Постанова Київський апеляційний суд № 761/12280/22

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 листопада 2023 року м. Київ Справа № 761/12280/22 Апеляційне провадження №22-ц/824/10347/2023 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Нежури В.А., Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С., Мандрика О.П. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Притули Н.Г. 04 квітня 2023 року в м. Києві, повний текст рішення складений 06 квітня 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», третя особа: Генеральний директор Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» Клюзко Іван В`ячеславович про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, В С Т А Н О В И В У липні 2022 року позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила: - визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» від 04 квітня 2022 року №183 02-02 «Про переведення ОСОБА_2 »; - визнати незаконним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» від 30 червня 2022 року №407-02-02 «По особовому складу» щодо звільнення ОСОБА_1 ; - поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника відділу кадрів Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»; - стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 липня 2022 року по 07 жовтня 2022 року в сумі 111872,46 грн; - стягнути з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2010 року позивач перебувала в трудових відносинах з відповідачем та з 02 серпня 2013 року на посаді начальника відділу кадрів. Як зазначає позивач, з початком війни в Україні - з 24 лютого 2022 року вона знаходилась за місцем проживання в Київській області та не мала можливості виїхати з передмістя Києва до столиці у зв`язку з тим, що в`їзд до міста Києва для цивільних осіб було повністю перекрито. З 01 березня 2022 року за погодженням з керівництвом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» позивач виїхала до Черкаської області та працювала дистанційно до кінця березня 2022 року. Повернувшись до м. Києва, 04 квітня 2022 року позивач з'явилась на роботу та їй було повідомлено про необхідність написати заяву на звільнення. Оскільки позивач відмовилась написати таку заяву, наказом від 04 квітня 2022 року її було переведено на посаду інспектора відділу кадрів. Однак, позивач вважає, що відсутні підстави, передбачені ст.3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» для переведення її на іншу посаду. В подальшому 04 травня 2022 року позивачу було вручено попередження про звільнення у зв`язку з реорганізацією та скороченням чисельності та штату працівників Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня». В той же час позивач зазначає, що з врахуванням зазначення різних назв посади, яку вона обіймала, її не було повідомлено про звільнення. Позивач також вказує на відсутність в наказі №34-02-01 від 04 травня 2022 року жодних обґрунтувань якими обумовлена реорганізація апарату управління та внесення змін до штатного розпису. Новий штатний розпис Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», який керівництвом введено в травні 2022 року, не пройшов встановлену процедуру погодження засновником - Київською обласною радою. А тому будь-які дії керівництва з посиланням на такий штатний розпис, є такими, що не відповідають чинному законодавству. З 10 травня 2022 року до штатного розпису Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» була введена посада заступника генерального директора з управління персоналом на якого покладено функцію з керівництва новоствореним відділом організаційно-кадрового забезпечення. Вказану посаду мали б запропонувати позивачу, оскільки вона за освітою, кваліфікацією та досвідом роботи повністю відповідала вимогам за вказаною посадою та має переважне право на залишення на роботі. Однак, 10 травня 2022 року на вказану посаду було прийнято нового працівника. 04 липня 2022 року позивача було ознайомлено з наказом про звільнення. Позивач вважає, що даний наказ видано з порушенням встановленої процедури та без дотримання вимог трудового законодавства. В наказі не вказано чітко що стало підставою звільнення, скорочення чисельності чи штату працівників, оскільки одночасно дві підстави не можуть існувати. Крім того, профспілка не надавала згоду на звільнення позивача. Так як позивача звільнено з посади з порушенням положень діючого законодавства, на підставі положень ст. 235 КЗпП України її має бути поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення їй спричинена моральна шкода, яку вона оцінила в розмірі 50000,00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 квітня 2023 року позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», третя особа: Генеральний директор Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» Клюзко Іван В`ячеславович про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - задоволено частково. Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зазначене у наказі №407-02-02 від 30 червня 2022 року та вважати, що ОСОБА_1 звільнена відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 992,40 грн. В позові ОСОБА_1 про скасування наказів, поновлення на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди - відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що переведення позивача та її звільнення було проведено відповідачем з дотриманням положень діючого законодавства, а тому підстави для скасування наказів, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають задоволенню. Разом з цим, судом було встановлено, що фактично на підприємстві відбулось скорочення штату працівників, а тому суд вважав за необхідне змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 зазначене у наказі №407-02-02 від 30 червня 2022 року та вважати, що ОСОБА_1 звільнена відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Що ж стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції вказав на те, що позивач не надала суду доказів спричинення їй моральних страждань, а тому суд не вбачав передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Не погодилась із зазначеним судовим рішенням позивач, її представником подано апеляційну скаргу, в якій вона зазначає про незаконність рішення як такого, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Вказує на те, що рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування законності наказу відповідача про переведення позивача зводиться до припущень, оскільки викладені в доповідній записці обставини відповідачем не доведені, а судом першої інстанції безпосередньо не перевірені. Представник позивача також вказує на те, що судом першої інстанції було неправильне застосовано норми матеріального права, а саме ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в мовах воєнного стану», оскільки ні внаказі про переведення, ні в доповідній записці, не йде мова про відвернення або ліквідацію будь-яких наслідків бойових дій, а також інші обставини, які становили або могли становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, як мету, яку переслідував відповідач, переводячи позивача з посади начальника відділу кадрів на посаду інспектора. Зі змісту оскаржуваного наказу слідує, що переведення позивача зумовлене виявленням суттєвих недоліків, допущених нею за час роботи на посаді начальника відділу кадрів. Тобто необхідність переведення позивача обґрунтована неналежним виконанням позивачем трудових обов'язків у минулому. Однак, зміна трудової функції позивача у спосіб, здійснений відповідачем, суперечить правовій природі переведення. На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув. Висновки суду першої інстанції в частині надання оцінки законності та підставам видачі наказу про звільнення також не відповідають обставинам справи та свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки суд першої інстанції не надав жодної оцінки переважному праву позивача на залишення на роботі. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що відповідачем здійснювалась оцінка кваліфікації та продуктивності праці серед трьох інспекторів з кадрів з метою визначення особи, яка працюватиме за посадою інспектора з кадрів після скорочення, хоча відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України проведення відповідної оцінки та зазначення переважного права залишення на роботі було обов`язком відповідача. Крім цього, позивач також зазначає, що маючи спеціалізовану вищу освіту в сфері охорони здоров`я, про яку знав відповідач, вона повністю відповідала кваліфікаційним вимогам за посадою заступника генерального директора з управління персоналом, однак вказаної посади їй запропоновано не було. Вказане свідчить про незаконність звільнення позивача з посади та недотримання відповідачем порядку, передбаченого нормами КЗпП України. За таких обставин, керівництвом відповідача допущено низку порушень як порядку повідомлення працівника про наступне вивільнення, так і не дотримано вимог чинного законодавства щодо забезпечення роботодавцем працевлаштування позивача. Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надала доказів спричинення їй моральних страждань не відповідають обставинам справи. Так, права позивача у сфері трудових відносин були порушені, а тому вона має право на відшкодування їй моральної шкоди, враховуючи, що діями відповідача позивача було позбавлено права працювати та заробляти собі на життя власного працею. Також вона зазнала постійних хвилювань та нервозних станів з цього приводу, а також змушена була докладати додаткові зусилля для відновлення свого порушеного права. Беручи до уваги вищевикладене, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В судовому засіданні позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній. Просили про задоволення заявлених ними вимог. Відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, тому керуючись положеннями ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність вказаних осіб. В судовому засіданні розглянуто клопотання позивача, що містилось в апеляційній скарзі щодо долучення ряду документів, зокрема доказів на підтвердження виконання позивачем трудових обов`язків дистанційно у проміжок часу з 27 лютого 2022 року до 04 квітня 2022 року, копію довідки-витягу з автоматизованої бази даних «Облік медичних кадрів України» про освіту та трудову діяльність ОСОБА_1 , копію листа відповідача від 31 березня 2023 року щодо використання цієї бази даних, копію наказу Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» № 116-к від 08 травня 2023 року та копію довідки № 68 від 15 травня 2023 року про обставини працевлаштування позивача після звільнення проведеного відповідачем. В обґрунтуванні підстав заявлення такого клопотання на стадії апеляційного перегляду справи позивач вказувала на те, що суд першої інстанції допустив упередженість по відношенню до позивача та безпідставно повернув докази, які сторона позивача з дотриманням встановленого ЦПК України порядку просила долучити до матеріалів справи. Вказане призвело до того, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, а викладені в рішенні суду висновки не відповідають дійсності. Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегією суддів клопотання задоволено частково, долучено до матеріалів справи: копію довідки-витягу з автоматизованої бази даних «Облік медичних кадрів України» про освіту та трудову діяльність ОСОБА_1 , копію листа відповідача від 31 березня 2023 року щодо використання цієї бази даних, копію наказу Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» № 116-к від 08 травня 2023 року та копію довідки №68 від 15 травня 2023 року про обставини працевлаштування позивача після звільнення проведеного відповідачем, так як на вказаних доказах ґрунтуються доводи апеляційної скарги. Колегіє суддів відмовлено в приєднанні до матеріалів справи документів на підтвердження виконання позивачем трудових обов`язків дистанційно у проміжок часу з 27 лютого 2022 року до 04 квітня 2022 року, оскільки вказане не заперечується стороною відповідача і ці обставини не входить в предмет доказування у даній справі, так як не становлять предмет спору. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого. Першим питанням, яке підлягає до вирішення є питання законності здійснення переведення позивача з посади начальника відділу кадрів на посаду інспектора з кадрів. З цього питання судом встановлено, що відповідач Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» згідно зі Статутом є лікарняним закладом охорони здоров`я - комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги вторинної/спеціалізованої та третинної/високоспеціалізованої медичної допомоги будь-яким особам в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та Статутом (т.1 а.с.147-159). Позивач ОСОБА_1 з 2010 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, на посаді начальник відділу кадрів перебувала з 02 серпня 2013 року, що підтверджується даними трудової книжки (т.1 а.с.26-30). З посадової інструкції начальника відділу кадрів Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» вбачається, що начальник відділу кадрів належить до професійної групи «Керівники», в кваліфікаційних вимогах визначена необхідність вищої або базової вищої освіти, післядипломної освіти в області управління, стаж роботи в галузі управління персоналом не менше 2 років. Відповідно до Посадової інструкції начальник відділу кадрів, зокрема: організовує роботу по забезпеченню лікарні працівниками потрібної професії, спеціальної і кваліфікації у відповідності з профілем одержаної підготовки (п.2.4.); візує табеля працівників лікарні для нарахування заробітної плати (п.2.8.); організовує табельний облік, складання і виконання графіків відпусток, контроль за станом трудової дисципліни у відділеннях лікарні і розробляє заходи щодо поліпшення трудової дисципліни, зниження витрат робочого часу, контролює їх виконання (п.2.9.); здійснює методичне керівництво роботою інспекторів з кадрів, контролює виконання завідувачами відділень, начальниками служб постанов, наказів і розпоряджень з питань роботи з кадрами (п.2.11.); забезпечує складання встановленої звітності з обліку особового складу та роботи з кадрами (п.2.16); негайно доповідає адміністрації лікарні про надзвичайні ситуації, які виникли в лікарні (п.2.21). (т.1 а.с.108-110). Позивач вказує на те, що з початку введення в Україні воєнного стану з 28 лютого 2022 року і до 04 квітня 2022 року вона за згодою керівництва відповідача виконувала трудові обов`язки дистанційно. Вказане не заперечується стороною відповідача. 01 квітня 2022 року перший заступник генерального директора Бойчуня С.О. у доповідній записці повідомив генерального директора Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» про те, що 09 березня 2022 року ОСОБА_3 надіслала на Vіbеr головного бухгалтера Сахно С. підготовлений нею наказ «Про впорядкування кадрового обліку під час воєнного стану», датований 28 лютого 2022 року, для використання в роботі. Перевіривши Журнал реєстрації наказів з адміністративно-господарських питань (02-04), зареєстрованого наказу «Про впорядкування кадрового обліку під час воєнного стану» від 28 лютого 2022 року не виявилося. Так само не виявилося і оригіналу наказу в папці підшивки наказів. Тобто наказ «Про впорядкування кадрового обліку під час воєнного стану» від 28 лютого 2022 року, підготовлений та розповсюджений як діючий серед співробітників КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» для керівництва в роботі ОСОБА_3 , не був підписаний та зареєстрований. Однак, керуючись цим наказом старші медичні сестри структурних підрозділів проводили табелювання у березні 2022 року деяких співробітників відділень та центрів як «ДР» - дистанційна робота та «П» простій». На основі табелів обліку робочого часу відділом фінансів та бухгалтерського обліку за березень 2022 року було нараховано та виплачено за час простою працівникам КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня» 2/3 встановленого окладу. Таким чином, своїми діями ОСОБА_3 ввела в оману головного бухгалтера Сахно С. та інших працівників КНП КОР «Київська обласна клінічна лікарня». З метою уникнення в подальшому аналогічних ситуацій, відвертим саботажем роботи начальника відділу кадрів ОСОБА_3 , обмеження її впливу на інших працівників відділу кадрів та керуючись Законом України «Про організацію відносин в умовах воєнного стану» перший заступник генерального директора Бойчуня С.О. запропонував перевести ОСОБА_3 на посаду інспектора з кадрів (т.1 а.с.68-69,100). Наказом №183 02-02 від 04 квітня 2022 року у зв`язку з виробничою необхідністю, керуючись статтею 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період запровадження воєнного стану в Україні, ОСОБА_1 , начальника відділу кадрів, з 04 квітня 2022 року переведено на посаду інспектора з кадрів відділу кадрів з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. Позивач ознайомилась з вказаним наказом, вказавши, що не погоджується і вважає переведення незаконним та безпідставним (т.1 а.с.12,99). Підставою для прийняття наказу зазначено розпорядження першого заступника генерального директора Бойчуня С.О . Під час слухання справи було встановлено, що підставою для видання зазначеного наказу було не розпорядження першого заступника генерального директора Бойчуня С.О. , оскільки він таких не видає, а доповідна записка від 01 квітня 2022 року. Як повідомив представник відповідача, в наказі містилася описка. У ст. 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Відповідно до п.п.5 п.4 ст. 9 Закону України «Про критичну інфраструктуру» об`єкти охорони здоров`я віднесені до сектору критичної інфраструктури, які виконують життєво важливі функції та/або послуги, порушення яких призводить до негативних наслідків для національної безпеки України. Відповідно до ст.3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються. Як визначено п.2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». З наведених обставин справи вбачається, що відповідач, як об`єкт охорони здоров`я віднесений до сектору критичної інфраструктури, які виконує життєво важливі функції та/або послуги, особливо в умовах воєнного стану, який був введений в Україні з 24 лютого 2022 року, а тому установа безперервно функціонувала у цей час. Сторонами у справі визнано, що з 24 лютого 2022 року і до 04 квітня 2022 року позивач виконувала свої трудові обов`язки дистанційно, проте вказане документально оформлено не було, також в роботі позивача були виявлені недоліки які за твердженням відповідача мали суттєві наслідки. Зазначене свідчить про те, що позивач займаючи посаду, яка належить до професійної групи «Керівники», свої професійні обов`язки по організації роботи в надзвичайних умовах належним чином не виконувала, що призвело до виникнення ускладнень в кадровій роботі підприємства та роботі підприємства в цілому. Слід погодитись з твердженням сторони позивача, що переведення не є видом дисциплінарного стягнення. Разом з тим, виходячи з положень вказаного Закону переведення допускається для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей. Враховуючи статус відповідача, необхідність інтенсивної роботи якого зумовлена, зокрема на той час, воєнними діями на території Київської області, відсутність належного обліку лікарів та медичного персоналу, які мали б надавати медичну допомогу пораненим жителям Київської області, іншим хворим, призвело б до негативних наслідків, зокрема, до неналежного їх обліку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з врахуванням ситуації, яка на той час склалася в державі (введення воєнного стану, бойові дії на території Київської області) та в Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», переведення ОСОБА_1 було здійснено з дотриманням положень діючого законодавства, так як було зумовлено обставинами ліквідації наслідків бойових дій, а також обставинами, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, які перебували на обслуговувані у Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня». При цьому слід звернути увагу на те, що в наказі про переведення позивача були додержані вимоги Закону щодо залишення оплати праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою. А отже порушення прав позивача вказаним наказом не вбачається. Посилання позивача на те, що її переведення було зумовлене виключно наміром звільнення позивача не можуть бути прийняті до уваги суду, так як в подальшому була скорочена посада як інспектора з кадрів, так і начальника відділу кадрів. Наступним питанням, яке підлягає до вирішення є питання законності звільнення позивача на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. З цього питання судом встановлено, що у п. 8 Статуту відповідача визначено, що структура підприємства, порядок внутрішньої організації та сфера діяльності структурних підрозділів Підприємства затверджуються Генеральним директором Підприємства. Функціональні обов`язки та посадові інструкції працівників підприємства затверджуються його Генеральним директором. Штатну чисельність Підприємства Генеральний директор визначає на власний розсуд на підставі фінансового плану Підприємства, погодженого в установленому законодавством та цим Статутом порядку з урахуванням необхідності створення відповідних умов забезпечення належної доступності та якості медичної допомоги (т.1 а.с.147-159). Позивач ОСОБА_1 з 2010 року перебувала в трудових відносинах з відповідачем, на посаді начальник відділу кадрів перебувала з 02 серпня 2013 року, що підтверджується даними трудової книжки (т.1 а.с.26-30). Матеріли справи містять копії трьох особових карток позивача, в яких вказано, що позивач має вищу освіту, освітній заклад вказаний Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, рік закінчення 2005, спеціальність за дипломом «Мова та література (англійська)», кваліфікація за дипломом «філолог, викладач англійська мова та література» (т.1 а.с.111-113). Наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» №34-02-01 від 04 травня 2022 року «Про реорганізацію апарату управління та внесення змін до штатного розпису Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»», з метою покращення рівня надання медичної допомоги, підвищення ефективності професійної діяльності працівників, мінімізації фінансових витрат та оптимізації організації структури закладу, внесено зміни до штатного розпису апарату управління Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», зокрема, з 10 травня 2022 року уведено в штатний розпис посаду заступника генерального директора з управління персоналом; проведено реорганізацію шляхом злиття відділу кадрів та канцелярії апарату управління. Також в наказі встановлені чисельність працівників з 01 липня 2022 року новоствореного структурного підрозділу в кількості 9,0 штатних одиниць та виведено зі штатного розпису шляхом скорочення 7,75 штатних одиниць. У п.2 наказано повідомити працівників, посади яких не передбачено в новому штатному розписі, про звільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України шляхом вручення персональних повідомлень (т.1 а.с.13-14, 101). Позивача було повідомлено про наступне звільнення 06 травня 2022 року. У вказаному попередженні було зазначено перелік посад, які були вакантними на той момент (9 посад). Позивач зазначила, що вона з попередженням ознайомлена та не погоджується на переведення на запропоновані посади (т.1 а.с.15-16,105). Комунальне некомерційне підприємство Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» в листі від 07 червня 2022 рок звернулось до голови Профспілкового комітету з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 (т.1 а.с.106). В листі від 27 червня 2022 року голова профспілкового комітету, керуючись положеннями ч.2 ст.5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», надала згоду на звільнення ОСОБА_1 (т.1 а.с.108). Наказом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» №407-02-02 від 30 червня 2022 року ОСОБА_1 інспектора відділу кадрів апарату управління, 04 липня 2022 року звільнено відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників. (т.1 а.с.25,104). Згідно зі штатним розкладом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня»: з 01 січня 2022 року відділ кадрів мав кількість штатних посад 9, канцелярія - 6; з 10 травня 2022 року введена посада Заступника Генерального директора з управління персоналом, відділ кадрів мав кількість штатних посад 8, канцелярія - 7; з 05 липня 2022 року відділ організаційно-кадрового забезпечення має кількість штатних посад 9 (т.1 а.с.176-185, т.2 а.с.21-119). З посадової інструкції Заступника Генерального директора з управління персоналом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», затвердженої 16 травня 2022 року, вбачається, що посада Заступника Генерального директора з управління персоналом належить до професійної групи «Керівники», в кваліфікаційних вимогах визначена необхідність вищої освіти напряму підготовки за спеціальностю «Право», «Публічне управління та адміністрування» (магістр, спеціаліст), післядипломної освіти в області управління, стаж роботи на керівних посадах кадрового менеджменту не менше 3 років (т.1 а.с.114-117). Позивачем була надана копія диплому магістра, згідно з якою вона у 2020 році закінчила Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана», здобула кваліфікацію: ступінь вищої освіти «Магістр», спеціальність «Менеджмент», освітня програма «Бізнес-адміністрування у галузі охорони здоров`я» (т.1 а.с.179). Відповідач в листі від 31 березня 2023 року наданому на запит представника позивача надав інформацію про те, що належно оформлені графіки та табелі обліку робочого часу відділу кадрів на заробітну плату за березень 2022 року на підприємстві відсутні, табель обліку використання робочого часу в березні 2022 року працівниками відділу кадрів, керівником відділу кадрів не оформлювався і на затвердження не подавався. Стосовно використання програми «Облік медичних кадрів» вказано, що така програма використовується для подачі форми державної статистичної звітності. Особові картки працівників лікарні ведуться в паперовій формі (т.2 .с.120,230). Згідно з довідкою-витягом з автоматизованої бази даних «Облік медичних кадрів України» про освіту та трудову діяльність ОСОБА_1 працювала у Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» з 08 лютого 2010 року по 03 липня 2022 року, в розділі освіта станом на 28 лютого 2023 року значиться: Черкаський національний університет, спеціальність за дипломом «Мова та література (англійська)», кваліфікація за дипломом «філолог, викладач англійська мова та література», рік закінчення 2005; Чигиринський сільськогосподарський технікум, спеціальність за дипломом «Бухгалтерський облік», кваліфікація за дипломом «бухгалтер», рік закінчення 2005; ВДВНЗ «Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана», спеціальність за дипломом «Менеджмент», кваліфікація за дипломом «Бізнес-адміністрування у галузі охорони здоров`я», рік закінчення 2020 (т.2 а.с.226). На вимогу суду першої інстанції Первинна Профспілкова організація Київської обласної клінічно ї лікарні надала копію протоколу від 21 січня 2013 року, згідно з яким профспілковим комітетом було розглянуто питання щодо надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 з ініціативи роботодавця на підставі ст. 40 КЗпП України та прийнято рішення про надання відповідної згоди (т.1 а.с.217-219). З копії наказу Комунального некомерційного підприємства «Лікарня інтенсивного лікування Боярської міської ради» № 116-к від 08 травня 2023 року та з довідки № 68 від 15 травня 2023 року вбачається, що ОСОБА_1 займала посаду начальника відділу кадрів у цій установі з 27 липня 2022 року по 12 травня 2023 року (т.2 а.с.231,231-а). Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Частиною 2 ст.2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Згідно з п.1ч.1ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Згідно з ч.ч.1,3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. Близький за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17. Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України у п. 19 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. В порядку ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З наведених обставин справи вбачається, що в Комунальному некомерційному підприємстві Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня» дійсно відбулись зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату працівників, зокрема, відділ кадрів мав 9 штатних одиниць, канцелярія налічувала 6 штатних одиниць, а після об`єднання зазначених відділів був створений відділ організаційно-кадрового забезпечення із загальною кількістю штатних працівників -

9. За загальним правилом, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників і штатний розпис. Структура та штатний розпис підприємства затверджені його директором за погодженням з уповноваженим органом Київської обласної державної адміністрації. Вказане дає підстави для висновку про те, що рішення керівництва відповідача про об'єднання відділу кадрів та канцелярії у відділ організаційно-кадрового забезпечення було прийнято з міркувань необхідності належної організації роботи закладу після завершення активних бойових дій в регіоні але в умовах воєнного стану. Відповідач, як роботодавець, у встановлений ч.1 ст.49-2 КЗпП України строк персонально попередив позивача про його наступне вивільнення на підставі п.1ч.1ст.40 КЗпП України. Твердження позивача про те, що її було звільнено з неналежної посади, так як переведення відбулось незаконно, не знайшло свого підтвердження, а тому вказані доводи не приймаються до уваги суду. Позивач також зазначала, що вона мала перевагу на залишення на роботі при звільненні, як працівник з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації та високою кваліфікацією. В той же час, суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника, оскільки це є прерогативою виключно роботодавця, який володіє повною інформацією про результативність праці, що характеризує ефективність її витрат у виробництві та сфері послуг. Визначення працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці є компетенцією роботодавця. Вказана позиція суду ґрунтується на правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 367/3870/16-ц. Відповідач виконав інші обов`язки, передбачені ст. 49-2 КЗпП України, зокрема, відповідачем було запропоновано позивачу вакантні посади за відповідною спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Позивач наголошувала на тому, що їй мала бути запропонована посада заступника генерального директора з управління персоналом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», так як вона має відповідні освіту та кваліфікацію. В той же час, відповідач зазначив, що вказана посада була новоствореною і не була запропонована, оскільки позивач не має відповідної освіти для можливості зайняття такої посади. Як вбачається з посадової інструкції заступника генерального директора з управління персоналом Комунального некомерційного підприємства Київської обласної ради «Київська обласна клінічна лікарня», вказана посада відноситься до професійної групи «Керівники». Кваліфікаційною вимогою до зазначеної посади, згідно п.6 Посадової інструкції, зазначено - повна вища освіта напрямку підготовки за спеціальністю «Право», «Публічне управління та адміністрування» (магістр, спеціаліст), післядипломна освіта в галузі управління. Як вбачається з копій трьох особових карток ОСОБА_1 , нею була вказана інформація про вищу освіту за кваліфікацією філолог, викладач англійської мови та літератури. В ході розгляду справи ОСОБА_1 надані докази на підтвердження того, що вона в 2020 році закінчила Державний вищий навчальний заклад «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» та здобула кваліфікацію: ступінь вищої освіти магістр, спеціальність - менеджмент, освітня програма «Бізнес адміністрування у галузі охорони здоров`я». Однак, як вбачається з матеріалів справи, в жодній з особових карток зазначена інформація відсутня, хоча позивач обіймала посаду керівника відділу кадрів, а отже була обізнана про необхідність надання відповідної інформації роботодавцю. Таким чином, позивач не надала доказів, що вона повідомляла роботодавця про отримання зазначеної освіти. В ході розгляду справи позивач вказувала на наявність даних про її другу освіту в автоматизованій базі даних «Облік медичних кадрів України». Однак, законодавством не визначений обов`язок роботодавця з`ясовувати самостійно рівень освіти працівника, натомість працівник будучи зацікавленим в тривалості трудових відносин, будучи добросовісним має надати роботодавцю інформацію про свою освіту та кваліфікацію. До того ж, в наявних в матеріалах справи роздруківках з вказаної бази даних відсутнє зазначення дати внесення даних про освіту позивача. А отже ці роздруківки не свідчать про те, що на час звільнення відповідач був обізнаний про отримання позивачем другої освіти. А отже, не обґрунтованими є вимоги позивачки щодо поновлення її на посаді начальника відділу кадрової роботи, з огляду на обставини справи та її відсутність після зміни штатної структури підприємства. Не підлягають до задоволенню й похідні вимоги стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, оскільки відсутні порушення роботодавця умов праці. За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку, про те, що звільнення позивача за ч. 1 ст. 40 КЗпП України здійснено у відповідності до вимог чинного законодавства. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в поновленні позивача на роботі, то приписи ч.2 ст. 235 КЗпП України не застосовуються, оскільки підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні. Посилання позивача на те, що відповідачем не було проведено консультації з профспілкою під час звільнення, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки в матеріалах справи наявні дані про погодження профспілки на звільнення позивача, отримані як під час проведення процедури звільнення, так і під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану норми ст. 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів. Таким чином, наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин у тому контексті, який на думку позивача свідчить про незаконність його звільнення та наявність підстав для поновлення на роботі. Вказані доводи в апеляційній скарзі є аналогічними аргументам, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятому ним рішенні, з яким у повній мірі погоджується апеляційний суд. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду не спростовують. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи. Тому апеляційний суд залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, відсутні і підстави для компенсації позивачеві понесених нею витрат на стадії апеляційного перегляду справи. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: В.А. Нежура Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 04 грудня 2023 року.