Постанова 4857 № 380/20971/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/20971/23 пров. № А/857/19050/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви (постановлену головуючим-суддею Гуликом А.Г. в порядку письмового провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, в с т а н о в и в : У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ командира в/ч НОМЕР_1 за №969-ОД від 22.03.2023 в частині встановлення факту самовільного залишення ним, який перебуває у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 з 19.08.2022 по 17.01.2023, військової частини та утримати у зв`язку з цим премію із серпня 2022 року по січень 2023 року в повному обсязі на підставі пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - ЗСУ) та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України (далі - МОУ) №260 від 07.06.2018, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260, Порядок №260). Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовлено та повернуто йому позовну заяву разом з усіма доданими до неї матеріалами. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та передати справу на розгляд суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що він є учасником бойових дій, проходить військову службу у ЗСУ та постійно дислокується, а тому не зміг вчасно звернутися до суду з даним позовом. Звертає увагу суду на те, що 11.04.2023 зміг ознайомитися із оспорюваним наказом, однак з огляду на відсутність достатніх знань у сфері права лише 16.05.2023 уклав договір про надання йому правової допомоги. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. З урахуванням положень п.3 ст.294, ч.2 ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на укладення 16.04.2023 позивачем договору про надання правової допомоги з АО Статус-КВО, перебування позивача на службі у ЗСУ (м. Яворів та м. Городок Львівської області) не можна розцінювати як поважну причину пропуску строку звернення до суду більше, як на 3 місяці (строк звернення до суду завершився 11.05.2023, а позивач звернувся до суду 01.09.2023). Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Проте, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. За змістом ч.1 ст.118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Частинами першою та другою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.3 ст.122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Згідно ч.2 ст.44 КАС України, учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам, а саме : 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. За змістом рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011, держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Колегія суддів зазначає, що спір стосується оскарження наказу №969-ОД командира в/ч НОМЕР_1 від 22.03.2023. Таким чином, оскільки спір виник з приводу проходження позивачем публічної служби (військової служби), а тому відповідно до ч.5 ст.122 КАС України, до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до адміністративного суду. Відповідно у даній категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Про спірний наказ позивач дізнався 11.04.2023, що ним не заперечується, а з позовом звернувся до суду 01.09.2023, тобто з пропуском місячного строку звернення. В обґрунтування поважності пропуску строку звернення до суду позивач вказує на те, що він проходить військову службу у ЗСУ, а саме : з 25.02.2022 по 28.04.2023 у в/ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), а з 28.04.2023 вибув до нового місця служби у м. Городок Львівської області. При цьому, проходження військової служби не перешкодило позивачу вже 16.05.2023 укласти договір про надання правової допомоги з АО Статус-КВО. Колегія суддів зазначає, що строк звернення до суду завершився 11.05.2023, а позивач звернувся до суду лише 01.09.2023. Колегія суддів звертає увагу на те, що уклавши договір про надання правової допомоги ще 16.05.2023, позивач не наводить жодних поважних причин неможливості звернення його представника з моменту укладення договору про надання правової допомоги та поважних причин звернення до суду зі спливом більш як 3 місяців після укладення такого договору. Більше того, посилання позивача на те, що він призваний на військову службу та постійно дислокується колегія суддів не враховує, оскільки вказана обставина не перешкоджала йому самостійно підписати позовну заяву від 01.09.2023 та заяву про усунення недоліків позовної заяви 25.09.2023. На думку колегії суддів, перебування позивача на службі у ЗСУ не можна розцінювати як поважну причину пропуску строку звернення до суду більше, як на 3 місяці. При цьому, у позовній заяві позивач обґрунтовує дотримання ним шестимісячного строку звернення до суду, а на поважність причин пропуску місячного строку звернення до суду звертає увагу лише після того, як суд в ухвалі від 11.09.2023 роз`яснив йому, що до спірних правовідносин застосовується строк, визначений ч.5 ст.122 КАС України. Згідно дефініції, наведеної у п.17 ч.1 ст.4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Як встановлено судом, спірні правовідносини пов`язані з проходженням публічної служби, а саме військової служби, а тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме норми частини 5 статті 122 КАС України, яка передбачає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, відповідне обґрунтування суду першої інстанції звернуто увагу позивача в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 11.09.2023, де суд дійшов висновку про пропуск місячного строку звернення до суду Жодних інших підстав для поновлення строку звернення до суду у новій редакції позовної заяви не зазначено та доказів на підтвердження поважності причин його пропуску не долучено. У свою чергу, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. У новій редакції позовної заяви, в якій заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, не наведено аргументованих доводів про наявність поважних причин пропуску звернення до суду, підтверджених належними і достатніми доказами, тобто про наявність таких об`єктивних, незалежних від волі позивача обставин, які унеможливлювали або ускладнювали можливість звернення до суду в межах місячного строку звернення до суду. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строку звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.12.2021 по справі №320/1855/21, від 10.11.2022 по справі №1.380.2019.005302. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви по справі №380/20971/23 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук