Ухвала ККС ВС № 754/9664/19

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2023 року м. Київ Справа № 754/9664/19 Провадження № 51-7338 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 10 лютого 2014 року за ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років позбавлення волі; вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 5 років 2 місяців позбавлення волі, звільнений 15 лютого 2018 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 7 місяців 7 днів, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Деснянського районного суду м. Києва від 11 грудня 2014 року до призначеного покарання за цим вироком остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді 5 років і 2 місяців позбавлення волі. Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 вирішено рахувати з моменту його затримання. Вирішені питання щодо речових доказів та процесуальних витрат. Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 04 квітня 2018 року у денний час, маючи злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, знаходячись у гаражному боксі № НОМЕР_1 на території гаражного кооперативу «Північ» по вулиці Закревського, 93 в м. Києві, не маючи права та будь-якої згоди від власника транспортного засобу, взяв ключі від автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , та направився за адресою: м. Київ, вулиця Закревського, 97-А, де завів двигун автомобіля «Mitsubishi Lancer», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на якому направився у напрямку вулиці Лісківської, 12 в м. Києві, де вчинив дорожньо-транспортну пригоду, тим самим повторно незаконно заволодів транспортним засобом, який належить ОСОБА_6 . Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Деснянського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_5 змінено. Виключено із мотивувальної частини вироку обтяжуючу покарання обставину «вчинення кримінального правопорушення повторно». В іншій частині вирок залишено без зміни. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду й закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з недоведеністю винуватості ОСОБА_5 . На обґрунтування своїх вимог захисник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки судові рішення ґрунтуються на припущеннях. Стверджує, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які об`єктивні докази, які б доводили наявність у ОСОБА_5 умислу, спрямованого на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_6 . Звертає увагу, що ОСОБА_5 свою вину у вчиненні злочину категорично заперечував й пояснював, що умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_6 не мав, адже потерпілий ОСОБА_6 сам надав йому ключі від свого автомобіля та грошові кошти на купівлю інструментів та попросив з`їздити на ринок. По дорозі він заїхав на вул. Лісківську в м. Києві, а коли почав рух в сторону бульвара Перова в м. Києві, скоїв ДТП, в результаті якої пошкодив три автомобілі. Вказує, що суд безпідставно в основу висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, поклав неправдиві та суперечливі показання потерпілого ОСОБА_6 , який насправді як власник автомобіля у такий спосіб бажає уникнути цивільної відповідальності щодо відшкодування шкоди, спричиненої іншим власникам пошкоджених автомобілів. Захисник вказує, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою неповноту судового розгляду, допущену судом першої інстанції, формально розглянув подану на вирок апеляційну скаргу, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Зазначає, що ухвала Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Мотиви суду Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів вбачає, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому. Тому колегія суддів касаційного суду відхиляє доводи касаційної скарги захисника щодо неправильної, на його думку, оцінки судами досліджених доказів за відсутності або безпідставності конкретних доводів щодо неналежності, недопустимості чи недостовірності окремих досліджених судом доказів. Щодо тверджень захисника про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості засудженого, а також про відсутність у нього умислу на заволодіння транспортним засобом потерпілого та керування автомобілем на виконання доручення потерпілого, колегія суддів касаційного суду вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Зі змісту оскаржуваної ухвали апеляційного суду вбачається, що доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 за змістом здебільшого є аналогічними доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 . Як убачається зі змісту вироку суду першої інстанції, на обґрунтування доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, суд послався на показання потерпілого ОСОБА_6 , який пояснив, що 04 квітня 2018 року близько 16-17 годин по телефону йому повідомили про те, що його автомобіль «Mitsubishi Lancer» потрапив в ДТП. Потерпілий стверджував, що не давав ОСОБА_5 дозволу на керування своїм автомобілем, оскільки останній не мав водійських прав, і сам ОСОБА_5 не звертався до нього з приводу отримання автомобіля в користування. Крім цього, суд врахував показання свідків, а саме: ОСОБА_8 , який повідомив, що під час спілкування з ОСОБА_6 на місці ДТП й останній повідомив, що ОСОБА_9 взяв автомобіль без його дозволу; ОСОБА_10 , який вказав, що гаражний бокс потерпілого знаходиться поруч з його гаражем, а також, що у його присутності потерпілий жодного разу нікому не надавав права на керування своїм автомобілем та нікому не давав ключі від автомобіля; ОСОБА_11 та ОСОБА_12 щодо відомих їм обставин ДТП; ОСОБА_13 , який повідомив, що знайомий з потерпілим й за весь час їх знайомства ОСОБА_6 жодного разу нікому не надавав свій автомобіль в користування; ОСОБА_14 , який вказав, що потерпілий ОСОБА_6 ніколи і нікому не давав автомобіль в користування. Також суд послався й на інші докази, зокрема на: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 05.04.2018 року, згідно з яким ОСОБА_6 заявив про те, що 04.04.2018 року о 16.30 год. ОСОБА_5 незаконно заволодів його автомобілем «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 ; протокол огляду місця події від 05.04.2018 року, у якому зафіксовано огляд прибудинкової території будинку по АДРЕСА_3 , де був припаркований автомобіль ОСОБА_6 та в подальшому зник; протокол огляду місця події від 05.04.2018 року, у якому зафіксовано огляд мобільного телефону ОСОБА_6 ; протокол огляду місця події від 05.04.2018 року, у якому зафіксовано огляд автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 ; протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 04.04.2018 року; схему до протоколу огляду дорожньо-транспортної пригоди від 19.01.2019 року; постанову від 26.2.2019 року про визнання автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , речовим доказом; висновок експерта №13-4/158 від 01.04.2019 року про те, що ринкова вартість автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , на момент вчинення кримінального правопорушення становила 115 102,50 грн. Оцінивши указані вище та інші докази, покладені в основу вироку, з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника щодо неправильного встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального правопорушення, неправильної оцінки доказів, недоведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, апеляційний суд погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, навів в ухвалі докладні мотиви ухваленого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та надати правильну оцінку вчиненому, з чим погоджується і Верховний Суд. Враховуючи викладене, за встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 289 КК України. Київський апеляційний суд, переглянувши вирок в апеляційному порядку, дав належну оцінку доводам апеляційної скарги захисникаОСОБА_7 й, навівши докладні мотиви, обґрунтовано залишив її без задоволення, а вирокДеснянського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року - без зміни. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 06 вересня 2023 року. Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3