Постанова Київський апеляційний суд № 761/12857/22

Головуючий у І інстанції Аббасова Н.В. Провадження № 22-ц/824/14960/2023 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА Іменем України 04 грудня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Матвієнко Ю.О., суддів Гуля В.В., Мельника Я.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Міжнародний Резервний Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості із заробітної плати у вигляді доплати з розрахунку до 50 відсотків з посадового окладу за виконання додаткових трудових обов`язків, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до АТ «Міжнародний Резервний Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення заборгованості із заробітної плати у вигляді доплати з розрахунку до 50 відсотків з посадового окладу за виконання додаткових трудових обов`язків. В позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на свою користь доплату в розмірі до 50% посадового окладу до заробітної плати за період його роботи, починаючи з 07 березня 2018 року по 26 квітня 2019 року за виконання додаткових обов`язків відповідальної особи Банку за ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних на загальну суму 212 756,43 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 02.08.2010 року по 09.06.2022 pоку працював у ПАТ «Сбербанк», що наразі має назву АТ «Міжнародний резервний банк», на посаді Головного фахівця Управління банківської безпеки. Наказом від 06 березня 2018 року № 58 згідно вимог Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року № 921, так як чисельність призовників і військовозобов`язаних була менше 500 осіб, додатково до основних посадових обов`язків Головного фахівця Управління банківської безпеки на позивача було покладено виконання додаткових трудових обов`язків Відповідальної особи Банку за ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, які позивач виконував безперервно і в повному обсязі до 26.04.2019 року включно, згідно Наказу від 24 квітня 2019 року №139 щодо призначення іншого співробітника Відповідальною особою Банку за ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних. Таким чином, позивачем починаючи з 07.03.2018 року, здійснювалось ведення військового обліку в Банку, додатково до виконання ним основних посадових обов`язків, визначених посадовою інструкцією Головного фахівця Управління банківської безпеки, про що начальником управління безпеки ОСОБА_2 була подана відповідна службова записка від 15.03.2018 року начальнику Управління по роботі з персоналом ОСОБА_3 і начальнику фінансового управління ОСОБА_4 , щодо введення в порядку ст. 105 КЗпП України доплати на строк суміщення виконання додаткових обов`язків з ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних згідно Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 року №

921. Враховуючи викладене, з 07.03.2018 року позивач, виконуючи додаткові обов`язки по веденню військового обліку, має право на отримання доплати 50% від посадового окладу до заробітної плати. 30.03.2022 року позивач отримав попередження про звільнення з посади у зв`язку з ліквідацією АТ «Міжнародний Резервний Банк», та його повідомлено про проведення розрахунку, а саме: вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку та компенсації за невикористану річну відпустку. Відповідно до отриманої довідки про заробітну плату від 17.06.2022 року за вих. № 1243, за період з березня 2018 року по квітень 2019 року нарахована заробітна плата сумарно склала - 425 512,86 грн., відтак за розрахунками позивача за виконання додаткових обов`язків по веденню військового обліку йому мала бути нарахована доплата, яка мала б скласти суму у розмірі 212 756,43 грн. 09.06.2022 року позивача було звільнено з АТ «Міжнародний Резервний Банк», при цьому доплата до вихідної допомоги у розмірі 50% посадового окладу нарахована та виплачена не була, у зв`язку із чим позивач і звернувся до суду з вимогою про її стягнення. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням, позивач подав на нього апеляційну скаргу, у якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилається на те, що суд не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, що підтверджується тим, що при прийнятті рішення суддя здійснила необґрунтовану та безпідставну підміну правових понять «доплата» та «надбавка» та зазначила в рішенні, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення надбавки до заробітної плати, яка на момент звільнення позивача не була встановлена жодним наказом чи актом підприємства, а тому не є заробітною платою, що належить позивачу під час звільнення. Однак дане твердження суду не відповідає дійсності, оскільки позивач у позові та у відповіді на відзив відповідача неодноразово акцентував увагу на терміні «доплата» до заробітної плати, а не на «надбавці», бо позивач витрачав додаткові сили і час на виконання саме додаткових завдань, що не були передбачені його посадовою інструкцією Головного фахівця Управління банківської безпеки. Позивач, виконуючи додаткову роботу з ведення військового обліку, перебуваючи на основній посаді Головного фахівця Управління банківської безпеки, мав відповідні законні підстави на введення відповідачем в порядку ст. 105 КЗпП України доплати на строк суміщення виконання позивачем додаткових обов`язків відповідальної особи з ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних. Також апелянт у скарзі посилається на безпідставність посилань відповідача на те, що збільшення заробітної плати позивачу можна вважати саме доплатою за виконання ним додаткових обов`язків з ведення військового обліку, оскільки на підтвердження цих обставин відповідачем суду не було надано жодних доказів. У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача АТ «Міжнародний Резервний Банк» адвокат Лаврін О.В. проти задоволення скарги ОСОБА_1 заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки ціна позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (212 756 грн. 43 коп.), апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги, виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 02.08.2010 року по 09.06.2022 року працював у АТ «Міжнародний Резервний Банк» (раніше - ПАТ «СБЕРБАНК»), зокрема у 2018 - 2019 роках на посаді Головного фахівця Управління банківської безпеки. Наказом ПАТ «СБЕРБАНК» (АТ «Міжнародний Резервний Банк») № 58 від 06.03.2018 року на ОСОБА_1 покладено обов`язки з ведення військового обліку та призовників підприємства (а.с.4). З матеріалів справи також вбачається, що у зв`язку із вищенаведеними обставинами начальником Управління безпеки ОСОБА_2 було подано службову записку начальнику Управління по роботі з персоналом ОСОБА_3 та начальнику фінансового управління ОСОБА_4 , у якій він просив в порядку ст. 105 КЗпП України ввести доплату ОСОБА_1 за виконання покладених на нього з 07.03.2018 року додаткових обов`язків на умовах суміщення по веденню військового обліку на строк виконання цих обов`язків (а.с.5). Обов`язки по веденню військового обліку позивач виконував по 26 квітня 2019 року, коли ці обов`язки були покладені на іншу особу згідно наказу від 24 квітня 2019 року за №139 (а.с.6). 30.03.2022 року позивач отримав попередження про звільнення з посади у зв`язку з ліквідацією АТ «Міжнародний Резервний Банк», та його було повідомлено про проведення розрахунку, а саме: вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі середнього місячного заробітку та компенсації за невикористану річну відпустку. Відповідно до отриманої довідки про заробітну плату від 17.06.2022 року за вих. № 1243, за період з березня 2018 року по квітень 2019 року нарахована позивачу заробітна плата сумарно склала 425 512,86 грн. 09.06.2022 року позивача було звільнено з АТ «Міжнародний Резервний Банк», при цьому доплата до вихідної допомоги у розмірі 50% посадового окладу нарахована та виплачена не була. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не був посадовою особою служби персоналу або служби управління персоналом, а тому у відповідача були відсутні підстави для встановлення позивачу доплати у розмірі 50%. Крім того, суд у рішенні зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення надбавки до заробітної плати, яка на момент звільнення позивача, не була встановлена жодним наказом чи актом підприємства, а тому не є заробітною платою, що належить позивачу на час звільнення. Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного. Основним Законом України статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату. Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до ст. 105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі. З матеріалів справи вбачається, що позивач в період часу з 07 березня 2018 року по 26 квітня 2019 року, крім виконання ним основних посадових обов`язків, визначених посадовою інструкцією Головного фахівця Управління банківської безпеки, виконував покладені на нього наказом №58 від 06.03.2018 року додаткові обов`язки по веденню військового обліку військовозобов`язаних та призовників, без звільнення від основної роботи, відтак, в силу вимог ст. 105 КЗпП України відповідач, як роботодавець, був зобов`язаний здійснити позивачу, як працівнику, доплату за цю додатково виконувану ним роботу. Розмір вищевказаної доплати нормою ст. 105 КЗпП України не встановлений, оскільки визначення цього розміру входить до дискреційних повноважень роботодавця. Разом з тим, відповідно до п. 11 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 року (що діяв на момент існування трудових відносин), за наявності на військовому обліку в державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях менше 500 призовників і військовозобов`язаних обов`язки щодо ведення військового обліку покладаються на посадову особу служби персоналу або служби управління персоналом, якій встановлюється доплата у розмірі до 50 відсотків посадового окладу, крім державних службовців. Цей Порядок підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки на позивача було покладено виконання додаткових обов`язків, пов`язаних безпосередньо з веденням військового обліку у банку. За вищенаведених обставин, зважаючи на доведеність належними та допустимими доказами, факту виконання ОСОБА_1 покладених на нього роботодавцем додаткових обов`язків по веденню військового обліку військовозобов`язаних та призовників без звільнення від виконання основних обов`язків у банку, беручи до уваги невід`ємне, гарантоване Конституцією України, право працівника на оплату виконаної ним роботи, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення на його користь з відповідача в порядку ст. 105 КЗпП України доплати за виконану ним роботу у розмірі, визначеному п. 11 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 року. При цьому, посилання суду у рішенні на те, що позивач не був посадовою особою служби персоналу або служби управління персоналом, а тому у відповідача були відсутні підстави для встановлення позивачу доплати у розмірі 50%, прямо суперечать вимогам ст. 105 КЗпП України, який має вищу силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, і який не пов`язує право працівника на отримання доплати за додатково виконувану ним роботу із посадою, яку він обіймає на підприємстві, в установі, організації, натомість гарантує виплату доплати за виконання працівником поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) без звільнення від своєї основної роботи. Помилковими є і посилання суду у рішенні на те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення надбавки до заробітної плати, яка на момент звільнення позивача, не була встановлена жодним наказом чи актом підприємства, а тому не є заробітною платою, що належить позивачу на час звільнення. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення на його користь з відповідача, як роботодавця, доплати, передбаченої ст. 105 КЗпП України, а не надбавки, як про це помилково зазначає суд. При цьому, доплата, передбачена ст. 105 КЗпП України, виходячи з її природи, входить до структури заробітної плати, оскільки виплачується працівнику за виконання ним додаткових обов`язків на підприємстві, в установі, організації, крім його основної роботи, обумовленої трудовим договором, без звільнення від неї. І не є перешкодою для стягнення цієї доплати працівнику невстановлення її актом чи наказом на підприємстві, оскільки ця доплата, як гарантія оплати праці, передбачена нормами трудового законодавства, і працівник має на неї право в силу вказівки закону, за умови доведеності факту виконання ним додаткової роботи на підприємстві, крім основної роботи, без звільнення від неї. Оскільки доплата за ведення військового обліку військовозобов`язаних та призовників входить до складу заробітної плати працівника, згідно вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України вона підлягає виплаті при звільненні працівника в день звільнення разом з іншими належними йому від підприємства, установи, організації сумами. Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», зважаючи на те, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, у період часу з 07 березня 2018 року по 26 квітня 2019 року виконував покладені на нього роботодавцем додаткові обов`язки по веденню військового обліку військовозобов`язаних та призовників, у зв`язку із чим мав отримувати від відповідача доплату згідно вимог ст. 105 КЗпП України, однак при звільненні 09 червня 2022 року ця доплата ОСОБА_1 виплачена не була, колегія суддів вважає законною та обґрунтованою вимогу позивача про стягнення на його користь з відповідача суми невиплаченої йому в день звільнення доплати, оскільки майнові вимоги позивача щодо отримання належних йому від відповідача коштів за виконану роботу відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, допустив неправильне застосування норм матеріального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову в позові, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позову. Вирішуючи питання про розмір суми доплати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, колегія суддів вважає за необхідне взяти до уваги розрахунок, наведений відповідачем АТ «Міжнародний Резервний Банк» у відзиві на апеляційну скаргу (а.с.97), оскільки цей розрахунок складений з урахуванням вимог п. 11 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 07.12.2016 року, та виходячи з розміру посадового окладу позивача ОСОБА_1 , який той отримував у період часу виконання ним додаткових обов`язків по веденню військового обліку. З урахуванням даного розрахунку з АТ «Міжнародний Резервний Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню належна йому доплата за час виконання ним додаткових обов`язків з ведення військового обліку у розмірі 145 768 грн. 77 коп. Доводи відзиву відповідача про те, що позивачу виплачувалась доплата за виконання ним додаткового обов`язку по веденню військового обліку, оскільки останньому з квітня 2018 року було збільшено посадовий оклад з 11 660 грн. на місяць до 20 140 грн., а з червня 2018 року до 22 000 грн., апеляційним судом відхиляються, оскільки належних та допустимих доказів встановлення такої доплати позивачу відповідачем суду не надано, як не надано і доказів тому, що посадовий оклад позивача збільшився саме з урахуванням доплати за виконання ним додаткових обов`язків по веденню військового обліку. Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що після припинення виконання позивачем додаткових обов`язків по веденню військового обліку у квітні 2019 року і по момент звільнення у червні 2022 року, розмір його заробітної плати не зменшився, що свідчить про те, що його посадовий оклад був збільшений у квітні 2018 року не у зв`язку із доплатою за виконання ним додаткових обов`язків по веденню військового обліку, крім виконуваної ним основної роботи. Безпідставними є і доводи відзиву відповідача про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду з вимогою про стягнення доплати за виконання додаткових функцій, оскільки доплата, передбачена ст. 105 КЗпП України, входить до структури заробітної плати, а відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Конституційний суд України у своєму рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Інших доводів, які б спростували висновки апеляційного суду, викладені у даній постанові, відзив АТ «Міжнародний Резервний Банк» не містить. За таких обставин, враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на законі та підтверджуються наявними у справі належними та допустимими доказами, повно, всебічно та об`єктивно дослідженими та проаналізованими апеляційним судом, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення на його користь з АТ «Міжнародний Резервний Банк» суми доплати у розмірі 50% посадового окладу від заробітної плати за період з 07 березня 2018 року по 26 квітня 2019 року у розмірі 145 768 грн. 77 коп. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 апеляційний суд вважає за необхідне відмовити з викладених вище у постанові підстав. В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2022 року - скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Міжнародний Резервний Банк» на користь ОСОБА_1 доплату у розмірі 50% посадового окладу від заробітної плати за період з 07 березня 2018 року по 26 квітня 2019 року у розмірі 145 768 грн. 77 коп. У задоволенні решти вимог ОСОБА_1 - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: Судді: