Постанова 4812 № 489/1951/23

13.12.23 22-ц/812/1268/23 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/1951/23 Провадження № 22-ц/812/1268/23 Суддя - доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 грудня 2023 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого - Крамаренко Т.В., суддів - Темнікової В.І., Тищук Н.О., із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В., за участю: позивача - ОСОБА_1 його представника - адвоката Кучерявої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Кучерявою Тетяною Юріївною на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2023 року, ухваленого під головуванням судді - Кокорєва В.В. в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення, в с т а н о в и л а: В травні 2023 року адвокат Кучерява Т.Ю. діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно договору дарування від 01 листопада 2017 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . З 1998 року по 2021 рік позивач та відповідачка перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2021 року розірвано. Від шлюбу сторони мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач свого часу зареєстрував місце проживання членів своєї сім`ї у вказаній квартирі. З 2019 року відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 погіршилися, вони не могли проживати разом, тому позивач змушений був орендувати інше житло. Донька сторін також не могла проживати разом з відповідачкою, оскільки ОСОБА_2 почала зловживати спиртними напоями, приводити в квартиру сторонніх осіб, у дочки з її кімнати зникали речі, було зіпсовано багато її речей. Відповідач жодним чином не дбає про помешкання, не сплачує комунальні послуги, не піклується про санітарний, протипожежний стан квартири. На прохання позивача виселитись, ОСОБА_2 реагувала сварками та фізичним насиллям. На адресу, за якою знаходиться квартира неодноразово викликалися працівники поліції. 17 березня 2023 року позивач зняв з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 . Але й після цього, відповідачка не вважає за потрібне виселитись з житла, яке їй не належить та де вона не має підстав перебувати. Натомість на прохання позивача виселитись відповідачка почала чинити ще більші конфлікти, приводити в квартиру чоловіків, які погрожують фізичною розправою позивачу, його батькам, доньці, завжди поводять себе агресивно. Позивач хвилюється за своє життя та життя своїх рідних. 08 квітня 2023 року позивач, прибувши до свого житла, виявив крадіжку абсолютно всіх речей, меблів, предметів користування та інше, у кімнаті дочки був виламаний замок і також зникли всі її речі. Посилаючись на викладені обставини представник позивача - адвокат Кучерява Т.Ю. просила суд усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні його житлом - квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 . У відзиві на позовну заяву, ОСОБА_2 зазначала, що позовні вимоги вона не визнає з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. Зазначала, що вселилась в квартиру АДРЕСА_1 за згодою позивача, як член його сім`ї, оскільки була його дружиною. Безперервно користується житлом та продовжує проживати у вказаній квартирі й на даний час. При цьому зв`язок з квартирою не втрачала, сплачувала комунальні послуги. Натомість позивач постійно її провокує, залякує, звинувачує у різних порушеннях та викликає працівників поліції, але їй не має куди подітися, оскільки іншого житла вона не має. У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану ОСОБА_2 втратила роботу, тому на даний час не має змоги сплачувати за житло, знаходиться в тяжкому матеріальному становищі, пошуки роботи результатів не дають. Зазначає, що вона набула право користування спірним житлом згідно з законом, тобто набула охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім`ї позивача. При цьому зауважує, що інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, не перевищують її, оскільки іншим житлом вона не забезпечена. У відповіді на відзив, представник позивача - адвокат Кучерява Т.Ю. зазначила, що виселення відповідачки буде відповідати принципу пропорційності з огляду на те, що між сторонами склалися вкрай неприязні стосунки, позивач як власник квартири не має можливості користуватись своїми правами та законними інтересами, оскільки ОСОБА_2 чинить перешкоди позивачу у користуванні належним йому майном, зокрема, позивач не має можливості проживати в своїй квартирі з теперішньою дружиною, несе збитки у вигляді оплати за спожиті відповідачкою комунальні послуги. Крім того, донька сторін також не має можливості проживати в квартирі. Квартира АДРЕСА_1 складається з двох кімнат, що виключає можливість проживання у ній власника зі своєю новою дружиною, доньки та одночасно відповідача ОСОБА_2 . При цьому відповідачка не є родичкою позивача, місце проживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 не зареєстроване, у відповідача відсутні договірні відносини з позивачем щодо можливості користування квартирою, а також ОСОБА_2 не дбає про це житло, не сплачує експлуатаційні витрати, комунальні послуги тощо. На думку представника позивача, посилання відповідачки на перебування в тяжкому матеріальному становищі, втрату роботи, відсутності іншого житла та місця проживання не можуть бути прийняті до уваги, бо не підтверджуються жодними доказами. ОСОБА_2 не є вразливим суб`єктом суспільства, не має фізичних вад, особливостей розвитку, перебуває в працездатному віці, доказів перебування на обліку в центрі зайнятості до суду вона не надала, не має на утриманні неповнолітніх дітей, не є опікуном, піклувальником, що свідчить про її здатність забезпечувати себе матеріально і не має права жодним чином впливати на обсяг права власності позивача користуватись, розпоряджатись та володіти квартирою за вище вказаною адресою. Крім того, відповідачка має родичів, які можуть надати їй житлове приміщення для проживання. Виселення ОСОБА_2 із спірної квартири, не є надмірним втручанням у її право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом виселення відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що належних і допустимих доказів про наявність підстав для виселення позивачем не надано, натомість вивезення речей і меблів не є систематичним руйнування чи псуванням житлового приміщення. А порушення правил співжиття повинно бути зафіксовано та мати систематичний характер та таке порушення має унеможливлювати проживання у квартирі інших осіб. Окрім цього, у випадку порушення до відповідача повинні бути застосовані заходи впливу. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Не погодившись з рішенням суду представник позивача - адвокат Кучерява Т.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а крім того судом неправильно застосовано норми матеріального права, відбулось порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не була досліджена відповідь ВП № 2 Миколаївського РУП від 07 квітня 2023 року, де було зафіксовано виклик на службу 102 про те, що 03 лютого 2022 року о 16-35 за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 погрожувала застосувати електрошокер до своєї доньки ОСОБА_3 . Судом не була надана оцінка поясненням свідків, які підтвердили факт порушення відповідачкою правил співжиття в спірній квартирі, та факт неможливості проживати позивачу в цій квартирі. Судом не був досліджений відеозапис, зроблений 26 березня 2023 року, який позивач приєднав до матеріалів справи та на якому зафіксовані факти погроз відповідачки та її друзів позивачу та його батькам фізичною розправою, а також зафіксована її відмова залишити квартиру в добровільному порядку. Крім того, судом не надано належної оцінки заяві доньки позивача - ОСОБА_4 , яка в ній зазначила про неможливість проживати в одній квартирі з матір`ю, відповідачкою по справі, оскільки остання зловживає спиртними напоями, вчиняє постійні сварки. При цьому мати не працює, не дбає про квартиру, не оплачує комунальні послуги, а також псує особисті речі та майно, що знаходиться в квартирі. Крім того, адвокат Кучерява Т.Ю. звертає увагу суду на те, що виселення відповідачки переслідує легітимну мету, зазначену в ч.2ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, захист права власності на майно, а саме квартиру, що належить позивачу. А тому виселення ОСОБА_2 не є надмірним втручанням у її право на житло та право на повагу приватного життя у розумінні ст. 8 цієї Конвенції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Заслухавши суддю - доповідача, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України). Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (стаття 47 Конституції України). Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. У частині першій, другій статті 319 ЦК України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. З огляду на підстави заявленого позову, застосуванню підлягають положення статей 391, та глави 32 «Право користування чужим майном» ЦК України, оскільки застосування до регулювання житлових відносин положень ЖК Української РСР, прийнятого 30 червня 1983 року не відповідає реаліям сьогодення та змісту нинішніх суспільних відносин. Натомість ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше, а тому темпоральна колізія норм права має вирішуватися саме на користь норм ЦК України (правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)). Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України. Статтею 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту, зокрема відповідно до пункту 4 частини першої зазначеної норми, сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України, статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Крім того, за змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав. У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. «Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 19 жовтня 2022 року в справі № 583/1052/21 (провадження № 61-21374св21) суд касаційної інстанції з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначив, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року в справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50). […] Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар […] У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. […] Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. […] при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. […] При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору». Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається і таке встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 01 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Грудницькою І.М., за реєстровим № 1148, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 47-51). Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 жовтня 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 15-17). З інформації про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, наданої Департаментом з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради №23067-000600759-037-08 від 17 березня 2023 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 - позивач та ОСОБА_3 - донька (а.с. 52). З копії заяви ОСОБА_3 , яка на теперішній час проживає у Польщі, вбачається, що відповідачка ОСОБА_2 зловживає алкогольними напоями та тютюновими виробами, ніде не працює, у квартирі АДРЕСА_1 не проживає, але може прийти до житла в будь-який момент і її прихід супроводжується сварками та навіть викликом працівників поліції. ОСОБА_1 змушений був переїхати до іншого житла, оскільки почав проживати з іншою жінкою, яка страждає на захворювання цукровий діабет і їй заборонено нервувати. Відповідач може прийти до квартири позивача, розпивати там спиртні напої та курити в приміщенні. ОСОБА_2 викрала багато особистих речей ОСОБА_3 з її кімнати. Крім того, ОСОБА_2 за комунальні послуги не сплачує, а платежі здійснює лише позивач (а.с. 44-46). 13 січня 2022 року на службу «102» надходило повідомлення від відповідачки про вжиття заходів до колишнього чоловіка ОСОБА_1 з приводу погроз фізичною розправою за адресою по АДРЕСА_3 , та 03 лютого 2022 року також надходило повідомлення від ОСОБА_1 з приводу погроз колишньої дружини електрошокером доньки за вказаною вище адресою, що вбачається з відповіді ВП №2 МРУП ГУНП в Миколаївській області від 07 квітня 2023 року, в якій зазначено, що стосовно звернення від 13 січня 2022 року - відсутній факт вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення; стосовно звернення від 03 лютого 2022 року - факт хуліганства не підтвердився, конфлікт вирішено мирним шляхом, учасники конфлікту від написання заяв та пояснень відмовились (а.с.19-20). З відповіді ВП №2 МРУП ГУНП в Миколаївській області від 10 квітня 2023 року вбачається, що заяву в якій ОСОБА_1 просив зафіксувати факт зникнення меблів та речей з його квартири, які його колишня дружина самовільно вивезла в період з 29 березня 2023 року по 08 квітня 2023 року, було зареєстровано до ІТС ІПНП України (журнал єдиного обліку) ВП №2 МРУП ГУНП в Миколаївській області за №3771 від 08 квітня 2023 року та розглянуто. В ході проведення перевірки встановлено, що окреслене коло питань підпадає під сферу цивільно - правових відносин та вирішується у судовому порядку. Бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР було оскаржено і відомості по заяві були внесені та почато досудове розслідування (а.с. 95-99). Сплату комунальних платежів за опалення, спожитий природний газ, транспортування газу, спожиту електроенергію, водопостачання, за утримання будинку за адресою: АДРЕСА_2 . здійснює позивач про що свідчать копії квитанцій (а.с.25-36, 42-43). До того ж з квітня 2022 року до березня 2023 року позивач проживав разом з батьками в квартирі АДРЕСА_4 , належній його матері ОСОБА_5 , що підтверджується актом від 05 грудня 2023 року. Згідно договору оренди квартири від 01 березня 2023 року позивач проживає в квартирі АДРЕСА_5 та несе витрати по сплаті за орендоване житло. Крім спірної квартири, ОСОБА_1 іншого нерухомого майна не має, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та довідкою КП ММ БТІ від 06 грудня 2023 року. Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 підтвердили, що в спірній квартирі періодично проживає відповідачка. Позивач не має можливості користуватися квартирою, оскільки в ній часто перебувають сторонні особи та між сторонами неодноразово виникали сварки з погрозами. Відповідачка багато речей забрала з квартири, але деякі речі залишилися. З наданих позивачем фото в спірній квартирі проживати неможливо, оскільки наразі здійснюється ремонтні роботи та відсутні меблі. Отже, як встановлено, сторони у справі на теперішній час не є членами однієї сім`ї та між ними виникають сварки, зокрема, з приводу користування спірною квартирою . Права позивача як власника спірної квартири порушуються відповідачкою. За таких обставин, ОСОБА_1 як власник спірної квартири, має право вимагати від відповідачки, яка не є членом його сім`ї, усунення порушень його права власності на спірну квартиру шляхом виселення. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка є працездатною особою, доказів перебування її у скрутному матеріальному становищі матеріали справи не містять. До того ж на увагу заслуговує та обставина, що спірна квартира складається з двох кімнат, житловою площею 29,5 кв.м. в якій зареєстровані позивач та його донька ОСОБА_2 , яка також надала письмові пояснення, що не бажає проживати разом з відповідачкою через постійні сварки та непорозуміння. А відтак, проживання відповідачки у спірній квартирі, яка складається лише з двох кімнат з виділенням окремої кімнати не порушуючи права власника квартири не є можливим. При таких обставинах колегія вважає, що питання втручання у право на житло відповідачки та право на повагу до її приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, належним чином оцінено на предмет пропорційності такого втручання. Як встановлено, таке втручання є виправданим та пропорційним, оскільки позивач на законних підставах набув право власності на спірну квартиру, відповідачка не є членом його сім`ї, натомість є особою працездатного віку. Крім того, позивач у передбачений законом спосіб звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, вимоги позивача до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За таких обставин рішення суду на підставі п.1 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 684 грн. (1 073,60 грн. за подання позову + 1 610,40 грн. - за подання апеляційної скарги). Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Кучерявою Тетяною Юріївною - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 05 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення задовольнити. Усунути перешкоди у користуванні житлом ОСОБА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 . без надання іншого житлового приміщення. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 2 684 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Крамаренко Судді: В.І. Темнікова Н.О. Тищук Повний текст постанови складено 18 грудня 2023 року.