Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6599/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/6599/23 Перша інстанція: суддя Андрухів В.В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2023р. ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ), в якому просив: - визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 23.02.2022р. по 9.03.2023р. включно; - зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України сплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 23.02.2022р. по 9.03.2023р. шляхом множення середньоденного заробітку 426,39грн. на 380 днів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 24.12.2013р. по 22.02.2022р. він проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні ДПС України. У зв`язку із не виплатою позивачу одноразової грошової допомоги при звільнення, він звернувся до суду. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9.03.2023р. по справі №420/15385/22 на особистий банківський рахунок позивача від НОМЕР_1 прикордонного загону надійшло 56 075,2грн., як виплата одноразової грошової допомоги. На думку позивача, відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, та вина власника, надає право для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Вказане стало підставою для звернення до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 3.06.2022р. по 9.03.2023р. включно. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 3.06.2022р. по 9.03.2023р. включно у розмірі 32 139,57грн., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. У решті позову відмовлено. В апеляційній скарзі ВЧ НОМЕР_2 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм права. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про часткове задоволення скарги та скасування рішення суду в частині визначення суми, яка підлягає виплаті, з наступних підстав. Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено одноразову грошову допомогу, а тому позивач відповідно до ст.117 КЗпП має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. На підставі зазначеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що у позивача наявне право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби за період з 3.06.2022р. по 9.03.2023р. (280 днів) у розмірі 32 139,57грн.. Проте, з таким висновком суду першої не може погодитись судова колегія, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.317 КАС України, рішення суду скасовує в частині визначення суми та приймає нову постанову про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що у період з 24.12.2013р. по 22.02.2022р. ОСОБА_1 проходив військову службу, у тому числі у НОМЕР_1 прикордонному загоні (ВЧ НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що підтверджується військовим квитком.. Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 21.01.2022р. №38-ос штаб-сержанта, старшого розвідника - водія прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Старокозаче) головного оперативно-розшукового відділу звільнено з військової служби за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 ЗУ «Про військової обов`язок і військову службу». Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України від 22.02.2022р. №95-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 22.02.2022р.. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.12.2022р. по справі №420/15385/22 визнано протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка передбачена ч.2 ст.15 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. 9.03.2023р. на виконання вказаного рішення суду на особистий банківський рахунок позивача від НОМЕР_1 прикордонного загону надійшло 56 075,2грн., як виплата одноразової грошової допомоги. 13.03.2023р. позивач звернувся до НОМЕР_1 прикордонного загону з вимогою щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Проте відповідач не надав відповіді на заяву позивача та не задовольнив її. Вважаючи дії відповідача щодо повного розрахунку при звільненні протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом. Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_2 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). Приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону № 2011-XII). Відповідно до абз.1 та 3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008 (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Закон №2011-ХІІ. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані КЗпП України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість застосування норм ст.116 та ст.117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18, від 20.01.2021р. у справі №200/4185/20-а, від 20.01.2021р. у справі №240/12238/19, від 5.03.2021р. у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021р. у справі №340/970/20. За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як вбачається із матеріалів справи, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.12.2023р. по справі №420/15385/22 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 9.03.2021р. перераховані кошти в розмірі 56 075,2грн.. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що позивачу при звільненні з військової служби 22.02.2022р. не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 7.10.2022р. у справі №420/10917/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті компенсації за неотримане речове майно за період з 23.02.2022р. по 2.06.2022р. включно. Зобов`язано НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по виплаті компенсації за неотримане речове майно за період з 23.02.2022р. по 2.06.2022р. у розмірі 29 420,91грн.(двадцять дев`ять тисяч чотириста двадцять гривень дев`яносто одна копійка). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.01.2023р. у справі №420/10917/22 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7.10.2022р. змінено. Викладено третій абзац резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін ДПС України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по виплаті компенсації за неотримане речове майно за період з 23.02.2022р. по 2.06.2022р. у розмірі 30 700,08грн. (тридцять тисяч сімсот гривень 08 копійок)». В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 7.10.2022р. - залишене без змін. Зі змісту вказаних судових рішень у справі №420/10917/22 вбачається, що позивачу 3.06.2022р. була виплачена компенсація за неотримане речове майно у розмірі 46 059,29грн., та на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті вказаної компенсації у розмірі 30 700,08грн., яка розрахована, виходячи з середньоденного заробітку 426,39 грн., помноженого на 72 робочих дні. Також, судом першої інстанції вірно зазначено, що розмір середнього заробітку за період з 23.02.2022р. по 2.06.2022р. було стягнуто без урахування принципу співмірності, тобто врахування відсотку недоплаченої суми розрахунку при звільненні (компенсації за неотримане речове майно) від загальної суми належного позивачу розрахунку при звільненні. У зв`язку із чим, позивач безпідставно просить нарахувати та виплати йому середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 23.02.2022р. по 2.06.2022р.. «Порядок обчислення середньої заробітної плати», затверджений Постановою КМУ від 8.02.1995р. №100, відповідно до п.2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз`яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів. Враховуючи обставини справи та характер спірних правовідносин, згідно положень ст.117 КЗпП України, у даних відносинах підлягає застосовуванню Порядок №100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати. Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Приписами ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. У відповідності до ч.1 ст.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частина 2 ст.117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Виходячи із такого законодавчого регулювання Велика Палата Верховного Суду у справі №810/451/17 акцентувала увагу, що, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Відтак, у вказаній справі Велика Палата дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц). Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За обставин цієї справи судова колегія вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 було перераховано та виплачено 97 034,65грн.. Також, зі змісту судових рішень у справі №420/10917/22 вбачається, що позивачу 3.06.2022р. була виплачена компенсація за неотримане речове майно у розмірі 46 059,29грн.. Судом першої інстанції встановлено, що позивачу при звільненні мало бути сплачено: (сума виплати, що була сплачена 97 034,65грн. згідно особистої картки грошового забезпечення позивача за 2022 р.); суми сплаченої позивачу 3.06.2022р. компенсації за речове майно (нарахована сума складає 55 177,63грн. згідно особистої картки грошового забезпечення позивача за 2022р.) та суми одноразової грошової допомоги при звільненні 56 075,2грн., сплаченої позивачу з затримкою 9.03.2023р.. Вказана сума складає 100% належного позивачу розрахунку при звільненні: 97 034,65грн. + 55 177,63грн. + 56 075,2грн. = 208 287,48грн. Відсоткова співвідношення спірної суми у даній справі до загальної суми виплати розраховується наступним чином: (56 075,2грн. х 100% / 208 287,48грн. = 26,92 %). За правилами ст.117 КЗпП України виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється за весь період, але не більш ніж за шість місяців, у зв`язку із чим в даному випадку період затримки з 10.09.2022р. по 9.03.2023р. та становить 181 календарний день. Виходячи з принципу пропорційності, судова колегія вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: 181 х 426,39грн. = 77 176,59грн. х 26,92% = 20 775,94грн., що становить 26,92% суми виплати, яка мала бути нарахована на день звільнення зі служби. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним обставинам у справі, а відтак дійшов помилкового висновку про зобов`язання НОМЕР_1 прикордонного загону ДПС України (ВЧ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 3.06.2022р. по 9.03.2023р. включно у розмірі 32 139,57грн., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023р. скасувати в частині зобов`язання НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 3.06.2022р. по 9.03.2023р. включно у розмірі 32 139,57грн., з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. Прийняти в цій частині нову постанову, якою зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за затримку розрахунку при звільненні по виплаті одноразової грошової допомоги за період з 3.06.2022р. по 9.03.2023р. включно у розмірі 20 775,94грн. (двадцять тисяч сімсот сімдесят п`ять гривень дев`яносто чотири копійки), з відрахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: І.О. Турецька Л.П. Шеметенко