Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/4967/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" грудня 2023 р. Справа№ 910/4967/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Тищенко О.В. суддів: Тарасенко К.В. Станіка С.Р. без повідомлення учасників справи розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/4967/23 (суддя Мандриченко О.В.) за позовом Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» про стягнення 200576,52 грн. в с т а н о в и в: Акціонерне товариство «Укргазвидобування» в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» пеню в сумі 122574,54 грн. та штраф в сумі 78001,98 грн. за прострочення поставки товару. Позовні вимоги обґрунтуванні неналежним виконанням відповідачем зобов`язань з поставки товару на підставі умов договору поставки № 75/11-22 від 10.03.2022. Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» пеню у розмірі 122574,54 грн., штраф у розмірі 78001,98 грн. та судовий збір у розмірі 3008,65 грн. Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» 25.09.2023 звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформовану в системі «Електронний суд», у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі № 910/4967/23 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню. Скаржник зазначає, що судом проігноровано той факт, що зобов`язання з поставки обладнання було порушене відповідачем внаслідок обставин непереборної сили, які перебували поза межами контролю з його боку, мали об`єктивний, непередбачуваний та невідворотний характер і не залежали від його волі. Форс мажорні обставини обумовлені початком широкомасштабного вторгнення російської федерації та розв`язання великої війни в Україні, що мало наслідком, зокрема, повне ембарго на ввезення товару виробництва рф на територію України. На підтвердження зазначеного, скаржник стверджує, що надав відповідні докази, але судом вони не враховані, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4967/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.09.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4967/23. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/4967/23. 12.10.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/4967/23, справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи. 31.10.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому позивач просив рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці з 20.11.2023 по 08.12.2023, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 07.12.2023 у справі № 910/4967/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2023 прийнято справу №910/4967/23 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Станік С.Р. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 14 лютого 2024 року. В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України. Відповідно до ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, частиною 7 вказаної статті визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Колегією суддів враховано, що ціна поданого позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Отже, справа №910/4967/23 призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі. У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав. Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 10.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" (далі також - відповідач, постачальник) та Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі також - позивач, покупець) було укладено договір поставки №75/11-22 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві лічильні прилади, зазначений и специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Відповідно до п. 1.2 договору, найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є додатком №1 до договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару, який є додатком №3 до договору та є його невід`ємною частиною. Загальна ціна договору визначається загального вартістю товару, вказаного в специфікації да цього договору (п. 3.2 договору). Строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації та графіку поставки до цього договору (п. 5.1 договору). Згідно з п. 5.2 договору, датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання - передачі товару або видаткової накладної. Пунктом 7.9 договору передбачено, що у разі невиконання постачальником взятих па себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару. Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо) (п. 8.1 договору). Згідно з п. 8.2 договору, сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилалися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що е доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу (п. 8.3 договору). Відповідно до п.10.1 договору договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 10.2 цього Договору і діє до 31.08.2022 року. Додатком №1 до договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022 сторони погодили специфікацію товару на загальну суму до 1427772 грн, його кількість. Також в додатку №1 сторони погодили умови та місце поставки товару DDP - станція (склад) вантажоотримувача: Філія Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» (Полтавська область, Машівський район, с. Базилівшина, вул. Польова, 6, 39420) Додатком №3 до договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022 сторони погодили графік поставки товару, а саме строк поставки товару протягом 250 днів з дати підписання договору, але не пізніше 31.08.2022. На виконання умов договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022 відповідач поставив товар, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується накладною №Х0009640 від 29.06.2022 року на суму 313458,00 грн. Відповідач звертався до позивача листом за вих. № 4148 від 01.07.2022 "щодо розірвання договору № 75/11-22 від 10.03.2022", у якому повідомляв про обставини непереборної сили та пропонував достроково розірвати договір в частині поставки товару виробництва рф. Як вбачається з матеріалів справи позивач не заперечував факту отримання вказаного листа. В матеріалах справи міститься копія протоколу переговорів між Філією Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства «Укргазвидобування» та товариством щ обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив», відповідно до якого представники сторін спірного договору погодили можливість укладання додаткової угоди щодо розірвання договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022 за взаємною згодою сторін, за умови отримання відповідного рішення, передбаченого Додатком №1 до рішення правління Акціонерного товариства «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 06.07.2022, протокол №213, затвердженого рішенням акціонера №751 від 08.07.2022. Оскільки відповідач не здійснив поставку товару у строки, визначені умовами договору, позивач на підставі п.7.9. договору нарахував відповідачеві пеню та штраф від вартості непоставленого товару, проте відповідачем не було сплачено суму пені та штрафу. В результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач звернувся до місцевого господарського суду з вказаним позовом та просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімлаборреактив" штраф у розмірі 78001,98 грн та пеню у розмірі 122574,54 грн., нараховані позивачем на підставі п.7.9. договору. Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною першою ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Згідно з положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За змістом ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу. Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено ст. 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. У розумінні положень ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований. Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.06.2022 відповідач на виконання умов договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022 поставив товар на суму 313458,00 грн., який позивач прийняв. Разом з тим, відповідно до умов договору та додатку №1 до спірного договору, за яким визначено специфікацію товару та його кількість на загальну суму до 1427772,00 грн., відповідачем не було поставлено позивачеві товар на суму 1114314,00 грн. у визначений строк, тобто до 31.08.2022. Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Таким чином, саме відповідач відповідно до вищезазначених норм матеріального права зобов`язаний вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання ним обов`язків за договором, внаслідок чого доводи скаржника не можуть бути прийнятими до уваги. Відповідач, в свою чергу, невиконання зобов`язань за договором обґрунтовує наявністю форс-мажорних обставин при виконанні умов договору, а саме, тим, що відповідач був об`єктивно позбавлений можливості виконати взяті на себе зобов`язання щодо поставки частини товару на суму 1114314,00 грн., оскільки: по-перше, товар є обладнанням виробництва рф; по-друге, на момент введення заборони на імпорт товарів з рф відповідач ще не ввіз товар на території України; по-третє, заборона на імпорт була введена задовго до закінчення граничного строку на поставку товару відповідно до умов договору. Як вже зазначалось відповідач звертався до позивача листом за вих. № 4148 від 01.07.2022 "щодо розірвання договору № 75/11-22 від 10.03.2022", у якому повідомляв про вказані обставини непереборної сили та пропонував достроково розірвати договір в частині поставки товару виробництва рф. Отже, відповідач як в своєму відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі посилався на лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, яким на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Але, колегія суддів не приймає такі доводи відповідача виходячи з наступного. Незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов`язання невиконане саме у зв`язку з воєнними діями. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України «Про торгово-промислові палати в Україні» (далі - Закон) та деталізовано в розділі 6 Регламенту (нова редакція) засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5) (далі - Регламент). Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Таким чином, засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини. Відповідно до п. 3.3 Регламенту, сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом. Відповідно до п. 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів. Згідно п.п. 6.11.6. та 6.11.7. Регламенту, сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), і першим віце- президентом або віце-президентом ТПП України/президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На Сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) проставляється печатка ТПП України/регіональної ТПП на підпис першого віце-президента або віце-президента ТПП України/президента, першого віце-президента або віце-президента регіональної ТПП, який підписав такий Сертифікат. Отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом ТПП про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а не шляхом розміщення на веб-сайті ТПП загального офіційного листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. Також, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не відповідає вимогам до оформлення сертифікатів про засвідчення форс-мажорних обставин, оскільки в порушення п. 6.11.6 та 6.11.7. Регламенту його не підписано першим віце-президентом ТПП або віце-президентом ТПП, а також відсутня печатка ТПП на підписах вказаних осіб. Регламент затверджено рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5) і саме Президія ТПП має повноваження приймати рішення щодо спрощення процедури отримання сертифікату про форс-мажорні обставини та вносити зміни до Регламенту. Проте, як вбачається з листа ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, він оформлений не у вигляді рішення Президії ТПП, будь-яке посилання в листі на рішення Президії ТПП відсутнє. Таким чином, лист ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, розміщений на веб-сайті ТПП, вищенаведеним нормам Закону і Регламенту не відповідає і не може вважатись сертифікатом про форс-мажорні обставини, виданим Торгово-промисловою палатою України відповідачу, і, як наслідок, доказом дії обставин непереборної сили Крім того, як вірно звернув увагу місцевий господарський суд, 13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо. Умовами договору, а саме п.8.1-8.3 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилалися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу. Згідно з ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути. За змістом ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності. Як вже зазначалось вище відповідно до Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини саме Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати. Водночас сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 19.08.2022 у справі №908/2287/17). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання. Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21. З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань). Відповідач стверджує, що 11.04.2022 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про застосування заборони ввезення товарів з Російської Федерації» від 09.04.2022 №426, яка унеможливила виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару за спірним договором, що є наслідком початку військової агресії російської федерації проти України та введенням військового стану, і відповідно є обставинами непереборної сили. Разом з тим, всупереч умов п. 8.2-8.3 Договору, якими передбачено обов`язок не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту виникнення обставини непереборної сили повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, якщо вони перешкоджають належному виконанню цього Договору, а також обов`язок надати відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин, відповідач не надав сертифікат торгово-промислової палати про форс-мажорні обставини, також не надав будь-яких листів, які б направлялись на адресу позивача про форс-мажорні обставини в порядку, визначеному п. 8.2. договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022, що позбавило відповідача права посилатись на такі обставини. Також, колегія суддів наголошує, що підписання спірного договору відбулось вже після початку військової агресії російської федерації на території України і як вірно зазначив місцевий суд відповідач в момент укладення вказаного договору міг передбачити обставини щодо заборони на імпорт товарів з рф. Відповідачем не надано належних та допустимих в розумінні ст. 76, 79 Господарського процесуального кодексу України доказів неможливості виконання ним свого зобов`язання з поставки товару за укладеним договором поставки №75/11-22 від 10.03.2022 внаслідок настання форс-мажорних обставин. Крім того, відповідачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді та в апеляційному суді не було надано жодного доказу на підтвердження того, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для врегулювання питання щодо неможливості поставки визначеного договором товару. А листування відповідача з позивачем щодо розірвання договору поставки №75/11-22 від 10.03.2022 не може вважатись належним вжиттям залежних від нього заходів, оскільки свідчить лише про намір розірвати спірний договір в зв`язку з неможливістю поставки товару. В той же час, враховуючи вимоги ст.654 Цивільного кодексу України щодо форми зміни або розірвання договору, а також умови п.11.1 спірного договору, відповідно до якого зміни та доповнення в цей договір можуть бути внесені лише за взаємною згодою сторін шляхом укладення додаткової угоди до цього договору, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що станом на момент розгляду даної справи договір поставки №75/11-22 від 10.03.2022 є чинним. Доказів протилежного сторонами суду не надано. Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 15.07.2022 №892/05-5, оскільки клопотання про приєднання нових доказів відповідачем не заявлено, доказів неможливості подання цього документу до суду першої інстанції відповідачем не було надано, тобто вказаний доказ поданий відповідачем в суді апеляційної інстанції без дотримання вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами прострочення зобов`язання з боку відповідача. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 7% штрафу у розмірі 78001,98 грн. та пеню за загальний період прострочення з 01.09.2022 року по 19.12.2022 у розмірі 122574,54 грн Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф). Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком. Розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань. Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013). Пунктом 7.9 договору передбачено, що у разі невиконання постачальником взятих па себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у графіку поставки товару до даного договору, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого товару. Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання з 01.09.2022 по 19.12.2022 у розмірі 122574,54 грн., а також розрахунок 7% штрафу у розмірі 78001,98 грн. на підставі п.9.2 договору, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі. Інші доводи скаржника не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції, не свідчать про порушення ним норм матеріального чи процесуального права, а тому, рішення першої інстанції підлягає залишенню в силі. Таким чином, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним - ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим - ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/4967/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 у справі №910/4967/23 - залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №910/4967/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя О.В. Тищенко Судді К.В. Тарасенко С.Р. Станік