Постанова Черкаський апеляційний суд № 702/481/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2023 року м. Черкаси Справа № 702/481/23 Провадження № 22-ц/821/1837/23 Категорія: 310020000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Василенко Л.І., Фетісової Т.Л. за участю секретаря: Мунтян К.С. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хахули Миколи Олеговича на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року (ухваленого під головуванням судді Нейло І.М. в приміщенні Монастирищенського районного суду Черкаської області, повний текст рішення складено 18 вересня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, - в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 01 червня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Монастирищенського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 19.09.2015 вона уклала з відповідачем шлюб, який був зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис за №

147. У шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що подружнє життя у них не склалося. Через декілька років сімейного життя між сторонами почали виникати сварки, непорозуміння, конфлікти. Відповідач неодноразово вчиняв психологічне насилля щодо неї, фізичне насилля, застосовував грубу фізичну силу. Спільне життя стало нестерпним, свідком сварок та конфліктів була малолітня дитина. З 15.01.2023 їхні шлюбні відносини остаточно припинилися. Позивачка вказує, що вона із сином виїхала з квартири, де сторони проживали разом, спільного господарства сторони не ведуть, проживають окремо. Вказує, що між ними втрачено почуття любові, поваги та взаєморозуміння. За таких обставин вважає, що подальше спільне життя неможливе, а збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам малолітнього сина. Вона сама утримує дитину. Відповідач матеріальної допомоги не надає, потребами сина не цікавиться. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просить суд постановити рішення, яким розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів доходу відповідача, щомісячно до досягнення дитиною повноліття. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 19.09.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 147 (свідоцтво серії НОМЕР_1 ), розірвано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів його доходів, щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.06.2023 до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць - допущено до негайного виконання. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що зважаючи на те, що сторони не мають наміру збереження шлюбу та подальших сімейних стосунків, наполягають на розлученні, мають стійке волевиявлення до розірвання шлюбу, їх шлюб втратив ознаки сім`ї, суд дійшов до переконання, що збереження шлюбу суперечитиме інтересам сторін та їх дитини, тому вважає, що позов у цій частині підлягає до задоволення. Задовольняючи частково вимоги щодо стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що сторони добровільно не домовилися про утримання дитини, тому кошти на її утримання (аліменти) присуджує суд. Визначаючи конкретний розмір аліментів, суд зазначив, що він має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, тому суд вважав за необхідне визначити розмір стягуваних аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини усіх видів доходів відповідача, у відповідності до ч.2 ст.182 СК України, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 10 жовтня 2023 року через засоби поштового зв`язку, представник ОСОБА_2 - адвокат Хахула М.О., вважаючи оскаржуване рішення в частині стягнення аліментів на утримання дитини в частці від заробітку/доходу/ відповідача незаконним та необгрунтованим, постановленим при невідповідності висновків суду обставинам справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати в цій частині рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини на користь позивачки в твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн. на місяць, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття. Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що судом не надано оцінки наданим відповідачем доказам, а саме квитанціям, які були долучені до матеріалів справи, які підтверджують добровільну сплату відповідачем аліментів на утримання сина у розмірі 10 500 доларів США. Наголошує на тому, що з виписки по рахунку від 14.07.2023 вбачається відсутність будь-якого доходу у відповідача з квітня 2023 року. Посилаючись на норми Сімейного кодексу України та відсутність доходу у відповідача з моменту подання позову, вказує, що фактично відповідач не має можливості платити аліменти у вигляді частини від заробітку, а має можливість платити аліменти у фіксований грошовій сумі, як вбачається з зазначених квитанцій. Вказує, що спосіб оплати аліментів в частині від заробітку можливий, якби позивач довела розмір офіційних доходів відповідача. Зазначає, що між сторонами відсутня домовленість щодо сплати аліментів, але обов`язковому врахуванню підлягає факт, що відповідач добровільно сплатив значну суму коштів в якості аліментів. Відзив на апеляційну скаргу 4 грудня 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Корчинської Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому адвокат, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хахули М.О. на рішення Монастирищенського райсуду Черкаської області від 11 вересня 2023 року залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зокрема, зазначає, що не відповідають дійсності посилання адвоката відповідача ОСОБА_2 щодо добровільної сплати відповідачем аліментів на утримання дитини після припинення між сторонами шлюбних відносин, оскільки жодних домовленостей між сторонами про сплату аліментів не було, договір про способи участі у вихованні дитини та сплату аліментів на дитину не укладався, грошові кошти, які відповідач перерахував на банківський рахунок позивача із посиланням, що це гроші на сплату аліментів, є зарплатними коштами, які заробила особисто позивачка ОСОБА_1 . Вважає, що надані відповідачем банківські виписки від 13.01.2023 року та 25.01.2023 в розумінні ст. 77 ЦПК України не є належними доказами, які підтверджують сплату аліментів на утримання дитини. Щодо аргументів представника відповідача відносно стягнення аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, вважає їх безпідставними, оскільки імперативною нормою ст.184 СК України визначено, що суд визначає розмір аліментів в твердій грошовій сумі тільки за заявою одержувача аліментів, яким ОСОБА_2 не є. Фактичні обставини справи З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрували шлюб 19.09.2015, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 19.09.2015, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Богуславського районного управління юстиції у Київській області ( а.с.10). В період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Хахули М.О. не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону, виходячи з наступного. Рішення суду в частині розірвання шлюбу не оскаржується , тому апеляційному перегляду не підлягає. Підлягає перегляду рішення суду лише в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Вказаною нормою не передбачено звільнення від такого обов`язку в разі неможливості його виконання. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Із роз`яснень, які містяться в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Статтею 183 СК України передбачено, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Таким чином, законом встановлено мінімальний розмір частки заробітку (доходу) платника аліментів, яка стягується у безспірному порядку - 1/4 частина на одну дитину. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується факт необхідності надання допомоги на утримання сина, проте, відповідач ОСОБА_2 не погоджується із розміром аліментів, визначений судом першої інстанції. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, представник відповідача вказував, що суд при визначенні розміру аліментів не врахував, що у відповідача відсутній стабільний фінансовий стан, з моменту подання ОСОБА_1 позову, фактично він не має можливості платити аліменти у вигляді частини від свого заробітку, однак, має можливість платити аліменти у фіксований грошовій сумі, як вбачається з наданих ним на адресу суду квитанцій. На підтвердження вказаних обставин скаржник долучив до апеляційної скарги належним чином завірені копії квитанцій про сплату аліментів в розмірі 4 000 грн. за період з 01.06.2023 по 31.10.2023 та просив суд апеляційної інстанції поновити строки на подання доказів. Враховуючи вимоги частини 3 статті 367 ЦПК України, яка передбачає прийняття доказів, які не були подані до суду першої інстанції лише у виняткових випадках, що пов`язані з об`єктивною неможливістю їх подання, колегія суддів не вбачає підстав для прийняття цих доказів. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до зміни способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, проте, спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом лише одержувача аліментів. Отже, право зміни способу стягнення аліментів має той з батьків, з яким проживає дитина та хто отримує аліменти, тобто таким правом наділена позивач. В подальшому, сторони не позбавлені можливості звернутися до суду із позовом про збільшення або зменшення розміру аліментів в разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України ( ст. 192 СК України). Враховуючи, що позивачкою ОСОБА_1 заявлена вимога про стягнення аліментів на утримання дитини у частці від заробітку /доходу/ відповідача, суд дійшов вірного висновку про стягнення аліментів саме у частці від доходу ОСОБА_2 . Визначаючи аліменти у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, суд першої інстанції виходив із того, що розмір стягуваних аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, правильно зазначивши, що оскільки сторони по справі добровільно не домовились про матеріальне утримання дитини, кошти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (аліменти) присуджує суд. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи та визначено частку заробітку (доходу) відповідача, яка стягується на утримання дитини, що відповідає принципам справедливості, виваженості та розумності. Інші доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - Хахули М.О. були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак на правильність висновків суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті не впливають. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітньої дитини у визначеному розмірі є обґрунтованими, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд ,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Хахули Миколи Олеговича - залишити без задоволення. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 11 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді Л.І. Василенко Т.Л. Фетісова