Постанова ККС ВС № 346/3020/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 року м. Київ справа № 346/3020/21 провадження № 51-5965км23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 липня 2023 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України. Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень За вироком Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Цивільний позов потерпілих задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 58 605, 51 грн на користь ОСОБА_8 та 40 000 грн на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 15 000 грн у рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату правової допомоги. Крім того, стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у загальному розмірі 14 906,53 грн. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження та речових доказів. За обставин, детально викладених у вироку місцевого суду, 20 березня 2021 року приблизно о 15:50 ОСОБА_7 керував автопоїздом у складі тягача марки «DAF» та спеціалізованого напівпричепу марки «DESOT», рухаючись ділянкою автодороги сполученням «Стрий-Чернівці», в порушення п.п. «б» п. 31.4.5 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) на лівому передньому колесі була встановлена шина із нерівномірним зносом малюнка протектора, зі збільшенням зносу по краях бігової доріжки та оголенням корду в межах зносу. На спеціалізованому напівпричепі в порушення підпунктів «б» та «г» п. 31.4.5 ПДР були встановлені шини різних моделей з різними типами малюнків протектора на колесах середньої та задньої осей, а на лівому колесі передньої осі - шина із частковим відшаруванням протектора з оголенням брекера. В той час у зустрічному для цього автопоїзда напрямку руху, тобто у напрямку руху до м. Снятина Коломийського району Івано-Франківської області, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN», рухався водій ОСОБА_8 разом з дружиною ОСОБА_9 . При наближенні вказаних транспортних засобів один до одного, ОСОБА_7 проявив неуважність, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, не урахував дорожню обстановку, стан дорожнього покриття та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки «1.1», виїхав на зустрічну смугу для руху транспортних засобів, де допустив зіткнення із вказаним автомобілем марки «VOLKSWAGEN». При цьому місцевий суд дійшов висновку, що засуджений порушив такі вимоги ПДР, а саме: - п. 1.5, який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків; - підпункти «б», «д» п. 2.3, в яких зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; - п. 10.1, який зобов`язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; - п. 12.1, який вказує, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним; - п.п. «ґ п.12.6, який вказує, що поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47, дозволяється рух із швидкістю не більше 90 км/год; - п. 34.1.1, згідно з яким горизонтальна розмітка «1.1» (вузька суцільна лінія) поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено; - підпункти «б», «г» п. 31.4.5, відповідно до яких забороняється експлуатація транспортних засобів за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам: шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини; на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів. У результаті зіткнення вказаних транспортних засобів водій автомобіля марки «VOLKSWAGEN», потерпілий ОСОБА_8 та пасажир цього автомобіля - ОСОБА_9 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я, але не були небезпечними для життя в момент їх спричинення. Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 12 липня 2023 року вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2023 року стосовно ОСОБА_7 залишив без змін. Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу та заперечення учасників У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів обох інстанцій і призначити новий розгляд у місцевому суді. Своє прохання мотивує тим, що місцевий суд допустив припущення, визнавши його винуватим у перевищенні максимально допустимої швидкості та інкримінувавши йому порушення п.п. «г» п. 12.6 та п. 12.1 ПДР. Вказує, що, з метою спростування перевищення ним як водієм обмеження швидкості руху, захисник в місцевому суді заявив клопотання про необхідність проведення огляду тягача для виявлення та вилучення тахографа, оскільки цей прилад не був предметом експертних досліджень під час досудового розслідування. Ухвалами місцевого суду від 03 жовтня 2022 року та 16 січня 2023 року задоволено клопотання захисника та в порядку ч. 3 ст. 333 КПК надано доручення слідчому органу досудового розслідування в Івано-Франківській області провести огляд вказаного тягача з метою виявлення та вилучення тахографа, а також доручено цьому ж органу вилучити диск (тахокарту) з тахографа із залученням понятих та спеціаліста. Однак, вказаним органом досудового розслідування надано відповідь про неможливість виконання ухвали від 16 січня 2023 року в зв`язку з відсутністю відповідного закладу в Івано-Франківській області, який би міг провести вилучення тахокарти з тахографа. Зазначає, що після цього місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що ним вжито всіх можливих заходів щодо дослідження вказаного диску (тахокарти) з тахографа, оскільки відповідне доручення органом досудового розслідування не виконано. Вважає, що можливість дослідження тахокарти не обмежується лише територією Івано-Франківської області, а недослідження вказаного речового доказу вплинуло на обсяг обвинувачення та призвело до порушення права на захист. При цьому зазначає, що вказані порушення не можуть бути виправлені в апеляційному суді, а тому рішення судів обох інстанцій підлягають скасуванню, а кримінальне провадження призначенню на новий розгляд в суді першої інстанції. Крім того, потерпілі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 направили до Суду заперечення, в яких просили касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни. Своє прохання мотивували тим, що касаційна скарга засудженого містить надумані доводи, а вказані в ній обставини, на які посилається засуджений, були предметом перевірки судів обох інстанцій. Так, зазначають, що в місцевому суді під час судових засідань 27 грудня 2022 року, 16 січня та 22 березня 2023 року суд встановлював можливість проведення дослідження тахокарти в різних установах. Відтак, на думку потерпілих, вищевказане не може свідчити про неповноту судового розгляду, а тому вони вважають, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Позиції учасників судового провадження Захисник підтримав касаційну скаргу, подану засудженим, та просив її задовольнити. Прокурор просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни. Потерпілі ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у поданих ними запереченнях, а засуджений ОСОБА_7 в окремій заяві, просили Суд проводити касаційний розгляд кримінального провадження без їх участі. При цьому засуджений у поданій ним заяві підтримав доводи своєї касаційної скарги та просив її задовольнити. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та прокурора, перевіривши касаційну скаргу засудженого, заперечення потерпілих та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК). Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження, як про це ставить питання у касаційній скарзі засуджений, оспорюючи висновки місцевого суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції, щодо швидкості руху транспортного засобу, за кермом якого він перебував під час того як сталася ДТП. За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. У свою чергу, положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Оцінка доказів згідно зі ст. 94 КПК є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано у повному обсязі. Свій висновок щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд першої інстанції належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які були оцінені відповідно до закону і в сукупності правильно визнані судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку. Кваліфікація дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 286 КК є правильною. Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Дослідивши докази, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, доведена сукупністю фактичних даних, що містяться, зокрема: - у показаннях, допитаних в судовому засіданні потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які зазначали, що їм назустріч рухався некерований автопоїзд, через те, що на передньому колесі цього транспортного засобу вийшла з ладу шина, яка руйнувалася, відпадаючи частинами. Внаслідок цього вказаний автопоїзд зіткнувся з їх автомобілем, в результаті чого вони отримали тілесні ушкодження; - у висновках судових інженерно-транспортних експертиз від 15 квітня 2021 року № CE-19/109-21/3317-IT, від 12 квітня 2021 року № CE-19/109-21/3315-IT, від 21 травня 2021 року № CE-19/109-21/3310-IT, згідно з якими пошкодження (не відповідності) стану шини (що передбачає п.п. «б» п.31.4.5 ПДР), тобто нерівномірний знос малюнка протектора шини лівого переднього колеса зі збільшенням зносу по краях бігової доріжки та оголенням корду в межах зносу, носять експлуатаційний характер і виникли до настання дорожньо-транспортної пригоди. Ці пошкодження (невідповідності) впливають на гальмівні властивості (збільшення величини гальмівного шляху) та стійкість транспортного засобу при застосуванні водієм гальмування. Водій міг виявити ці несправності під час експлуатації цього транспортного засобу; - у висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 08 червня 2021 року № CE-19/109-21/5820-IT, згідно з яким, в порушення пунктів 12.1 та 12.6 (п.п. «г»), величина мінімальної швидкості руху автопоїзда, виходячи із довжини зафіксованих слідів гальмування коліс цього транспортного засобу, становила близько 101 км/год. При цьому, у вказаному висновку зазначено, що така швидкість не повинна була перевищувати максимально допустиму поза межами населеного пункту, тобто 90 км/год. При заданому слідством комплексі вихідних даних причиною настання ДТП з технічної точки зору були обставини, які пов`язані з невідповідністю дій водія автопоїзда вимогам п. 12.1 ПДР. Зважаючи на сукупність наведених у вироку доказів, зокрема і вищевказаних, Верховний Суд погоджується із зазначеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що встановлений характер порушень свідчить про те, що саме водій ОСОБА_7 , здійснюючи рух на транспортному засобі з пошкодженням (не відповідністю) стану шини, не дотримуючись безпечної швидкості руху, порушив ряд вимог ПДР, встановлених вироком місцевого суду, зокрема і п.п. «б» п. 31.4.5, пунктів 12.1 та 12.6 (п.п. «г») ПДР, і саме між його діями і наслідками, які настали, є необхідний і достатній причинний зв`язок. В оскаржених судових рішеннях проаналізовано та оцінено всі розглянуті в судовому засіданні докази у їх сукупності, дії ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а саме як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження, кваліфіковано правильно. Ставити під сумнів юридичну оцінку дій ОСОБА_7 колегія суддів підстав не має. У цьому аспекті неспроможними є доводи касаційної скарги засудженого про порушення судами обох інстанцій його права на захист через те, що цими судами не досліджено фактичні дані, що містяться у тахографі, який фіксував швидкість керованого ним транспортного засобу, що, на думку сторони захисту, не могла бути вище 90 км/год, оскільки у автопоїзді стояв обмежувач швидкості, тому, на переконання касатора, фактичні дані висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 08 червня 2021 року № CE-19/109-21/5820-IT, згідно з якими швидкість керованого засудженим транспортного засобу складала 101 км/год, є помилковими, аінкриміновані йому судами порушення пунктів 12.1 та 12.6 (п.п. «г») ПДР не доведені. Як убачається з матеріалів судової справи і технічного звукозапису судових засідань, місцевий суд приділив значну увагу розгляду клопотання сторони захисту щодо дослідження фактичних даних тахографа, зокрема цей суд постановляв ухвали від 03 жовтня 2022 року та 16 січня 2023 року, якими задовольнив клопотання захисника, та в порядку ч. 3 ст. 333 КПК надав доручення слідчому органу досудового розслідування в Івано-Франківській області провести огляд вказаного тягача з метою виявлення і вилучення тахографа, а також доручив цьому ж органу вилучити диск (тахокарту) з тахографа із залученням понятих та спеціаліста. Однак, у зв`язку з отриманням судом листа від органу досудового розслідування, через значний проміжок часу, яким повідомлено про неможливість виконання ухвали від 16 січня 2023 року в зв`язку з відсутністю відповідного закладу в Івано-Франківській області, який би міг провести вилучення тахокарти з тахографа, місцевий суд, з метою дотримання розумних строків, дійшов висновку про можливість ухвалення вироку стосовно ОСОБА_7 на підставі сукупності інших наявних у кримінальному провадженні доказів, зокрема і фактичних даних висновку судової інженерно-транспортної експертизи від 08 червня 2021 року № CE-19/109-21/5820-IT, у належності, допустимості та достовірності яких, на переконання колегії суддів Верховного Суду, немає сумніву. Апеляційний розгляд справи проведено у межах поданої апеляційної скарги, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження, зокрема, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 , та дійшов обґрунтованого висновку, що доводи, наведені в його апеляційній скарзі, є безпідставними і скарга не підлягає задоволенню. Призначене ОСОБА_7 покарання, на думку колегії суддів, є справедливим. Відповідно до статей 414, 438 КПК скасування судового рішення з підстави невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого можливе лише за умови, якщо таке покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. Крім того, як видно із законодавчих приписів, значення заходу примусу для досягнення його мети (ст. 50 КК) визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості. Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають врахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій. У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судового рішення, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням визначених у законі загальних засад. Наведені у касаційній скарзі доводи не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційну скаргу засудженого необхідно залишити без задоволення. Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Вирок Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 24 квітня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 12 липня 2023 року залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженогоОСОБА_7 - без задоволення. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3