Ухвала ККС ВС № 932/3017/23

Ухвала Іменем України 4 грудня 2023 року м. Київ справа № 932/3017/23 провадження № 51-6986 ск 23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, встановив: Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року залишено без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 про повернення ОСОБА_5 та/або адвокату/представнику ОСОБА_5 квартири АДРЕСА_1 (до 15 жовтня 2014 року АДРЕСА_1), (після 21 вересня 2017 року АДРЕСА_1 ), який було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12013040650001281. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , оскаржив його в апеляційному порядку. Суддя-доповідач Дніпровського апеляційного суду ухвалою від 23 жовтня 2023 року на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року про відмову в задоволенні клопотання про повернення речових доказів в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, мотивуючи своє рішення тим, що апеляційну скаргу було подано на рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування поданої касаційної скарги представник з підстав, детально викладених у касаційній скарзі, зазначає про: - винесення постанови від 25 квітня 2019 року про визнання квартири, яка належить ОСОБА_5 речовим доказом; - зміст ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 8 лютого 2018 року у справі № 200/1712/18; - обставини невиконання зазначеної ухвали слідчого судді; - лист Дніпропетровської обласної прокуратури від 2 грудня 2021 року щодо виділення та об`єднання матеріалів кримінального провадження; - право власника майна вимагати повернення речового доказу; - обставини закриття кримінального провадження постановою слідчого від 17 січня 2023 року. Вказує, що подання клопотання про повернення речових доказів до суду передбачено КПК, та узгоджується з судовою практикою Верховного Суду (постанова від 26 травня 2022 року у справі № 360/4114/20). На думку адвоката, вказане клопотання підлягало задоволенню, а прийняття рішення про залишення квартири законному володільцю не порушувало б права чи інтереси будь-яких осіб. Проте, як зазначає представник, ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року було залишено без задоволення клопотання про повернення речових доказів, у зв`язку з чим ним було подано апеляційну скаргу, оскільки, на його думку, зазначена ухвала є необґрунтованою, а також такою, що винесена всупереч закону, та вказує, що були наявні, передбачені ст. 409 КПК, підстави для її скасування, однак ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року відмовлено у відкритті провадження. При цьому, представник звертає увагу на ту обставину, що за аналогічними скаргами суддями Дніпровського апеляційного суду було постановлено ухвали про відкриття апеляційного провадження. Зазначає, що в даному випадку суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження без врахування таких загальних засад кримінального провадження як верховенство права, законність та диспозитивність. На думку адвоката, суд апеляційної інстанції мав виходити саме із засад кримінального провадження та переглянути ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року в апеляційному порядку, однак дійшов передчасного висновку про необхідність відмовлення у відкритті провадження. При цьому, адвокат посилається на те, що у разі закриття кримінального провадження слідчим, клопотання подане в порядку ч. 9 ст. 100 КПК про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею, при цьому зазначає, що відповідні висновки щодо застосування норм права сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 243/6674/17-к та 237/1459/17, а також у постанові Верховного Суду України у справі № 757/49263/15-к не були враховані судом апеляційної інстанції при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження, а також не наведено мотивів прийнятого рішення. Крім цього, 30 листопада 2023 року на електронну адресу Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду надійшли письмові пояснення представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , в яких представник з підстав, детально викладених у зазначених поясненнях, зазначає, що: - пунктом 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України затверджено, що однією з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи; - в ухвалі Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року чітко зазначено про можливість подання касаційної скарги. Водночас, на обґрунтування свого права на подання апеляційної скарги представник, з підстав, детально викладених у письмових поясненнях, посилається на положення п. 9-2 ст. 393 КПК, а також статті 6, 13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», статті 8, 55 Конституції України. Також представник зазначає, що право на апеляційне оскарження ухвали також передбачено ч. 9 ст. 100 КПК та п. 3 ч. 1 ст. 392 КПК. Вказує, що статтями 171-174 КПК передбачений механізм накладення арешту на майно, а п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна та відмову у ньому, у зв`язку з чим представник, проводячи відповідні аналогії, вважає, що законодавець, посилаючись у пункті 9 ст. 100 КПК на статті 171-174 КПК, надає право на оскарження у апеляційному порядку не тільки рішень слідчого судді, а і рішень суду про долю речових доказів після закриття кримінального провадження слідчим або прокурором. Перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 424 КПК ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження. Тобто, у даному випадку, предметом перегляду суду касаційної інстанції може бути лише ухвала суду апеляційної інстанції, якою відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року, як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню. З урахуванням зазначеного, вищенаведені доводи касаційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року не можуть бути предметом касаційного розгляду та не підлягають перевірці у касаційному порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Положеннями ст. 24 КПК встановлено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК. Згідно з положеннями ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України). Відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. Як убачається зі змісту ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року, предметом розгляду цього суду було клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , про повернення речових доказів у кримінальному провадженні № 12013040650001281. Зокрема, у вказаній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що: - в своєму клопотанні представник ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_4 , посилається на постанову слідчого СВ ДРУП ГУНП у Дніпропетровській області від 17 січня 2023 року, у відповідності до якої кримінальне провадження № 12013940650001281 закрито, однак, вказана постанова заявником суду не надана так само відсутня інформація щодо оскарження даної постанови, або її скасування, що позбавляло суд можливості прийняти законне та обґрунтоване рішення; - адвокатом ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , не долучено до матеріалів клопотання доказів того, що ОСОБА_5 є власником квартири АДРЕСА_1 (до 15 жовтня 2014 року АДРЕСА_1), (після 21 вересня 2017 року АДРЕСА_1 ), а додана до клопотання копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 серпня 2016 року, не може бути належним доказом цього, оскільки дата її формування є застарілою; - в клопотанні відсутня інформація, щодо накладення будь-яких арештів на вищевказане нерухоме майно та чи скасовані вказані арешти в разі їх накладення. З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку про необхідність залишення без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_4 . Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: 1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу; 2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру; 3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом. Статтями 171-174 КПК, до яких відсилає ч. 9 ст. 100 КПК, передбачені вимоги щодо клопотання про арешт майна, регламентовано порядок його розгляду, вирішення та скасування арешту майна. Зокрема, ч. 7 ст. 173 КПК встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, треті особи мають право оскаржити судове рішення щодо арешту майна. Водночас, норми чинного КПК не передбачають оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, предметом розгляду якої було питання про повернення речових доказів у закритому слідчим кримінальному провадженні в порядку ч. 9 ст. 100 КПК. Як убачається зі змісту ухвали Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року, суддя-доповідач приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, встановив, що суд першої інстанції не вирішував питання про арешт майна у кримінальному провадженні, а розглянув та постановив ухвалу за клопотанням представника про повернення речових доказів в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, яка, відповідно до ст. 392 КПК не є предметом апеляційного оскарження. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважив, що таким чином, законодавець встановив заборону на оскарження ухвал суду першої інстанції, які постановлені в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, тобто регламентація цього питання у зазначеній нормі КПК саме в такий спосіб є тим винятком із засади забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, встановленого законом, про який ідеться в пункті 8 частини третьої статті 129 Основного Закону. Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу. Суддя Дніпровського апеляційного суду, перевіряючи апеляційну скаргу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на відповідність вимогам ч. 4 ст. 399 КПК, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у зв`язку з чим постановив ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду. Що стосується доводів касаційної скарги про те, що у разі закриття кримінального провадження слідчим, клопотання подане в порядку ч. 9 ст. 100 КПК про долю речових доказів вирішується судом, а не слідчим суддею, а суддя суду апеляційної інстанції при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження не врахував висновки щодо застосування норм права сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 243/6674/17-к та 237/1459/17, а також постанові Верховного Суду України у справі № 757/49263/15-к, то слід зазначити наступне. Положеннями ч. 9 ст. 100 КПК крім іншого визначено, що у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. Тобто, у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим або прокурором, клопотання подане в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, розглядається саме судом, а не слідчим суддею. Як убачається зі змісту доданої до касаційної скарги копії судового рішення суду першої інстанції, суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська розглянуто клопотання адвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , про повернення речових доказів у кримінальному провадженні № 12013040650001281, за результатами розгляду якого постановлено ухвалу від 28 вересня 2023 року, якою клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишено без задоволення. Отже, суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, постановляючи ухвалу від 28 вересня 2023 року, діяв у межах своїх повноважень, передбачених КПК. Одночасно Суд вважає, що посилання представника у своїй касаційні скарзі на висновки щодо застосування норм права сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 243/6674/17-к та 237/1459/17, а також постанові Верховного Суду України у справі № 757/49263/15-к є безпідставними, оскільки вказані рішення були ухвалені з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, які суттєво відрізняються від обставин у даному кримінальному провадженні. Зокрема, зазначені судові рішення стосуються того випадку, коли в апеляційному порядку оскаржувалась судове рішення (ухвала слідчого судді), вирішення якого взагалі не передбачено нормами кримінального процесуального закону. Водночас, порядок вирішення питання про повернення речових доказів у кримінальному провадженні врегульовано положеннями ч. 9 ст. 100 КПК, тобто передбачене нормами процесуального закону. Не погоджується колегія суддів і з доводами касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження не навів мотивів прийнятого рішення. Відповідно до положень ст. 398 КПК апеляційна скарга, що надійшла до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу. Отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 цього Кодексу і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. Відтак, суддя суду апеляційної інстанції у відповідності до вказаних вимог, встановивши, що апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, у відповідності до положень ч. 4 ст. 399 КПК постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження, з зазначенням мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався (ст. 419 КПК). Також колегія суддів зауважує, що посилання представника на загальні засади кримінального провадження не спростовує обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції з огляду на наступне. За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності. Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовуються у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження. В ухвалі Європейського суду з прав людини від 8 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі «Скорик проти України» зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі «Кромбах проти Франції» від 13 лютого 2001 року). З огляду на вищезазначене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відмова суду апеляційної інстанції у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням судового рішення, оскарження якого законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, та, з огляду на положення, передбачені ч. 6 ст. 9 КПК, не свідчить про порушення загальних засад кримінального провадження. Водночас, доводи представника про те, що за аналогічними скаргами суддями Дніпровського апеляційного суду було постановлено ухвали про відкриття апеляційного провадження, то колегія суддів зауважує, що в даному випадку предметом перегляду суду касаційної інстанції є лише ухвала Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року про відмову у відкритті провадження, у зв`язку з чим колегія суддів Верховного Суду позбавлена можливості надавати оцінку іншим судовим рішенням, зазначеним у касаційній скарзі. Що стосується посилання представника на ст. 129 Конституції України, якою затверджено, що однією з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справ, то колегія суддів зазначає, що вказана стаття гарантує право на апеляційний перегляд саме справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження. Водночас КПК чітко визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. При цьому, колегія суддів зауважує, що положеннями п. 9-2 ст. 393 КПК (на які у своїх письмових поясненнях посилається представник як на підтвердження права апеляційного оскарження ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року) дійсно передбачено право фізичної або юридичної особа подати апеляційну скаргу у частині, що стосується її інтересів під час вирішення питання про долю речових доказів, документів, які були надані суду. Проте, таким правом особа має право скористатися лише якщо чинним КПК передбачено можливість оскарження такого рішення. Зокрема, судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, визначені ст. 392 КПК, яка і була врахована судом апеляційної інстанції при постановленні ухвали про відмову у відкритті провадження за апеляційною представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року про відмову в задоволенні клопотання про повернення речових доказів в порядку ч. 9 ст. 100 КПК. Водночас, посилання представника на те, що право на апеляційне оскарження ухвали також передбачено ч. 9 ст. 100 КПК та п. 3 ч. 1 ст. 392 КПК, є безпідставними, оскільки ч. 9 ст. 100 КПК передбачено лише можливість звернутися до суду з відповідним клопотанням у разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором, а п. 3 ч. 1 ст. 392 КПК передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку інших ухвал у випадках, передбачених цим Кодексом. Як вже було зазначено, нормами чинного кримінального процесуального законодавства не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатами розгляду клопотання, поданого в порядку ч. 9 ст. 100 КПК, про повернення речових доказів у кримінальному провадженні, закритому слідчим або прокурором. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника про те, що оскільки статтями 171-174 КПК передбачений механізм накладення арешту на майно, а п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК передбачено можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна та відмову у ньому, то проводячи відповідні аналогії, з огляду на п. 9 ст. 100 КПК на статті 171-174 КПК, законодавець надає право на оскарження у апеляційному порядку не тільки рішень слідчого судді, а і рішень суду про долю речових доказів після закриття кримінального провадження слідчим або прокурором. Так, оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано § 2 глави 26 КПК. Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому. Однак, в даному випадку, представником ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , до Дніпровського апеляційного суду оскаржувалося не рішення слідчого судді про накладення арешту на майно, а ухвала суду про залишення без задоволення клопотання про повернення речових доказів, яка, з огляду на вищевикладене, оскарженню не підлягає. Що стосується посилання представника на статті 6, 13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», то колегія суддів зазначає наступне. Залишаючи без задоволення клопотання адвоката ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 , суддя Бабушкінського районного суд м. Дніпропетровська зазначив, що представник ОСОБА_5 , адвокат ОСОБА_4 не надав суду постанову слідчого СВ ДРУП ГУНП у Дніпропетровській області від 17 січня 2023 року про закриття кримінального провадження № 12013940650001281, на яку посилався у своєму клопотанні, як і не долучив до матеріалів клопотання доказів того, що ОСОБА_5 є власником квартири, при цьому суд у своїй ухвалі також зауважив, що додана до клопотання копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 серпня 2016 року, не може бути належним доказом цього, оскільки дата її формування є застарілою, а також вказав в ухвалі, що в клопотанні відсутня інформація щодо накладення будь-яких арештів на вищевказане нерухоме майно та чи скасовані вказані арешти в разі їх накладення. З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції звертає увагу представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на можливість повторного звернення до суду першої інстанції з відповідним клопотанням, з долученням до нього документів, на які було вказано в ухвалі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року, та які є необхідними для розгляду вказаного клопотання. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2023 року, діяв відповідно до вимог кримінального процесуального закону. З огляду на зазначене, інші доводи касаційної скарги не спростовують законність, обґрунтованість та вмотивованість рішення суду апеляційної інстанції. Таким чином, за результатом перевірки доводів представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , щодо оскарження вищезазначеного судового рішення, колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги. Така позиція колегії суддів узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, яка знайшла своє відображення, зокрема, в ухвалі від 22 листопада 2023 року в справі № 932/5462/23 (провадження № 51-7011 ск 23). Відповідно до положень ч. 6 ст. 399 КПК ухвала про повернення апеляційної скарги або відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку. Відтак, ухвала Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року про відмову у відкритті провадження може бути оскаржена в касаційному порядку як така, що може перешкоджати подальшому кримінальному провадженню. Водночас, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає. В даному випадку колегія суддів не встановила підстав, які б свідчили про необхідність задоволення касаційної скарги. Таким чином, на підставі наведеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3