Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/8159/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 400/8159/23 Перша інстанція: суддя Лісовська Н. В. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа: Державна судова адміністрація України, про стягнення суддівської винагороди,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2023р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТУ ДСА України в Миколаївській області, третя особа: ДСА України, в якому просив стягнути суддівську винагороду за червень 2023р. в розмірі 115 143,6грн.. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що з жовтня 2019р. його призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва безстроково. У березні 2022р. наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за №97, позивача увільнено від займаних посад і призначено начальником першого відділу Баштанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Миколаївської області. Позивач вказує, що у червні 2023р. йому не було нараховано та виплачено суддівську винагороду, що підтверджується і довідкою, яку надав відповідач. Позивач наголошує, що невиплата суддівської винагороди у зв`язку з призовом його на військову службу під час мобілізації порушує його право на оплату праці, оскільки питання виплати суддівської винагороди регулюється виключно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатись іншими законами. При цьому, позивач вважає, що суддям, які увільнені від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації, в повному розмірі виплачується суддівська винагорода та всі доплати до посадового окладу. Посилаючись на вказане просив позов задовольнити. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Миколаївській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за червень 2023р.. Зобов`язано ТУ ДСА України в Миколаївській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за червень 2023р. з урахуванням висновків суду в цій справі. У задоволенні позовних вимог про стягнення суддівської винагороди за червень 2023 року в розмірі 115 143,6грн. відмовлено. Не погоджуючись із даним судовим рішенням, ТУ ДСА України в Миколаївській області подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення скарги, скасування рішення суду та прийняття по справі нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку наявні законні підстави для нарахування та виплаті позивачу суддівської винагороди за червень 2023р., а тому відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу суддівської винагороди. Що стосувалось заявленої позивачем суми суддівської винагороди у розмірі 115 143,6грн, то суд першої інстанції вважав, що в даному випадку повноваження щодо вирішення питання щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди у розмірі, встановленому ЗУ «Про судоустрій та статус суддів», із врахуванням передбачених цим Законом складових, належить саме відповідачу, а тому суд не може перебирати на себе вказану функцію. Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.317 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що Указом Президента України за №760/2019 від 17.10.2019р. ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва безстроково. Як зазначив позивач, що у червні 2023р. йому не було нараховано та виплачено суддівську винагороду, що підтверджується і довідкою, яку надав відповідач. Позивач наголошує, що невиплата суддівської винагороди у зв`язку з призовом його на військову службу під час мобілізації порушує його право на оплату праці, оскільки питання виплати суддівської винагороди регулюється виключно ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатись іншими законами. В ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач з березня 2022р. дійсно був призваний на військову службу під час мобілізації. 19.07.2022р. набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022р. за №2352-ІХ, яким було внесено зміни до Кодексу законів про працю України, зокрема, в ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України замінено слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» на «зберігаються місце роботи і посада». У зв`язку з набранням чинності вказаним Законом, Ленінським районним судом міста Миколаєва 19.07.2022р. прийнято наказ за №12в/к/22, відповідно до якого позивачу припинено нарахування та виплату середньомісячного заробітку. Перевіряючи правомірність та законність оскаржуваних дій ДСА, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, судова колегія виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спір у даному провадженні виник у зв`язку із невиплатою суддівської винагороди судді, який проходить військову службу, за яким відповідно до приписів ч.3 ст.119 КЗпП України, чинній на момент його увільнення від роботи, зберігалися відповідно місце роботи, посада та середній заробіток. Приписами ст.130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Положеннями ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» за №1402-VIII (надалі Закон №1402-VIII) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Приписами ч.2 ст.135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема, в рішеннях від 20.03.2002р. за №5-рп/2002, від 1.12.2004р. за №19-рп/2004, від 11.10.2005р. за №8-рп/2005, від 22.05.2008р. за №10-рп/2008, від 3.06.2013р. за №3-рп/2013, а також від 4.12.2018р. за №11-р/2018. Так, у рішенні від 4.12.2018р. за №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Конституційний Суд у своїх рішеннях також послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу. Як встановлено судовою колегією, що у спірному періоді про який йдеться у цій справі, позивач увільнений від виконання функцій судді у зв`язку з мобілізацією, та на підставі наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 13 березня 2022р. за №97 ОСОБА_1 призначено начальником групи морально-психологічного забезпечення Баштанського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Миколаївської області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », начальником Першого відділу Баштанського районного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки Миколаївської області. Судова колегія зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. за №64/2022 (надалі - Указ № 64/2022), на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час. При цьому, ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди. Натомість ці питання урегульовані ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.119 КЗпП України, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до ч.1,4,14 ст.2 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ч.2 ст.39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України. Приписами ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції до внесених змін Законом №2352-ІХ) визначала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». В подальшому, ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. за №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022р., у ч.3 ст.119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада», тобто з 19.07.2022р. законодавцем не передбачена виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що наказом голови Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19.07.2022р. за №12ос/г/22 позивачу з 19.07.2022р. припинено виплату середнього заробітку на час його увільнення у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період. Суд першої інстанції приймаючи судове рішення у даній справі визнав бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу суддівської винагороди у період перебування останнього на військовій службі протиправною. Проте, судова колегія не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Так, у даному аспекті необхідно зазначити, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій. При цьому, у постанові від 1.09.2022р. у справі за №990/46/22 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто, судова колегія зазначає, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції. Крім того, при вирішенні спору у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень відповідно до приписів ст.2 КАС України має, зокрема, перевірити чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано. Так, відповідно до ч.1 ст.151 Закону №1402-VIII, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Приписами ч.1,4 ст.148 Закону №1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Згідно типового Положення про територіальне управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області, затвердженим головою ДСА України, основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Миколаївської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Миколаївської області з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області та місцевих загальних судів Миколаївської області. Заходи по фінансовому забезпеченню місцевих загальних судів Миколаївської області включають в себе і нарахування та виплату суддівської винагороди. Приписами ч.2 ст.24 Закону №1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання. Аналізуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що ТУ ДСА в Миколаївській області є фактично виконавцем наказів голів суддів і при нарахуванні та виплаті заробітної плати, зокрема, суддівської винагороди суддям управління не є самостійним суб`єктом. За встановлених обставин цієї справи відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, на підставі наказу голови Ленінського районного суду м.Миколаєва від 19.07.2022р. за №12ос/г/22 позивачу з 19.07.2022р. припинено виплату позивачу середнього заробітку на час його увільнення у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період з 19.07.2022р. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що законність вказаного наказу позивачем оскаржувалась у судовому порядку та рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2022р. (справа за №400/3799/22), яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023р., у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 про скасування наказу за №12ос/г/22 з 19.07.2022р. та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Вказані судові рішення набрали законної сили. Отже, судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави стверджувати, що ТУ ДСА в Миколаївській області допустило протиправну бездіяльність в частині нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у спірному періоді. Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 23.11.2023р. у справі за №340/5033/22 та від 30.11.2023р. у справі за №340/5054/22. Беручи до уваги встановлені обставини та те, що у спірний період позивачем не здійснювалось правосуддя, а він проходив військову службу, судова колегія вважає, що в даному випадку відсутнє право у позивача на нарахування суддівської винагороди за червень 2023р. Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що в адміністративному позові ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтовує свої позовні вимоги щодо стягнення на його користь суддівської винагороди за спірний період та не зазначає в чому саме полягала протиправність дій відповідачів щодо не виплати йому суддівської винагороди. При цьому, суд першої інстанції надає оцінку діям відповідачів та визнає їх протиправними. Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач діяв в межах та в на підставі чинних норм законодавства у спірних правовідносинах. Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області задовольнити. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2023р. скасувати. Прийняти по справі нову постанову, якою у задоволені позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, третя особа: Державна судова адміністрація України, про стягнення суддівської винагороди - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: І.О. Турецька Л.П. Шеметенко