Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/7363/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/7363/23 пров. № А/857/16596/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Запотічного І.І. суддів Глушка І.В., Довгої О.І. за участю секретаря судового засідання Пославського Д.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року(суддя Карп`як О.О., м.Львів, повний текст складено 14 серпня 2023 року) у справі № 380/7363/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу Львівської митниці Про звільнення ОСОБА_1 від 16.03.2023 № 207-о; поновлення на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста Смільниця Львівської митниці; стягнення з Львівської митниці середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці від 16.03.2023 № 207-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста "Смільниця" Львівської митниці з 17.03.2023. Стягнуто з Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2023 по 08.08.2023 в розмірі 78527,52 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Рішення суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 29913,38 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допущено до негайного виконання. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржив відповідач- Львівська митниця, подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, покликаючись на порушення норм матеріального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, неповно досліджено обставини справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подаючи заяву на звільнення, позивач виявив волевиявлення, та висловив письмово своє бажання бути звільненим з Львівської митниці, не заперечував проти такої заяви і керівник Львівської митниці, оскільки негайно прийняв заяву та проставив свою резолюцію на заяві на звільнення ОСОБА_1 16.03.2023 Львівською митницею видано наказ № 207-о «Про звільнення ОСОБА_1 » за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України та ч.2 ст. 86 Закону України «Про державну службу». Матеріалами справи підтверджується, що позивач був ознайомлений з цим наказом у день його винесення, при цьому жодних зауважень, в тому числі з приводу визначеної у ньому дати звільнення не висловлював. Протягом усього періоду (з моменту подання заяви, проведення відповідачем необхідної процедури погодження звільнення та підготовки оскаржуваного наказу) позивач свою заяву не відкликав, інших дій, які б свідчили про відсутність волевиявлення на припинення державної служби згідно поданої ним заяви або спрямованих на анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення державної служби у зв`язку із звільненням за угодою сторін, не вчиняв. Представником позивача адвокатом Шокало В.С. подано відзив на апеляційну скаргу в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи. В судовому засіданні представник апелянта надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову. В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів представника апелянта (відповідача), надавши пояснення аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржуване рішення залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, який просить задовольнити апеляційну скаргу, представника позивача, який просить залишити без змін рішення суду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави. Задовольняючи позов судом першої інстанції не встановлено ознак тиску на позивача при написанні заяви про звільнення. Однак, судом встановлено відсутність досягнення між сторонами згоди щодо дати звільнення, а, відтак, недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Отже, належним способом поновлення порушеного права позивача є поновлення його на раніше займаній посаді, із стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2023 по 08.08.2023 року в розмірі 78527,52 грн. Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з грудня 2001 року працює в митних органах України, з 01.07.2022 був переведений на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста Смільниця шляхом укладення контракту про проходження державної служби. Наказом Львівської митниці від 16.03.2023 року № 207-о Про звільнення ОСОБА_1 позивача було звільнено із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста Смільниця Львівської митниці, за угодою сторін, відповідно до ч.2 ст. 86 Закону України Про державну службу від 10 грудня 2015 року, п. 1 ст. 36 КЗпП України. Звільнення позивача відбулось на підставі власноручно поданої ним заяви, у якій просив звільнити його із займаної посади за згодою сторін. 21.03.2023 позивач підготував та скерував на адресу Львівської митниці цінним листом з описом вкладення заяву про відкликання заяви про звільнення за згодою сторін. Позивач вказує, що 28.03.2023 йому надійшло повідомлення про те, що вказане відправлення вручене Львівській митниці. 05.04.2023 позивач прибув на Львівську митницю, де його було ознайомлено із оскаржуваним наказом від 16.03.2023 та видано трудову книжку. Листом від 05.04.2023 № 7.4-1/12/8.19/8214 Львівська митниця у відповідь на адвокатський запит від 28.03.2023 надала копії документів, що стали підставою для видачі оскаржуваного наказу від 16.03.2023 про звільнення позивача, в тому числі копію заяви про звільнення без узгодженої дати звільнення та дати її написання. Позивач вважає, що домовленості про припинення трудового договору за взаємною згодою сторін між ним та керівником Львівської митниці досягнуто не було, а подана ним заява про звільнення за угодою сторін була написана ним під тиском, не містить дати її написання та дати, з якої позивач просив його звільнити. Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). Правовий статус державних службовців визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015р. № 889-VIIІ (далі Закон № 889-VIIІ) Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу». Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. За приписами частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VIIІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін. Згідно зі статтею 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом. Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю. Таким чином, статтею 86 Закону № 889-VIII визначено дві окремі підстави припинення державної служби: 1) припинення державної служби з ініціативи державного службовця за власним бажанням та 2) припинення державної служби за угодою сторін. Аналогічною підставою припинення трудового договору за КЗпП України є волевиявлення його сторін щодо звільнення за угодою (домовленістю) сторін (п.1 ст.36 КЗпП України). В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України). За наведеного правового регулювання основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей. Судом встановлено, що заява позивача про звільнення із займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін. Також, заява про звільнення не містить дати її написання. Представник позивача зазначив і таке міститься в позові, що заява про звільнення написана позивачем під тиском керівництва, оскільки, на думку керівництва, під час несення служби у попередній зміні 15.03.2023, позивачем були допущені порушення, що суперечать чинному законодавству України та загальним засадам митної справи. Судом першої інстанції з аналізу доказів не встановлено ознак тиску на позивача при написанні такої заяви, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції, однак, встановлено відсутність досягнення між сторонами згоди щодо дати звільнення. У випадку звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України у наказі (розпорядженні) про звільнення за згодою сторін зазначають підставу звільнення за угодою сторін з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, дату звільнення, про яку домовлялися сторони. Таким чином, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1частини 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Колегія суддів апеляційного суду вважає недопустимим не зазначення конкретної дати звільнення за угодою сторін. Відповідачем, як суду першої, так і апеляційної інстанції, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження волевиявлення (пропозиції) ОСОБА_1 щодо визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін. Отже, недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін. Як вбачається із заяви ОСОБА_1 (а.с.41), на підставі якої прийнято спірний наказ від 16.03.2023 № 207-о, така не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення дати, з якої трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін, вона містить лише резолюцію в.о. начальника митниці Кузніка А. «В наказ. Звільнити з 16.03.23». Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що зазначене формулювання -«В наказ. Звільнити з 16.03.23», також не є, у розумінні трудового законодавства, узгодженою сторонами датою звільнення працівника за угодою сторін. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що така заява не може бути належним доказом на підтвердження досягнення між державним службовцем та суб`єктом призначення взаємної згоди за всіма істотними питаннями звільнення, оскільки дата, з якої державний службовець виявив бажання припинити державну службу є суттєвим та обов`язковим елементом такої угоди сторін. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб, визначений законом, а тому оскаржуваний наказ Львівської митниці Про звільнення ОСОБА_1 від 16.03.2023 № 207-о, яким звільнено позивача з посади, підставно визнаний протиправним та скасований судом першої інстанції та поновлено позивача на раніше займаній посаді. Крім цього, відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відтак з врахуванням часу вимушеного прогулу (з 17.03.2023 по 08.08.2023) та враховуючи середньоденний заробіток позивача 545, 33 грн., судом першої інстанції підставно стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2023 по 08.08.2023 в сумі 78527,52 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно ст. 316 КАС України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2023 року у справі №380/7363/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді І. В. Глушко О. І. Довга Повне судове рішення складено 15.12.2023