Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/2466/23

Дата документу 29.11.2023 Справа № 332/2466/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/2466/23 Головуючий у 1-й інстанції: Ретинська Ю.І. Провадження № 22-ц/807/2151/23 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2023 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника Приватного акціонерного товариства «Запоріжкокс» - адвоката Савельєвої Тамари Джанібеківни, представника Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» - адвоката Бузівської Наталі Миколаївни на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Біліченка Олега Олександровича до Публічного Акціонерного Товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», Приватного акціонерного товариства «Запоріжкокс» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, який підписаний адвокатом Біліченко О.О., в обґрунтування якого зазначав, що у період з 2005 року по 2022 рік працював у шкідливих умовах на наступних підприємствах: 1) ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» - стаж 17 років 01 місяць; 2) ПрАТ «Запоріжкокс» - стаж 08 років 09 місяців. Загальний стаж роботи на вказаних підприємствах в умовах шкідливих факторів 25 років 10 місяців. 22.09.2022 року позивач звільнився з ПАТ «Запоріжсталь» за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), наразі не працює. Відповідно до Медичного висновку лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 08.02.2023 № 5/73, який виданий ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» Клініка професійних захворювань (м. Київ), позивачу встановлено професійне захворювання, а саме:

1. Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації (хронічна полірадикулнейропатія з помірними статико-динамічними порушеннями м`язово-тонічними та больовими синдромами); 2. хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху 3 ст.;

3. Хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмофіброз, ЛН 1-2 ст. Як видно з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.03.2023р., хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи позивача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПрАТ «Запоріжкокс» (08 років 09 місяців), на ПАТ «Запоріжсталь» (17 років 01 місяць). Причиною виникнення отриманих позивачем професійних захворювань є наявність на його робочих місцях на ПрАТ «Запоріжкокс», ПАТ «Запоріжсталь» шкідливих виробничих факторів (перелік яких визначено в пункті 18 цього Акту) та перевищення їх показників по ГДК (вібрація, виробничий шум, запиленість повітря). Згідно довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ № 159884 від 08.05.2023 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: професійне захворювання. Відповідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги, серія 12 ААА № 125066 від 08.05.2023 ступінь втрати професійної працездатності позивача складає 60 %. Отримання позивачем професійного захворювання, і, як насідок, 3 групи інвалідності та втрати професійної працездатності на 60 %, призводить до його фізичних та моральних страждань, так, позивач не має змоги вести звичайне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку в ЛПЗ, приймати ліки. Позивачу 45 років, з яких значну частину життя він працював за робітничим професійним напрямом на підприємствах відповідачів, інших спеціальностей він не має. Однак, станом на теперішній час, працювати за фахом позивач фізично не може. ОСОБА_1 оцінює спричинену йому моральну шкоду у розмірі 60 000 грн. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд: - стягнути з ПАТ «ЗМК» Запоріжсталь» на його користь одноразово грошову суму в розмірі 39 678 грн. як відшкодування завданої моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу у відповідності до наданих послуг щодо окремого відповідача; - стягнути з ПАТ «Запоріжкокс» на його користь одноразово грошову суму в розмірі20 322 грн. як відшкодування завданої моральної шкоди, та витрати на правову допомогу, у відповідності до наданих послуг щодо окремого відповідача. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 одноразову грошову суму в розмірі 39 678 грн. як відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 7 274,30 грн. Стягнуто в дохід держави з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» судовий збір у розмірі 709,97 грн. Стягнуто з ПрАТ «Запоріжкокс» на користь ОСОБА_1 одноразову грошову суму в розмірі 20 322 грн. як відшкодування моральної шкоди та понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 3 725,70 грн. Стягнуто в дохід держави з ПрАТ «Запоріжкокс» судовий збір у розмірі 363,97 грн. У задоволенні решти вимог щодо стягнення витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ПрАТ «Запоріжкокс» - адвокат Савельєва Т.Д., подала апеляційну скаргу, яка відповідно до вимог ст. 364 ЦПК України була змінена протягом строку на апеляційне оскарження, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить (з урахуванням змін до апеляційної скарги): скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Запоріжкокс» про стягнення моральної шкоди у повному обсязі; в разі якщо суд прийде до висновків про залишення рішення без змін, рішення суду змінити в частині зменшення розміру витрат на правову допомогу до 1,00 (одної) грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою ті обставини, що ПрАТ «Запоріжкокс» не було останнім місцем роботи позивача, де були шкідливі фактори виробничого середовища та умови для виникнення профзахворювання. Законодавством передбачено, що визначення підприємства, яке винне у виникненні хронічного профзахворювання особи, здійснюється не судом під час розгляду справи про стягнення моральної шкоди і не комісією з розслідування ХПЗ на етапі розслідування його причин, а здійснюється саме лікувально-експертною комісією Спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я. Щодо витрат на правову допомогу зазначає, що сума вказаних витрат, що стягнута рішенням суду, є значно завищеною, оскільки справи про стягнення моральної шкоди не представляють собою високої складності. Підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, оскільки нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, крім того, відсутнє посилання на будь-яку судову практику. Витрати на вказану суму є не співмірними зі складністю цієї справи. Виходячи з предмету спору, ціни позову, а також спеціалізації адвоката позивача у такій категорії спорів, з урахуванням кількості його представлення інтересів у аналогічних справах, вважає, що витрати на правову допомогу не відповідають критеріям реальності адвокатських послуг та розумності їх розміру. У співвідношенні до ціни позову розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 725,70 грн. є вкрай завищеним. ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» також не погодилось з рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» - адвокат Бузівська Н.М. в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» посилається на те, що судом вирішено питання щодо стягнення суми моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб. Суд зобов`язав відповідача робити те, що не передбачено законодавством, а саме, здійснити виплату доходу позивачеві без виконання визначеної Податковим кодексом України функції податкового агента, яка полягає в тому, що виплата доходу можлива лише з утриманням податку і за рахунок особи, що його отримує. Також представник ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» зазначає, що якщо апеляційний суд дійде до висновків про наявність підстав для відповідальності відповідача, то в такому випадку вона не погоджується з рішенням суду щодо розміру суми відшкодування. Вважає, що вказана сума занадто завищена судом і не відповідає критеріям розумності та справедливості, про які йдеться в ст. 23 ЦК України. Позивач має похилий вік і його моральні страждання в значній мірі викликані його віком, станом здоров`я та іншими захворюваннями, які є природними для більшості людей такого віку. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Біліченка О.О. на адресу апеляційного суду надійшли відзиви, у яких він просить залишити апеляційні скарги ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та ПрАТ «Запоріжкокс» без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду. Крім того, внаслідок апеляційного оскарження рішення суду, позивач вимушений понести додаткові витрати на правничу допомогу в розмірі оплати гонорару адвокату за: ознайомлення/вивчення апеляційних скарг «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та ПрАТ «Запоріжкокс» на рішення суду (фіксована оплата) по 1500 грн.; складання відзиву на апеляційну скаргу (фіксована плата) по 1500 грн. Тому просить стягнути з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та з ПрАТ «Запоріжкокс» на користь ОСОБА_1 понесені ним додаткові витрати на правничу допомогу в розмірі по 3000 грн. з кожного відповідача. Представник ОСОБА_1 - адвокат Біліченко О.О. надав апеляційному суду заяву, в якій просить розглядати справу без його участі. Інші учасники судового розгляду в судове засідання апеляційного суду не з`явились, повідомлені про час та місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із характеру отриманих позивачем захворювань, внаслідок яких він, будучи до цього працездатним чоловіком у віці 45 років, визнаний інвалідом третьої групи з втратою 60% професійної працездатності, втрати можливості працювати за обраною професією та мати джерело доходу у вигляді заробітної плати, обов`язкового періодичного лікування, потреби медикаментозного лікування, на що вимушений витрачати як фізичні, так і матеріальні ресурси. Вказані обставини свідчать про істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача та необхідність докладати додаткові зусилля для організації свого життя, на підставі чого суд прийшов висновку, що належним розміром відшкодування моральної шкоди є сума 60 000,00 гривень і саме така сума є достатньою, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості. Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 2005 року по 2022 рік працював у шкідливих умовах на наступних підприємствах: 1) ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» - стаж 17 років 01 місяць; 2) ПрАТ «Запоріжкокс» - стаж 08 років 09 місяців. Загальний стаж роботи на вказаних підприємствах в умовах впливу шкідливих факторів - 25 років 10 місяців. 22.09.2022 року позивач звільнився з ПАТ «Запоріжсталь» за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), що підтверджується копією трудової книжки (а.с.10-11). Відповідно до Медичного висновку лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) хронічного професійного захворювання (отруєння) від 08.02.2023 № 5/73, виданого ДУ «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії медичних наук України» Клініка професійних захворювань (м. Київ) позивачу встановлено професійне захворювання, а саме:

1. Вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації (хронічна полірадикулнейропатія з помірними статико-динамічними порушеннями м`язово-тонічними та больовими синдромами); 2. хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху 3 ст.;

3. Хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмофіброз, ЛН 1-2 ст. (а.с. 12, 13-14). Згідно Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 02.03.2023, хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалого стажу роботи позивача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПрАТ «Запоріжкокс» (08 років 09 місяців), на ПАТ «Запоріжсталь» (17 років 01 місяць). Причиною виникнення отриманих позивачем професійних захворювань є наявність на його робочих місцях на ПрАТ «Запоріжкокс», ПАТ «Запоріжсталь» шкідливих виробничих факторів (перелік яких визначено в пункті 18 цього Акту) та перевищення їх показників по ГДК (вібрація, виробничий шум, запиленість повітря) (а.с. 15- 20). Згідно Довідки до акта огляду МСЕК, серія 12 ААГ № 159884 від 08.05.2023 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, причина інвалідності: професійне захворювання (а.с. 34). Відповідно Довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА № 125066 від 08.05.2023 ступінь втрати професійної працездатності позивача складає 60 % (а.с. 34 зворотній бік). Як видно з інформаційної довідки про умови праці працівника при підозрі в нього хронічного професійного захворювання від 14.12.2022, умови та характер праці: на ВАТ «Запоріжкокс» відносяться до 3.3 класу на робочому місці слюсаря з ремонту автомобілів, до 3.1. класу на робочому місці водія вантажного автомобіля, до 3.1. класу на робочому місці машиніста автовишки та авто підіймача, за ГКП № 248; на ПАТ «Запоріжсталь» відносяться до 3.4 класу на робочому місці машиніста крана металургійного виробництва, до 3.3. класу на робочому місці машиніста завалювальної машини (2016, 2021) та класу 3.4 (2011 р.), за ГКП № 248 (а.с. 19-23). Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до статті 4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Статтею 153 Кодексу Законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу. Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами. Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), згідно зі ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рн/2004 констатує, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. За змістом ч.ч. 1-3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Судом першої інстанції встановлено, що позивач за час перебування з відповідачами в трудових правовідносинах під час тривалого виконання роботи в ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (стаж 17 років 01 місяць) та ПрАТ «Запоріжкокс» (стаж 08 років 09 місяців) через вплив шкідливих виробничих факторів, отримав ряд професійних захворювань, в результаті чого йому 08.05.2023 року встановлена третя група інвалідності із втратою професійної працездатності 60%. Колегія суддів вважає встановленим та доведеним факт спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я під час виконання трудових обов`язків, відповідальність за що покладається на ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та ПрАТ «Запоріжкокс». Факт встановлення професійних захворювань позивачу внаслідок тривалої роботи в шкідливих умовах праці на ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та ПрАТ «Запоріжкокс» фактично не спростовано відповідачами. Медичний висновок щодо встановлення професійних захворювань позивачу та Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання підприємствами не оскаржувалися та недійсним не визнавалися. Доводи про те, що позивач був обізнаний із шкідливими умовами праці, добровільно погодився на них, під час роботи на підприємстві на стан здоров`я не скаржився, за результатами періодичних медичних оглядів визнавався придатним для роботи за професією, фактично приховував погіршення стану свого здоров`я, чим сприяв настанню більш тяжких наслідків, апеляційним судом відхиляються через те, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та його обов`язок дбати про своє здоров`я жодним чином не знімає з відповідачів обов`язку виконувати вимоги ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та не звільняє від відповідальності за їх невиконання. Колегія суддів зазначає, що причиною професійного захворювання позивача є не сама по собі робота в шкідливих умовах, а робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу. Визнання позивача придатним для роботи за професією за результатами періодичних медичних оглядів не виключає наявність у нього хронічних професійних захворювань і, відповідно, відповідальність підприємства за шкоду, спричинену ушкодженням здоров`я. При вирішені спірних правовідносин судова колегія керується висновками Конституційного Суду України, викладеними в п.4.1 рішення від 27.01.2004 р. по справі №1-рп/2004, відповідно до яких сам по собі факт ушкодження здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків і встановлення стійкої втрати працездатності, незалежно від його ступеня, свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди. Матеріали справи містять письмові докази про те, що ОСОБА_1 має ряд хронічних захворювань, зокрема, вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації (хронічна полірадикулнейропатія з помірними статико-динамічними порушеннями м`язово-тонічними та больовими синдромами); хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху 3 ст.; хронічний бронхіт 2 ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий пневмофіброз, ЛН 1-2 ст., не має змоги вести звичайне життя, потребує постійного медикаментозного та іншого лікування, визнаний інвалідом, у зв`язку з чим не може повноцінно утримувати себе та свою сім`ю. Вищевказане однозначно викликає у позивача відповідні фізичні та душевні страждання і вимагає від нього докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Твердження про відсутність доказів спричинення позивачу моральної шкоди судова колегія вважає неприйнятними, оскільки вони об`єктивно спростовуються встановленими вище обставинами. Визначаючи розмір моральної шкоди, відповідно до ст. 23 ЦК України, судом першої інстанції обґрунтовано враховано характер порушення прав позивача, ушкодження здоров`я внаслідок виконання трудових обов`язків, глибину фізичних і моральних страждань позивача, погіршення його здібностей або позбавлення можливості їх реалізації, характер отриманих ним захворювань, внаслідок яких він, будучи до цього працездатним чоловіком у віці 45 року, визнаний інвалідом третьої групи з втратою 60% професійної працездатності, йому протипоказана важка фізична праця, тобто він втратив можливість працювати за обраною професією та мати джерело доходу у вигляді заробітної плати, він періодично вимушений проходити лікування в лікарняних установах, потребує медикаментозного лікування, на що вимушений витрачати як фізичні, так і матеріальні ресурси. Вказані обставини свідчать про істотність вимушених змін у життєвих стосунках позивача та необхідність докладати додаткові зусилля для організації свого життя. При визначені розміру моральної шкоди не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Крім того, розмір моральної шкоди не залежить від розміру майнової шкоди. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції з урахуванням засад розумності, виваженості і справедливості виходив з встановлення факту завдання позивачу шкоди здоров`ю на виробництві, встановлення шістдесяти відсотків втрати професійної працездатності, враховував характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань, стан його здоров`я та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 39678,00 грн. (60000,00 грн. х 66,13%), з ПрАТ «Запоріжкокс» - 20322,00 грн. (60000,00 грн. х 33,87%), виходячи з того, що загальний стаж роботи позивача на обох підприємствах із шкідливими умовами праці становить 25 років 10 місяців, з них на ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» - 17 років 01 місяць, що становить 66,13%, на ПрАТ «Запоріжкокс» - 08 років 09 місяців або 33,87 %. Суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір відшкодування з кожного відповідача в залежності від стажу роботи позивача на кожному підприємстві, що відповідає вимогам ст. 1190 ЦК України, згідно з ч. 2 якої за заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Посилання на обізнаність позивача про стан здоров`я, свідоме приховування позивачем та погіршення його дійсного стану, ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», №12868/05, рішення від 10.12.2009р.; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004р.) Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано, що положеннями Закону України від 16 січня 2020 року № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», яке набрало чинності 23 травня 2020 року, внесено зміни до п.п.164.2.14 статті 164 Податкового кодексу України щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум відшкодування моральної шкоди, з огляду на наступне. Законодавство у сфері оподаткування встановлює, що будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного періоду, підлягає оподаткуванню згідно положень ст. 164 Податкового кодексу України. При цьому, пп. 164.2.14 Податкового кодексу України має деякі винятки із загального правила, за якими не оподатковуються, зокрема, і суми, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Аналогічну правову позицію з цього питання викладено у постанові Верховного Суду у справі № 180/683/13-ц від 25 липня 2018 року, за якою Верховний Суд встановив, що Податковий кодекс України визначає види отриманих фізичними особами доходів, які зараховують до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 ПКУ), і доходів, які не беруть до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (ст. 165 ПКУ). При цьому Верховний Суд звернув увагу, що згідно з пп. «а» пп. 164.2.14 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку належить зараховувати дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю. Тобто суми, які за рішенням суду стягують на користь платника податків для відшкодування збитків, завданих останньому внаслідок заподіяння шкоди його життю та здоров`ю, оподаткуванню не підлягає. Проте, Законом № 466-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України», якими підпункт «а» підпункту 164.2.14 доповнено словами «а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом». Зазначена норма набрала чинності з 23.05.2020. За приписами статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. За текстом цього підпункту поняття моральної шкоди не поділено на категорії осіб, оскільки визначено тільки її загальне поняття, суми якого можуть бути стягнуті з різних підстав. Таким чином, обмеження її розміру для платників податку, на користь яких за рішенням суду стягнуто суму моральної шкоди, спричинену внаслідок заподіяння шкоди їх життю та здоров`ю, погіршує конституційні права та законні інтереси таких осіб. Саме таку категорію платників податків законом було звільнено від оподаткування стягнутих за рішенням суду сум моральної шкоди, що закріплено у вище вказаному правовому висновку ВС. Аналогічного висновку також дійшов Верховний Суд в ухвалі від 04 серпня 2021 року по справі № 332/2120/20, провадження № 61-11843ск21. Стосовно стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3 725,70 грн., з яким не погоджується представник ПрАТ «Запоріжкокс», колегія зазначає наступне. Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору, за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. У п 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 року, справа № 1-23/2009, щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу), визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 824/9/22 (провадження № 61-11644ав22) зазначено, що: «при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини». Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено статтями 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Вирішуючи питання про стягнення на користь позивач понесених ним витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що в межах цієї справи ОСОБА_1 отримував правову допомогу адвоката Біліченка О.О. та сплатив за це 15000 грн., з яких: вивчення первісних матеріалів та надання юридичної консультації з приводу предмета спору склало 2000 гривень, складання позову - 3000 гривень, вивчення відзиву на позовну заяву від ПрАТ «Запоріжкокс» - 1000 гривень, складання відповіді на відзив ПрАТ «Запоріжкокс» - 2000 гривень, вивчення відзиву на позовну заяву від ПАТ «Запоріжсталь» - 1000 гривень, складання відповіді на відзив ПАТ «Запоріжсталь» - 2000 гривень, представництво інтересів позивача у суді - 4000 гривень. Вказані обставини підтверджуються наданими суду Договором про надання правової допомоги б/н від 11.05.2023, ордером АР №1120497 від 11.05.2023 року, Актом приймання виконаних робіт №1 від 30.06.2023 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 10.07.2023 року (а.с. 84-87). Оцінюючи доводи апеляційної скарги представника ПрАТ «Запоріжкокс» стосовно витрат, стягнутих на користь ОСОБА_1 на правничу допомогу, апеляційний суд вважає їх безпідставними та не обґрунтованими, зважаючи на норми права, викладені вище, надані докази та те, що суд першої інстанції застосувавши принцип розумності та справедливості, дійшов висновку про доцільність стягнення пропорційно з відповідачів на користь позивача понесених останнім витрат на правову допомогу без врахування 4000 гривень, сплачених позивачем за представництво його інтересів адвокатом Біліченко О.О. у суді, оскільки судові засідання за участю представника позивача адвоката Біліченка О.О. не проводилися, рішення було ухвалено на підставі наявних матеріалів справи із врахуванням заяви позивача про розгляд справи. Апеляційний суд перевірив доводи апеляційних скарг та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Інших належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційні скарги не містять, їх доводи зводяться до переоцінки доказів та не свідчать про наявність правових підстав для скасування оскаржуваного рішення. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). Також, як зазначалося вище, представник ОСОБА_1 адвокат Біліченко О.О. у відзивах на апеляційні скарги просить стягнути з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та ПрАТ «Запоріжкокс» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі по 3 000,00 грн., понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, які складають з: ознайомлення/вивчення апеляційної скарги (фіксована плата) 1500,00 грн., складання відзиву на апеляційну скаргу (фіксована плата) 1500,00 грн. Що стосується відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу надану під час апеляційного провадження у розмірі по 3 000,00 грн. з кожного відповідача, то колегія суддів виходить з доведеності факту надання таких послуг, що підтверджується актами приймання виконаних робіт/послуг № 3 та № 4 від 28.10.2023 р., квитанціями до прибуткового касового ордера № 3 № 4 від 28.10.2023р. на суму по 3000,00 грн., матеріалами справи, які містять відзиви на апеляційні скарги, а також враховуючи відсутність клопотань відповідачів щодо зменшення розміру таких витрат, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку про необхідність стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі, тобто по 3 000,00 грн. з кожного відповідача. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги представника Приватного акціонерного товариства «Запоріжкокс» - адвоката Савельєвої Тамари Джанібеківни та представника Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» - адвоката Бузівської Наталі Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 вересня 2023 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (код ЄДРПОУ: 00191230, місцезнаходження: 69008, м. Запоріжжя: вул. Південне шосе, буд. 72) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Запоріжкокс» (код ЄДРПОУ: 00191224, місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя: вул. Діагональна, буд. 4) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 08 грудня 2023 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка Е.А. Онищенко