Постанова Одеський апеляційний суд № 521/13349/20

Номер провадження: 22-ц/813/5329/23 Справа № 521/13349/20 Головуючий у першій інстанції Мурзенко М.В. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.11.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання: Трофименка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів, скасування записів про право власності та іпотеку, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з вищевказаним позовом, в якому просили: - визнати недійсним договір дарування, укладений 01.06.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрований в реєстрі за №710; - визнати недійсним договір іпотеки, укладений 05.06.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Пашичевою Г.Л., зареєстрований в реєстрі за № 757; - скасувати запис №36706752 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нежиле приміщення офісу №4 (чотири), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв. м., яка була проведена на підставі договору дарування № 710, укладеного 01.06.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ; - скасувати запис №36777703 про державну реєстрацію іпотеки на нежиле приміщення офісу №4 (чотири), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв.м., яка була проведена на підставі договору іпотеки №757, укладеного 05.06.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ; - скасувати заборону на нерухоме майно (номер запису про обтяження 36776637) на нежиле приміщення офісу №4 (чотири), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 48,3 кв. м., яка була проведена на підставі договору іпотеки №757, укладеного 05.06.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_1 самочинно здійснив реконструкцію вказаної квартири в нежиле приміщення офісу, здійснив незаконне відчуження вказаного об`єкту нерухомості на користь ОСОБА_4 , яка в свою чергу, незаконного передала нерухоме майно в іпотеку ОСОБА_5 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів, скасування записів про право власності та іпотеку задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування нежилого приміщення - офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений 01 червня 2020 року Пашичевою Г.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №710. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , предметом іпотеки за яким є нежиле приміщення офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений 05 червня 2020 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №757. Скасовано заборону відчуження нерухомого майна - нежилого приміщення - офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , накладену 05 червня 2020 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №758. В задоволенні позову в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №36706752 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_2 - відмовлено. В задоволенні позову в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №36706752 про державну реєстрацію іпотеки нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2 - відмовлено. Стягнуто зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) в рівних частках з кожного судовий збір в загальній сумі 1513 (одна тисяча п`ятсот тринадцять) гривень 44 копійки. Стягнуто зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) в рівних частках з кожного судовий збір в загальній сумі 1261 (одна тисяча двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2020 року, зокрема скасовано заборону державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо квартири АДРЕСА_3 , реконструйованої у нежиле приміщення офісу (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2091140851101), накладену ухвалою судді Малиновського районного суду м. Одеси від 19 серпня 2020 року по цивільній справі № 521/13349/20. Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити позивачам у задоволенні вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Тобто рішення суду першої інстанції оскаржено ОСОБА_1 лише в частині задоволених вимог про визнання недійсними договору дарування нежилого приміщення - офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченого 01 червня 2020 року, та іпотечного договору, посвідченого 05 червня 2020 року, предметом іпотеки за яким є дане нежиле приміщення, а також скасування заборони відчуження цього нерухомого майна. В іншій частині (про відмову у решті вимог) рішення суду не оскаржено і в апеляційному порядку не переглядається. У частині першій статті 130 ЦПК України зазначено, що у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Аналіз частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси (Постанова Верховного Суду від 08.05.2023 року у справі № 201/9898/19). У постанові Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18 сформульовано висновок про те, що якщо учасник надав суду електронну адресу (хоча міг цього і не робити), зазначивши її у заяві (скарзі), то потрібно припустити, що учасник справи бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них. З огляду на це, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому потрібно виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в якості засобу комунікації зазначив власну адресу електронної пошти та номер телефону мобільного зв`язку. Судова повістка-повідомлення про судове засідання на 28.11.2023 року о 15-30 г. доставлена до електронної скриньки ОСОБА_1 09.10.2023 року о 17-16-16 г. (т. 2 а. с. 138). Якщо повістку надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення. Відповідно до рекомендованих повідомлень, повернутих до апеляційного суду, судова повістка-повідомлення про дату, час і місце розгляду справи не була вручена за зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а саме: АДРЕСА_4 - через відсутність адресата. Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання, призначене на 28.11.2023 року на 15-30 г., сторони не з`явились, про причини неявки не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відео-конференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали. Присутній у судовому засіданні представник ОСОБА_2 , ОСОБА_2 адвокат Галюров М.Ю. не заперечував проти розгляду справи за фактичної явки. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки поважність причин не участі апелянта в судовому засіданні 28.11.2023 року о 15-30 г. судом апеляційної інстанції не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а наявних у праві матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності відповідачів та їх представників при таких обставинах не є порушенням прав відповідачів та їх представників щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, а також приймаючи до уваги відсутність станом на 15-30 г. 28.11.2023 року оголошеної повітряної тривоги, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Задовольняючи позов частково, визнаючи недійсним договір дарування нежилого приміщення - офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений 01 червня 2020 року Пашичевою Г.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 710, визнаючи недійсним іпотечний договір, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , предметом іпотеки за яким є нежиле приміщення офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений 05 червня 2020 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 757, скасовуючи заборону відчуження нерухомого майна - нежилого приміщення- офісу № 4, розташованого на першому поверсі п`ятиповерхового житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , накладену 05 червня 2020 року ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровану в реєстрі за № 758, суд першої інстанції виходив з встановленої судами відсутності у ОСОБА_1 права власності на спірне майно та невідповідності оспорюваних договорів дарування та іпотеки положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання таких договорів недійсними. При цьому суд відхилив доводи представника відповідача про те, що квартира АДРЕСА_5 та офіс АДРЕСА_3 мають різний юридичний статус і що позивачі не мають відношення до існуючого офісу (нежитлового приміщення), пославшись на те, що здійснена відповідачем ОСОБА_1 незаконна реконструкція квартири, співвласниками якої є позивачі, не спричиняє виникнення нового об`єкта права власності та не позбавляє позивачів права власності на таку квартиру. Також суд вважав, що у зв`язку із задоволенням позовних вимог про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 іпотечного договору, підлягає скасуванню накладена нотаріусом при його посвідченні заборона відчуження предмету іпотеки як така, що порушує права позивачів як співвласників майна на вільне розпорядження ним. Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. З матеріалів справи вбачається, що постановою Верховного Суду від 27.05.2020 року по справі № 521/17665/14-ц, якою витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_3 , встановлено, що позивачі по справі є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 32-39). Під час вирішення справі № 521/17665/14-ц Верховним Судом встановлено, що: - ОСОБА_7 та ОСОБА_9 з 19 грудня 1987 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мали дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та близнюків: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; - 04 жовтня 2000 року двокімнатна квартира АДРЕСА_3 була приватизована у рівних частках на сім`ю з трьох осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та їх сина ОСОБА_9 , (свідоцтво про право власності на житло від 04 жовтня 2000 року № Ж-1097, видане Управлінням Одеської Залізничної дороги); - ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 померла, спадкоємцями якої були: чоловік ОСОБА_11 , та син ОСОБА_9 , які від прийняття спадщини не відмовлялись, але у встановлений законом строк не звернулися до державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини; - ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_11 , спадкоємцем якого був син ОСОБА_9 , який від прийняття спадщини не відмовлявся, фактично прийняв спадщину, залишившись проживати, володіти та користуватися квартирою АДРЕСА_3 . ОСОБА_9 не звернувся із заявою про визнання права власності у порядку спадкування за законом у зв`язку з тим, що 25 липня 2006 року був госпіталізований до Одеської обласної клінічної психіатричної лікарні № 1; - 08 вересня 2006 року на підставі підробленого заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року ОСОБА_13 оформила на своє ім`я право власності на квартиру АДРЕСА_3 ; - 18 вересня 2006 року ОСОБА_13 уклала договір купівлі-продажу з ОСОБА_14 , за умовами якого продала останньому квартиру АДРЕСА_3 ; - 07 грудня 2006 року ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу продав квартиру АДРЕСА_5 за вищевказаною адресою ОСОБА_1 ; - ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_9 помер; - ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , а у подальшому ОСОБА_9 , не мали волевиявлення на відчуження спірної квартири. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що: - рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2013 року та додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2013 року у справі №1519/22456/12, які залишені в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року, встановлено факт підробки заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_15 (т. 1 а. с. 23-29); - постановою Одеського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року по справі № 2- 4112/2007, залишеною без змін постановою Верховного суду від 14 вересня 2022 року, скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2007 року, яким було визнано за ОСОБА_1 право власності на реконструйоване нежитлове приміщення - офіс АДРЕСА_3 , що було утворене внаслідок реконструкції квартири за адресою АДРЕСА_2 (т. 2 а. с. 4-10, 62-65); - 01.06.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір дарування нежитлового приміщення офісу №4 в будинку АДРЕСА_1 , посвідчений Пашичевою Г.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №710, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав безоплатно у власність ОСОБА_4 офіс АДРЕСА_3 , що підтверджується копією вказаного договору (т. 1 а .с. 122); - 05.06.2020 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений іпотечний договір, посвідчений Пашичевою Г.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №757, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нежитлове приміщення офісу №4 в будинку АДРЕСА_1 , яким забезпечено виконання зобов`язань ОСОБА_4 перед ОСОБА_5 , яке виникло з договору позики, посвідченого Пашичевою Г.Л., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №756, що підтверджується копією вказаного іпотечного договору (т. 1 а. с. 74-75); - на підставі вказаного договору нотаріусом було накладено заборону відчуження вказаного об`єкту нерухомості, що підтверджується відміткою на іпотечному договорі (т. 1 а. с. 75). Колегія суддів виходить з такого. Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права. За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 ст. 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Встановивши, що: - спірна квартира вибула з власності позивачів на підставі підробленого заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року і ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , а у подальшому ОСОБА_9 , не мали волевиявлення на відчуження спірної квартири; - судовими рішеннями, які набрали чинності, встановлено факт підробки заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2005 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_13 та ОСОБА_15 та скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси, від 20 квітня 2007 року, яким було визнано за ОСОБА_1 право власності на реконструйоване нежитлове приміщення - офіс АДРЕСА_3 , що було утворене внаслідок реконструкції квартири за адресою АДРЕСА_2 , суд першої інстанції набув обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_1 права власності на спірне майно та невідповідність оспорюваних договорів дарування та іпотеки положенням ч. 1 ст. 203 ЦК України , як слідство, про визнання таких договорів недійсними. Доводи апеляційної скарги про те, що квартири АДРЕСА_3 , на яку претендують позивачі не існує у зв`язку з реконструкцією її в офіс і зміну, таким чином, статусу об`єкта нерухомості з житлового у нежитловий, і тому позивачі не мають правового зв`язку з новоствореним об`єктом нерухомості, а також, що оспорювані договори укладені з дотриманням законодавства, є неспроможними, тому що були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні районним судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Крім того, в апеляційній скарзі заявник посилається не те, що він не був повідомлений про дату та час розгляду справи, матеріали справа розглянуті за його відсутності, суд першої інстанції порушив його право на доступ до правосуддя. Відповідно до матеріалів справи зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_6 . Під час розгляду справи в районному суді з часу відкриття провадження 19.08.2020 року і до часу ухвалення рішення по суті заявленого позову 31.01.2023 року було призначено 15 судових засідань, з яких 6 судових засідань під час підготовчого провадження (17.09.2020 року о 14-30 г.; 20.10.2020 року о 14-30 г.; 19.11.2020 року о 15-15 г.; 22.12.2020 року о 11-30 г.; 22.11.2021 року; 21.12.2021 року о 12-00 г.) та 9 судових засідань під час судового розгляду (14.02.2022 року о 11-00 г.; 17.03.2022 року о 11-00 г.; 20.04.2022 року о 14-30 г.; 30.05.2022 року о 11-30 г.; 10.08.2022 року о 12-00 г.; 22.09.2022 року о 11-15 г.; 01.11.2022 року о 11-30 г.; 08.12.2022 о 11-30 г.; 31.01.2023 року о 11-15 г.). Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 брав участь у справі шляхом присутності в судовому засіданні, забезпечення представництва, поданням заяв про відкладення судових засідань тощо. Як вбачається з матеріалів справи, направлені судом першої інстанції судові повістки на адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_6 , з викликом у судове засідання на 31.01.2023 року о 11-15 г. повернулись до суду з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 2 а. с. 77-78; 83). Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Згідно з ч. 4 ст. 130 ЦПК України у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Судова повістка з викликом ОСОБА_1 в судове засідання на 11-15 г. 31.01.2023 року повернена до районного суду з штампом пошти 27.12.2022 року. Враховуючи строк розгляду справи, кількість призначених судових засідань, інтервал між ними та приймаючи до уваги положення процесуального законодавства та штамп пошти на судовій повістці з викликом ОСОБА_1 в судове засідання 31.01.2023 року о 11-15 г. і неявку останнього в це судове засідання, у суду першої інстанції не було підстав для подальшого відкладення судового засідання, а враховуючи наявність письмового клопотання представника позивачів про розгляд справи за відсутності позивачів, не було і процесуальних перешкод для ухвалення рішення по суті заявленого позову. Зазначене дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_1 в розумінні діючого процесуального законодавства України вважається належно повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи в суді першої інстанції на 31.01.2023 року на 11-15 г., коли було ухвалене оскаржуване судове рішення, що підтверджується наявною у матеріалах справи судовою повісткою про виклик з штампом пошти про відсутність адресата за зазначеною адресою 27.12.2022 року, тобто заздалегідь до призначеного на 31.01.2023 року судового засідання, а тому відсутні підстави для висновку про порушення районним судом права відповідача (апелянта) на доступ до правосуддя. Таким чином, доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Так, у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29). Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи. Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений: 07.12.2023 року. Головуючий О.М. Таварткіладзе Судді: А.П. Заїкін С.О. Погорєлова