Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/2237/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 грудня 2023 року м. Дніпросправа № 340/2237/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Прокопчук Т.С. (доповідач), суддів: Шлай А.В., Кругового О.О., розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління міністерства внутрішніх справ в Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року (головуючий суддя: Хилько Л.І.) по адміністративній справі № 340/2237/23, розглянутої у порядку письмового провадження за позовом ОСОБА_1 до Управління міністерства внутрішніх справ в Кіровоградській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошового забезпечення, ВСТАНОВИВ: Позивачка ОСОБА_1 25.04.2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача Управління міністерства внутрішніх справ в Кіровоградській області(далі УМВС в Кіровоградській області), у якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати їй грошового забезпечення під час проходження служби в ОВС України та стягнути з відповідача грошове забезпечення під час проходження служби в ОВС України у періодах: з 26.01.2019 по 04.06.2019 року; з 22.05.2020 року по 16.09.2020 року; з 14.10.2021 року по 14.01.2022 року; з 21.07.2022 року по 15.02.2023 року, без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, із застосуванням Постанови КМУ від 11.11.2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" та наказу МВС України від 06.04.2016 року № 260, який затверджено "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", а розрахунок грошового забезпечення під час проходження служби в ОВС України провести помісячно. В обґрунтування позову зазначила, що з втратою чинності Закону України "Про міліцію", постанови КМУ від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"( далі постанови КМУ№ 1294 ), наказу МВС України від 31.10.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", якими визначались порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ слід застосувати чинні нормативні акти, що регулюють оплату праці в правонаступниках - органах поліції, а саме: постанову КМУ від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції"( далі постанови КМУ № 988); наказ МВС України № 260 від 06.04.2016 року ( далі наказ № 260) , яким затверджено "Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання". У відзиві на позов УМВС в Кіровоградській області зазначає, що позивачка звільнена з органів внутрішніх справ, службу в Національній поліції України не проходила , на відповідні посади призначена не була, спеціального звання поліції не отримувала, а тому доводи щодо врахування при визначенні грошового забезпечення постанови КМУ № 988 та наказу МВС України № 260 безпідставні , у зв`язку з чим у задоволенні позову просить відмовити. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 року адміністративний позов задоволено частково, визнана протиправною бездіяльність УМВС в Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.01.2019 року по 04.06.2019 року, з 22.05.2020 року по 16.09.2020 року, з 14.10.2021 року по 14.01.2022 року, з 21.07.2022 року по 15.02.2023 року, та зобов`язано УМВС в Кіровоградській області нарахувати та виплати почивачці грошове забезпечення за вищезазначені періоди у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій вона просить рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального права, та задовольнити позов в повному обсязі. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт також просить рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального права, та відмовити в задоволенні позову. Справа судом апеляційної інстанції розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду у відповідності до ст. 308 КАС України в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права та правової оцінки обставин у справі колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 05.08.1995 року проходила службу в органах внутрішніх справ, з 25.02.2015 року працювала на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції громадської безпеки Гайворонського РВ УМВС України в Кіровоградській області, маючи спеціальне звання капітан міліції. На підставі наказів УМВС України в Кіровоградській області від 06.11.2015 року №383 о/с; від 04.06.2019 року №6 о/с; від 16.09.2020 року №7 о/с та від 14.01.2022 року №1 о/с позивачку звільняли зі служби в ОВС за п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою КМУ УРСР від 29.07.1991 року № 114 ( далі Положення №114), через скорочення штатів , та поновлювали на посаді у виконання судових рішень, а саме: Кіровоградського окружного адміністративного суду від 25.01.2019 року у справі № П/811/3349/15; постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 30.04.2020 року у справі № 340/1610/19; Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року у справі № 340/4660/2, від 20.07.2022 року у справі № 340/1411/22 (а.с.9-10, 11-12, 13-14, 15-16). Наказом від 15.02.2023 року № 1 о/с позивачку звільнено з ОВС у відставку за п. 65 "а" Положення №114 (за віком по досягненні граничного віку) (а.с.17). Судом першої інстанції встановлено, і зазначена обставина не заперечується відповідачем, що у зазначені в позові періоди з 26.01.2019 року по 04.06.2019 року; з 22.05.2020 року по 16.09.2020 року; з 14.10.2021 року по 14.01.2022 року; з 21.07.2022 року по 15.02.2023 року (між поновленням на посадах та наступними звільненнями) грошове забезпечення позивачці не виплачувалось (а.с.38). Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Постановою КМУ № 1294 від 07.11.2007 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб органів внутрішніх справ" (далі - Постанова №1294) визначено структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб органів внутрішніх справ. Постанова №1294 втратила чинність з 01.03.2018 року на підставі Постанови КМУ № 704 від 30.08.2017 року, з урахуванням змін, внесених Постановами КМУ № 1052 від 27.12.2017 року, № 103 від 21.02.2018 року. Крім того, наказом МВС України № 499 від 31.12.2007 року "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" (далі - Наказ №499) затверджено та введено в дію з 01.01.2008 року Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; оклади за спеціальними званнями осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; розміри надбавки за вислугу років особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ; схеми посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ; додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, п4,6 якого передбачено виплату грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, затвердженому Інструкцією; видатки, пов`язані з набранням чинності цього наказу, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання МВС України . Наказ № 499 втратив чинність з 13.12.2016 року згідно з наказом МВС України № 1131 від 31.10.2016 року "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів МВС України". Відповідно до вимог ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію", постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, МВС України прийнято наказ від 06.04.2016 року № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" (далі - Порядок № 260). Згідно п.3,6,7 Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання; підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат; грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення . Здійснивши аналіз чинного законодавства, суд першої дійшов вірного висновку, що оскільки позивачка не проходила службу в лавах Національної поліції України, накази про призначення її на відповідну посаду в НП України не видавалися, а тому положення Закону України "Про Національну поліцію", Постанови № 988 та Порядку № 260 на неї не розповсюджуються. Згідно до ч.1,2,6 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Оскільки Постанова №1294 втратила чинність з 01.03.2018 року, Наказ №499 втратив чинність з 13.12.2016 року, а Закон України "Про Національну поліцію", Постанова №988 і Порядок №260 на Позивача не розповсюджуються, так як вона не працювала в органах поліції, то суд першої інстанції вірно застосував аналогію закону виходячи з наступного. Відповідно до положень ст. 3,4 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) , законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами; законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Згідно ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. За приписами ст. 95 КЗпП України, мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. Статтею 98 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Відповідно до ст. 1,3,3-1 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці"( далі Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці; розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Згідно ст. 4, 8, 10 Закону №108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел; держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників. розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні. Законами України «Про Державний бюджет України» встановлено розмір мінімальної заробітної плати на 2019 рік у місячному розмірі з 1 січня - 4173 грн., на 2020 рік з 1 січня - 4723 грн., з 1 вересня - 5000 грн.; на 2021 рік з 1 січня - 6000 грн., з 1 грудня - 6500 грн., на 2022 рік з 1 січня - 6700 грн. Матеріалами справи підтверджено, що у зазначені в позові періоди з 26.01.2019 року по 04.06.2019 року; з 22.05.2020 року по 16.09.2020 року; з 14.10.2021 року по 14.01.2022 року; з 21.07.2022 року по 15.02.2023 року грошове забезпечення позивачці як працівнику міліції відповідачем не виплачувалось, посадовий оклад позивачки за посадою у вересні та жовтні 2015 року перед звільненням складав відповідно 2585,81 грн. та 2596,20 грн., суми якого є меншими від встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати у спірному періоді, а тому суд першої інстанції належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки на отримання грошового забезпечення за зазначений період часу правомірно визнав зобов`язання Відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за цей період у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Викладене свідчить, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування судового рішення відсутні. Керуючись ст. 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Управління міністерства внутрішніх справ в Кіровоградській області залишити без задоволення Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 липня 2023 року по адміністративній справі № 340/2237/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.С. Прокопчук суддя А.В. Шлай суддя О.О. Круговий