Постанова 4824 № 761/17602/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2023 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 761/17602/23 номер провадження: 22-ц/824/11210/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Гаращенка Д.Р., Гуля В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Роспотнюка Владислава Олександровича на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року у складі судді Пономаренко Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Вілард» про повернення коштів, В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Вілард» (далі - АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Вілард»), у якому провив стягнути з АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Вілард» на свою користь 1 481 474 грн 21 коп. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року дану позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд до Дзержинського районного суду міста Харкова. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Роспотнюк В.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до Шевченківського районногосуду міста Києва, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції помилково виходив із того, що оскільки предмет спору стосується нерухомого майна, то мають застосовуватись положення процесуального законодавства щодо виключної підсудності. Вказує, що 24 січня 2022 року між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ВІЛАРД» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу деривативу №130500-А, відповідно до пункту 2.1 якого продавець зобов`язується передати покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити дериватив за наступними реквізитами: назва - форвардний контракт, вид деривативу - з поставкою базового активу, форма існування - документарна, продавець за форвардним контрактом - ТОВ «Еелектротехгруп», покупець за форвардним контрактом - АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ВІЛАРД», дата укладення форвардного контракту - 22 червня 2021 року, номер форвардного контракту - 122651-А, базовий актив форвардного контракту - майнові права на об`єкт нерухомого майна, строк дії форвардного контракту - до набрання чинності договору купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна, кількість - 1 штука. Згідно зі ст.1 даного договору об`єкт будівництва - житловий будинок, що знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин представник позивача вважає, що предмет позову стосується повернення коштів за договором, яким передбачаються права та обов`язки щодо сплати вартості деривативу, тобто у майбутньому укладення договору щодо нерухомого майна, а відтак сам договір про майнові права на нерухомість ще не укладений і не факт, що буде укладений з огляду на ряд об`єктивних та суб`єктивних причин. Відповідач у справі АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Вілард» не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч.1 ст.353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Дзержинського районного суду міста Харкова за підсудністю, суд першої інстанції виходив із того, що хоча об`єкт нерухомого майна за будівельною адресою: АДРЕСА_1 і не виступає безпосереднім об`єктом спірних правовідносин, однак вимоги за даним спором її стосуються, а тому підсудність даного спору має визначатися за правилами, встановленими ч.1 ст.30 ЦПК України за місцезнаходженням нерухомого майна. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону. З матеріалів справи вбачається, що у травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Вілард» про повернення коштів. Позивач зазначав, що місцезнаходження відповідача є АДРЕСА_2 , тому вважав, що відповідно до ч.2. ст.27 ЦПК України дана справі підсудна Шевченківському районному суду міста Києва. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до п.1 ст. 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності. За загальним правилом, у відповідності до ч.2 ст.27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Поряд із загальною та альтернативною підсудністю, як видами територіальної підсудності законом визначено і виключну підсудність (ст.30 ЦПК України). Так, позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Отже, виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосувати під час вчинення позову інші норми, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені в статтях 27-29 ЦПК України. У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 640/16548/16-ц Верховний Суд зазначив, що до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Правила виключної підсудності поширюються також на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 вказала, що за визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв`язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв`язку з нерухомим майно або певними діями, пов`язаними з цим майном. Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв`язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору. Отже, слід дійти висновку, що виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. Велика Палата Верховного Суду вважала, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч.3 ст.30 ГПК України (аналогічні положення містяться у частині першій статті 30 ЦПК України) необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зважаючи на те, що предметом спору у даній справі є повернення грошових коштів, які були внесені на виконання договору купівлі-продажу деривативу №130500-А від 24 січня 2022 року, базовий актив форвардного контракту - майнові права на об`єкт нерухомого майна, за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , даний позов стосується нерухомого майна, тому його підсудність має визначатися за правилами, встановленими ч.1 ст.30 ЦПК України (виключна підсудність), а саме, за місцем розташування нерухомого майна. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги за даним спором стосуються нерухомого майна і повинні розглядатися за правилами виключної підсудності за місцем розташування нерухомого майна. З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 , що за адміністративно-територіальним розподілом відноситься до Шевченківського (колишня назва Дзержинського) району міста Харкова, а отже дана справа підлягає передачі до Дзержинського районного суду міста Харкова, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Таким чином висновки суду відповідають вимогам процесуального права, ухвала суду є законною та обґрунтованою, передбачених законом підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, а зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення заявником характеру спірних правовідносин. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Роспотнюка Владислава Олександровича - залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 26 травня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: