Постанова 4856 № 240/19414/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/19414/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М. 06 грудня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьмишина В.М. суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати з 23.03.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язати відповідача з 23.03.2022 здійснити призначення та виплату підвищення до пенсії позивачу як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, що визначена законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду 11 липня 2023 року було відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції вважав, що заявлені позивачем вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вже розглядалися судом, оскільки у справі №240/19414/23 та №240/22968/22 спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суд вважав, що в цьому випадку наявне рішення суду, що набрало законної сили, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, через що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України. Не погодившись із прийнятою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що висновки суду першої інстанції є помилковими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не враховано, що у цих справах осуджуються різні відповіді пенсійного фонду. Відтак, апелянт вважає, що дані позовні вимоги (предмет позову) не є тотожними. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої ст.304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, суд вважав за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень частини другої статті 312 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявне рішення суду, що набрало законної сили, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, через що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до частини другої 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Також згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»). Статтею 14 КАС України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі. Заявник апеляційної скарги наполягає на тому, що предмет позову у справах №240/19414/23 та №240/22968/22 є відмінним. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, предметом позову у цій справі є зобов`язання відповідача з 23.03.2022 здійснити позивачу призначення та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, що визначена законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що предметом позову у справі №240/22968/22 було визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати з 23.03.2022 позивачеві підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 23.03.2022 призначити та щомісячно проводити позивачеві нарахування, виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, розмір якої визначений законом про Державний бюджет України на відповідний рік щомісячно. Позов був обґрунтований тим, що позивач зареєстрований і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів Української РСР №106 від 23 липня 1991 року, належить до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області. Позивач вказував, що відповідач повинен проводити йому виплату щомісячної доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, що передбачено статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи», проте не нараховує та не виплачує такі суми, що є протиправною бездіяльністю. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року у справі №240/22968/22 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Таким чином, предметом спору у вищевказаних позовах є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити доплату до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно зі статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що спір у справі, що розглядається, охоплює предмет спору у справі №240/22968/22, у якому постановлено рішення, яке набрало законної сили. Колегія суддів вважає також за доцільне зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 9901/433/18. За таких обставин, правильними є висновок суду першої інстанції, що позивач повторно звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04). Згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідність відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 липня 2023 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.