Постанова Київський апеляційний суд № 365/208/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи №365/208/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1870/23 Головуючий у суді І інстанції - Хижний Р.В. Доповідач у суді ІІ інстанції - Гуль В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: суддя-доповідач Гуль В.В., судді Мельник Я.С., Матвієнко Ю.О., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Згурівського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У травні 2021 року Акціонерне товариство (далі - АТ) «Банк Кредит Дніпро» звернулося з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 27 вересня 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000179406, відповідно до умов якого він надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти на споживчі потреби, а відповідач зобов`язувався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках. На виконання умов кредитного договору, банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 74 400 грн. У порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого на 20 квітня 2021 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 119 779,08 грн, яка складається з: залишку строкового кредиту - 69 774,83 грн, залишку нарахованих строкових відсотків - 0,01 грн, залишку нарахованих строкових комісій - 0,00 грн, залишку простроченого кредиту - 3 875,47 грн, залишку прострочених відсотків - 0,77 грн, залишку прострочених комісій - 46 128 грн. За таких обставин АТ «Банк Кредит Дніпро» просило суд стягнути з ОСОБА_1 119 779,08 грн у відшкодування заборгованості за кредитним договором. Рішенням Згурівського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро»119 779,08 грн у відшкодування заборгованості за кредитним договором, яка складається з: залишку строкового кредиту - 69 774,83 грн, залишку нарахованих строкових відсотків - 0,01 грн, залишку нарахованих строкових комісій - 0,00 грн, залишку простроченого кредиту - 3 875,47 грн, залишку прострочених відсотків - 0,77 грн, залишку прострочених комісій - 46 128 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» 2 270 грн у відшкодування судового збору, а разом стягнуто суму у розмірі 122 049,08 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що АТ «Банк Кредит Дніпро» не дотримано досудового порядку врегулювання спору, тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову. Також зазначає, що умови кредитного договору № 22037000179406 від 27 вересня 2019 року щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту є несправедливими. Вважає, що укладення договору страхування та списання коштів у рахунок сплати страхового платежу є неправомірним. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро`просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, законним і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права. Вказує, що ненадіслання банком в досудовому порядку письмової вимоги позичальнику про дострокове повернення усієї суми кредиту не є перешкодою для реалізації права банку звернутись в будь-який час за захистом своїх порушених прав безпосередньо до суду, оскільки обмеження заявника у праві на судовий захист шляхом відмови в задоволенні позову за відсутності доказів попереднього його звернення до позичальника з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, а вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Зазначає, що після підписання сторонами кредитного договору будь-яких змін щодо умов надання кредиту за кредитним договором в частині виду кредиту, суми кредиту, строку на який надано кредит, розміру процентної ставки за користування кредитом та комісії, а також порядок погашення заборгованості за кредитним договором (трафік платежів), які б збільшували вартість кредиту та розмір прав та обов`язків сторін, до Кредитного договору не вносилось. Зауважує, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи комісії, а тому нарахування таких витрат кредитором не є несправедливим. Вказує, що, ознайомившись з умовами кредитного договору, відповідач отримав кредит і використав його на свої потреби, не заперечуючи щодо умов договору, окрім того, виконував умови договору протягом тривалого часу і сплачував кошти. Вважає, що відповідачем не доведено, що при укладенні кредитного договору він був неналежно поінформований, що не дозволило йому в повній мірі усвідомлювати, який договір він укладає та на яких умовах, або які умови є істотними для кредитного договору, що, в свою чергу, могло б призвести до порушення прав відповідача. Крім того, на думку позивача, договір страхування не суперечить вимогам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; вчинений особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі сторін; вчинено у формі, встановленій законом та спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені даним правочином. У порядку частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішення суду першої інстанції мотивоване обґрунтованістю вимог банку про стягнення заборгованості за кредитним договором. Висновок суду не відповідає обставинам справи та не ґрунтується на вимогах закону. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27 вересня 2019 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000179406, відповідно до умов якого позивач надав кредит відповідачу на споживчі потреби у розмірі 74 400 грн строком на 60 місяців з кінцевою датою повернення кредиту 27 вересня 2024 року зі сплатою щомісячної комісії за обслуговування кредиту з 27 вересня 2019 до 26 січня 2021 року - 5% від суми кредиту, з 27 січня 2021 рокудо 26 квітня 2022 року - 4% від суми кредиту, з 27 квітня 2022 року до 26 липня 2023 року - 3% від суми кредиту, з 27 липня 2023 рокудо 27 вересня 2024 року - 1,95% від суми кредиту, та процентною ставкою, яка є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за кредитом 0,001% річних, а на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних. АТ «Банк Кредит Дніпро» свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши кредитні кошти ОСОБА_1 . У період з жовтня 2019 року до лютого 2020 року ОСОБА_1 проведено п`ять платежів на погашення заборгованості, з яких 749,70 грн зараховані в рахунок погашення суми кредиту та 18 600 грн у рахунок погашення розрахункового касового обслуговування. Водночас ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором належним чином не виконував. Встановлено, що на 20 квітня 2021 року ОСОБА_1 мав заборгованість за кредитним договором у розмірі 119 779,08 грн, яка складається з залишку строкового кредиту - 69 774,83 грн, залишку нарахованих строкових відсотків - 0,01 грн, залишку нарахованих строкових комісій - 0,00 грн, залишку простроченого кредиту - 3 875,47 грн, залишку прострочених відсотків - 0,77 грн, залишку прострочених комісій - 46 128 грн. За правилами частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов`язків. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до статті 10561 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Частиною першою статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту. При порушенні зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, яка на 20 квітня 2021 року складає 119 779,08 грн у відшкодування заборгованості за кредитним договором, яка складається з: залишку строкового кредиту - 69 774,83 грн, залишку нарахованих строкових відсотків - 0,01 грн, залишку нарахованих строкових комісій - 0,00 грн, залишку простроченого кредиту - 3 875,47 грн, залишку прострочених відсотків - 0,77 грн, залишку прострочених комісій - 46 128 грн. Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За таких обставин у разі укладення кредитного договору, проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановлено, що ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернув. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) викладено наступний правовий висновок: «Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором». У даній справі АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22037000179406 27 вересня 2019 року. Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. Враховуючи, що частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, містила положення про застосування обов`язкового досудового врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, а після 10 червня 2017 року на ці правовідносини почала поширюватися частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», суд вважає, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), є релевантною для даних правовідносин та може бути застосована в частині наслідків для кредитора у разі невиконання передбаченого законодавством досудового врегулювання спору. За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами заявника про те, що АТ «Банк Кредит Дніпро» не дотримано досудового порядку врегулювання спору, тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 372/3743/15-ц (провадження № 61-11297св18) апеляційним судом відхиляються, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)). Щодо стягнення суми боргу за комісією, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанова Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Апеляційним судом встановлено, що умовами кредитного договору передбачено сплату позичальником щомісячної комісії за обслуговування кредиту, яка складає: з 27 вересня 2019 до 26 січня 2021 року - 5% від суми кредиту, з 27 січня 2021 року до 26 квітня 2022 року - 4% від суми кредиту, з 27 квітня 2022 року до 26 липня 2023 року - 3% від суми кредиту, з 27 липня 2023 року до 27 вересня 2024 року - 1,95% від суми кредиту. Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає 3 720 грн щомісяця. Водночас в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21. З урахуванням викладеного, висновки судупершої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 46 128 грн є помилковими. За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що умови кредитного договору № 22037000179406 від 27 вересня 2019 року щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту є несправедливими. Враховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку про наявність правових підстав для скасування рішення Згурівського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. З огляду на відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат, понесених позивачем при зверненні до суду з позовом, судом апеляційної інстанції відсутні. Водночас з огляду на задоволення апеляційної скарги, апеляційний суд вважає наявні підстави для стягнення з АТ «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 судових витрат, понесених ним при поданні апеляційної скарги, у розмірі 3 405 грн. Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Згурівського районного суду Київської області від 13 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на користь ОСОБА_1 3 405 грн у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач В.В. Гуль Судді Ю.О. Матвієнко Я.С. Мельник