Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/13448/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/13448/23 пров. № А/857/15277/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М. суддів: Гудима Л.Я., Заверухи О.Б., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року (головуючий суддя: Димарчук Т.М., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - встановив: ОСОБА_1 , через засоби поштового зв`язку, 17.05.2023 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати з 17.11.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ; - зобов`язати провести з 17.11.2022 нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 указаного Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) до зміни законодавчого регулювання відповідних правовідносин без обмеження в часовому проміжку. Обґрунтовує позов тим, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), що має наслідком відновлення дії статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, відповідач протиправно не здійснює нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, починаючи із 17.07.2018. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 17 листопада 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає таке необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що позивач з 26.03.1992 зареєстрований фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з підсистеми «Відомості з реєстру страхувальників». Зазначає, що оскільки позивач не підтвердив, що є непрацюючим пенсіонером, а тому відсутні правові підстави для призначення щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілим від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 (а. с. 6). Позивач проживає в смт. Маневичі Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XI, та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таке підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік) з 17.11.2022 (у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом). З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі Закон № 796-XII). Відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII (далі Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І внесені зміни до Закону № 796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39 та

45. Законом № 987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01 січня 2016 року, включено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Так, Конституція України визначає Конституційний Суд України як орган, уповноважений на вирішення питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснення офіційного тлумачення Конституції України, а також інших повноважень відповідно до цієї Конституції, діяльність якого ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень і висновків (стаття 147). Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 240/4937/18, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з 17 липня 2018 року відновлена дія редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ, чинної до 01 січня 2015 року та яка за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України у рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 наявні правові підстави для поновлення конституційного права особам на виплату підвищення до пенсії, як непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Разом з тим, проаналізувавши вищенаведені правові норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами за одночасної наявності яких, особа набуває права на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є: - наявність статусу постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи; - проживання особи в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, розташований на територіях радіоактивного забруднення; - наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідач у своїй апеляційній скарзі покликається на те, що у позивача відсутній статус непрацюючого пенсіонера. На підтвердження вказаного твердження, до матеріалів справи додано «Відомості з реєстру страхувальників» (а. с. 26-27, 29-30), згідно яких ОСОБА_1 з 26.03.1992 зареєстрований фізичною особою-підприємцем. Суд апеляційної інстанції зауважує, що доказів на спростування того, що ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем, позивачем до матеріалів не подано. Натомість, позивач 10.10.2023 (вх. № 41841/23) подав до суду апеляційної інстанції заяву в якій не заперечив, що є фізичною особою-підприємцем (а. с. 39). Крім цього, вказав, що не заперечує щодо задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки в позивача відсутня одна з умов за наявності якої, особа набуває права на отримання підвищення до пенсії, зокрема, наявність статусу непрацюючого пенсіонера, а тому відсутні правові підстави для призначення щомісячного підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції задовольняючи частково позов, допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального, що відповідно до приписів ст. 317 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 311, 317, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області задовольнити. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі № 140/13448/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим О. Б. Заверуха