Постанова Чернівецький апеляційний суд № 718/2045/23

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2023 року м. Чернівці Справа № 718/2045/23 Провадження № 22-ц/822/844/23 Провадження № 22-ц/822/927/23 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Литвинюк І. М. суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б., секретар: Факас А.В., учасники справи: позивач Акціонерне товариство «Страхова компанія «Інго», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 серпня 2023 року та на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2023 року, головуючий у І-й інстанції Мінів О.І., ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року АТ «СК «Інго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що між ТзОВ «Трансмост» та АТ «Страхова компанія «ІНГО» укладений поліс страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/5066737, забезпечений транспортний засіб за полісом «Маз» державний номер № НОМЕР_1 . В період дії полісу, 01 березня 2021 року, в м.Києві Печерського району, на вулиці І.Павла,4/6, мала місце дорожньо-транспортна пригода із участю автомобілів «Mazda», державний номер НОМЕР_2 (власник ОСОБА_2 ) та «Маз», державний номер НОМЕР_1 , напівпричіп, державний номер НОМЕР_3 (власник ТзОВ «Трансмост», водій ОСОБА_1 ). Згідно з довідкою поліції про ДТП та постанови Печерського районного суду м.Києва №757/19663/21-п від 01 липня 2021 року ДТП сталась внаслідок порушення відповідачем Правил дорожнього руху України, тобто, відповідно до матеріалів справи про адміністративне правопорушення, винним в скоєнні ДТП є відповідач. Справу №757/19663/21-п про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення. Відповідно до постанови Печерського районного суду м.Києва від 01 липня 2021року у справі 7567/19663/21-п після ДТП, яка мала місце 01 березня 2021 року, ОСОБА_1 залишив місце пригоди. Враховуючи те, що винним у ДТП є саме відповідач та те, що його цивільно-правова відповідальність, як водія автомобіля «Маз», державний номер НОМЕР_1 , застрахована у АТ «СК «ІНГО» за полісом №АР/5066737, у позивача виник обов`язок по відшкодуванню завданих збитків у результаті ДТП потерпілій особі. Після вказаної ДТП потерпіла ОСОБА_2 звернулась до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування. Оскільки даний випадок є страховим, страховиком вищевказана заяву була прийнята та були здійснені дії по встановленню всіх обставин події, визначенню розміру збитку та виплат страхового відшкодування потерпілому в розмірі 13 652,85 грн, що підтверджується страховим актом та платіжним дорученням про виплату страхового відшкодування № 9841. Просило стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 13 652, 85 грн. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 серпня 2023 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий до неналежного відповідача, адже ОСОБА_1 вчинив ДТП під час виконання ним трудових обов`язків, будучи на посаді водія автозасобів ТОВ «Будівельна компанія «Трансмост», а тому товариство є належним відповідачем за вимогою про відшкодування шкоди в порядку регресу. Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2023 року задоволено клопотання про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи. Стягнуто з АТ «Страхова компанія «ІНГО» на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 10 050 грн. Задовольняючи клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходи з того, що представник відповідача П.Поляк на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді, надав: копію договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 298/23 від 01.08.2023, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Поляк і Партнери»; згідно з п.4.1 зазначеного договору вартість послуг, що надаються АО, становить 40 відсотків розміром місячної мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня поточного року, за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді); звіт (акт) про надані послуги відповідачу у зв`язку із розглядом справи №718/2045/23 від 01.09.2023; згідно з даних детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відповідачу надано послуги у зв`язку з розглядом справи на суму 10 050 грн за 03 год. 45 хв. витраченого часу адвокатом. Його підпис на даному акті свідчить про те, що клієнт погодив обсяг та вартість наданих йому послуг); копію квитанції до прибуткового касового ордера №01/23/09 від 01 вересня 2023 року на суму 10 050 грн, які прийняті від ОСОБА_1 згідно з договором №298/23 від 01.08.2023. Позивачем не спростовано належними доказами неспівмірність та захищеність розміру понесених відповідачем ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. На зазначене рішення суду та ухвалу суду представник позивач подав апеляційні скарги, в яких просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, а також скасувати ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити відповідачу у задоволенні витрат на професійну правничу допомогу. Посилається не те, що рішення суду є необґрунтованим, а ухвала суду є незаконною та безпідставною. Зазначає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Відповідач після ДТП залишив місце пригоди. Позивач законно та правомірно подав позов саме до водія забезпеченого транспортного засобу. Законодавець дає право вибору страховику особи, до якої може бути подано регресний позов. Такий позов може бути поданий до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Відповідачем не доведено, що саме на момент вчинення ДТП він виконував свої трудові обов`язки. Відповідач проігнорував вирішення спору в досудовому порядку і суд має звернути на це увагу при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без змін. Вказує на те, що в даному випадку позивач має звернутися з позовом до ТОВ «Будівельна компанія «Трансмост», однак не як до страхувальника, а саме як до роботодавця, який відшкодовує завдану його працівником під час виконання своїх трудових обов`язків шкоду в силу положень статті 1172 ЦК України. Судом апеляційної інстанції не можуть братися до уваги викладені в апеляційній скарзі заперечення представника позивача щодо розміру витрат на правничу допомогу, оскільки у першій інстанції сторона позивача не заперечувала проти розміру витрат. Ці заперечення не можуть вважатися клопотанням про зменшення. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне. Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. З матеріалів справи вбачається, що 01 грудня 2020 року між АТ «Страхова компанія «ІНГО» та ТзОВ "БК "Трансмост" укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/5066737, відповідно до якого строк його дії з 01 грудня 2020 року до 31 травня 2021 року, страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 260 000,00 грн, за шкоду, заподіяну майну 130 000,00 грн, розмір франшизи 1 300,00 грн, забезпечений транспортний засіб: автомобіль марки МАЗ 642208, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с.4) Також встановлено, що відповідно до повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду №3477421 потерпіла ОСОБА_2 звернулася до АТ «СК «ІНГО» про те, що 01.03.2021 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу автомобіля марки МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 та її транспортного засобу марки Мазда 3, державний номерний знак НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП її транспортний засіб отримав механічні пошкодження (а.с.5). Постановою Печерського районного суду м.Києва від 01 липня 2021 року встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень за ст.122-4, ст.124 КУпАП за те, що 01.03.2021 о 15 год. 53 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом НОМЕР_3 , в м.Києві по вул. Іоанна Павла 2,4/6 здійснив маневр лівого повороту, змінюючи при цьому напрямок руху, не впевнився у безпечності свого маневру та не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Мазда, державний номерний знак НОМЕР_2 (водій ОСОБА_2 ), в результаті чого останній транспортний засіб отримав механічні пошкодження, чим ОСОБА_1 порушив вимоги п.10.1, 13.1 ПДР. Після даної ДТП водій ОСОБА_1 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, чим порушив п.2.10(а) ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.122-4 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (а.с.13). З копії страхового акту №3707226 від 15.04.2021 та розрахунку страхового відшкодування до страхового акту №АМ/8617170, складеного АТ «Страхова компанія «ІНГО», встановлено, що розмір страхового відшкодування становить 13 652,85 грн (а.с.17). Судом встановлено, що розрахунок страхового відшкодування здійснювався згідно з ремонтною калькуляцією №14213, де вартість запасних частин без врахування зносу та з врахуванням ПДВ становить 11 734,57 грн, вартість малоцінних деталей без врахування ПДВ становить 234,69 грн, вартість фарбування автомобіля становить 5 807,63 грн, вартість робіт становить 6 016,00 грн, розмір франшизи за полісом 1 300 грн, тобто (11734,57-70%)/1,2+234,69/1,2+6016+5807,63-1300=13652,85) Позивач здійснив виплату страхового відшкодування потерпілий ОСОБА_2 в розмірі 13 652, 85 грн, що підтверджується копією платіжного доручення № 9841 від 29.04.2021 (а.с.18). У даній справі спірні правовідносини виникли з приводу відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки в порядку регресу. Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Підстави та умови виникнення у страховика права зворотної вимоги передбачені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», стаття 38 якого передбачає право страховика та Моторного (транспортного) страхового бюро України на звернення з регресним позовом до визначеного кола суб`єктів і за наявності передбачених цією статтею умов. Так, згідно з підпунктом в п. 38.1.1 ст. 38 зазначеного Закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до Страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником). Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з ТОВ «Будівельна компанія «Трансмост», обіймав посаду водія автозасобів на момент ДТП, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_4 та копією табелю обліку робочого часу за березень 2021 року. Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 року із змінами, так і в пункті 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року зазначено, що не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зроблено висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Виходячи з викладеного, суд першої прийшов до правильного висновку, що станом на момент настання дорожньо-транспортної пригоди 01 березня 2021 року ОСОБА_1 був працівником ТОВ «БК «Трансмост» та виконував трудові обов`язки, передбачені посадою водія автозасобів щодо перевезення на транспортному засобі МАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом, державний номерний знак НОМЕР_3 , та підтверджується копією табелю обліку робочого часу за березень 2021 року ТОВ «БК «Трансмост» за порядковим №14 від 01 березня 2021 року, де робочий час ОСОБА_1 обліковується 10 годин робочого часу. При цьому обставин, які б зумовили виникнення у працівника обов`язку самостійно відшкодовувати шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності, не виникло, оскільки дії відповідача, які завдали шкоди потерпілій, за своїм змістом випливають з виконанням ним трудових обов`язків. Враховуючи, що на момент настання ДТП відповідач перебував у трудових відносинах з ТОВ «БК «Трансмост» та виконував трудові обов`язки як водій автозасобів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що належним відповідачем за позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу у даному випадку є ТОВ «БК «Трансмост», а не ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги щодо права вибору пред`явлення регресного позову не заслуговують на увагу, оскільки вони обмежуються винятками, встановленими статтею 1172 ЦК України. Також апелянтом не спростовано доводи відповідача, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не виконував свої трудові обов`язки. Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18). Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить. Розглядаючи позов, суд першої інстанцій повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Щодо оскарження ухвали суду про стягнення витрат на правову допомогу, слід вказати наступне. Згідно з частиною 1 та 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Частиною 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин 3-4 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частиною 5 статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною 6 статті 137 ЦПК обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається з матеріалів справи, адвокат Поляк П.П. на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, надав: копію договору про надання юридичної (правничої) допомоги № 298/23 від 01.08.2023, укладеного між ОСОБА_1 та АО «Поляк і Партнери»; згідно з п.4.1 зазначеного договору вартість послуг, що надаються АО, становить 40 відсотків розміру місячної мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня поточного року, за годину роботи особи, яка надавала правову допомогу, якщо інший порядок розрахунків не зазначений в дорученні (угоді); звіт (акт) про надані послуги відповідачу у зв`язку із розглядом справи №718/2045/23 від 01.09.2023; згідно з даними детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, відповідачу надано послуги у зв`язку з розглядом справи на суму 10 050 грн за 03 год. 45 хв. витраченого часу адвокатом. Його підпис на даному акті свідчить про те, що клієнт погодив обсяг та вартість наданих йому послуг); копію квитанції до прибуткового касового ордера №01/23/09 від 01 вересня 2023 року на суму 10 050 грн, які прийняті від ОСОБА_1 згідно з договором №298/23 від 01.08.2023. Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення заяви та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 10 050 грн. Вирішуючи питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував належні докази на підтвердження таких витрат, відсутність заперечень позивача щодо неспівмірності суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань. На підставі викладеного, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої інстанції - без змін. Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Поляк П.П. просить вирішити питання про судові витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 030 грн. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Пунктом 1 частини 3 статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (Постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17). На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною відповідача до суду апеляційної інстанції надано: звіт (акт) про надані послуги відповідачу у зв`язку із переглядом справи №718/2045/23 у суді апеляційної інстанції від 25.09.2023 (що містить в собі визначення проведеної роботи та витраченого часу на неї, а саме 2 год. 15 хв. - вартість яких складає 6 030 грн), ордер на надання правової допомоги у Чернівецькому апеляційному суді та квитанцію до прибуткового касового ордеру №30/10/23 від 30.10.2023 про оплату послуг у розмірі 6 030 грн. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Такий висновок викладений у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, справа №755/9215/15-ц провадження № 14-382цс19. Клопотання позивач чи його представник про зменшення розміру витрат на правничу допомогу чи заперечення щодо неспівмірності цих витрат до апеляційного суду не надходило. Отже, за відсутності заперечень з боку позивача щодо розміру витрат, понесених відповідачем на оплату професійної правничої допомоги, апеляційний суд вважає, що такі витрати підлягають стягненню в повному обсязі. Керуючись статтями 367, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» залишити без задоволення. Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 28 серпня 2023 року та ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 жовтня 2023 року залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО», адреса: 01054, м.Київ, Шевченківський район, вул. Бульвар Кудрявська,33, код ЄДРПОУ 16285602, IBAN: НОМЕР_5 в АКИБ Укрсиббанк в м.Харків, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , судові витрати на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 030 (шість тисяч тридцять) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий І.М. Литвинюк Судді: Н.К. Височанська І.Б. Перепелюк