Постанова 4824 № 754/7074/23

справа № 754/7074/23 провадження № 22-ц/824/16038/2023 головуючий у суді І інстанції Лісовська О.В. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 5 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Савченко К.О. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 7 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу. Позовні вимоги мотивовані тим, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 2 193 629 грн, що еквівалентно 85 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору. Договором позики передбачено строк повернення позики до 12 години ранку 16 грудня 2016 року. Того ж дня між сторонами також був укладений додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання процентів, що становлять 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Погашення позики та процентів відбувається у відповідності до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики. Вказував, що в забезпечення умов договору позики 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалась в повному обсязі відповідати по зобов`язаннях ОСОБА_2 , що випливають з договору позики від 17 жовтня 2016 року. Проте ОСОБА_2 не здійснював вчасно встановлені договором позики платежі щодо погашення позики і процентів, відповідно до графіка розрахунків. Відповідачам неодноразово вручались та надсилались претензії щодо неналежного виконання зобов`язання. В зв`язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення боргу, а саме стягнення основної суми боргу, відсотків за користування позикою та інфляційних збитків. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року по справі № 754/16773/17 позов задоволено. Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача борг у розмірі 2 053 805, 63 грн. Постановою Верховного Суду від 23 липня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишено без змін. На час звернення позивача з позовом судове рішення відповідачами не виконано, грошові кошти не повернуто. На підставі викладеного та з урахуванням заяви позивача про збільшення позовних вимог просив стягнути з відповідачів солідарно на його користь 3 % річних у розмірі 122 922,87 грн за період з 1 серпня 2021 року по 1 серпня 2023 року, інфляційні втрати у розмірі 702 338,53 грн за період з 1 липня 2021 року по 30 червня 2023 року, а також судові витрати у справі. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 7 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнено солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних за період з 24 листопада 2022 року по 1 серпня 2023 року у розмірі 30 884, 16 грн. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення втрат від інфляції - відмовлено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 536, 80 грн.Стягнено з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 536, 80 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення втрат від інфляції та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вимог, стягнувши з відповідачів втрати від інфляції в розмірі 702 338,53 грн. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що частково задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідачів 3 % річних Деснянський районний суд м. Києва виходив з того, що вимоги про стягнення 3 % річних до 24 листопада 2022 року вже задоволені судами у справах про стягнення боргу за невиконання умов договору позики від 17 жовтня 2016 року, однак суд помилково не взяв до уваги той факт, що інфляційні втрати за невиконання судового рішення по справі №754/16773/17 не стягувались по справі за невиконання умов договору позики від 17 жовтня 2016 року. Зазначає, що за змістом норми ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Звертає увагу, що відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15. Також звертає увагу, що Київським апеляційним судом у постанові від 1 лютого 2022 року по справі № 754/8484/21 встановлено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з йогопримусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду,висловленою у постанові від 4 червня 2019 у справі № 916/190/18. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 459/3238/16 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 654/453/16-ц. Також вказує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц висловила правову позицію щодо того, що кредитор має право на отримання сум, передбачених у ст. 625 ЦК, за увесь час прострочення. 8 листопада 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача ОСОБА_2 , в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що постанова Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі №754/16773/17 не є підставою виникнення нового грошового зобов`язання у даних спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення ОСОБА_2 грошового зобов`язання, та зазначене рішення не трансформує та не припиняє грошове зобов`язання ОСОБА_2 , що виникло з правовідносин за договором позики від 17 жовтня 2016 року. Зазначає, що наведені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів втрат від інфляції за договором позики від 17 жовтня 2016 року вже були предметом розгляду в інших справах і не можуть бути застосовані при розгляді цієї справи, оскільки в задоволені цих вимог ОСОБА_1 постановою Верховного Суду України від 23 липня 2020 року у справі № 754/16773/17 (провадження № 61-18824св19) вже було відмовлено. Зазначена постанова набула законної сили та не може бути переглянута в рамках цієї справи. Вважає, що оскільки позичальник отримав позику в іноземній валюті та здійснював повернення коштів також у цій валюті, правових підстави для застосуваннядо спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних витрат немає, а тому і у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити. Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Глівінський А.І. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. 8 листопада 2023 року відповідач ОСОБА_3 подала до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що рішення Деснянського районного суду міста Києва від 7 вересня 2023 року про солідарне стягнення заборгованості з відповідачів оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, а тому підлягає перевірці апеляційним судом тільки в цій частині. Судом встановлено, що 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики на суму 2 193 629 грн, що еквівалентно 85 000 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладання договору. Договором позики передбачено строк повернення позики до 12 години ранку 16 грудня 2016 року. Того ж дня між сторонами також був укладений додатковий договір до договору позики, умовами якого передбачено право позикодавця на отримання процентів, що становлять 4,5 % від суми позики за кожні 30 днів позики. Погашення позики та процентів відбувається у відповідності до графіку розрахунків платежів, що є невід`ємною частиною договору позики. В забезпечення умов договору позики 17 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір поруки, за умовами якого ОСОБА_3 виступила поручителем та зобов`язалась в повному обсязі відповідати по зобов`язаннях ОСОБА_2 , що випливають з договору позики від 17 жовтня 2016 року. В зв`язку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом про стягнення боргу, а саме стягнення основної суми боргу, відсотків за користування позикою та інфляційних збитків. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року по справі № 754/16773/17 позов задоволено. Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 вересня 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача борг у розмірі 2 053 805, 63 грн. Постановою Верховного Суду від 23 липня 2020 року постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишено без змін. Відповідачем ОСОБА_2 було частково виконано боргові зобов`язання перед позивачем, а саме: за період з 17 жовтня 2016 року по 17 березня 2017 року сплачено проценти у розмірі 20 400 доларів США, а також частково погашено позику у розмірі 5 250 доларів США за період з 18 березня 2017 року по 31 жовтня 2018 року. Крім того, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 жовтня 2019 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та стягнуто солідарно 3 % річних у розмірі 161 578, 74 грн за період з 17 березня 2017 року по 26 вересня 2019 року включно, у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та штрафу відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 8 грудня 2020 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення процентів за неправомірне користування коштами у розмірі 3 696 850, 13 грн та неустойки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання по сплаті процентів в розмірі 4 896 272, 62 грн за договором позики від 17 жовтня 2016 року. Постановою Київського апеляційного суду від 20 січня 2022 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 8 грудня 2020 року скасовано і постановлено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто солідарно з відповідачів 3 % річних у розмірі 113 938, 29 грн за період з 26 вересня 2019 року по 1 серпня 2021 року включно та інфляційні втрати у розмірі 269 443, 78 грн. Судове рішення набрало законної сили. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 3 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення процентів за неправомірне користування коштами у розмірі 797 561, 19 грн, неустойки за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання по сплаті процентів за договором позики у розмірі 2 221 464, 63 грн та інфляційних втрат у розмірі 142 944, 87 грн відмовлено. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково, з відповідачів солідарно стягнуто 3 % річних у розмірі 80 495, 96 грн за період з 1 серпня 2021 року по 24 листопада 2022 року, у задоволенні вимог про стягнення курсової різниці відмовлено. Судове рішення набрало законної сили. 16 жовтня 2019 року позивачем було отримано виконавчий лист у справі № 754/16773/17 про стягнення коштів. 25 серпня 2022 року приватним виконавцем Лисенком С.О. було відкрито виконавче провадження на підставі вказаного виконавчого листа. 31 жовтня 2019 року державним виконавцем Деснянського районного відділу ДВС Федорченком Р.А. за цим же виконавчим листом відкрито друге виконавче провадження про стягнення солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_3 боргу у розмірі 2 053 805, 63 грн, де боржником є ОСОБА_3 19 січня 2021 року ОСОБА_1 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року отримав виконавчий лист за № 754/15314/19 про стягнення боргу та подав його до виконання. 27 квітня 2021 року приватним виконавцем Лисенком С.О. відкрито 2 виконавчих провадження № 65296917 та № 65296669. 11 лютого 2022 року ОСОБА_1 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 1 лютого 2022 року отримав виконавчий лист у справі № 754/8484/21 про стягнення боргу та пред`явив його до виконання. 12 лютого 2022 року приватним виконавцем Лисенком С.О. відкрито виконавче провадження № 69834906 за даним виконавчим листом. 8 вересня 2022 року ОСОБА_1 на підставі постанови Київського апеляційного суду від 1 лютого 2022 року отримав виконавчий лист у справі № 754/8484/21 про стягнення боргу та пред`явив його до виконання. 29 березня 2023 року приватним виконавцем Літвиненко О.В. відкрито виконавче провадження № 71422509 за даним виконавчим листом. 8 вересня 2022 року приватним виконавцем Лисенком С.О. у рамках виконавчого провадження № 69726109, відкритого № 754/16773/17 від 16 жовтня 2019 року, було стягнуто з відповідачів та частково перераховано на користь позивача борг у розмірі 17 646, 73 грн, що підтверджується довідкою про інформацію станом на 1 травня 2023 року № 655 від 2 травня 2023 року, виданою приватним виконавцем Лисенком С.О. 14 липня 2021 року та 4 листопада 2021 року Деснянським відділом ДВС у рамках виконавчого провадження № 60415083, відкритого за виконавчим листом № 754/16773/17 від 16 жовтня 2019 року, було стягнуто з відповідачів та частково перераховано на користь позивача борг у розмірі 13 000 грн та 2 341, 72 грн, що підтверджується листом Відділу ДВС від 30 вересня 2022 року. Задовольняючи позов частково та відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суд виходив з того, що оскільки позичальник отримав позику в іноземній валюті та здійснював повернення коштів також у цій валюті, правові підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині стягнення інфляційних витрат немає. Разом з тим, такий висновок суду не відповідає обставинам справи та є помилковим з урахуванням наступного. Так, звертаючись до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, а саме інфляційних втрат у розмірі 673 306, 99 грн за період з 1 липня 2021 року по 26 травня 2023 року позивач посилався на те, що предметом цього позову є стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло з постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі № 754/16773/17. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відповідна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі №6-2168цс15. Також, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 6 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц. Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц права та інтереси стягувана у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання. Апеляційним судом встановлено, що предметом позову по цій справі є стягнення інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло з постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі № 754/16773/17, а не за невиконання умов договору позики від 17 жовтня 2016 року, як помилково вказав суд першої інстанції. Так, матеріалами справи встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі № 754/16773/17 у з в`язку з невиконанням відповідачами умов договору позики від 17 жовтня 2016 року з них стягнуто борг у розмірі 2 053 805, 63 грн. Матеріали справи не містять доказів того, що дана постанова Київського апеляційного суду по справі № 754/16773/17 на момент звернення до суду з позовом по цій справі була виконана. Як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, що в зв`язку з невиконанням судового рішення, а саме постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі № 754/16773/17 ОСОБА_1 в жовтні 2021 року звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів витрат від інфляції за період з 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року та три проценти річних за період з 26 вересня 2019 року по 1 червня 2021 року. Рішенням Деснянського районного суду по справі № 754/8484/71 стягнуто солідарно зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 втрати від інфляції в сумі 269 443,78 грн за період з 26 вересня 2019 року по 30 червня 2021 року та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 113 938,29 грн за період з 26 вересня 2019 року по 1 червня 2021 року. Звертаючись до суду із цим позовом позивач просить стягнути з відповідачів втрати від інфляції з 1 липня 2021 року у зв`язку з невиконанням постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі № 754/16773/17. При цьому, вимоги про стягнення з відповідачів інфляційних втрат за невиконання договору позики від 17 жовтня 2016 року за період починаючи з 1 липня 2021 року до суду не пред`являлись, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Отже, оскільки позов пред`явлено за невиконання саме судового рішення, а не договору позики ОСОБА_1 має право на стягнення з відповідачів інфляційних втрат. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-11висловила правову позицію, згідно з якою приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Відповідно, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством. Таким чином, суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права та безпідставно відмовив ОСОБА_1 в задоволенні вимог по стягненню втрат від інфляції за невиконання грошового зобов`язання, яке виникло з постанови Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року по справі № 754/16773/17. Позивачем при зверненні до суду першої інстанції був наданий розрахунок інфляційних втрат на загальну суму 702 338,53 грн, які він просить стягнути за основною сумою заборгованості за період з 1 липня 2021 року по 1 серпня 2023 року 2 036 159,30 грн, тобто з урахуванням стягнених з відповідачів та частково перерахованих на користь позивача коштів у розмірі 13 000 грн та 2 341,72 грн, що підтверджується листом Відділу ДВС від 30 вересня 2022 року. Доводи сторони відповідача про те, що 10 листопада 2022 року державним виконавцем Деснянського відділу ДВС при примусовому виконанні виконавчого листа №754/16773/17 від 16 жовтня 2019 року була винесена постанова про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та складений Акт передачі майна стягувачу у рахунок погашення боргу, згідно яких ОСОБА_1 було передано у власність в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 754/16773/17 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , вартістю 305 030, 60 грн, що позивачем не було враховано при визначенні суми, на яку мають нараховуватись інфляційні втрати, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні сторони підтвердили, що передача майна не відбулась. Не може також колегія апеляційного суду погодитись із доводами відзиву відповідачів про те, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у справі №754/13498/21 вже було вирішено спір щодо нарахування інфляційних втрат та було відмовлено у позові, тому відповідні вимоги позову про стягнення інфляційних нарахувань також не підлягають задоволенню. Так, суди можуть використовувати судові рішення, які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень. Із змісту наявного у судовому реєстрі рішення по справі №754/13498/21 вбачається, що судом було відмовлено у стягненні суми інфляційних нарахувань, оскільки на переконання суду інфляційні нарахування не можуть бути нараховані щодо заборгованості, яка нарахована в іноземній валюті. При цьому із змісту наведеного рішення не вбачається за який період просив позивач стягнути інфляційні нарахування. Інших доказів, у підтвердження доводів відповідачів про те, що саме такий спір в частині стягнення з відповідачів суми інфляційних нарахувань з тих самих підстав за один і той же період, до матеріалів справи додано не було. Таким чином, колегія суддів вважає, що зазначена позивачем основна сума заборгованості у розмірі 2 036 159,30 грн є правильною та не спростованою відповідачами. Так, за період з 1 липня 2021 року по 8 вересня 2022 року розмір інфляційних втрат становить 483 121,06 грн. З 8 вересня 2022 року по 1 серпня 2023 року розмір інфляційних втрат становить 219 217,47 грн. Матеріали справи не містять заперечень щодо наданого позивачем розрахунку, а містять заперечення відповідачів в цілому проти задоволення позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат, тому колегія суддів перевіривши такий розрахунок, вважає за належне стягнути солідарно з відповідачів інфляційні втрати за період з 1 липня 2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338 грн 53 коп. При перевірці інфляційних втрат за період з 1 липня 2021 року по 30 червня 2023 року, апеляційним судом встановлено, що інфляційні втрати становлять 752 540,34 грн. В той же час, оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 702 338,53 грн та з урахування того, що апеляційний суд не може виходити за межі заявленої суми, колегія суддів вважає, що саме заявлений позивачем розмір інфляційних втрат підлягає задоволенню. Пунктом 2 ч.1 ст.374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Частиною 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні інфляційних втрат з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення солідарно з відповідачів інфляційних втрат за період з 1 липня 2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338 грн 53 коп. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Матеріалами справи встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки віднесений до 2 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивач в загальному просив стягнути із відповідачів 825 261,40 грн. Таким чином, при зверненні до суду першої інстанції підлягав сплаті судовий збір у розмірі 8 252,61 грн, а саме 1 відсоток ціни позову. Отже, при зверненні до суду із апеляційною скаргою підлягав сплаті судовий збір у розмірі 12 378,91 грн. З урахуванням зазначеного, судовий збір за першу та апеляційну інстанцію складає 20 631,52 грн (8 252,61 грн+12 378,91 грн). За результатами розгляду, позов ОСОБА_1 задоволено на суму 733 222,69 грн, що складає 89 %. Тому з відповідачів на користь держави підлягає стягненню 18 362,05 грн, а саме по 9 181,02 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій, пропорційно до розміру задоволених вимог. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 7 вересня 2023 рокускасувати в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та в частині судових витрат і прийняти в цій частині нову постанову. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) інфляційні втрати за період з 1 липня 2021 року по 30 червня 2023 року у розмірі 702 338 (сімсот дві тисячі триста тридцять вісім) грн 53 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 9 181 (дев`ять тисяч сто вісімдесят одну) грн 02 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції на користь держави. Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 9 181 (дев`ять тисяч сто вісімдесят одну) грн 02 коп. судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції на користь держави. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. ГоловуючийТ.О. Писана СуддіК.П. Приходько С.О. Журба