Постанова Київський апеляційний суд № 756/5293/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 серпня 2023 року м. Київ Справа № 756/5293/21 Провадження: № 22-ц/824/6122/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Нежури В. А., Поліщук Н. В. секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги адвоката Гнатюк Тетяни Віталіївни в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Невкритого Володимира Юрійовича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року, а також апеляційну скаргу адвоката Невкритого Володимира Юрійовича в інтересах ОСОБА_2 на додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Тихої О. О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Київська міська державна адміністрація, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит Станіслав Олександрович, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, у с т а н о в и в: У квітні 2021 року ТОВ «Кей-Колект», правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.04.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11333486000, за умовами якого відповідачу ОСОБА_3 було надано кредитні кошти в розмірі 160000,00 доларів США з відсотковою ставкою 13,00% річних. В забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаним кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки №82964 від 15.04.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований у реєстрі за №10175, за умовами якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.4 договору про надання споживчого кредиту №11333486000 від 15.04.2008 метою отримання коштів була купівля вищезазначеної квартири. 11.06.2012 між АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» були укладені договір факторингу №4 та договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, згідно з якими права вимоги за вказаними договором кредиту та договором іпотеки перейшло до ТОВ «Кей-Колект». 25.02.2015 у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору іпотекодержателем звернено стягнення на предмет іпотеки та зареєстровано право власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» за ТОВ «Кей-Колект». На час звернення до суду, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект», разом з тим, відповідач ОСОБА_4 перешкоджає останньому реалізувати свої права власника вказаної нерухомості, оскільки продовжує мешкати у квартирі АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим, позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом.За наведених обставин просила суд виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 , з наданням Київською міською державною адміністрацією житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання; зняти відповідачку з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19.08.2021 року залучено до участі у справі у якості позивача правонаступника ТОВ «Кей-Колект» - ОСОБА_1 10.09.2021 року, з урахуванням заміни позивача ТОВ «Кей-Колект» на ОСОБА_1 , від представника останньої - адвоката Гнатюк Т.В., до суду подано заяву в порядку ст. 49 ЦПК України про зміну підстав позову, у якій представник позивача просила усунути порушення з боку відповідача права позивача ОСОБА_1 , як власника квартири, на розпорядження та користування спірною квартирою шляхом зняття з реєстраційного обліку та виселення відповідача ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_2 з наданням Київською міською державною адміністрацією житлового приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Позов обґрунтований тим, що вона, ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 08.07.2021 року, укладеного з ТОВ «Кей-Колект», набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 . У вказаній квартирі на теперішній час зареєстрована та проживає відповідач ОСОБА_2 , яка не є членом сім`ї позивача та зареєстрована у квартирі без згоди останньої. У зв`язку з цим порушуються права ОСОБА_1 як власника квартири на користування та розпорядження своїм майном. У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом позовом до ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Легкобит С.О., про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 08.07.2021, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О., недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначено, що 08.07.2021 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . У пункті 2 вищезазначеного договору вказано, що квартира належить ТОВ «Кей-Колект» на праві приватної власності на підставі договору іпотеки від 15.04.2008, разом з тим, договір іпотеки, на думку позивачки, не може бути підставою для набуття права власності за своєю природою. Окрім того, ТОВ «Кей-Колект» не є стороною договору іпотеки. У пункті 5 договору купівлі-продажу зазначено, що квартира оглядалась покупцем ОСОБА_1 , проте, вказана інформація не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_2 під час укладення між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу квартири на законних підставах проживала у ній, з ОСОБА_1 знайома не була, до квартири її ніколи не пускала. У пункті 6 оскаржуваного договору зазначено, що на момент його укладання судові спори щодо квартири АДРЕСА_2 , не ведуться, проте, на момент укладення спірного правочину у провадженні Оболонського районного суду м. Києва вже перебувала цивільна справа за позовом ТОВ «Кей-Колект» до неї, ОСОБА_2 , про виселення. Отже, підставою недійсності договору купівлі-продажу від 08.07.2021 року є недодержання його сторонами вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено. Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року заяву адвоката Журавльова О. С. в інтересах ОСОБА_2 про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено. Не погодившись із такими судовими рішеннями, адвокат Гнатюк Т. В. в інтересах ОСОБА_1 та адвокат Невкритий В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 подали апеляційні скарги. Адвокат Невкритий В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 на обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на обставини, викладені у позовній заяві. Додатково відмітив, що згідно п. 7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, фізичні особи мають право здійснювати розрахунки готівкою: 1) із суб`єктами господарювання протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами - у розмірі до 50 000 грн включно. Платежі на суму, що перевищує 50 000 грн, проводяться через банки або небанківські установи шляхом переказу коштів із поточного рахунку на поточний рахунок або внесення коштів до банку чи банківської станови для подальшого їх переказу з поточного рахунку на поточний рахунок або внесення та/або переказу коштів на поточні рахунки (у тому числі, на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті). В порушення вимог чинного законодавства України розрахунки за спірним договором здійснювались у готівковій формі, при тому, що за змістом п. 4 договору купівлі-продажу від 08.07.2021 року, сума переданих покупцем продавцю грошових коштів складає 816 000 грн, що значно перевищує допустиму суму розрахунків у готівковій формі, встановленій чинним законодавством. При цьому, суд не урахував, що матеріали реєстраційної справи оскаржуваного договору не були надані для ознайомлення представнику ОСОБА_2 до закінчення підготовчого засідання, не зважаючи на заяви про ознайомлення з матеріалами справи. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на додаткове рішення, адвокат Невкритий В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 посилався на те, що фактично надані АО послуги ОСОБА_2 підтверджується наданими суду доказами, при цьому, ЦПК України не вимагає від сторони, яка заявляє про відшкодування витрат, надання нею доказів на підтвердження хронометражу витрачання адвокатом часу при наданні послуг, а також не містить критеріїв для визначення адвокатської допомоги у відповідності до стажу професійної діяльності адвоката. Вважав, що заява про відшкодування витрат на правничу допомогу має бути задоволена у повному обсязі. Адвокат Гнатюк Т. В. в інтересах ОСОБА_1 на обґрунтування доводів апеляційної скарги вказала, що суд першої інстанції залишив поза увагою наявність порушення права власника на володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд та не надав відповідну правову оцінку таким порушенням з боку ОСОБА_2 ОСОБА_2 не є власником квартири, втратила право користування квартирою, а тому має бути виселена. Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 березня, 13 та 25 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Карандашов Я.О. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги ОСОБА_2 та зазначив, що у позові останньої не значено яке саме її, ОСОБА_2 , речове право на квартиру порушене оспорюваним договором. Право власності ОСОБА_2 на квартиру було припинено у 2015 році у зв`язку набуттям права власності на вказане нерухоме мано ТОВ «Кей-колект» відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку» в рахунок виконання кредитного зобов`язання. При цьому, законність набуття ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірну кватиру ніким не оспорена. Також не вказано яким чином умови оспорюваного договору порушують права ОСОБА_5 , отже остання не є заінтересованою особою, яка в розумінні положень закону, вправі оспорювати договір купівлі-продажу квартири, укладений між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_5 залишити без змін. В судовому засіданні Невкритий В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечував. Адвокат Ушакова Т.Є. в інтересах ОСОБА_1 заперечувала проти апеляційної скарги ОСОБА_2 та просила задовольнити вимоги апеляційної скарги, поданої в інтересах ОСОБА_1 . Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 15.04.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11333486000, відповідно до якого ОСОБА_3 було надано кредитні кошти в розмірі 160 000,00 доларів США що дорівнює еквіваленту 808 000,00 грн., зі сплатою 13,00 % річних, строком до 15.04.2028. Згідно з п. 1.4 Договору про надання споживчого кредиту цільове призначення (мета) кредиту - кредит надається позичальнику для його особистих потреб, а саме: на придбання квартири. За договором купівлі-продажу від 15.04.2008 ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_2 . У забезпечення виконання зобов`язань за Договором про надання споживчого кредиту №11333486000 від 15.04.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки №82964 від 15.04.2008, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В., зареєстрований у реєстрі за №10175, за умовами якого ОСОБА_3 в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 4. 5 розділу 4 Договору іпотеки №82964 від 15.04.2008 року звернення стягнення на предмет іпотеки з застосування позасудового регулювання здійснюється відповідно до розділу 5 цього договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку». Відповідно п. 5.1 розділу 5 вказаного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового регулювання. Пунктом 5.2 розділу 5 визначено, що позасудове регулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: 5.2.1 Передача Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» (п.п. 5.2.1 п. 5.2 розділу 5 Договору №82964); 5.2.2 Отримання Іпотекодержателем права продати Предмет Іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Згідно з договором факторингу №4, укладеним 11.06.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», та договором про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 11.06.2012 права вимоги за договором про надання споживчого кредиту №11333486000 від 15.04.2008 та договором іпотеки №82964 від 15.04.2008 перейшло до ТОВ «Кей-Колект». Згідно інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно Сипчу К.І. внесено запис про прийняте рішення державним реєстратором прав на нерухоме майно Марченком О.А. від 25.02.2015, індексний номер: 19619255, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 , за ТОВ «Кей-Колект» на підставі договору іпотеки № 82964 від 15.04.2008; виписки з договору про відступлення прав вимоги. 27.04.2015 ТОВ «Кей-Колект» уклало з ТОВ «Сол-Проперті» договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 12.10.2016, яке набрало законної сили 05.04.2017, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартир АДРЕСА_2 , укладений 27.04.2015 між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Проперті», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. та зареєстрований у реєстрі за №1480, та скасовано запис про реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 9502812, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. 27.04.2015. Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Марченко О.А. № 19619255 від 25.02.2015, внесене державним реєстратором Сипчук К.М., номер запису про право власності № 8873966, за яким право власності на спірну квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект». У подальшому постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 у справі №826/7122/15 були скасовані постановою Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018, а провадження у справі закрито. З довідки відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в місті Києві державної реєстрації №14717188 станом на 21.04.2021 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 29.05.2008. 08.07.2021 між ТОВ «Кей-Колект» (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Легкобитом С.О., зареєстрований у реєстрі за № 1706. Згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №265084483 від 08.07.2021 право власності на вищевказану квартиру того ж дня, 08.07.2021, зареєстроване за ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 вселилася у спірну квартиру АДРЕСА_2 на законних підставах, тривалий час постійно проживає у квартирі та зареєстрована за вказаною адресою, не має іншого житла на момент подання позову про її виселення. ОСОБА_2 має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірне майно є її єдиним житлом. Натомість, ОСОБА_1 на праві власності, окрім спірної квартири, належить також двохкімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , а також однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_4 . Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 , суд першої інстанції виходив із відсутності встановлених законом підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08.07.2021, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_1 , та похідних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 , оскільки доказів того, що під час укладення договору купівлі-продажу волевиявлення його сторін не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, суду не надано. Окрім того, оспорюваний договір купівлі-продажу та перехід права власності на квартиру від ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , з урахуванням відмови у позові про виселення, не зменшив і не обмежив права відповідача ОСОБА_2 на користування квартирою. Ухвалюючи у справі додаткове рішення про часткове задоволення заяви адвоката Журавльова О.С. в інтересах ОСОБА_5 про відшкодування судових витрат та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн, суд першої інстанції, зважаючи на позицію сторін, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної представником відповідача роботи, вважав, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України). Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) дійшла висновку, що втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном та таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло повинно здійснюватися з дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар (принцип пропорційності). Установлено, що ОСОБА_2 вселилась до спірної квартири будучи її власником, тобто, набула права користування житловою площею у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що, відповідач, ОСОБА_2 , вселилася у спірну квартиру АДРЕСА_2 на законних підставах, тривалий час постійно проживала у квартирі та зареєстрована за вказаною адресою, не має іншого житла на момент подання позову про її виселення, втративши право користування квартирою вона може стати безхатченком. При цьому, ОСОБА_1 має альтернативне місце проживання, на відміну від ОСОБА_2 , а також, під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири з ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_1 була обізнана щодо проживання та реєстрації відповідача ОСОБА_2 у спірній квартирі. Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявність правомірних підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири, оскільки виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи та порушенням прав на повагу до житла. Отже, висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 є правильними. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 апеляційний суд зазначає наступне. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Отже, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Суд першої інстанції вірно зазначив, що станом на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу ТОВ «Кей-Колект» було власником квартири АДРЕСА_2 , право власності за ТОВ «Кей-Колект» на вказану квартиру було зареєстровано у встановленому законом порядку, державна реєстрація права власності ТОВ «Кей-Колект» на вказану вище квартиру не була скасована. ТОВ «Кей-Колект», виступаючи продавцем вказаного нерухомого майна, мало необхідний обсяг цивільної дієздатності. Щодо посилань адвоката Невкритого В. Ю. в інтересах ОСОБА_2 на відсутність платіжних документів на підтвердження оплати за придбану квартиру ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно не взяв до уваги, оскільки, вказана підстава для визнання договору купівлі-продажу від 08.07.2021 недійсним у позові не зазначалася та позивач під час підготовчого провадження не звертався до суду з письмовою заявою про зміну (доповнення) підстав позову. Окрім того, правильним є і висновок суду першої інстанції, про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу та перехід права власності на квартиру від ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , не зменшив і не обмежив права відповідача ОСОБА_2 , що в свою чергу вказує на відсутність порушеного права ОСОБА_2 оспорюваним правочином, а тому наведені позивачем доводи в своїй сукупності не можуть бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним. Апеляційні скарги сторін за своїм змістом є повторенням правових позицій сформованих ними під час розгляду справи судом першої інстанції, аргументи яких знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Щодо доводів скаржника на спростування висновків додаткового рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2023 року колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Слід відмітити те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких, саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Адвокат Гнатюк Т.В. в інтересах ОСОБА_1 правом на подачу клопотання про зменшення заявлених відповідачем витрат скористався та подав відповідну заяву, в якій висловив свої заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу. Вирішуючи питання щодо ухвалення додаткового рішення стосовно розподілу судових витрат, суд першої інстанції врахував складність та значення справи для сторін, характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг). Враховуючи конкретні обставин справи, її складність, з огляду на принцип співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає правильним, щодо необхідності зменшення заявленого розміру витрат на правничу допомогу до 15000 грн, оскільки розмір гонорару в сумі 50000 грн є завищеним та неспівмірним витраченому адвокатом часу. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року підлягають залишенню без змін, а відтак апеляційні скарги сторінзадоволенню не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги адвоката Гнатюк Тетяни Віталіївни в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Невкритого Володимира Юрійовича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повний судове рішення складено 08 грудня 2023 року. Головуючий Т. О. Невідома Судді В. А. Нежура Н. В. Поліщук