Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/82/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/82/23 Головуючий у 1-й інстанції: Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М. 07 грудня 2023 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьмишина В.М. суддів: Сушка О.О. Сапальової Т.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : У січні 2023 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 12.07.2023 позовну заяву залишив без розгляду. Судове рішення мотивоване тим, що позов подано з порушенням строку звернення до суду, вказані обставини пропуску строку звернення до суду визнані неповажними, а тому позов підлягає залишенню без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження з урахуванням вимог ст. 312 КАС України. З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у Житомирському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. З 01.01.2022 у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) змінились розміри посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців, а тому у позивача виникло право на отримання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії; позивач звернувся до відповідача з вимогою підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області вищевказану довідку про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2022, на що отримав відмову. Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо виплати індексації грошового забезпечення в належному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду. На адресу суду 29.06.2023 від представника позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач у заяві про визнання причин пропуску строку для звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку не вказує обставини, які були чи об`єктивно непереборними, тобто не залежали від його волевиявлення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, відповідно не надано доказів на підтвердження таких обставин. Таким чином, наведені позивачем обставини суд не визнав підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки вони не є такими, що не залежали від волевиявлення позивача та не можуть вважатися поважними, адже вони не підтверджені належними доказами, а тому суд першої інстанції вважав, що позовну заяву позивача необхідно повернути. Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала судді суду першої інстанції - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Частиною 1 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Щоб адміністративний позов був прийнятий до провадження судом першої інстанції, позивачу необхідно дотримуватись порядку подання позовної заяви в межах реалізації права на звернення до суду та переказного права на повноважний суд з урахуванням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.55 Конституції України, а також ст.5 КАС України. Так, реалізація захисту порушеного або заперечуваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законом. У розумінні ч.1 ст.118 КАС України, процесуальними строками є встановлені законом або ж судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями та роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, що повинна неминуче настати. Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися й інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або ж повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропуску строку звернення до суду регламентовані ст.123 КАС України. Як передбачено ч.ч.1,2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк чи вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Приймаючи оскаржуване судове рішення про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем був пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом, а будь-яких належних обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску такого строку, ним не наведено та не надано. Втім судова колегія вважає такий висновок суду 1-ї інстанції необґрунтованим і передчасним, з огляду на те, що у цій справі існує спір між позивачем та ОТЦК та СП, який очевидно полягає у правомірності або ж протиправності дій суб`єкта владних повноважень, що виразилися у відмові у підготовці і наданні до пенсійного органу довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії позивача. Такі правовідносини виникли в результаті відмови ОТЦК та СП, оформленої листом від 17.11.2022 №10/7725, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Разом із тим, звернення позивача із даним позовом до суду було вже 02.01.2023. На переконання колегії суддів, оскільки довідка про розмір грошового забезпечення надається, у цьому випадку, за заявою позивача, порушення відповідачем прав на отримання запитуваних довідок відбулось саме з моменту відмови у видачі такої довідки, внаслідок чого шестимісячний строк звернення до суду позивачем не пропущений. Тобто спір у цій справі не стосується перерахунку пенсії позивача, який щомісяця є обізнаним щодо розміру пенсійних виплат, а стосується саме протиправності дій відповідача щодо відмови у задоволенні заяви позивача про виготовлення і направлення нової довідки про розмір його грошового забезпечення. На додаток, чинним законодавством право позивача на звернення до уповноваженого органу із заявою про складання нової довідки та її направлення до відповідного територіального пенсійного органу не є обмеженим у часі. У контексті викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що жодним нормативно-правовим актом наразі не передбачено, що строк звернення до суду з вимогою щодо видачі нової довідки розпочинає перебіг саме з дати, станом на яку й визначається розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Що ж стосується послання посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 12.04.2023р. у справі №380/14933/22, де суд касаційної інстанції, за аналогічних обставин, дійшов висновку щодо необхідності відрахування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду із 1 січня відповідного року, колегія суддів вказує на таке. Частиною 5 ст.242 КАС України регламентовано, що при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки стосовно застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вказана правова норма кореспондується із ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Разом із тим, жодна із цих норм не містить для судів обов`язку, враховувати правові позиції Верховного Суду за виключенням судових рішень, ухвалених по зразкових справах (ч.3 ст.291 КАС України) та Великої Палати Верховного Суду, до повноважень якої, зокрема, і входить здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права (п.1 ч.2 ст.45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зважаючи, що у Верховному Суді, на даний час, існує різна практика в даній категорії спорів стосовно строку звернення до суду, колегія суддів застосовує останню, яка була викладена в постановах від 19.06.2023р. у справі №160/14974/21, від 22.06.2023р. у справі №420/26813/21 та від 24.07.2023р. у справі №460/6242/20. Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 підкреслив значущість положень ст.55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій або ж бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді. Як уже зазначалося вище, у КАС України конституційне право особи на звернення до суду конкретизоване в ч.1 ст.5, за змістом якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. Судова колегія зазначає, що за змістом ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема Європейський суд з прав людини зазначив, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п.1 ст.6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, п.п.50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п.29). При цьому, Європейський суд з прав людини провів лінію між «формалізмом» та «надмірним формалізмом». Так, «формалізм» є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Однак «надмірний формалізм» заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, п.25). Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Проте суворе трактування національним законодавством процесуального правила («надмірний формалізм») може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»). Підсумовуючи викладене, висновки Житомирського окружного адміністративного суду при поверненні позовної заяви на підставі вимог ч.2 ст.123 КАС України зумовлюють утворення перешкод особі у доступі до правосуддя та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права. За правилами ст.320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду 1-ї інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Відповідно до ч.3 ст.312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Житомирського окружного адміністративного суду скасуванню, а справа - направленню до того ж суду для продовження розгляду по суті. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 12 липня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Сапальова Т.В.