Постанова 4821 № 696/890/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження № 22-ц/821/1571/23Головуючий по 1 інстанції Справа № 696/890/22 Категорія: 310020000 Шкреба В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2023 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів : Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л., секретар Новицька Н.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач ОСОБА_2 ; особа, яка подала апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 ; розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 19 липня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в с т а н о в и в: У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі виконавчого листа Кам`янського районного суду Черкаської області від 11.02.2011 по справі № 2-109/2011, було заведено виконавче провадження № 25460981 від 28.03.2011 про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі всіх видів його доходів щомісячно, але не менше, ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26.11.2010 та до досягнення дитиною повноліття. Проте, рішення суду про стягнення аліментів відповідачем належним чином не виконувалось, останній ухилявся від сплати аліментів, через що з його вини виникла заборгованість по сплаті аліментів з 01 грудня 2010 по 30 грудня 2022 року на суму 245650,49 грн. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивачем розраховано розмір неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми аліментів за кожний день прострочки за вказаний вище період по 01.02.2023 в розмірі 244734,49 (не більше 100 % розміру заборгованості), суму інфляційного збільшення заборгованості по сплаті аліментів за цей же період на суму 130632,59 грн, а також суму штрафних санкцій по заборгованості зі сплати аліментів на суму 31358,64 грн. Рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 19.07.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.02.2010 по 13.02.2023 в сумі 244 734 грн 49 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вказав, що кількість прострочених днів з 26 жовтня 2010 року по 30 листопада 2022 року становить 4419 днів. Таким чином, відповідно до здійсненого судом розрахунку неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, її розмір становить 3660399 грн 43 коп., тоді як заборгованість по сплаті аліментів, згідно з розрахунком державного виконавця, складає 245650 грн 49 коп., що є значно меншим від розрахованої пені. При цьому, розмір неустойки (пені) не може перевищувати загальний розмір заборгованості зі сплати аліментів, а тому сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів має відповідати загальному розміру заборгованості по аліментам, визначеного державним виконавцем (згідно з частиною 1 статті 196 СК України). Водночас, позивач просив стягнути на свою користь 244 734 грн 49 коп., що є меншим від визначеної державним виконавцем заборгованості, а тому в даному випадку суд керується положенням частини 1 статті 13 ЦПК України, що суд має розглядати справи не інакше як в межах заявлених вимог, та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відповідно до заявлених вимог - на суму 244 734 грн. 49 коп. Щодо вимог про стягнення суми інфляційного збільшення заборгованості по сплаті аліментів та суми штрафних санкцій суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги не можуть бути задоволені, так як у вказаній справі аліменти присуджувались до стягнення у частці від отриманих доходів, тоді як вимоги частини 2 статті 184 СК України про індексацію аліментів поширюються тільки на випадки, коли такі аліменти присуджувались до стягнення у твердій грошовій сумі. З іншої сторони положення статті 625 ЦК України до сімейних правовідносин по сплаті аліментів не правозастосовні. Також, суд керувався положеннями ч. 4 ст. 196 СК України, яка передбачає можливість пред`явлення вимог про стягнення сум з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних лише при простроченні додаткових витрат на дитину, а не виникненні заборгованості зі сплати аліментів. Не погоджуючись з рішенням Кам`янського районного суду Черкаської області від 19.07.2023 в частині задоволення позовних вимог, представник ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила вказану постанову в оскаржуваній частині скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час перебування сторін у шлюбі, у квітні 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффазен Банк Аваль» було укладено кредитний договір на суму 44640 дол. США на придбання житла. Також в цей день було укладено договір іпотеки квартири. Кредитний договір укладався в інтересах сім`ї, адже його ціллю було придбання житла, в якому були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 разом з сином. ОСОБА_2 вчасно обслуговував кредит, але різке зростання курсу долара США, а також народження дитини (позивачка перебувала в декретній відпустці по догляду за дитиною) потягли за собою збільшення витрат на обслуговування кредиту та для забезпечення дитини всім необхідним. Єдиним джерелом доходу для родини стали заробітна плата скаржника та його підробітки на вихідних. Після отримання ОСОБА_2 17.03.2010 від банку вимоги про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, подружнє життя сторін припинилося, позивачка злякалася, що банк забере квартиру, залишок боргу покладе і на ОСОБА_2 , і на неї, а тому прийняла рішення переїхати жити до батьків, залишивши відповідача самостійно вирішувати питання з банком. Позивачка знялася з реєстраційного обліку разом з сином, вивезла з квартири все спільно нажите майно, що стало підставою для налагодження відповідачем побуту, що також потребувало певних витрат. У 2010 році було вчинено виконавчий напис нотаріуса, за яким звернуто стягнення на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 та перебуває в іпотеці у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». У цьому ж році позивачка звернулася з позовами про розірвання шлюбу та про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина. У грудні 2012 року ОСОБА_2 було повідомлено про проведення прилюдних торгів. У квітні 2013 року було вирішено питання добровільної реалізації квартири за ринковою ціною з направленням виручених коштів від продажу на погашення заборгованості за кредитом. Оскільки квартира була придбана у шлюбі, для її продажу потрібна була згода дружини ОСОБА_1 , однак таку згоду позивачка відмовилася надавати відповідачу. Станом на лютий 2013 року розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором вже становила 167076,97 дол. США, що за курсум НБУ 7,99 грн становило 1334944,99 грн. У 2015 році ОСОБА_2 вкотре звернувся з листом до ОСОБА_1 , в якому пропонував останній надати нотаріально посвідчену згоду на один з варіантів вирішення ситуації щодо врегулювання проблемного кредиту та аліментів, які ОСОБА_2 не міг сплачувати одночасно, запропонувавши позивачці або прийняти участь у вирішенні спільної проблеми врегулювання заборгованості за кредитним договором, або відмовитися від аліментів. Проте, відповідь відповідачу на вказаний лист надана не була. У червні 2016 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з відповідача заборгованості на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у розмірі 388965,81 грн. Скаржник зазначає, що за всі ці роки при неодноразових перемовинах з банком з метою врегулювання заборгованості за кредитним договором, яка, як вбачається з довідок про заборгованість, невпинно зростала, банк не взяв квартиру на баланс, покупці, які постійно телефонували з метою купити квартиру, потім зникали, неодноразові спроби продати квартиру на прилюдних торгах, постійні виконавчі провадження, а також те, що реструктуризація боргу була для ОСОБА_2 не що іншим, як пожиттєвим борговим ярмом, борговою кабалою. У 2018 році приватним виконавцем при примусовому виконанні було відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом від 06.07.2010 про звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру, належну відповідачу, з урахуванням винагороди приватного виконавця в сумі 432262,39 грн. У травні 2019 року винесено постанову про арешт майна боржника. 28.12.2020 ОСОБА_2 виконав свої кредитні зобов`язання перед АТ «Райффайзен Банк Аваль», іпотека припинена. Скаржник вказує, що він, довіряючи своїй дружині, ОСОБА_1 , погодився на її вмовляння придбати житло в кредит, а відтак, став заручником ситуації: з одного боку світова криза, яка призвела до неконтрольованого курсу долара, після якого сума щомісячного платежу за кредитом постійно зростала, обслуговувати кредит стало дедалі важче, а потім взагалі неможливо, що стало причиною для неодноразових звернень ОСОБА_2 до суду за захистом порушених прав та утворення заборгованості зі сплати аліментів, адже доходів не вистачало на одночасне врегулювання заборгованості за кредитним договором та здійснення сплати аліментів, з іншого боку, дії колишньої дружини ОСОБА_1 , яка чинила перешкоди по швидкому врегулюванню ситуації зі спільним кредитом та вживала заходи, що ставали підставою для звернення ОСОБА_2 до суду за захистом порушених прав. 24.10.2023 на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Мельника С.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. У відзиві зазначено, що скаржник обґрунтовує невиконання відповідачем рішення суду по сплаті аліментів на утримання дитини своїми фінансовими труднощами, пов`язаними зі сплатою кредитів на придбання квартири, а також тим, що квартира є спільною власністю колишнього подружжя, при цьому, жодних доказів на підтвердження вказаного не надає. Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 . Цією квартирою одноособово користується, володіє та розпоряджається відповідач, який проживає в ній зі своєю родиною. Заслухавши доповідача та пояснення представників сторін, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке. Із матеріалів справи вбачається, що з 26.01.2007 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі. На підставі заочного рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 07.10.2010 шлюб між сторонами було розірвано (т. 1 а.с. 8). Від шлюбу сторони мають спільну дитину сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 7). На підставі виконавчого листа Кам`янського районного суду Черкаської області від 11 лютого 2011 року по справі № 2-109/2011, було заведено виконавче провадження № 25460981 від 28.03.2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі всіх видів його доходів щомісячно, але не менше, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 26 листопада 2010 року та до досягнення дитиною повноліття. Згідно зі складеним державним виконавцем розрахунком заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому листу № 2-109/2011, заборгованість за період часу з 26 жовтня 2010 року по 30 грудня 2022 року становила 245 650,49 грн. Частинами першою та другою статті 196 СК України встановлено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти. Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19 (провадження № 61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Тобто відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. При цьому стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Встановлено та не заперечується сторонами, що на підставі виконавчого листа Кам`янського районного суду Черкаської області від 11.02.2011 по справі № 2-109/2011, ОСОБА_2 має сплачувати на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання їх сина. ОСОБА_2 наявність заборгованості по сплаті аліментів не заперечує, однак своєї вини у її виникненні фактично не визнає, зазначаючи про те, що аліменти не сплачувалися через те, що відповідач мав значну заборгованість по кредиту, оформленого під час перебування сторін у шлюбі, з метою придбання квартири для проживання їх сім`ї, яка була погашена відповідачем лише в 2020 році. Вказане підтверджується кредитним договором № 014/14548/3182/741 від 16.04.2008, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 . Відповідно до умов вказаного договору кредитор надає позичальнику кредит на суму 44640,00 дол. США на придбання квартири загальною площею 42,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . Строк кредиту 240 місяців. Дата остаточного погашення кредиту 16.04.2008. Виконання зобов`язання за цим кредитним договором забезпечується іпотекою нерухомості квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 70-76). На забезпечення будь-яких вимог, які випливають з вказаного кредитного договору, 16.04.2008 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір 014/14548/3182/74/1. В іпотечному договорі іпотекодавець, окрім іншого, засвідчив, що його дружина згідна з укладенням цього договору та його умовами; на підтвердження цього дружина іпотекодавця надала іпотекодержателю письмову заяву про таку згоду (т. 1 а.с. 82-85). 17.03.2010 Дніпропетровською обласною дирекцією АТ «Райффайзен Банк Аваль» Управління пізнього збору проблемних кредитів роздрібних клієнтів, у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань, було надіслано останньому вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором № 014/14548/3182/741 від 16.04.2008 (т. 1 а.с. 92). 06.07.2010 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотарільного округу було видано виконавчий напис № 1204 про звернення стягнення на квартиру, розташовану по АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 93). Станом на 01.02.2013 у ОСОБА_2 за кредитним договором № 014/14548/3182/74 була наявна проблемна кредитна заборгованість перед банком на суму 167076,97 дол. США, що включала а себе кредит, відсотки та пеню. Вказане підтверджується довідкою Дніпропетровської обласної дирекції АТ «Райффайзен банк Аваль» від 12.02.2013 №

413. За вказаним виконавчим написом 19.06.2013 було відкрито виконавче провадження № 38580056. 27.05.2015 виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1 а.с. 98-100). 10.06.2015 ОСОБА_2 направив на адресу ОСОБА_1 лист, в якому повідомив, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , оскільки була придбана сторонами у шлюбі, відтак, боргові зобов`язання перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зобов`язані нести як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 . Враховуючи, що внаслідок погіршення фінансового стану ОСОБА_2 , пов`язаного з суттєвим погіршенням економічної ситуації в Україні та збільшення курсу долара США до гривні, виникла заборгованість за кредитним договором. Тому, з метою уникнення звернення стягнення на нерухоме майно, яке було передано в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов`язань, ОСОБА_2 зазначив про необхідність термінового вирішення ним та ОСОБА_1 питання щодо сплати заборгованості перед банком і подальшого погашення кредиту. У зазначеному листі відповідач також вказав, що оскільки у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , після розірвання шлюбу продовжує проживати ОСОБА_2 , та, відповідно, останній здійснював сплату за неї щомісячних внесків за кредитним договором, то вважав за доцільне, з метою уникнення надалі спірних питань щодо поділу спільного майна, придбаного в період шлюбу, пропонувати ОСОБА_1 оформити угоду, яку посвідчити нотаріально, щодо одного з запропонованих варіантів, а саме: 1) ОСОБА_2 буде сплачувати на користь ОСОБА_1 на утримання дитини аліменти у розмірі, який він має можливість сплачувати. Водночас, зобов`язання за кредитним договором № 014/14548/3182/741 від 16.04.2008 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 будуть нести солідарно; 2) ОСОБА_1 відмовляється від аліментів на утримання спільної дитини (при цьому, ОСОБА_2 не відмовляється здійснювати придбання необхідного для дитини одягу). Водночас, ОСОБА_2 приймає на себе зобов`язання самостійно нести зобов`язання за кредитним договором № 014/14548/3182/741 від 16.04.2008 (т. 2 а.с. 69-70). На вказаний лист ОСОБА_1 відповіді на не надала, протилежного матеріали справи не містять. 03.06.2016 відкрито виконавче провадження № 51335115 за виконавчим написом № 1204 від 06.07.2010, однак 20.07.2016 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с. 102-104). 21.11.2018 відкрито виконавче провадження № 57756307 на підставі виконавчого напису від 06.07.2010 № 1204, в межах якого 20.05.2019 прийнято постанову про арешт майна боржника (т. 1 а.с. 105-108). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, сформованого 28.12.2020, № 238976517, іпотека за іпотечним договором № 014/14548/3182/74/1 від 16.04.2008 припинена 28.12.2020 у зв`язку з повним погашенням заборгованості за кредитом (т. 1 а.с. 109). Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів. Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та другастатті 614 ЦК України). У Сімейному кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. Таким чином, колегія суддів зазначає, що для застосування зазначеної вище санкції (стягнення неустойки) до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів; наявність винних дій особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення та визначаючи розмір неустойки за прострочення сплати аліментів, вважав, що заборгованість виникла з вини ОСОБА_2 . Однак, з таким висновком апеляційний суд погодитись не може. Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що відповідач, перебуваючи в шлюбі з позивачкою, в інтересах сім`ї, у 2008 році уклав кредитний договір на суму 44640,00 дол. США на придбання квартири. На забезпечення зобов`язань за цим договором, за письмовою згодою дружини ОСОБА_1 , уклав з банком іпотечний договір. У зв`язку зі складною економічною ситуацією в країні, пов`язаної зі світовою фінансово-економічною кризою 2008 року, стрімким зростанням курсу долара США, виникненням додаткових витрат, пов`язаних з народженням дитини у 2009 році, обслуговувати валютний кредит ОСОБА_2 об`єктивно стало важче. Матеріалами справи підтверджується, що вже станом на 01.02.2013 заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складала 167076,97 дол. США. ОСОБА_1 участі в погашенні заборгованості перед банком не приймала, (вказане стороною позивача не заперечувалося), згоду на відчуження квартири з метою погашення заборгованості перед банком, ОСОБА_2 не надала. З 2013 року відносно боржника ОСОБА_2 державними та приватними виконавцями відкривались численні виконавчі провадження, предметом яких було звернення стягнення на нерухоме майно квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . На звернення відповідача до позивача з проханням надати згоду на один із запропонованих ОСОБА_2 варіантів вирішення ситуації щодо врегулювання проблемного кредиту та аліментів, які останній не міг сплачувати одночасно, враховуючи, що кредитний договір був укладений відповідачем з метою купівлі квартири, яка придбана сторонами у шлюбі, однак відповіді ОСОБА_1 надана не була. Протягом 2010-2020 років ОСОБА_2 вчиняв всі можливі дії для врегулювання проблемної заборгованості з АТ «Райффайзен Банк Аваль». Таким чином, беручи до уваги всі викладені вище обставини в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що в діях відповідача ОСОБА_2 відсутня винна поведінка у виникненні заборгованості по аліментах. Вирішуючи питання щодо погашення значної заборгованості за кредитним договором, укладеним в інтересах сім`ї, які були фінансово обтяжливими через низку причин, та потягнули за собою численні судові процеси, ОСОБА_2 не зміг в повному обсязі реалізувати право дитини на утримання, що, на думку суду апеляційної інстанції, є обставинами, які відбулися поза волею відповідача. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Оскільки судом першої інстанції не було встановлено вказаних вище обставин та не враховано, що у даній справі слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання зі спати аліментів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 19.07.2023 в оскаржуваній частині скасуванню, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Беручи до уваги, що позивачка ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», ОСОБА_2 слід компенсувати за рахунок держави сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3671,10 грн. Керуючись ст.ст. 268, 367, 376, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 за довіреністю ОСОБА_3 на рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 19 липня 2023 року задовольнити. Рішення Кам`янського районного суду Черкаської області від 19 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, в оскаржуваній частині, скасувати та прийняти нову постанову. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, відмовити. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3671,10 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді Ю.В. Сіренко Н.І. Гончар Т.Л. Фетісова