Постанова 4850 № 200/2367/23

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2023 року справа №200/2367/23 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Заматов Романа Валерійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 р. у справі № 200/2367/23 (головуючий І інстанції Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: 29 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вишгородської міської ради, в якому позивач просив суд: визнати противоправним та скасувати рішення Вишгородської міської ради від 01.12.2022 № 27/28 про відмову йому у наданні дозволу на розробку проекту щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:122:0150, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти; зобов`язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (РНКПО: НОМЕР_1 ) про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:122:0150, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України; відстрочити виконання рішення, в частині надання дозволу на розробку проект землеустрою до закінчення воєнного стану. Позивач вважає спірне рішення необґрунтованим, звертаючись до ст. 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність, п. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України за яким акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі та відповідний п.2 рішення Конституційного Суду від 09.02.1999 №1-рп/99 справа №1-7/99, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 №13-рп/2002, та зауважив що норми Закону України №2145 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану, який набув чинності 07.04.2022, на норму п.п. 5 п. 1 ч. 1 якого у спірному рішенні посилався відповідач, не поширюються на правовідносини, які виникли та закінчились до набрання законної сили вказаного закону. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 р. у справі № 200/2367/23 в задоволенні позову відмовлено. Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 . З матеріалів справи вбачається, що 05.01.2022 позивач надіслав відповідачу клопотання (вх. №2-28/68 від 06.01.2021) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 гектара, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:122:0150, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти. Листом №2-28/334 від 04.02.2022 відповідач повідомив позивача, що бажана земельна ділянка у відповідності до плану зонування території м.Вишгород, затвердженого на сесії Вишгородської міської ради від 28.01.2016 №5/11, розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування Р-3, в межах якої не передбачено відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва. Не погоджуючись із бездіяльністю Вишгородської міської ради щодо бездіяльності, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання від 05.01.2022 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 гектара для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:122:0150, у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, позивач звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовом до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 140/5292/22 за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 05.01.2022 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, яка межує за земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:122:0150, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та зобов`язано Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради, розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтованої площею 0,10 гектара, яка межує за земельною ділянкою з кадастровим номером 3221810100:01:12:0150, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України та прийняти відповідне рішення за наслідками розгляду цього клопотання, з урахуванням його правової оцінки, наданої у рішенні. Відповідно до відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 140/5292/22 набрало законної сили 29.10.2022. На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №140/5292/22 Вишгородською міською радою на 27 сесії VІІІ скликання було повторно розглянуто звернення позивача та прийнято рішення від 01.12.2022 №27/28 Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 . В обґрунтування рішення відповідач посилається на п.п.5 п. 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, згідно якого безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Суд зазначає, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. У подальшому, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, дія воєнного стану продовжувалась та діє на дату розгляду справи. Законом України від 24.03.2022 № 2145-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану розділ X Земельного кодексу України доповнено пунктом

27. Приписами пп. 5 п. 27 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України, у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, передбачено, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Необхідно враховувати, що Верховний Суд у складі у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 сформував правовий підхід у питанні вибору правового регулювання у випадку його зміни за час розгляду компетентним органом відповідної заяви. Так, Верховний Суд виснував: у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

51. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

52. У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

53. Правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018).

55. З огляду на наведене, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у цій справі вважає правильним підхід, застосований у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, за яким рішення за результатами розгляду заяви про надання спеціального дозволу на користування надрами приймається за законодавством, що діє на час прийняття рішення про надання чи відмову у наданні дозволу (а не на час звернення з заявою). Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у справі № 640/17787/20 (постанова від 25.01.2023), а також у постанові Верховного Суду у справі №826/15114/17 (постанова від 11.06.2020). Отже, з наведеного випливає, що за загальним правилом уповноважений суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, за наслідками розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає одне з двох рішень: 1) про надання дозволу або 2) відмову в його наданні. Водночас спеціальною нормою пп. 5 п. 27 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України передбачено пряму заборону надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність. Оскаржуване в цій справі рішення обґрунтоване саме посиланням на вказану норму. Ч.1 ст. 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в рішенні від 05.05.2001 № 3-рп/2001 зазначив, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Аналогічні висновки наведені в рішенні Конституційного Суду України від 02.07.2002 13-рп/2002. У суду відсутні підстави вважати, що в спірних правовідносинах не було додержано приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, оскільки на момент набрання чинності Законом України 24.03.2022 № 2145-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану, а також на момент прийняття оскаржуваного рішення, правовідносини щодо отримання позивачем дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не закінчилися. Також не було судового рішення про зобов`язання відповідача надати відповідний дозвіл. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного в цій справі рішення, оскільки на момент його прийняття відповідачу було заборонено надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою безоплатної передачі земель державної, комунальної власності у приватну власність. Суд також ураховує, що передбачена пп. 5 п. 27 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України заборона є тимчасовою. Наведене не позбавляє позивача права повторного звернення з клопотанням після закінчення дії воєнного стану (або зміни правового регулювання відповідних правовідносин). Суд звертає увагу на те, що в межах цієї справи не надається оцінка належного виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі № 140/5292/22, оскільки такий судовий контроль здійснюється судом, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, або в порядку, установленому ст.287 КАС України у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу представника позивача Заматов Романа Валерійовича на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 р. у справі № 200/2367/23 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 р. у справі № 200/2367/23 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 05 грудня 2023 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук Е.Г. Казначеєв