Постанова Одеський апеляційний суд № 522/12604/21

Номер провадження: 22-ц/813/2405/23 Справа № 522/12604/21 Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Портної Уляни Олександрівни на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. У подальшому позивач подала до суду заяву щодо забезпечення позову по даній цивільній справі, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на 298/4000 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1131313251101. Заява обґрунтована тим, що до Суворовського районного суду м. Одеси передана справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ манна подружжя, а саме: стягнення з відповідача на користь повивача грошової компенсації за 1/2 частину вартості матеріалів будівельних та вартості будівельник робіт у сумі 145 881,00 гривень та визнання права власності на меблі. Після того, як відповідачу стало відомо про позовну заяву про поділ майна вартості матеріалів будівельних матеріалів та вартості будівельних робіт квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 оформив договір дарування квартири, яка знаходилась у його власності - квартири АДРЕСА_2 . На думку позивача, метою відповідача є створення перешкод у розгляді справи по суті, оскільки в позовній заяві про поділ майна заявлено про необхідність проведення судово-будівельної експертизи з метою доказу вартості ремонту. Тому, з метою подальшої можливості виконання рішення суду на користь позивача, і враховуючи, що відповідач передав квартиру по договору дарування, але продовжує мешкати у квартирі, позивач звернулась з даною заявою. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Накладено арешт на 298/4000 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1131313251101. Застосовано зустрічне забезпечення позову та визначено ОСОБА_2 розмір зустрічного забезпечення у сумі 3000 гривень та зобов`язано ОСОБА_2 сплатити вказану суму на депозитний рахунок суду у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Зобов`язано ОСОБА_2 у вказаний строк, тобто протягом десяти днів з дати отримання ОСОБА_2 копії ухвали суду, надати до суду документи, що підтверджують сплату суми зустрічного забезпечення. Роз`яснено ОСОБА_2 , вимоги ч. 10 ст. 154 ЦПК України, що якщо особа, за заявою якої застосовані заходи забезпечення позову, не виконує вимоги суду щодо зустрічного забезпечення у визначений судом строк, суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, представник ОСОБА_1 адвокат Портна Уляна Олександрівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви щодо забезпечення позову та скасувати арешт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що районний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, не пересвідчився, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; не з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Також, суд не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з`ясував співмірність виду забезпечення позову, який просив позивач, позовним вимогам, не оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, жодним чином не обґрунтував необхідність вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника без будь-яких доказів. Суд першої інстанції не мотивував, яким чином ймовірне рішення суду про задоволення позовних вимог впливатиме на права та обов`язки позивача, яка не являється та ніколи не являлась власником майна квартири АДРЕСА_2 та комунальної квартири АДРЕСА_3 . Будь-якого судового рішення, зобов`язання майнового характеру щодо стягнення грошових коштів з відповідача не було та не має. При цьому наявність самого по собі позову про грошову компенсацію за 1/2 частину вартості будівельних матеріалів та вартості будівельних робіт, що було витрачено під час шлюбу на ремонт квартири АДРЕСА_2 , в жодному разі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 298/4000 комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову саме шляхом накладення арешту на 298/4000 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а лише міркування позивачки в заяві про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, що не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору. Жодного доказу з боку ОСОБА_2 до суду не надано, які б свідчили про можливість відчуження третім особам комунальної квартири АДРЕСА_3 . Також, апелянт вказує, що дії позивача, що пов`язані з подачею позову спочатку до Приморського районного суду м. Одеси, якому дана справа не підсудна, вказують про намір позивача ввести суд в оману щодо наміру з боку відповідача ухилитися від гіпотетичних у майбутньому зобов`язань шляхом оформлення договору дарування. Щодо договору дарування від 24.06.2021 року, що укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 відносно квартири АДРЕСА_2 , то апелянт вказує, що підготовка щодо оформлення договору дарування здійснювалась ще у лютому 2021 року, тобто підготовка та оформлення договору дарування здійснювалось набагато раніше, ніж був поданий позов до суду, який датований 07.07.2021 року та заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача, яка подана до суду у жовтні 2021 року. Крім того, позивач порушила вимоги суду в частині надання доказів сплати зустрічного забезпечення у строк, зазначений в оскаржуваній ухвалі. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Постановляючи оскаржувану ухвалу, зокрема накладаючи арешт на 298/4000 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1131313251101, суд першої інстанції виходив з того, що наявні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову та цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Ухвалене судом першої інстанції судове рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Інститут забезпечення позову в правовій системі є важливим механізмом, який гарантує виконання рішень суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів сторін у судових процесах. Забезпечення позову це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Заходи забезпечення позову, які за своєю правовою суттю є гарантією забезпечення інтересів позивача у майбутньому при реалізації судового рішення, мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. При цьому, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. За змістом ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, належне відповідачеві. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Як встановлено в абз. першому ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно п. 10 вказаної постанови, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. У відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що у липні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2021 року справу передано до Суворовського районного суду м. Одеси для розгляду за підсудністю. В подальшому, позивач подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 298/2000 частин квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу, що обґрунтована тим, що позивачу стало відомо, що відповідач збирається продати всю нерухомість, що знаходиться у його власності, тому у позивача є підстави побоюватись, що така позиція відповідача може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2021 року дану справу прийнято свого провадження. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2021 року відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову з тих підстав, що обставини, що викладені у заяві про забезпечення позову, не містять належного обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог. У жовтні 2021року сторона позивача знову звернулась до суду з заявою про забезпечення позову по даній справі, мотивуючи це тим, що після того, як відповідачу стало відомо про позов в цій справі, він оформив договір дарування квартири, яка знаходиться у його власності, за адресою: АДРЕСА_4 . Такі дії відповідача, на думку позивача, вчинені з метою створення перешкод у розгляді справи по суті, оскільки позовна заява містить посилання на необхідність проведення у справі судово-будівельної експертизи з метою доказу вартості ремонту. Тому з метою подальшої можливості виконання рішення суду на користь позивача і враховуючи, що відповідач передав квартиру по договору дарування та продовжує проживати в ній, позивач просила забезпечити даний позов. До даної заяви заявник додав копію договору дарування, укладеного 24.06.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , згідно п. 1 якого ОСОБА_1 подарував та безоплатно передав ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 ; довідку від 07.10.2021 року № 361, виконану суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 , згідно з якою ймовірна ринкова вартість 298/4000 часток квартири спільного заселення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 07.10.2021 року може перебувати в діапазоні 118 576 144 927 грн. Оскаржуваною ухвалою, що постановлена судом першої інстанції 11 жовтня 2021 року, вжито заходи забезпечення позову по даній справі та накладено арешт на 298/4000 частин комунальної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належить відповідачу, крім того, застосовано зустрічне забезпечення позову та визначено позивачу розмір зустрічного забезпечення у сумі 3000 гривень, що зобов`язано сплатити на депозитний рахунок суду у строк, що не перевищує десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Уважно дослідивши матеріали оскарження ухвали, апеляційний суд приходить до висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову є необхідними та співмірними із заявленими вимогами та забезпечать поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі задоволення позову. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали не пересвідчився, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не з`ясував обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, відповідність даного виду забезпечення позову позовним вимогам, а також не здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права та доводи заявника без будь-яких доказів, апеляційний суд сприймає критично, з огляду на таке. Матеріалами оскарження ухвали підтверджено, що між сторонами виник спір майнового характеру, у зв`язку з чим судом відкрито відповідне цивільне провадження. При цьому, за результатом розгляду справи позивач просить суд визнати об`єктом спільної сумісної власності вартість будівельних матеріалів та будівельних робіт, що були використанні при капітальному ремонті квартири за адресою: АДРЕСА_4 , та речі побутового вжитку, визнати за позивачем та відповідачем право власності на відповідну частину речей побутового вжитку та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 145 881 грн., як компенсацію за 1/2 частину вартості вказаних будівельних матеріалів та будівельних робіт. Матеріалами оскарження ухвали також встановлено, що квартира, щодо якої ведеться спір, вибула з власності відповідача за договором дарування у 2021 році. Разом з тим, ціна позову, що заявлена позивачем, відповідає вартості майна, що підтверджено перебуває у власності відповідача, а саме: 298/4000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому суд апеляційної інстанції враховує те, що матеріали оскарження ухвали містять відповідні докази, зокрема договір дарування та довідку про оцінку майна. Тобто, з матеріалів оскарження ухвали виходить, що з моменту з`ясування обставин про поданий позов відповідач має усі можливості відчужити належну йому нерухомість третім особам задля уникнення майнової відповідальності, що може призвести до ускладнення виконання рішення у цій справі, у разі задоволення позову. Разом з тим вказаний вид забезпечення позову, який просить застосувати особа, відповідає позовним вимогам, оскільки позов стосується стягнення грошових коштів та виконання можливого рішення суду про таке стягнення може бути забезпечене наявністю у власності відповідача майна відповідної вартості. За таких підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову та з огляду на матеріали справи констатує, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали виходив з того, що між сторонами наявний майновий спір, здійснив з`ясування обсягу позовних вимог, а також те, що відповідач здійснив відчуження квартири, при капітальному ремонті якої були використані будівельні матеріали та будівельні роботи, 1/2 вартості яких просить стягнути позивач, що можна розцінювати, як загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, крім того суд першої інстанції, встановивши, що у власності відповідача є майно, вартість якого відповідає майновим вимогам позивача, здійснив встановлення даних про особу відповідача та відповідність даного виду забезпечення позову позовним вимогам. При цьому апеляційний суд виходить з того, що вказаний вид забезпечення позову, який просить застосувати особа, відповідає позовним вимогам, крім того, він за даних обставин не порушує прав відповідача, хоча і певним чином обмежує його право власності (в частині права розпорядження майном). Вказане скаржником в апеляційній скарзі не спростовано. Щодо тверджень апелянта, щоматеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, а лише міркування позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, що не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, то апеляційний суд вказує, що враховуючи майновий характер позовних вимог, відповідач має об`єктивну можливість розпорядитися належним йому нерухомим майном на власний розсуд, зокрема, відчужити його в будь-який спосіб, що може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду про поділ майна подружжя, в разі задоволення позову. З огляду на зазначене, апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом спору та, що районний суд не мотивував, як ймовірне рішення суду про задоволення позовних вимог впливатиме на права та обов`язки позивача, оскільки вона не являється і ніколи не являлась власником майна квартири АДРЕСА_2 та комунальної квартири АДРЕСА_3 . У зв`язку з чим апеляційний суд повторює, що предметом спору є, зокрема, стягнення грошових коштів, та необхідність вжиття заходів забезпечення позову зумовлена обґрунтованим припущенням, що невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання ймовірного рішення суду про задоволення позовних вимог, оскільки відчуження майна відповідача на користь третіх осіб за час розгляду справи в суді унеможливить виконання рішення суду в такій справі. Також слід звернути увагу апелянта, що позов до відповідача може бути забезпечений виключно за рахунок майна, яке належить йому (відповідачу) на праві особистої або спільної правної власності. Не заслуговують на увагу й доводи скарги про відсутність доказів на підтвердження дійсного наміру відповідача відчужити майно, оскільки забезпечення позову у цьому спорі, який має майновий характер, спрямоване на виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Інші доводи, що наведені в апеляційній скарзі, не приймаються апеляційним судом, оскільки фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення заяви про забезпечення позову. Окрім того, слід звернути увагу на те, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши суть спору, що виник між сторонами, реальну загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову внаслідок дій відповідача, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, правильно прийшов до висновку про обґрунтованість заяви, оскільки між сторонами дійсно існує спір, який перебуває на розгляді у суді, а ціна позову відповідає вартості майна, щодо якого накладено арешт. Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстави для скасування судового рішення, яке постановлене з додержанням норм процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Портної Уляни Олександрівни - залишити без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено: 15.12.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова