Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/11362/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/11362/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна Суддя-доповідач - Мацький Є.М. 11 грудня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Мацького Є.М. суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної поліції в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

1. В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області, Міністерства внутрішніх справ України, в якому просив: 1.1 Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні за 1996 рік 10 діб, за 1997 рік 30 діб, за 2000 рік 20 діб, за 2004 рік 30 діб, за 2005 рік 30 діб, за 2006 рік 35 діб, за 2007 рік 35 діб, за 2008 рік 35 діб, за 2009 рік 35 діб, за 2014 рік 10 діб. 1.2. Зобов`язати Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані відпустки при звільненні за 1996 рік 10 діб, за 1997 рік 30 діб, за 2000 рік 20 діб, за 2004 рік 30 діб, за 2005 рік 30 діб, за 2006 рік 35 діб, за 2007 рік 35 діб, за 2008 рік 35 діб, за 2009 рік 35 діб, за 2014 рік 10 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 29.08.2016, з урахуванням індексації.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно при звільненні не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні за 1996 рік 10 діб, за 1997 рік 30 діб, за 2000 рік 20 діб, за 2004 рік 30 діб, за 2005 рік 30 діб, за 2006 рік 35 діб, за 2007 рік 35 діб, за 2008 рік 35 діб, за 2009 рік 35 діб, за 2014 рік 10 діб. В обґрунтування права отримання компенсації за все невикористані дні відпустки позивач посилається на приписи Кодексу законів про працю та Закону України "Про відпустки", оскільки спеціальними нормами не врегульовано даного питання, а також на судову практику, викладену в постановах Верховного Суду. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. 3.1. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки при звільненні за 1996 рік -10 діб, за 1997 рік -30 діб, за 2000 рік 20 діб, за 2004 рік -30 діб, за 2005 рік -30 діб, за 2006 рік -35 діб, за 2007 рік -35 діб, за 2008 рік -35 діб, за 2009 рік- 35 діб, за 2014 рік -10 діб. 3.2. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні за 1996 рік - 10 діб, за 1997 рік - 30 діб, за 2000 рік - 20 діб, за 2004 рік- 30 діб, за 2005 рік -30 діб, за 2006 рік -35 діб, за 2007 рік -35 діб, за 2008 рік -35 діб, за 2009 рік -35 діб, за 2014 рік -10 діб. 3.3. В іншій частині позову відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

4. Апелянт-1 Головне управління Національної поліції в Житомирській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

5. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що згідно наказу УМВС у Житомирській області позивачу нарахована компенсація за невикористану відпустку за 2015 рік у кількості 7 діб при звільненні, відтак права на отримання компенсації за невикористані відпустки у позивача не виникає. Право позивача на грошову компенсацію за невикористану відпустку у році звільнення з ГУНП в Житомирській області не порушено.

6. Апелянт-2 Міністерство внутрішніх справ України, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

7. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що позивач не перебував у трудових відносинах безпосередньо з Міністерством внутрішніх справ України, а тому відсутні підстави у Міністерства нараховувати позивачу компенсацію за невикористані ним дні відпустки під час проходження служби в органах внутрішніх справ. ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

8. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, зокрема у Володарсько-Волинському РВ УМВС України в Житомирській області з 29.046.1996 по 06.11.2015.

9. З 07.11.2015 по 29.08.2016 позивач проходив службу у Володарсько-Волинському відділенні поліції Коростишівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області.

10. Наказом начальника ГУНП в Житомирській області №199 о/с від 29.08.2016 позивача звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".

11. При звільнені зі служби в органах внутрішніх справ позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 1996 рік 10 діб, за 1997 рік 30 діб, за 2000 рік 20 діб, за 2004 рік 30 діб, за 2005 рік 30 діб, за 2006 рік 35 діб, за 2007 рік 35 діб, за 2008 рік 35 діб, за 2009 рік 35 діб, за 2014 рік 10 діб.

12. Зазначені обставини підтверджуються листом Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 28.02.2023 №2аз/12/01-2023.

13. Також у листі зазначено, що за 2015 рік невикористана частина відпустки пропорційно до відпрацьованого часу складає 7 діб, за які було виплачено компенсацію при звільненні.

14. На адвокатський запит до Міністерства внутрішніх справи України стосовно надання інформації про виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпустки, Департамент фінасово-облікової політики та бухгалтерського обліку надіслав відповідь від 31.03.2023, в якій повідомлено, що МВС не є розпорядником запитуваної інформації. Відповідно до листа ГУНП в Житомирській області від 28.02.203, ОСОБА_1 було виплачено компенсацію за невикористані 7 діб відпустки. особам рядового і начальницького складу, які звільнялись з органів внутрішніх справ, за невикористану в році відпустку виплачувалась компенсація відповідно до законодавства.

15. Вважаючи, що він має право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки за спірний період, позивач звернувся до суду з даним позовом. ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

16. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

18. Згідно з статтею 74 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

19. Пунктом 1 статті 4 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки» установлені такі види щорічних відпусток: 1) основна відпустка; 2) додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; 3) додаткова відпустка за особливий характер праці; 4) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

20. Відповідно до статті 76 КЗпП України щорічні додаткові відпустки надаються працівникам: 1) за роботу із шкідливими і важкими умовами праці; 2) за особливий характер праці; 3) в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість щорічних додаткових відпусток, умови та порядок їх надання встановлюються нормативно-правовими актами України.

21. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

22. Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційних скарг колегія суддів виходить з такого.

23. Пунктом 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджено постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29 липня 1991 р. передбачалося, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: чергові, короткострокові, через хворобу, канікулярні, у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ, додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

24. Обчислення тривалості відпусток - по добове. Святкові дні, встановлені законодавством неробочими, до тривалості відпусток не включаються.

25. Пунктом 56 Положення № 114 визначено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

26. Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

27. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

28. Таким чином, норми спеціального законодавства в загалі не передбачають нарахування та сплату компенсацію за невикористану відпустку минулих років перед звільненням.

29. Право працюючої особи на відпочинок у формі щорічної оплачуваної відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Порядок отримання такої відпустки особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ станом на час виникнення спірних правовідносин визначався Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі- Положення № 114). Так, відповідно до підпункту а) пункту 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються чергові відпустки.

30. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення пунктів 52 та 55 Положення №114. Так, згідно із абзацом другим пункту 52 вказаного Положення передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Крім того, відповідно до абзацу 3 пункту 55 Положення №114 за бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

31. Системний аналіз наведених норм свідчить, що законом не виключаються випадки, коли особою рядового і начальницького складу відпустка не буде використана протягом календарного року. Одночасно, не передбачено позбавлення таких осіб права на відпустку, яке вони уже отримали в попередньому календарному році. При цьому, за бажанням таких осіб, вони можуть використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

32. Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з особою рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

33. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

34. Відтак, з огляду на не врегулювання приписами положення №114 питання компенсації невикористаної частини відпустки працівникам органам внутрішніх справ за роки, що передували року звільнення, застосуванню підлягають приписи КЗпП України, Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР).

35. Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин неодноразово застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 квітня 2020 року у справі № 810/3246/16, від 11 червня 2020 року у справі № 823/384/17, від 25 червня 2020 року у справі № 440/2896/19, від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, від 04 лютого 2021 року у справі №640/17872/19.

36. Так, згідно з приписами частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

37. Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної так і додаткової відпустки.

38. Таким чином, Кодекс законів про працю України гарантував при звільненні працівникам виплату грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної відпустки.

39. Суд наголошує, що компенсація за невикористані додаткові відпустки не обмежується тільки роком звільнення та поширюється на роки, що передували звільненню.

40. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 по справі №826/8185/18, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

41. Відповідно до листа Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 28.02.2023 №2аз/12/01-2023 невикористані дні відпустки позивачем складають: за 1996 рік 10 діб, за 1997 рік 30 діб, за 2000 рік 20 діб, за 2004 рік 30 діб, за 2005 рік 30 діб, за 2006 рік 35 діб, за 2007 рік 35 діб, за 2008 рік 35 діб, за 2009 рік 35 діб, за 2014 рік 10 діб.

42. На підставі аналізу наведених вище нормативно-правових актів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористаної дні відпустки за вказані періоди, а тому суд визнає протиправною бездіяльність саме Міністерства органів внутрішніх справ, оскільки у спірні періоди позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, що полягає у невиплаті позивачу при звільненні у листопаді 2015 року з органів внутрішніх справ такої компенсації.

43. Щодо доводів апелянта-2 про відсутність підстав для зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані відпустки колегія суддів зазначає наступне.

44. На підставі аналізу та співставлення функцій і завдань, які виконувала міліція і які наразі виконують МВС України та Національна поліція, суд зробив наступні висновки.

45. Так, положеннями статей 1, 2 Закону України "Про міліцію" було передбачено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

46. Основними завданнями міліції, зокрема було: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення кримінальних правопорушень.

47. Своєю чергою, приписами статей 1, 2 Закону України "Про Національну поліцію" установлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Завданнями поліції, зокрема, є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності.

48. Поряд з цим, згідно з Положенням про МВС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, МВС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

49. На підставі співставлення завдань і функцій цих трьох органів можна дійти висновку, що МВС України є органом влади, який формує державну політику, зокрема у сфері забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг. Між тим, реалізація державної політики у вказаній сфері відноситься до компетенції Національної поліції, а до цього вказані завдання та функції держави покладались на міліцію.

50. Таким чином правонаступником прав та обов`язків ліквідованих управлінь МВС, ураховуючи правовий статус, обсяг повноважень і принцип територіальності, є територіальний орган Національної поліції, а саме Головне управління Національної поліції в Житомирській області.

51. Подібна правова позиція щодо передачі функцій ліквідованих управлінь МВС України до відповідних управлінь Національної поліції неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23 травня 2018 року в справі №П/811/3414/15, від 25 червня 2020 року в справі №420/6852/18, від 06 серпня 2020 року в справі №821/3865/15-а, від 22 жовтня 2020 року в справі №520/5147/19, від 05 листопада 2020 року в справі №752/2391/17 (2а-14/09), від 04 серпня 2022 року в справі №824/3161/14-а, від 17 травня 2023 року в справі №240/11052/20, від 28 червня 2023 року у справі № 823/1462/15, від 17.08.2023 у справі 240/2979/21 і правових підстав для відступлення від неї суд не вбачає.

52. Спір між сторонами цієї справи виник у відносинах публічної служби - у зв`язку з проходженням позивачем служби в органах внутрішніх справ та не стосується публічно-владних функцій МВС .

53. Позивачем оскаржується бездіяльність щодо невиплати компенсації за невикористані дні відпустки за період з 1996 по 2014 роки. При цьому, з 29.06.1996 по 06.11.2015 позивач проходив службу в Володарсько-Волинському РВ УМВС України в Житомирській області.

54. Після звільнення з органів внутрішніх справ, з 07.11.2015 по 29.08.2016 позивач проходив службу в Володарсько-Волинському відділенні поліції Коростишівського відділу поліції ГУНП в Житомирській області.

55. Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 29.08.2016 №199 о/с позивача звільнено зі служби в поліції.

56. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме на Головне управління Національної поліції в Житомирській області у даному випадку покладено обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсації за не використані дні відпустки.

57. Відтак, позов у цій частині підлягав задоволенню частково шляхом зобов`язання Головного управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні за 1996 рік - 10 діб, за 1997 рік - 30 діб, за 2000 рік - 20 діб, за 2004 рік- 30 діб, за 2005 рік -30 діб, за 2006 рік -35 діб, за 2007 рік -35 діб, за 2008 рік -35 діб, за 2009 рік -35 діб, за 2014 рік -10 діб.

58. Судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, тому його правомірність в цій частині судовою колегією не переглядається. V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.

59. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

60. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

61. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

62. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.

63. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної поліції в Житомирській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Національної поліції в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Мацький Є.М. Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.