Постанова 4870 № 909/502/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" листопада 2023 р. Справа №909/502/23 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А., Желіка М.Б. секретар судового засідання Костерева О.А. розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» від 11.09.2023 за вих № 44/22-1137 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2023 (повний текст рішення складено 23.08.2023, суддя Ткаченко І.В.) у справі № 909/502/23 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго», м. Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатнафтохім», м. Калуш Івано-Франківська область про стягнення 1739156 грн 96 коп. 15 % річних та інфляційних втрат, за участю представників в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду: від позивача Андрійчук С.Я. від відповідача Марчак М.П. 25.05.2023 Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності (далі ДПЗД) «Укрінтеренерго» звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Карпатнафтохім» 1739156,96 грн 96 коп., з яких 1242048,85 грн - 15 % річних та 497108,11 грн - інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у встановлений договором строк не оплатив спожиту електричну енергію, у зв`язку з чим йому нараховано 15 % річних та інфляційні втрати. Господарський суд Івано-Франківської області в рішенні від 22.08.2023 позовні вимоги ДПЗД «Укрінтеренерго» задоволив частково; з ТОВ «Карпатнафтохім» на користь позивача стягнув 248409,77 грн. процентів річних, 497108,11 інфляційних втрат та судовий збір; в задоволенні стягнення 993639,08 грн. процентів річних суд відмовив. При ухваленні вказаного рішення місцевий господарський суд виходив з такого: - на виконання умов договору, позивач поставив відповідачу в період з січня по березень 2023 р. електричну енергію на загальну суму 76251221,32 грн, яку останній у встановлений договором строк не оплатив. За порушення строків оплати спожитої електроенергії позивач нарахував відповідачу 1242048,85 грн - 15 % річних та 497108,11 грн - інфляційних втрат; - перевіривши здійснений позивачем на підставі п. 7.4 договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України розрахунок 15 % річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий є арифметично правильним. Водночас, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних до трьох, суд враховував, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про погіршення його фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завданні останньому збитків в результаті дій відповідача. Також суд врахував, що відповідач не виконував у встановлений договором строк умови договору через зупинення видаткових фінансових операцій та накладення арешту на його безготівкові кошти, натомість, під час розгляду справи оплатив електричну енергію на загальну суму понад 71200000 грн. З огляду на вказане, з врахуванням необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї зі сторін за рахунок іншої, суд дійшов висновку, що справедливим та доцільним є зменшення розміру процентів річних на 80%, а саме до 248409,77 грн, що дорівнює розміру річних (3%), який встановлено законом. Позивач не погодився з ухваленим рішенням місцевого господарського суду та оскаржив його в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду. В своїй апеляційній скарзі позивач зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права, які полягали в наступному: - позивач вважає неправомірним зменшення судом нарахованих 15% річних до 3%, позаяк умови ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачають відповідальність боржника за прострочення грошового зобов`язання у вигляді нарахування 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Апелянт акцентує увагу суду на тому, що сторони, умовами укладеного між ними договору, встановили відповідальність за прострочення грошового зобов`язання в розмірі 15% річних. На переконання апелянта суд, зменшивши розмір відсотків річних, фактично звільнив боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання; - відповідальність (15 відсотків річних, інфляційні нарахування), що визначена статтею 625 ЦК України та договором між сторонами, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження виконання рішення суду про стягнення грошової суми, тощо. Таким чином, закон не відносить до штрафних санкцій відповідальність 15 відсотків річних, передбачену статтею 625 ЦК України та договором. Отже, Господарський суд Івано-Франківської області не мав повноважень застосовувати право, надане статтею 233 ГК України, та зменшити 15 % річних, та як вони за своєю природою не є штрафними санкціями; - скаржник зазначає, що Господарським судом Івано-Франківської області при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано зазначені в поясненнях факти тяжкого фінансового стану ДПЗД «Укрінтеренерго», натомість безпідставно прийнято до уваги надумані доводи відповідача, чим порушено принцип пропорційності у господарському судочинстві. Разом з тим апелянт вказує, що порушення платіжної дисципліни з боку відповідача завдало значних збитків іншим учасникам господарських відносин, зокрема операторам системи розподілу та передачі, виробникам електричної енергії, бюджету, а також працівникам ДПЗД «Укрінтеренерго». Підсумовуючи наведене, позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині зменшення розміру відсотків річних та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ДПЗД «Укрінтеренерго» задоволити в повному обсязі. Заперечуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач, на виконання вимог ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 вказала, що пеня, відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів. Разом з тим, відповідач зазначає, що у справі №902/417/18 Великою Палатою Верховного Суду зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. При цьому, за висновком суду підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку. Відповідач зазначає, що несвоєчасність оплати електричної енергії була зумовлена зупиненням видаткових фінансових операцій та арештом безготівкових коштів на підставі ухвали Печерського районного суду від 10 січня 2023 р. Разом з тим, відповідач вказав на те, що він змушений був приєднатися до постачальника "останньої надії" на вкрай невигідних для себе умовах (15% річних у п`ять разів перевищує розмір відсотків встановлений законом) через загрозу зупинки роботи об`єкта критичної інфраструктури. На переконання відповідача, місцевий господарський суд, в силу своїх дискреційних повноважень, виходячи з конкретних обставин даної справи, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про задоволення його заяви та зменшення розміру відсотків річних. Процесуальний хід розгляду даної справи відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду. За клопотаннями представників обох сторін, судові засідання відбувалися в режимі відеоконфренеції. В дане судове засідання на зв`язок із судом вийшли представники обох сторін. Представниця позивача підтримала вимоги своєї апеляційної скарги, а також доводи, висловлені нею у попередніх судових засіданнях. Представник відповідача через технічні причини не зміг висловити свою позицію. Зважаючи на положення ч. 5 ст. 197 ГПК України, яка передбачає, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, приймаючи до увагу позицію відповідача, викладену у відзиві на апеляційну скаргу та висловлену його представником у попередніх судових засідання, судова колегія вважає за можливе завершити розгляд апеляційної скарги. Заслухавши пояснення представниці позивача, приймаючи до уваги позицію відповідача, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія зазначає наступне: Між ДПЗД «Укрінтеренерго», яке виконує функції постачальника «останньої надії» (постачальник) і діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 06 листопада 2018 № 1344 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2018 р. № 1023-р та ТОВ «Карпатнафтохім2 (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальника «останньої надії» та комерційної пропозиції, розробленої відповідно до вимог ЦК України та Закону України «Про ринок електричної енергії», Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 р. №

312. Відповідно до повідомлення Оператора системи розподілу (далі - ОСР) від 14 грудня 2022 р., ТОВ «Карпатнафтохім» з 22 грудня 2022 р. віднесено до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснюється постачальником «останньої надії» ДПЗД «Укрінтеренерго». 21 грудня 2022 р. ПрАТ «Прикарпаттяобленерго» надало ДПЗД «Укрінтеренерго» інформацію про точки комерційного обліку електричної енергії споживача ТОВ «Карпатнафтохім». За умовами ч. 6 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник «останньої надії» оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті. 27 грудня 2018 р., на виконання вимог закону, ДПЗД «Укрінтеренерго», як постачальник «останньої надії», на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою www.uie.кiev.ua розмістило: порядок приєднання до умов договору; договір про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; комерційну пропозицію № 5 до договору; додаток № 1 до комерційної пропозиції №

5. Відповідно до ч. 8, 9 ст. 64 Закону України «Про ринок електричної енергії», договір постачання електричної енергії між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу. Постачальник «останньої надії» постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник «останньої надії» припиняє електропостачання споживачу. Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція). Розрахунковим періодом за цим договором, у відповідності до п. 5.8 договору, є календарний місяць. Відповідно до п. 5.10 договору, оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Пунктами 4.1, 4.2 комерційної пропозиції № 5 визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Відповідно до п. 4.3 комерційної пропозиції № 5, рахунки вважаються отриманими споживачем належним чином у разі їх направлення особистим врученням (нарочним) або із застосуванням послуг пошти на адресу споживача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та/або на адресу, надану ОСР або споживачем постачальнику або засобами електронної пошти відповідно до п. 16.2 цієї комерційної пропозиції. В разі направлення рахунків електронною поштою або із застосуванням інших засобів електронного зв`язку, датою отримання таких рахунків буде вважатися дата відправлення постачальником відповідного електронного повідомлення (лист, факс та інше). За умовами з п. 7.4 комерційної пропозиції № 5, споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання. На виконання умов договору ДПЗД «Укрінтеренерго», на підставі отриманих від ОСР даних про фактичне споживання ТОВ «Карпатнафтохім» електричної енергії, складено акти купівлі-продажу електроенергії та рахунки на оплату, а саме: акт № 033666 від 31 січня 2023 р. на суму 25621817,04 грн та рахунок від 13 лютого 2023 р.; акт № 035788 від 28 лютого 2023 р. на суму 24188112,72 грн та рахунок від 09 березня 2023 р.; акт № 037717 від 31 березня 2023 р. на суму 21943809,96 грн та рахунок від 09 квітня 2023 р.; акт № 033559 від 31 січня 2023 р. на суму 562694,84 грн та рахунок від 15 лютого 2023 р.; акт № 037093 від 28 лютого 2023 р. на суму 1404826,12 грн та рахунок від 16 березня 2023 р.; акт № 038150 від 31 березня 2023 р. на суму 1529960,64 грн та рахунок від 10 квітня 2023 р. Означені акти та рахунки на оплату були надіслані позивачем на електронну адресу відповідача. Проте, відповідач у встановлений договором строк спожиту електричну енергію не оплатив, будь-яких зауважень щодо обсягу спожитої електричної енергії у спірний період позивачу не подав. Натомість, листами від 17 січня 2023 р. № 39 та від 25 січня 2023 р. № 65 відповідач повідомив позивачу, що ТОВ «Карпатнафтохім» повністю втратило можливість виконувати свої зобов`язання перед контрагентами в ході господарської діяльності через зупинення видаткових фінансових операцій та накладення ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 січня 2023 р. арешту на безготівкові кошти товариства. 26 квітня 2023 р. ДПЗД «Укрінтеренерго» було направлено ТОВ «Карпатнафтохім» вимогу про оплату заборгованості за спожиту електроенергію та штрафних санкцій, однак така була залишена останнім без задоволення. Таким чином, у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, позивач нарахував відповідачу 15% річних та інфляційні втрати, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом. Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ст. 633 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, у відповідності до ст. 193 ГК України, що кореспондується зі змістом ст. 526 ЦК України, повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За умовами ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про ринок електричної енергії», електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів. За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до статей 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання умов договору, в період з січня по березень 2023 року поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 76251221,32 грн, яку останній у встановлений договором строк не оплатив. За порушення строків оплати спожитої електроенергії позивач нарахував відповідачу 1242048,85 грн - 15 % річних та 497108,11 грн - інфляційних втрат. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Здійснивши перевірку проведеного позивачем, на підставі п. 7.4 комерційної пропозиції №5 та ч. 2 ст. 625 ЦК України, розрахунку 15 % річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що такий є арифметично правильним. Водночас, суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру процентів річних, задоволив таке та зменшив розмір річних до 248409,77 грн., що становить 3 % та є предметом апеляційного оскарження позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, сторони в п. 7.4 комерційної пропозиції передбачили, що у випадку прострочення споживачем виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, такий на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання. З наведеного вбачається, що сторони змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України і встановили її в розмірі 15 %. Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу. Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві. Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, судова колегія зазначає наступне: Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України). За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 7.4 комерційної пропозиції, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості електроенергії є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до правових висновків, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних, відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Враховуючи мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі за № 902/417/18 зробила загальний висновок про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідачем під час розгляду даної справи було сплачено за спожиту електричну енергію понад 71200000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем не мала характеру надмірної тривалості та була зумовлена зупиненням видаткових фінансових операцій відповідача та накладенням арешту на його безготівкові кошти. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача чи завдання останньому збитків в результаті дій відповідача. Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, в силу своїх дискреційних повноважень, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін, протидії необґрунтованого збагачення однієї зі сторін за рахунок іншої, дійшов обґрунтованого висновку про доцільність зменшення розміру процентів річних на 80%, а саме до 248409,77 грн, що становить 3% річних, який встановлено законом та компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем строків сплати заборгованості, натомість стягнення з відповідача 15% річних є неспівмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання. Варто зауважити, що питання про зменшення розміру штрафних санкцій було вирішено судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії, яка вчиняється на розсуд суду та не свідчить про втручання суду в договірні відносини сторін. Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи. Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення. Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника. Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.08.2023 у справі № 909/502/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» - без задоволення. Судові витрати покласти на скаржника. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду потягом двадцяти днів з дня її проголошення. Справу повернути в місцевий господарський суд. Повний текст постанови складено 05.12.2023 Головуючий суддя Г.В. Орищин суддя Н.А. Галушко суддя М.Б. Желік