Постанова 4824 № 757/63852/21-ц

Постанова Іменем України Єдиний унікальний номер справи 757/63852/21-ц Номер апеляційного провадження 22-ц/824/13882/2023 Головуючий у суді першої інстанції Т.В. Остапчук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач 22 листопада 2023 року місто Київ Номер справи 757/63852/21-ц Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І. секретар судового засідання: Пасічник К.В. сторони: позивач ОСОБА_1 відповідач Держава Україна в особі Державної казначейської служби України відповідач Держава Україна в особі Львівської обласної прокуратури України (прокуратура Львівської області) розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т.В., в приміщенні Печерського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : 30 листопада 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди спричиненої органом державної влади в Україні. Шкода завдана протиправними діями органу досудового розслідування (Львівська обласна прокуратура ) при проведенні кримінального провадження №42018000000001920 від 07.08.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 02.10.2018 слідчим Львівської обласної прокуратури В.Ю. Базалюком прийнята постанова про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні. 19.10.2018 ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова Волоско І.Р. наведена постанова скасована через її незаконність (справа №461/7884/18). Тобто, судом підтверджено факт незаконних дій органу, що здійснює досудове розслідування. Одним з завдань кримінального провадження №42018000000001920 є забезпечення виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м.Львова (справа №461/458/18). У подальшому «ухвала від 22.01.2018», яка постановлена за скаргою ОСОБА_1 у захист та відновлення його порушених прав. Наведена ухвала по сьогоднішній день є не виконаною. Таким чином, на думку позивача, є факт незаконних дій органу, що здійснює досудове розслідування, у вигляді прийняття незаконної постанови від 02.10.2018, який спричинив порушення та продовження порушених прав позивача. У такий спосіб слідчий незаконно відмовився виконати вимоги ч. 1,2 ст. 55 КПК України та вчинив дії по позбавленню позивача законних прав потерпілого згідно ст. 56 Кодексу ( у тому числі, шляхом позбавлення позивача права контролю законності проведення наведеного кримінального провадження). Порушення прав спричинило та продовжує спричиняти негативні наслідки для позивача, для його діяльності, ділової репутації, особистого життя. Наведені наслідки є законною підставою для відшкодування позивачу шкоди. На підставі наведеного, позивач просив стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України у відновлення порушених конституційних прав відшкодування заподіяної моральної шкоди ОСОБА_1 4 136 000 євро у гривнях по курсу НБУ на дату вирішення судом справи. Під час знаходження справи на розгляді в суді першої інстанціі на адресу суду надійшли уточнені позовні заява ОСОБА_1 до держави Україна, в якій позивач просив суд у відшкодування моральної та матеріальної шкоди стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України у відновлення його порушених конституційних прав у вигляді незаконних дій при прийнятті постанови про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні 46 379 985,70 грн та при прийнятті постанови про закриття кримінального провадження №42018000000001920 від 19.10.2018 61 838 647, 60 грн. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури (прокуратура Львівської області) про відшкодування шкоди спричиненої органом державної влади в Україні, відмовлено. Не погоджуючись із рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2023 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 , як громадянин України у статусі потерпілого звернувся до суду по судовий захист порушних конституційних прав представниками держави Україна, а не про нагляд за законністю дій та рішень уповноважених осіб. Тобто, процесуальні дії суду мають відповідати ст.ст. 1, 3 8, 19, 55, 129, 129 (1) Конституції України, ч. 1 ст. 2 ЦПК України. Дії судді також регламентовані Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Зауважує, що основоположним у справі є порушення його конституційних прав як громадянина України щодо забезпечення судом (створення судом умов) виконання ухвали від 22.01.2018, постановленої слідчим суддею на захист його конституційних прав та звернення його до суду для забезпечення судом цих конституційних прав у вигляді виконання ухвали від 22.01.2018. Отже, на думку апелянта, судом безпідставно не взято до уваги, що вимоги ним заявлено на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, а не за ст. 1176 Кодексу. Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що суд звузив межі розгляду справи у порушення меж, встановлених потерпілим громадянином у позові. Так, межі позову - від початку народної ініціативи (2017 рік) до факту постановлення ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова І.Р. Волоско від 19.10.2018 та наслідків у вигляді спричиненої шкоди (у тому числі, моральної) по день подання позову. Суд у своєму рішенні не навів доводів незастосування ним у цій справі висновків Верховного Суду викладених у постановах з аналогічних правовідносин. Львівською обласною прокуратурою України подано відзив на апеляційну скаргу. Зазначено, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2023 є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Досудовим розслідуванням установлено, що ухвала слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 03.07.2018 виконана в повному обсязі Сихівським ВП ГУ НП у Львівській області, що є структурним підрозділом ГУ НП У Львівській області. За результатами проведення досудового розслідування слідчим 26.06.2019 прийнято рішення про закриття даного провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Рішення про закриття провадження не скасовано. Також зауважено, що ОСОБА_1 впродовж 2018 року тричі оскаржував незаконні, на його думку рішення та дії працівників Львівської місцевої прокуратури № 1 у Сихівському та Личаківському судах м. Львова. Так, 08.06.2018 Личаківським районним судом м. Львова за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Львівської місцевої прокураткри № 1 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, зобов`язання до вчинення дій, прийнято рішення яким у задоволенні скарги відмовлено. 16.07.2018 Сихівським районним судом м. Львова за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 про визнання дій прокурора Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 Головки Л.В. незаконними та порушення ним вимог ст. 214 КПК України, прийнято рішення яким у задоволенні скарги відмовлено. 17.07.2018 Сихівським районним судом м. Львова за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 про визнання дій та рішення керівника Сихівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 1 щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, зобов`язання до вчинення дій, прийнято рішення яким у задоволенні скарги відмовлено. Окрім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодо. ОСОБА_2 до апеляційного суду подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Вказує, що відзив поданий Львівською обласною прокуратурою України протиправно стосується лише меж позову які визначені з особистих уподобань і за межами позова залишено достовірні та достатні докази матеріальної та моральної шкоди. ОСОБА_1 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції подану апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити її з викладених підстав. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Львівської обласної прокуратури України - прокурор Кузьміна К.Г. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.05.2023 просила залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Державна казначейська служба України, будучи належним чином повідомленою про час та дату розгляду справи шляхом направлення судової повістки - повідомлення на офіційну електронну адресу, у судове засідання апеляційної інстанції явку свого представника не забезпечила. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від неї не надходило. Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності представника Державної казначейської служби України, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду. Згідно із ч.1, ч.2 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення позивача, прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Голови Верховної Ради України А.Парубія з заявою №25, оскільки уповноважені особи правоохоронніх органів відмовились вносити відомості по ухвалі слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 22.01.2018. ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення. 03.07.2018 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва зобов`язано повноважених осіб Генеральної прокуратури України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 від 17.04.2018 про вчинення кримінального правопорушення. 07.08.2018 було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, кримінальне провадження № 42018000000001920, яке проводилось прокуратурою Львовської області. 02.10.2018 Прокуратурою Львівської області було прийнято постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілою особою у вказаному кримінальному провадженні. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 19.10.2018 вищевказана постанова Прокуратури Львівської області від 02.10.2018 була скасована. СУ ГУ НП у Львівській області проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000001920 від 07.08.2018 за фактом невиконанння службовими особами ГУ НП у Львівській області ухвали Галицького районного суду м. Львова від 22.01.2018 про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України. Досудовим розслідування установлено, що вищевказана ухвала суду виконана в повному обсязі Сихівським ВП ГУ НП у Львівській області, що є структурним підрозділом ГУ НП у Львівській області. За результатами проведення досудового розсідування слідчим 26.06.2019 прийнято рішення про закриття даногопровадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Отже, звернувшись до Печерського районного суду м. Києва з позовом до держави Україна ОСОБА_1 послався на наявний факт незаконнних рішень органів, що здійснюють досудове розслідування, у вигляді незаконної постанови від 02.10.2018 про відмову у визнанні його потерпілою особою та постанови про закриття кримінального провадження, який завдав йому матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню державою. Однак із таким тверджнням апелянта колегія суддів погодитися не може, виходячи з настуного. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу на підставі статті 1173 ЦК України. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується незалежно від вини цієї особи на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до зазначених норм цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) та матеріальної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, матеріальної шкоди за яких обставин чи якими незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Саме на позивача покладається обов`язок довести заподіяння йому шкоди та її розмір, незаконність рішення, дій (бездіяльності) заподіювача шкоди та причинний зв`язок таких рішень, дій (бездіяльності) із заподіяною шкодою. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції, на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів і встановлених на їх підставі обставин, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності заподіяної йому як матеріальної так і моральної шкоди, причинного зв`язку між такою шкодою і незаконними рішеннями посадових осіб органів державної влади або органів державної влади, що в силу вимог статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача. Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом частини другої статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної та матеріальної шкоди саме тими рішеннями, діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Лише незгода позивача з прийнятими працівниками правоохоронних органів процесуальними рішеннями (постанова про закриття кримінального провадження), які не були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної та матеріальної шкоди в межах відповідного кримінального провадження. Подібних висновків дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 233/2582/17. Так, у постанові від 11.04.2018 суд зазначив, що наявність судового рішення щодо визнання незаконної бездіяльності слідчого безумовно не встановлює доведеність усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності. У постанові Врховного Суду від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17 суд дійшов висновків, що оскарження позивачем дій прокурора свідчать про реалізацію останнім оспорювання процесуальної діяльності прокурора і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст. 1176 ЦК України. Сам факт зобов`язання ухвалою суду вчинити певні дії згідно з вимогами КПК України не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу, ваховуючи, що права та інтереси позивача були оновлені. Також в ухвалі Верховного Суду від 20.01.2019 у справі № 641/2328/17, постановленій в поядку перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, підтверджено висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.07.2018, що реалізація позивачем свого процесуального права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування в межах кримінальних проваджень не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав позивача. Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело: до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 3 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків чегез неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У п. 9 вищезазначеної постанови передбачено, що суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат. Зокрема, враховуються стан здоров`я, тяжкість вимушених змін у йоі і виробничих стосунках, ступень зниження престижу, час та зусилля для відновлення попереднього стану. Відтак, позивач повинен обґрунтувати та надати належні доказі: підтвердження факту заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин чи якими рішеннями, діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі заявник оцінює заподіяну йому моральну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Також він повинен надати суду обгрунтований у відповідності до вимог закону розрахунок суми, яку він просить стягнути з держави. Виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатись з урахуванням вимог розумносі та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім, для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправної поведінкою відповідальної за неї особи. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20. Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що як до суду першої інстанції, так і до апеляційного суду позивачем не надано доказів завданння йому душевних та психічних страждань та що ці страждання вплинули на погіршення його стану здоров`я, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, в стосунках з іншими людьми, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і інші негативні моменти та впливи, спрямовані на порушення стосунків з оточуючими людьми, а також суттєве обмеження прав та можливостей, які потребують додаткових матеріальних затрат для їх відновлення до попереднього стану, що передував моменту звернення до правоохоронних органів з відповідною заявою про злочин. Установивши, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому шкоди у зв`язку із відмовою у визнанні його потерпілою особою у кримінальному провадженні та у звязку з закриттям кримінального провадження, не довів причинний зв`язок між такими решеннями посадових осіб органів державної влади та настанням негативних наслідків, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про відшкодування шкоди у зв`язку з його недоведеністю. За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, необхідності їх переоцінки, зокрема у тому контексті, який на думку апелянта свідчить про завдання йому шкоди у зв`язку з незаконними рішеннями посадових осіб органів державної влади прийнятими постановами про відмову у визнанні потерпілим та про закриття кримінального провадження. Посилання у апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10.02.2021 (справа № 761/24143/19) не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у вказаній справі встановлені інші обставини, ніж у справі, що є предметом перегляду. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів. Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 травня 2023 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 01 грудня 2023 року. Судді Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус О.І. Шкоріна