Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/51928/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/51928/22 пров. № А/857/6727/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача -Шевчук С. М. суддів -Кухтея Р. В. Носа С. П. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 460/51928/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, місце ухвалення судового рішення м.Рівне Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження суддя у І інстанціїЩербаков В.В дата складання повного тексту рішення13.03.2023 ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 460/51928/22 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 20.06.2022. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 20.06.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги вказує, що позивач отримує пенсію по втраті годувальника, а відтак вважає, що позивач не набув право на отримання спірної доплати до пенсії. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду. Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлений шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ. ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та не працює; проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Також, встановлено, що позивач отримує пенсію в разі втрати годувальника на дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується довідкою вих № від 06.12.2022 (а.с.5). Вважаючи протиправною бездіяльність органу Пенсійного фонду України щодо не нарахування та невиплати доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, згідно з статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, позивач звернувся до суду з даним позовом. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я визначає Закон №796, який створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Стаття 39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01.01.2015) передбачала : Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах : - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим КМУ. 28.12.2014 було прийнято Закон України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76), який набрав чинності 01.01.2015, п.п.7 п.4 розділу І якого було внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45. 01.01.2016 набрав чинності Закон України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №987-VIII від 04.02.2016 (далі - Закон №987), яким у Законі №796 статтю 39 викладено такого змісту : Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) п.п.7 п.4 розділу І Закону №76. Вирішено, що положення п.п.7 п.4 розділу І Закону №76 визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, у рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53, 60 Закону №796 (у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76), проте застережень щодо порядку застосування ст.39 Закону №796 вказане рішення не містить. Конституційний Суд України у рішенні №1-зп від 13.05.1997 висловив позицію, згідно з якою, закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Колегія суддів зазначає, що з 17.07.2018 відновила дію редакція ст.39 Закону №796, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987 та відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено з включенням статті 39 Законом №987. Стаття 39 (у редакції Закону №987) врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян : 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта, зокрема статті 39 Закону №796, до внесення змін Законом №76, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796 (у редакції Закону №987). І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та ст.6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.39 Закону №796. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18. Водночас, колегія суддів зазначає, Закон № 796 пов`язує виплату доплати до пенсії, що передбачена статтею 39 із статусом особи, яка має бути непрацюючим пенсіонером та проживати на території радіоактивного забруднення. Ці правовідносини врегульовані статтею 39 Закону № 796-ХІІ. Натомість для осіб, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії надаються пільги та компенсації передбачені розділом IV Закону № 796-ХІІ, а також основна і додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю, які передбачені розділом VIII Закону № 796-ХІІ. Відтак, системний аналіз положень Закону №796 дає підстави для висновку, що цей закон спрямований на регулювання правового становища широкого кола громадян, не всі з яких мають право на отримання посвідчення встановленого зразка. Право на отримання підвищення до пенсії гарантується (1) непрацюючим (2) пенсіонерам, які (3) проживають на територіях радіоактивного забруднення. Тобто, право осіб на доплату до пенсії, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ, не залежить від наявності чи відсутності статусу особи, яка постраждала внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, важливо, щоб така особа була непрацюючим пенсіонером та проживала на території радіоактивного забруднення. У даному контексті також слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме : а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата з 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796, у редакції, чинній до 01.01.2015. Отож, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення непрацюючим пенсіонерам. З матеріалів справи видно, що позивач є непрацюючим пенсіонером і проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. З урахуванням приведених положень законодавства та фактичних обставин справи, апеляційний суд вважає, що позивач, як особа, яка є непрацюючим пенсіонером (незалежно від виду пенсії) та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення має право на доплату до пенсії, яка передбачена статтею 39 Закону №

796. Стосовно ж доводів апеляційної скарги, яка стосується вирішення судом спору щодо розміру доплати, то колегія суддів зазначає, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18, розмір доплати, визначеної статтею 39 Закону № 796-XII дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Вказане рішення ВП ВС є чинним та у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону «Про судоустрій і статус суддів» підлягає до застосуванню іншими судами при застосуванні таких норм права. Позаяк, на час розгляду справи іншого правового висновку Верховного Суду, ніж обумовлений у зразковій справі №240/4937/18 стосовно порядку застосування статті 39 Закону № 796-XII не існує, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме вказаний висновок ВП Верховного Суду. Щодо доводів апелянта на те, що позивач отримує пенсію по втраті годувальника, а відтак вважає, що позивач не набув право на отримання спірної доплати до пенсії, то колегія суддів зазначає, що ст.39 Закону № 796-XII не розрізняє пенсіонерів в залежності від отриманого ними виду пенсії, а відтак незалежно від виду пенсії, яку отримує позивач він, як особа, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення та є непрацюючою особою, яка отримує пенсію, підпадає під дію приведеної норми Закону. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін. Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13 березня 2023 року у справі № 460/51928/22 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей С. П. Нос