Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/2253/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 р. Справа № 480/2253/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2023, головуючий суддя І інстанції: О.М. Кунець, м. Суми, повний текст складено 22.09.23 по справі № 480/2253/23 за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить суд: визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо відмови в оформленні та поданні документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ; зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на ОСОБА_1 подання про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на день звільнення зі служби він мав визначену п.«а» ч.1 ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вислугу років. На думку позивача, відмовляючи в оформленні документів для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідач порушив його конституційне право на державне пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Постанова №393, з урахуванням внесених Постановою №119 змін, містить норму, яка регулює врахування пільгової вислуги років при визначенні розміру пенсії, проте не містить положень щодо того, чи враховується пільгова вислуга років при набутті права на призначення пенсії, як і не містить чіткого положення про те, що пільгова вислуга років не враховується при набутті права на призначення пенсії. Зазначає, що оскільки положеннями Постанови №393 не передбачено переліку умов, проходження служби за яких надає право на пільгове обчислення вислуги років для призначення пенсії, то суд першої інстанції, керуючись ч.6 ст.7 КАС України, по аналогії закону повинен був застосувати положення п.3 Порядку №393, що передбачають умови для пільгового обчислення вислуги років при визначенні розміру пенсії, та врахувати відповідну пільгову вислугу років позивача при призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст.12 Закону №2262-ХІІ. Вказує, що внесення Кабінетом Міністрів України змін до п.3 Постанови №393 щодо пільгового обрахування вислуги років для визначення розміру пенсії, призвело до звуження прав позивача, як учасника бойових дій та позбавленням його права на належне пенсійне забезпечення і соціальний захист, гарантоване статтями 17 та 46 Конституції України. Зауважує, що вказане ставить ного в дискримінаційне становище в порівнянні з іншими пенсіонерами, які проходили службу за однакових з позивачем умовах, у один і той же період часу, мають таку ж (або меншу) вислугу років, проте звільнилися зі служби до внесення відповідних змін до Постанови №393, тобто до 19.02.2022. наголошує, що внесені Постановою №119 зміни до Постанови №393 фактично позбавляють позивача його правомірних або законних очікувань та звужують його законні права. Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідно до витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України від 26.11.2022 №3982-ОС, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення майстер-сержанта ОСОБА_1 , якому наказом начальника загону №128-ОС від 26.03.2022 призупинено військову службу та зараховано у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника Євгенія Пікуса на підставі ЄРДР за №42022131610000027 від 06.03.2022 Луганською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері за ознаками вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 ККУ, звільненого за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас, без права носіння військової форми одягу. Остаточною датою виключення вважається 28.11.2022. У даному наказі зазначено, що вислуга років станом на 06.03.2022 становить: календарна - 20 років 03 місяці 21 день; пільгова 11 років 03 місяці 21 день; всього 31 рік 07 місяців 12 днів. Позивач звертався до відповідача із заявою, в якій просив оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області подання про призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до ст.12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб". Листом від 10.02.2022 №11/Б-1079-2661 Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомив позивача про відсутність підстав для прийняття від позивача заяви про призначення пенсії за вислугу років та надання доручення 3 прикордонному загону про підготовку документів, необхідних для призначення пенсії за вислугу років на умовах, встановлених пунктом «а» ст.12 Закону №2262, та, відповідно, їх надсилання до відповідного органу Пенсійного фонду України. Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо оформлення та направлення відповідних документів до пенсійного органу для призначення пенсії, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зарахування пільгового стажу особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб здійснюється лише для визначення розміру пенсії, а не для її призначення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. В свою чергу, в п.6 ч.1 ст.92 Конституції України зазначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за № 2262-ХІІ (далі по тексту - Закон № 2262-ХІІ) визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Зазначеним Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2262-XII особи з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та на службі на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж", "з" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше. До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону. Частиною 2 ст.17 Закону №2262-XII визначено, що до вислуги років поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних закладах вищої освіти, а також в інших закладах освіти, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, Служби судової охорони, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Приписами ст.17-1 Закону №2262-XII передбачено, що порядок обчислення вислуги років встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393, зі змінами «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб». в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», чинній на момент звернення позивача із заявою щодо підготовки та направлення до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області подання про призначення пенсії за вислугу років (далі постанова - Постанова №383), установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б» - «д», «ж» із статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду. Відповідно до п.2-1 Постанови №393 для призначення пенсій обчислення календарної вислуги років проводиться згідно з пунктами 1 і 2 цієї постанови. Колегія суддів враховує, що спірним у цій справі є питання щодо застосування календарної чи пільгової вислуги років при встановленні підстав для направлення до органу Пенсійного фонду України документів для призначення позивачу пенсії за вислуги років. Посилаючись на приписи статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідач вважає, що підставою для призначення пенсії за вислугу років в даному випадку є 25 років і більше саме календарної вислуги. Позивач же у заяві про призначення пенсії та позовній заяві посилається на постанову Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, у якій колегія суддів дійшла висновку, що Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів. Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. У зазначеній постанові колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість висновків про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Приймаючи висновок, викладений у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, Верховний Суд виходив з того, що редакція пункту 3 Постанови № 393 чинна на момент розгляду справи № 805/3923/18-а на відміну від статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачала можливість зарахування пільгової вислуги років до стажу для призначення пенсії за вислугу років, оскільки абзац 1 пункту 3 Постанови № 393 до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» встановлював, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах […] час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів […], тож суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно не було враховано приписи підзаконного нормативно-правового акту. Колегія суддів зауважує, що після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393», і стаття 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і Постанова №393 встановлюють однакове правове регулювання спірних правовідносин в частині розмежування календарної та пільгової вислуги, порядку їх обчислення та застосування. Тобто, постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №119 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393» змінено правове регулювання щодо врахування пільгової вислуги років при призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Виходячи з положень статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та пунктів 1 та 2-1 Постанови №393 календарна вислуга застосовується для призначення пенсії за вислугу років, а пункт 3 Постанови №393 визначає, що певні періоди підлягають пільговому обчисленню для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови. Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а, ґрунтуються на іншому правовому регулюванні, а тому не можуть бути враховані при розгляді цієї справи, оскільки втратили свою актуальність для цього спору. Згідно законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин у цій справі, необхідною умовою для призначення спірної пенсії є наявність необхідної календарної вислуги років. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 31.08.2023 року у справі №200/4951/22, від 11.09.2023 року у справі №480/4827/22, від 15.09.2023 року у справі №380/10714/22, в яких, серед іншого, суд дійшов висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України №119 від 16 лютого 2022 року. З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі №755/10947/17 відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище саме судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду. Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника 3 прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса Державної прикордонної служби України від 26.11.2022 №3982-ОС, вислуга років станом на 06.03.2022 становить: календарна - 20 років 03 місяці 21 день; пільгова 11 років 03 місяці 21 день; всього 31 рік 07 місяців 12 днів. Оскільки календарна вислуга років позивача становить менше 25 років, а пільгова вислуга років враховується лише для визначення розміру пенсії, а не для призначення такої, то відповідач правомірно відмовив позивачу у задоволенні його вимог щодо оформлення та направлення документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Судом першої інстанції було враховано вищенаведені обставини, що призвело до правильного вирішення справи. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що ст.12 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (у редакції, чинній на момент його вступу на військову службу) передбачала право на пенсії у разі наявності 20 років вислуги років, є необґрунтованими, оскільки до спірних відносин варто застосовувати саме ті норми вказаного Закону, які були чинними на момент звернення за призначенням пенсії. Доводи апеляційної скарги про звуження прав позивача у спірних правовідносинах, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки на момент звільнення зі служби позивач не мав календарної вислуги років, яка надає право на призначення пенсії за вислугу років, а отже таке право не могло бути звужено жодним чином. Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 по справі № 480/2253/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош