати відповідачу таку інформацію суперечить нормам закону. Оскільки його право на працю з відповідною оплатою було безпідставно порушене відповідачем, шляхом видання незаконного наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, вважав, що ефективним способом захисту порушеного його права буде зобов`язання відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи, кінцевий розрахунок якої має бути здійснено відповідачем в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України щодо визначення середнього заробітку з моменту його відсторонення до дня фактичного допущення до роботи. Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № HOP 2-2/376 від 08 грудня 2021 року; зобов`язати АТ «Українська залізниця» виплатити на його користь невиплачену заробітну плату з дня незаконного відсторонення від роботи по день фактичного допущення до роботи; стягнути з АТ «Українська залізниця» на його користь судові витрати у вигляді судового збору. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ начальника загону виробничого підрозділу «Козятинський загін воєнізованої охорони» Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» Набокова В. А. № НОР 2-2/376 від 08 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 43 487,22 грн. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ВП Козятинський загін воєнізованої охорони Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» в особі Набокова В. А. про стягнення заробітної плати та допуск позивача до роботи відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів, не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. При виконанні своїх трудових обов`язків позивач контактує з незначною кількістю співробітників, супроводжуючи вантажі знаходиться сам, з продукцією не контактує, оскільки такого роду вантажі він не супроводжує. Відповідачем залишилось недоведеним наявність значних прямих та непрямих соціальних контактів позивача з іншими особами, що могло б вказувати на існування ризиків перенесення та розповсюдження ним хвороби. Суд також зазначив, що з відповідача слід стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за період незаконного відсторонення в розмірі 43 487,22 грн за період з 09 грудня 2021 року до 01 березня 2022 року (включно) (розрахунок 42 х 1 035,41 = 43 487,22 грн). Суд першої інстанції вважав, що виробничий підрозділ Козятинський загін воєнізованої охорони Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Набокова В. А. , є неналежним відповідачем у справі, оскільки у трудових спорах про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, є юридична особа, з якою позивач перебував у трудових правовідносинах, а не виробничий підрозділ філії цієї юридичної особи, який представляв її у правовідносинах з позивачем. Постановою Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2023 року змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення від роботи у розмірі 38 020,43 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині скасування наказу про відсторонення від роботи зроблено за повного з`ясування обставин справи, правильного застосування норм матеріального та процесуального права. При видачі наказу та відстороненні позивача від роботи відповідачем не досліджувалося, що, обіймаючи посаду старшого стрільця 5-го розряду стрілецької команди станції Козятин , позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допустив помилку в частині обрахунку розміру середньої заробітної плати, що підлягає стягненню. З 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року включно ОСОБА_1 перебував у вимушеному прогулі. 01 березня 2023 року ОСОБА_1 допущений до роботи. Середній заробіток за час вимушеного прогулу слід обраховувати за період з 09 грудня 2021 року до 28 лютого 2022 року. Отже, загальна сума середнього заробітку за час відсторонення позивача становить 38 020 грн 43 коп (розрахунок 916,16 грн (середньоденна заробітна плата) * 41,5 (кількість робочих днів за період відсторонення відповідно графіка). У касаційній скарзі АТ «Укрзалізниця», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2023 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю. Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не зупинили провадження у справі у зв`язку із перебуванням позивача у складі Збройних сил України, який увільнений від роботи з 30 березня 2022 року. Суд першої інстанції прийняв від позивача заяву про уточнення позовних вимог від 28 березня 2023 року без доказів її направлення відповідачеві, чим перешкоджав товариству в ознайомленні з її змістом. Зазначає, що відсторонення позивача від роботи було вимушеним заходом, який проведено відповідно до вимог законодавства. Такий захід спрямований на захист суспільних інтересів. Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ «Укрзалізниця» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21 (провадження № 61-5382св22), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень АТ «Укрзалізниця» вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Задовольняючи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», скасовуючи рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 29 березня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 07 червня 2023 року і ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з посиланням на відповідні правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22),виходила з того, що відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом, що спростовує доводи позовної заяви у цій частині. Положення законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника. Із висновками, викладеними у мотивувальній та резолютивній частині постанови Верховного Суду, не погоджуюсь, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку. Принцип юридичної (правової) визначеності, як один із основоположних елементів верховенства права, серед іншого вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018) У Рішенні Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019 зазначено що юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно в цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття легітимних очікувань). Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Отже, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується в певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність нормправа. З 12 травня 2000 року в Україні є чинним Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» № 1645-III (далі - Закон № 1645-III), який визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб. У статті 1 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста статті 12 Закону № 1645-III). Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (частина сьома статті 12 Закону № 1645-III). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно зі статтею 2 1 КЗпП України будь-яка дискримінація у сфері праці, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно, зокрема від стану здоров`я, не допускається. Стаття 21 КЗпП України передбачає рівність трудових прав громадян та заборону будь-якої дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я. Відсторонення працівників від роботи власником або вповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів; відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 46 КЗпП України). За своїм змістом відсторонення від роботи є тимчасовою забороною роботодавця на виконання працівником його трудових обов`язків з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Згідно із частинами другою - четвертою статті 12 Закону № 1645-III працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (з урахуванням змін, внесених станом на дату виникнення та існування спірних правовідносин, далі - Постанова №1236) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (надалі COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року доповнено Постанову № 1236 пунктом 416, згідно з яким доручено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 №2153 (далі - перелік №2153); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: - на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; - відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; - строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану (зазначеним абзацом доповнено пункт 41 6 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372). Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, який набрав чинності 08 листопада 2021 року, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Перелік № 2153), яким передбачено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності (дію наказу зупинено до завершення воєнного стану в Україні). Водночас з метою забезпечення реалізації положень Закону № 4004-XI наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 затверджено Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності (далі - Інструкція № 66), у якій врегульовано процедуру відсторонення від роботи працівника. Відповідно до пункту 2.1 зазначеної Інструкції відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. Право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб (пункт 2.3 Інструкції № 66). Подання складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається в посадової особи, яка внесла подання. Термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції (пункти 2.5, 2.7 Інструкції № 66). Особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897 (пункт 1.2.5 Інструкції № 66). Отже, за відсутності в роботодавця належно оформленого подання відповідної посадової особи відсторонення від роботи (виконання робіт) працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, є незаконним. З огляду на матеріали справи відповідач не надав доказів на підтвердження того, що при відстороненні позивача від роботи у зв`язку з відсутністю у нього щеплення проти COVID-19 дотримано вимоги статті 12 Закону № 1645-ІІІ в частині отримання письмового підтвердження лікаря про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного у присутності свідків, а також вимог частини другої статті 27 Закону № 4004-XI щодо недопуску позивачки до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. У пункті 3.2 Рішення від 28 серпня 2020 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зазначено, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 4, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України. Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України. Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, на підставі положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанови Кабінету Міністрів України № 1236 та № 1096. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України і лише до її повноважень віднесено прийняття законів. Ухвалення Кабінетом Міністрів України рішень, що встановлюють обмеження конституційних прав і свобод, порушує норми розділу ІІ «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина» Основного Закону України. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України). Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова № 1236та № 1096. За таких обставин, колегії суддів належало постановити ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22). Суддя Р. А. Лідовець