Постанова Дніпровський апеляційний суд № 227/3574/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9109/23 Справа № 227/3574/20 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва В.В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : Головуючого судді - Тимченко О.О., суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О., за участю: секретаря судового засідання Юрченко Г.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору приватний нотаріус Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Людмила Петрівна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 227/3574/20 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Людмила Петрівна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року, повний текст рішення складено 31 серпня 2023 року (суддя Корнєєва В.В.), ухваленого в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 через свого представника звернулися до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послались на те, початку 2016 року між ним та його дружиною, погіршились сімейні відносини, у зв`язку з чим вони вирішували питання про розірвання шлюбу та розподіл майна подружжя. З метою приховати від своєї дружини та в майбутньому від розподілу майна подружжя своє майбутнє житло і побутове домашнє знаряддя в придбану квартиру, він домовився зі своєю знайомою ОСОБА_3 тимчасово на час вирішення питання про розлучення, оформити з нею договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 . В подальшому ОСОБА_3 повинна була надати йому довіреність на відчуження зазначеної квартири на його розсуд, на що вона погодилась. Грошові кошти за квартиру він сплатив саме представнику продавця ОСОБА_4 , який діяв в інтересах продавця ОСОБА_6 , 1934 р.н., на підставі довіреності. Представник продавця ОСОБА_4 , написав йому відповідну письмову розписку 24.04.2016 року про те, що він отримав грошові кошті у розмірі 110 000,00 грн. в рахунок оплати за продану квартиру. Оформлення оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири між продавцем ОСОБА_6 (представником продавця ОСОБА_4 ) та відповідачем ОСОБА_3 у нотаріуса відбулося 26.04.2016 р. Після цього 03.11.2016 р. відповідач ОСОБА_3 , з дозволу ОСОБА_1 , тимчасово перереєструвала своє місце перебування з м. Волновахи Донецької області, де їй належить частки квартири АДРЕСА_2 на адресу тимчасово оформленої на неї вищезазначеної квартири в м. Добропілля у зв`язку з тим, що реєстрація в м. Волноваха, яка відноситься до «сірої зони», «зони розмежування» з тимчасово неконтрольованої (окупованою) територією ДНР, негативно впливає на її працевлаштування, оформлення позики (кредитів) та ін. Окрім того, в якості компенсації за її реєстрацію в квартирі відповідач погодилась сплачувати комунальні послуги, що ОСОБА_3 і робила в подальшому. З 10.11.2017 р. по жовтень 2018 р. позивач ОСОБА_1 почав за власні грошові кошти робити ремонт, тому що квартира була в занедбаному стані, без меблів. З моменту придбання зазначеної спірної квартири і до закінчення ремонту в квартирі ніхто не проживав. 16.03.2018р. за раніше обумовленою домовленістю відповідач оформила на позивача ОСОБА_1 довіреність, засвідчивши її у приватного нотаріуса Добропільського міського нотаріального округу Донецької області І. Шиманського на продаж позивачем вищезазначеної квартири, за ціну та на умовах на свій розсуд, строк дії довіреності на 10 років. Відповідач ОСОБА_3 почала користуватись квартирою з грудня 2018 року. В період з квітня 2018 р. по лютий 2020 р. позивач придбав до квартири побутову техніку та меблі, що підтверджується відповідними квитанціями. Для розрахунку за придбану побутову техніку в ТОВ «КомфіТрейд», позивач оформив кредитний договір № 2019688953 в Акціонерному товаристві «ОТП БАНК» 20.07.2018 р. Навесні 2020 року, стосунки між позивачем та його дружиною - ОСОБА_2 налагодились та вони відмовились розривати шлюб, вирішивши зберегти свою сім`ю . Після чого, позивач вимагав від відповідачки переоформити квартиру на нього, але вона відмовилась. ОСОБА_3 забрала в нього оригінал вищевказаної довіреності та відмовилась повертати побутову техніку і меблі, які ним були придбані і знаходяться в зазначеній квартирі.16.10.2020 р. відповідачка після звернення позивача до суду з позовом скасувала довіреність на право розпорядження спірною квартирою, яку надавала йому 18.03.2018р. Враховуючи, що договір було укладено тільки для виду з метою приховання квартири від розподілу в майбутньому, просить визнати частково недійсним у частині покупця ОСОБА_3 , укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області 26.04.2019р., реєстровий номер № 582 та вважати покупцем за цим договором ОСОБА_1 . Витребувати від ОСОБА_3 побутову техніку та меблі за наступним переліком: два кондиціонери торгової марки Panasonik (внутрішній блокCS-TZ20TКEW, зовнішній блок СU - TZ20ТКE) загальною вартістю 11764,66 грн. (4728,66 грн - вартість двох внутрішніх блоків, 7036,00 грн - вартість двох зовнішніх блоків); холодильник Bosch KGN39XI306, вартістю - 18899,00 грн (з НДС); посудомийну машину вбудовану 60 см Hotpoint-Aris, вартістю 16599,00 грн.(з НДС); пральну машину LG F2J7HS8S, вартістю 15999,00 грн ( з НДС); варильну поверхню електричну Hotpoint-Ariston KID, вартістю 10199,00 грн (з НДС); духову шафу електричну Hotpoint -Ariston F14 854 С, вартістю 10085,00 грн(з НДС); витяжку декоративну Vetоlux TREVI 60 ВК(1000), вартістю 6159,00 грн (з НДС); електричний чайник Hotpoint-Ariston WK24E UPO, вартістю 1996,99 грн (з НДС); меблеві гарнітури (кухня і прихожа), загальною вартістю 41900,00 грн (з НДС), та повернути її ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , і стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4172,64 грн (а.с. 148-156). КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року у задоволені позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що за результатами розгляду вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 26.04.2016 року з підстав його фіктивності, оцінюючи надані позивачами докази з точки зору їх достовірності і допустимості, а також враховуючи показання приватного нотаріуса Молодняк Л.П., яка зазначила в судовому засіданні, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири жодних заперечень з приводу укладеного договору та те, що його було укладається фіктивно їй ніхто не повідомляв, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним у частині покупця ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири та зазначення покупцем ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог позивачів про витребування від ОСОБА_3 побутової техніки та меблів, суд зазначив, що ані матеріали справи, ані позивачами, ані їх представником не було надано жодного доказу на підтвердження того, що побутова техніка та меблі, які просять витребувати у відповідача позивачі, знаходяться саме у відповідача ОСОБА_3 та вона ними користується. Також свідок ОСОБА_7 , позивач ОСОБА_2 в суді не зміг підтвердити, якої марки було встановлено побутову техніку в квартирі відповідача. Таким чином, в задоволенні цієї частини позовних вимог суд також відмовив. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , послався на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував та надав невірну оцінку наданим доказам та обставинам справи. Відповідно до змісту викладених обставин, вбачається, що сторони вищезазначеного оспорюваного договору купівлі-продажу вчинили правочин лише для виду, з метою приховати оспорювану квартиру від розподілу у майбутньому майна між подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . На підтвердження своїх позовних щодо набуття права власності на вказане майно позивачем ОСОБА_1 надано письмові докази, які повністю проігноровані судом. Не зрозуміло з яких причин суд критично віднісся до показів свідка ОСОБА_7 , який є знайомим позивача ОСОБА_1 та займався ремонтами у спірній квартирі. Також суд не надав належної оцінки відзиву на позовну заяву та показам відповідача ОСОБА_4 , який фактично визнав позовні вимоги в частині визнання частково недійсним договору купівлі-продажу у частині покупця ОСОБА_3 . Суд не обґрунтував, чому саме надає перевагу показам приватного нотаріуса Молодняк Л.П. та відповідачки ОСОБА_3 , та ігнорує покази позивачів відповідача ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7 , які за своєю суттю є логічними, послідовними, не мають протиріч одне одному та узгоджуються з іншими доказами у справі. Крім того, суд не надав будь-якої оцінки наданим стороною позивача доказам, що ОСОБА_3 не мала фінансової спроможності самостійно придбати спірну квартиру. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Від відповідачів у справі відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Позивачів судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні в редимі відеоконференції доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити. Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляд справи повідомлені належним чином . Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Третя особа приватний нотаріус Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Л.П. в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 26.04.2016 р. ОСОБА_6 , 1934 р.н., за якого по довіреності, посвідченій 05.04.2016 року ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу за реєстровим №478, діяв Єрьоменко Олександр Володимирович продав ОСОБА_3 в особисту приватну власність та спільну часткову власність частку квартири АДРЕСА_1 . Згідно п.2 договору продаж квартири вчинено за 55000,00 грн (а.с. 23-25). Окрім того, право власності відповідача ОСОБА_3 на вищезазначену квартиру підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 40-42). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що власником спірної квартири є відповідач ОСОБА_3 . Згідно довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, ОСОБА_3 за період з жовтня 2014 року по вересень 2015 року отримала дохід в розмірі 51392,65 грн (а.с. 111). З акту від 21.10.2020 року вбачається, що ОСОБА_3 з січня 2017 року, самостійно, та на час складання акту проживає за адресою: АДРЕСА_3 , без чоловіка (не заміжня) та дітей (а.с. 112). Позивач ОСОБА_1 зазначає, що дійсним власником спірної квартири є саме він, оскільки саме він платив кошти за її купівлю продавцю, на підтвердження чого надав копію розписки. Згідно копії розписки від 24.04.2016 р. ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 110000,00 грн в рахунок оплати за продану квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 23). Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні суду повідомила, що передавала гроші продавцю квартири через ОСОБА_1 , з яким зустрічалася та якому через це довіряла, а розписку ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_4 обманом, і це підтверджується наступними діями ОСОБА_4 , який 24.04.2016 року, будучи представником продавця, без будь-яких умов та застережень переоформив на неї спірну квартиру. Позивач ОСОБА_1 зазначає,що придбав речі в спірну квартиру, на підтвердження чого надав суду відповідні документи. Згідно копії кредитного договору № 2019688953 від 20.07.2018р., укладеного між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , позивач оформив в банку кредит на загальну суму 50270,00 грн (а.с. 27-31).Також позивачем на підтвердження купівлі спірної побутової техніки та меблів було надано до суду копії видаткових накладних, чеків на сплату товарів та квитанції до прибуткового касового ордеру (а.с. 34-38). В той же час, відповідач ОСОБА_3 зазначає, що придбаної по кредитному договору побутової техніки в спірній квартирі немає. Позивачем на підтвердження знаходження в квартирі відповідача ОСОБА_3 належної йому побутової техніки, придбаної в кредит, не надано жодного належного та допустимого доказу. Показання свідка ОСОБА_7 та жінки позивача ОСОБА_2 суд не бере до уваги, оскільки жоден із них не повідомив суду про те, яка саме побутова техніка була в квартирі відповідача ОСОБА_3 . Згідно копій повідомлень з Головного управління ДПС у Донецькій області, загальна сума доходу за звітній період 2015 р. ОСОБА_1 становить 997000,00 грн, за 2016 рік 985000,00 грн, за 2017 рік - 997000,00 грн, за 2018 рік - 998360,00 грн, за 2019 рік -998640,00 грн, за 2020 рік 717525,00 грн (а.с. 213-218). З копії довіреності від 16.03.2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І.Ю., вбачається що ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 продати належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на свій розсуд (а.с. 26). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири від 26.04.2016 року з підстав його фіктивності, оцінюючи надані позивачами докази з точки зору їх достовірності і допустимості, а також враховуючи показання приватного нотаріуса Молодняк Л.П., яка зазначила в судвомоу засіданні, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири жодних заперечень з приводу укладеного договору та те, що його було укладається фіктивно їй ніхто не повідомляв, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним у частині покупця ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири та зазначення покупцем ОСОБА_1 . Щодо позовних вимог позивачів про витребування від ОСОБА_3 побутової техніки та меблів, суд зазначив, що ані матеріали справи, ані позивачами, ані їх представником не було надано жодного доказу на підтвердження того, що побутова техніка та меблі, які просять витребувати у відповідача позивачі, знаходяться саме у відповідача ОСОБА_3 та вона ними користується. Також свідок ОСОБА_7 , позивач ОСОБА_2 в суді не зміг підтвердити, якої марки було встановлено побутову техніку в квартирі відповідача. Таким чином, в задоволенні цієї частини позовних вимог суд також відмовив. Проте, апеляційний суд не в повній мірі погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині мотивів для відмови в задоволенні позову. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони - право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою. Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладення його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація. Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України; зокрема, відповідно до її частини п`ятої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Такий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15, від 1 червня 2022 року у справі № 372/2157/19, від 7 червня 2022 року у справі № 756/15583/17, від 5 жовтня 2022 року у справі № 372/2157/19, від 27 липня 2022 року у справі № 201/5565/19 та від 16 листопада 2022 року у справі № 522/7408/20. Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили, зокрема, визнати частково недійсним договір купівлі-продажу в частині зазначеного в договорі покупця ОСОБА_3 та вважати покупцем за цим договором ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Особа, звертаючись із позовом до суду, має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині зазначеного в договорі покупця ОСОБА_3 та вважати покупцем за цим договором ОСОБА_1 , не підлягають задоволенню, оскільки позивачі обрали неефективний спосіб захисту в цій частині вимог. Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 461/56/20. Щодо позовних вимог в частині витребування від ОСОБА_3 побутової техніки та меблів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині з наступних підстав. Віндикаційний позов - вимога не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (ст. 387 ЦК України). Віндикаційним позовом захищається право власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування і розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що в нього є право приналежності, що може бути підтверджено правовстановлюючими документами, а також показаннями свідків і інших письмових доказів. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц вказала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який вказує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц). Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини й майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15). Всупереч викладеному, позивачами не надано жодного доказу, що побутова техніка та меблі вибули з їх володіння у володіння відповідачки ОСОБА_3 та знаходяться саме у відповідачки ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції в цій частині дійшов правильних висновків про відсутність підстав для їх задоволення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте помилилися з мотивами такої відмови, не врахувавши, що положеннями ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Так, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 та частини 4 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Отже, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині з викладенням її у редакції цієї постанови. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду першої інстанції лише в мотивувальній частині, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_5 , задовольнити частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді В.П. Зубакова В.О. Остапенко Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2023 року. Головуючий О.О. Тимченко