Постанова Північний апеляційний господарський суд № 5021/2509/2011(920/359/23)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" грудня 2023 р. Справа№ 5021/2509/2011(920/359/23) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Кравчука Г.А. суддів: Коробенка Г.П. Козир Т.П. розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром", м. Суми на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 (повний текст складено 15.06.2023) у справі № 5021/2509/2011(920/359/23) (суддя Яковенко В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго", м. Суми до Публічного акціонерного товариства"Сумихімпром", м. Суми про стягнення 5 517,67 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст і підстави позовних вимог. У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумитеплоенерго" (далі - позивач, ТОВ "Сумитеплоенерго") звернулось в Господарський суд Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - відповідач, АТ "Сумихімпром") про стягнення 3 305,83 грн. заборгованості, яка виникла на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води №1294-Т від 01.09.2012, 321,71 грн - 3% річних, 1 601,28 грн - інфляційних втрат та 228,85 грн - пені. Позов обґрунтований тим, що відповідач має заборгованість на суму 3 305,83 грн. за надані послуги у період з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року, яка виникла у зв`язку з застосуванням іншого тарифу, ніж був установлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) № 239 від 27.02.2018 (набрала чинність 28.10.2018). Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття. Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі № 5021/2509/2011(920/359/23) позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з АТ "Сумихімпром" на користь ТОВ "Сумитеплоенерго" 3 305,83 грн заборгованості за договором про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1294-Т від 01.09.2012, 321,71 грн 3% річних, 1 601,28 грн інфляційних збитків, 288,85 грн пені, 2 684,0 грн судового збору. Місцевий господарський суд встановив, що на виконання постанови НКРЕКП № 2540 у січні 2020 року позивачем здійснено відповідачу перерахунок за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) відповідно до тарифів, затверджених постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 для потреб інших споживачів (крім населення) з розрахунку 1 657,81 грн/Гкал (без ПДВ), та донараховано суму до сплати - 3 305,83 грн. Суд зауважив, що, оскільки тарифи на теплову енергію встановлюються НКРЕКП та не є предметом узгодження між сторонами договору, можуть змінюватись протягом дії цього договору (як у бік збільшення, так і у бік зменшення), тому у діях позивача відсутні порушення вимог статей 13, 632, 598, 599 Цивільного кодексу України. Водночас суд погодився з доводами позивача про те, що відповідач повністю не розрахувався за отриману теплову енергію за тарифом 1 657,81 грн/Гкал, який встановлено НКРЕКП за спірний період 2018 року. Щодо стягнення з відповідача 321,71 грн. 3% річних, 1 601,28 грн. інфляційних збитків та 288,85 грн пені суд, з посиланням на абзац 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зазначив що такі нарахування є поточними вимогами кредитора боржника. Суд встановив, що відповідно до поданого позивачем розрахунку загальний розмір нарахованих 3% річних за період з 01.01.2020 по 30.03.2023 складає 321,71 грн, інфляційні нарахування за період з 01.01.2020 по 30.03.2023 становлять 1601,28 грн, пені за період з 01.01.2020 по 01.06.2020 становить 288,85 грн. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вищезазначених сум пені, інфляційних збитків та 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, АТ "Сумихімпром" 04.07.2023 звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №5021/2509/2011(920/359/23) скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції, при прийняті оскаржуваного рішення, не враховано, що саме позивач несе відповідальність за надання достовірної інформації відповідачу при визначенні вартості наданих послуг в рахунках, актах приймання-передачі теплової енергії. Разом з цим апелянт зазначає, що позивач надав відповідачу лист №1 від 02.01.2020, у якому повідомив про факт вже здійсненого перарахунку та наявність боргу, що свідчить про те, що відповідач був позбавлений можливості надати зауваження, пропозиції щодо здійсненого перерахунку тарифу в порушення пункту 2 "Порядку інформування споживачів про намір зміни цін/тарифів на комунальні послуги з обгрунтуванням такої необхідності", яки затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.06.2018 №130. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті. Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2023 справу № 5021/2509/2011(920/359/23) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А. (суддя-доповідач), судді: Коробенко Г.П., Козир Т.П. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали справи № 5021/2509/2011(920/359/23). Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі № 5021/2509/2011(920/359/23) до надходження до суду матеріалів справи. 17.07.2023 матеріали справи № 5021/2509/2011(920/359/23) надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2023 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі № 5021/2509/2011(920/359/23) залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Надано скаржнику десять днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги. 21.08.2023 (до суду надійшло 22.08.2023) скаржником усунуто недоліки апеляційної скарги та надано суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 4 026,00 грн. Також до заяви додано докази отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху 09.08.2023. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі № 5021/2509/2011(920/359/23), постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Позиції учасників справи. 14.09.2023 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просить апеляційний господарський суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення місцевого господарського суду є законним та обґрунтованим, прийнятим в результаті повного та всебічного дослідження обставин справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Так, за твердженням позивача, листом від 02.01.2020 №1 останній проінформував відповідача про перерахунок коштів за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці в тарифах за період з 28.10.2018 по 31.12.2018. Лист отримано представником відповідача. Окрім того зазначене коригування відображене в рахунку №1294-Т від 31.12.2019 у розмірі 3 667,47 грн. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції. 01.09.2012 між ТОВ "Сумитеплоенерго" (виконавець) та АТ "Сумихімпром" (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 1294-Т (далі - договір). Згідно з умовами п.1.1 договору позивач зобов`язався надавати відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у встановлені договором строки. Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору розмір тарифів на послуги встановлюється Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України відповідно до чинного законодавства України. У разі зміни тарифів на послуги виконавець повідомляє про це споживача через засоби масової інформації. Розділом 3 договору сторонами передбачено порядок оплати спожитих послуг. Пунктами 3.1-3.3 договору визначено, що розрахунки за послуги проводяться у грошовій формі на умовах передплати відповідно до встановлених тарифів, які визначені умовами цього договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач 15-го числа розрахункового періоду сплачує виконавцю вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період. На підставі п. 3.5 договору остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію здійснюється до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця. Споживач несе відповідальність згідно із законодавством України і цим договором за: недотримання вимог нормативно-правових актів України у сфері житлово-комунальних послуг; несвоєчасне внесення платежів - шляхом сплати пені, яка визначається умовами цього договору і законодавством України (пункти 5.1.1, 5.1.2. договору). Згідно з п. 5.1.5 в разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов`язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов`язання. Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язується сплатити Виконавцю суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних. Пунктом 10.1 договору визначено, що строк його дії 1 (один) рік і він набирає чинності з дня його укладання. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде заявлено про розірвання або необхідність перегляду. Відповідно до умов договору протягом листопада - грудня 2018 року позивачем були надані відповідачу послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а саме: за листопад 2018 року спожито 3,560 Гкал, що підтверджується актом прийому-передачі теплової енергії за листопад від 30.11.2018; за грудень 2018 року спожито 4,056 Гкал, що підтверджується актом прийому-передачі теплової енергії за грудень від 31.12.2018. Всього спожито за листопад-грудень 2018 року 7,616 Гкал. При цьому позивачем застосовано тариф 1256,52 грн без ПДВ, який було встановлено за 1 Гкал на підставі постанови НКРЕКП № 404 від 16.06.2018, вартість спожитої ПАТ Сумихімпром теплової енергії за цим тарифом становить 9569,66 грн (без ПДВ). Постанова НКРЕКП № 239 прийнята 27.02.2018, однак набрала чинності 28.10.2018 (з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті Урядовий кур`єр від 27.10.2018 № 202). Постанова НКРЕКП № 404 прийнята 14.06.2018 та набрала чинності 16.08.2018 (з дня, наступного за днем її опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті Урядовий кур`єр від 15.08.2018 № 152). Разом з тим, незалежно від моменту набрання чинності, постанова НКРЕКП № 404 прийнята після Постанови №

239. У зв`язку з чим у період з 28.10.2018 по 31.12.2018 ТОВ "Сумитеплоенерго" застосовувало тарифи на теплову енергію для категорій споживачів бюджетні установи, інші споживачі, релігійні організації відповідно до Постанови № 404. 26.11.2019 НКРЕКП винесла постанову № 2540 Про накладення штрафу на ТОВ "Сумитеплоенерго" за порушення Ліцензійних умов з виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання та зобов`язано позивача здійснити перерахунок для категорій споживачів бюджетні організації, інші споживачі, релігійні організації надмірно нарахованих та недонарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018, про що повідомити НКРЕП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання. На виконання вимог постанови НКРЕКП № 2540 від 26.11.2019 позивач здійснив перерахунок нарахованих коштів за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці тарифів (401,29 грн без ПДВ за 1Гкал) за період з 28 жовтня по 31 грудня 2018 року у розмірі 3667,47 грн (без ПДВ), що відображено в рахунку № 1294-Т від 31.12.2019. Листом від 02.01.2020 № 1 позивач проінформував відповідача про перерахунок коштів у сумі 3667,47 грн за спожиту теплову енергію з урахуванням різниці в тарифах за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 та наявності у відповідача у зв`язку з цим боргу. Лист отримано представником відповідача 03.01.2020. У травні 2022 року відповідачу було здійснено перерахунок згідно з Постанововю КМУ від 10.11.2021 № 1209 в сумі 361,64 грн зі знаком мінус, що відображено в рахунку № 1294/1298 від 31.05.2022. Таким чином, борг зменшився і становить 3305,83 грн. Листом № 3204 від 09.06.2020 позивач направив претензію на адресу відповідача, в якій вимагав виконати зобов`язання за договором та перерахувати на рахунок позивача заборгованість в сумі 4506,06 грн. Відповідач вимогу про сплату перерахунку не виконав, тому заборгованість не погашена. У рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп указано, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Частиною 7 статті 14 Закону України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг встановлено, що рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті Урядовий кур`єр, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення. Таким чином, постанова НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, яка набрала чинності та відповідно діяла в часі раніше (із 16.08.2018), була автоматично скасована з набранням чинності постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 (із 28.10.2018), а отже не діяла саме із 28.10.2018. На виконання постанови НКРЕКП № 2540 січні 2020 року позивачем здійснено відповідачу перерахунок за жовтень - грудень 2018 року за спожиту теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) у відповідності до тарифів для потреб інших споживачів (крім населення) затверджених постановою НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 для потреб інших споживачів (крім населення) з розрахунку 1657,81 грн./Гкал (без ПДВ). Загальна вартість донарахування за поставлену позивачем відповідачу теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) становить 3667,47 грн. Нарахування з постачання теплової енергії відповідачу, в тому числі в частині здійсненого позивачем у січні 2020 року перерахунку за спожиту ПАТ Сумихімпром теплову енергію за період з 28.10.2018 по 31.12.2018 згідно постанови НКРЕКП № 2540 від 26.11.2019 р., позивач проводив виключно у порядку, встановленому чинним законодавством України, та за тими тарифами на теплову енергію, які встановлені обов`язковими до виконання постановами НКРЕКП, з урахуванням того, що до вказаних дій його було зобов`язано постановою НКРЕКП № 2540. Кількість спожитої відповідачем теплової енергії за вказаний період підтверджується підписаними представниками обох сторін та засвідчені печатками сторін актами прийому - передачі від 30.11.2018 та від 31.12.2018. Зауваження та заперечення відсутні. Доказів здійснення відповідачем оплати позивачу донарахованої у січні 2020 року відповідно до постанови НКРЕКП № 2540 вартості спожитої теплової енергії упродовж листопада-грудня 2018 року до матеріалів справи не надано. Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату подання позовної заяви відповідачем не здійснено погашення донарахованої у січні 2020 року відповідно до постанови НКРЕКП № 2540 вартості спожитої теплової енергії упродовж листопада-грудня 2018 року. Таким чином, матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача за здійсненим у січні 2020 року перерахунком за спожиту теплову енергію у період з 28.10.2018 по 31.12.2018 (включно) в розмірі 3305,83 грн. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. За своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у даній справі, мають ознаки договору поставки, на які поширюються приписи ст. 712 ЦК України, згідно з якою продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 632 ЦК України). Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Частинами 1 та 2 ст. 190 ГК України передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни та ціноутворення". Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту. Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено судом, спір між сторонами виник через донарахування позивачем відповідачу у січні 2020 року вартості теплової енергії за іншою чинною постановою НКРЕКП, ніж та, яку було застосовано позивачем у листопаді-грудні 2018 року. Згідно із затвердженим Указом Президента України від 10.09.2014 року №715/2014 "Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", НКРЕКП є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. Комісія, зокрема, встановлює тарифи на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС та когенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії; тарифи на комунальні послуги для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП. Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов`язкові до виконання суб`єктами природних монополій. Рішення НКРЕКП можуть бути оскаржені в установленому законодавством порядку. Рішення НКРЕКП, які є нормативно-правовими актами, підлягають обов`язковій державній реєстрації в установленому законодавством порядку, за винятком рішень з питань установлення цін та тарифів (крім установлення цін та тарифів для населення) та рішень з питань функціонування оптового ринку електричної енергії. Доказів скасування постанов НКРЕКП України щодо встановлення тарифів, які застосовує позивач у відносинах із відповідачем в межах виконання умов договору № 1294-Т від 01.09.2012 у справу не надано. Відповідно до постанови НКРЕКП від 25.07.2017 №930 ТОВ "Сумитеплоенерго" є ліцензіатом господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії. Згідно з п.п. 9 п. 3.2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених постановою НКРЕКП "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання" від 22.03.2017 № 308 позивач повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом. На підставі ч. 2, ч. 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням альтернативних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством. Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. У відповідності до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ціни і ціноутворення" зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22.09.2016 № 1540-VIII (далі Закон) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (Регулятор/ НКРЕКП), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України. Згідно зі ст. 3 ч. 2 п. 2-3 ст. 3 ч. 2 п. 2-3 Закону Регулятор здійснює державне регулювання шляхом ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг та формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом. Згідно зі ст. 3 ч. 3 п. 6 Закону основними завданнями Регулятора є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг. У відповідності до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом, та змінює їх за результатами перевірки або моніторингу. Відповідно до п. 40 "Правил користування тепловою енергією", затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198 споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Як було встановлено вище, в січні 2020 року позивачем було зроблено донарахування відповідачу за поставлену у листопаді-грудні 2018 року теплову енергію з урахуванням тарифу 1657,81 грн за 1 Гкал на підставі постанови НКРЕКП № 239 від 27.02.2018. Крім того у травні 2022 року відповідачу було здійснено перерахунок згідно з Постановою КМУ від 10.11.2021 № 1209 в сумі 361,64 зі знаком мінус. З урахуванням цих перерахунків за листопад - грудень 2018 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 3305,83 грн. Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов`язаний постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач зобов`язався оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами. Інших обставин, які б звільняли відповідача від оплати фактично спожитої теплової енергії за встановленим тарифом, сторони договору не погоджували. Як зазначалось вище, тарифи на теплову енергію встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та не є предметом узгодження між сторонами договору і можуть змінюватись протягом дії цього договору (як у бік збільшення, так і у бік зменшення). З урахуванням наведеного суд не вбачає у діях позивача порушення вимог статей 13, 632, 598, 599 ЦК України. Водночас відповідач повністю не розрахувався з позивачем за отриману теплову енергію за тарифом 1657,81 грн/Гкал, який встановлено НКРЕКП за період листопад - грудень 2018 року. Таким чином, договір не можна вважати виконаним за вказаний період 2018 року. Факт наявності заборгованості у відповідача в розмірі 3305,83 грн за теплопостачання в листопаді-грудні 2018 року позивачем належним чином доведений, документально підтверджений зібраними у справі доказами та іншою стороною належним чином не спростований. З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду критично оцінює твердження відповідача, що його зобов`язання зі сплати використаної теплоенергії у листопаді - грудні 2018 року слід вважати виконаними. Оцінивши докази у справі, з огляду на те, що у матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем донарахованої йому вартості спожитої теплової енергії упродовж листопада-грудня 2018 року відповідно до діючих тарифів за договором, вартість якої позивачем розраховано правильно, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача 3305,83 грн основного боргу. Доводи апелянта про те, що позивач не повідомив відповідача належним чином щодо зміни тарифу відповідно до умов договору, відхиляються судом, оскільки відповідно до п. 2.2. договору сторони передбачили, що таке повідомлення здійснюється через засоби масової інформації. При цьому, обставин щодо зміни зазначеного пункту договору сторонами або внесення до нього змін судом не встановлено. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що постанова НКРЕКП № 239 від 27.02.2018 про зміну тарифу на теплову енергію для споживачів позивача доступна у відкритому доступі на сайтах Верховної Ради України та НКРЕКП, а також була опублікована в офіційному друкованому виданні газеті "Урядовий кур`єр" від 27.10.2018 №

202. Офіційні сайти позивача, Верховної Ради України, НКРЕКП та газета "Урядовий кур`єр" є загальнодоступними засобами масової інформації та фактично створюють диверсифікацію можливостей зацікавлених осіб на отримання інформації з різних джерел. Щодо стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних збитків та пені, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Апелянт проти стягнення з нього вищезазначених сум заперечував, посилаючись на норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими прямо заборонено протягом часу дії мораторію нараховувати до боржника штраф та пеню. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків. Передбачені статтею 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені відсотки є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов`язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв`язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Відповідно до п. 5.1.5. договору в разі несвоєчасної сплати споживачем грошових коштів, які передбачені термінами цього договору, за послуги виконавця, споживач сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (яка діяла на момент прострочення виконання грошового зобов`язання споживачем) від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен календарний день (враховуючи вихідні і святкові дні) прострочення виконання грошового зобов`язання. Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу виконавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних. Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011 у справі № 5021/2509/2011 порушено провадження у справі про банкрутство АТ "Сумихімпром" відповідно до вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2012 у справі №5021/2509/2011 введено процедуру санації. На даний час процедура санації триває. Згідно з п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній з 19.01.2013, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. 21.10.19 набув чинності Кодексу України з процедур банкрутства №2597-VIII. Відповідно до ч. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. З наведеного вбачається, що для розгляду справи щодо боржника в даному конкретному випадку необхідно застосовувати норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013, оскільки він є спеціальним законом та є пріоритетним для застосування. Відповідно до абзацу 6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013 грошові зобов`язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, є поточними вимогами. Провадження в справі № 5021/2509/2011 про банкрутство АТ "Сумихімпром" порушено ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011, а оскільки позивач звернувся до суду про стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та процентів річних за договором № 1294-Т від 01.09.2012 за період з 01.01.2020 по 30.03.2023, така заборгованість є поточною. Статтею 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013 встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів). Згідно з абзацом 24 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013 мораторій на задоволення вимог кредиторів являє собою зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію. Тобто мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. Відповідно до поданого позивачем розрахунку загальний розмір нарахованих 3% річних за період з 01.01.2020 до 30.03.2023 складає 321,71 грн, інфляційні нарахування за період з 01.01.2020 до 30.03.2023 становлять 1601,28 грн, пені за період з 01.01.2020 до 01.06.2020 становить 288,85 грн. З огляду на зазначене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вищезазначених сум інфляційних збитків, 3 % річних та пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, згідно з положеннями абзацу 3 п. 4-3 Прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного Закону дії щодо не застосування індексу інфляції та не нарахування трьох процентів річних на суму прострочення грошового зобов`язання боржника не поширюються, зокрема, на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення. Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропущення позовної давності у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. За статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до частин 4 та 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позивач мав знати про зміну тарифу, з дня набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239, тобто з 28.10.2018, отже, саме з цієї дати починається перебіг загального строку позовної давності (по 28.10.2021). Разом з тим, під час дії карантину, встановленого КМУ, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ. Вказаним Законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, за яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанововю КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" в редакції останніх змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383, запроваджено на території країни карантин з 19.12.2020 до 30.06.2023. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 07.04.2023, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, який триває, таке звернення відбулось в межах строку позовної давності. За таких підстав заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає. У зв`язку з наведеним, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального права, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, фактичні обставини у справі, встановлені судом першої інстанції під час її вирішення, підтверджують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні про наявність правових підстав для задоволення позову у даній справі. Отже, рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №5021/2509/2011 (920/359/23) про задоволення позову є таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається Судові витрати. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" на рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №5021/2509/2011 (920/359/23) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 13.06.2023 у справі №5021/2509/2011 (920/359/23) залишити без змін.

3. Матеріали справи №5021/2509/2011 (920/359/23) повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя Г.А. Кравчук Судді Г.П. Коробенко Т.П. Козир