Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/23045/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 листопада 2023 року м. Хмельницький Справа № 686/23045/23 Провадження № 22-ц/4820/1992/23 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Заворотна А.В. за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/23045/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , подану в його інтересах адвокатом Терличом Валерієм Габоровичем, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2023 року (суддя Козак О.В., повний текст судового рішення складено 01 вересня 2023 року) у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_3 , про видачу обмежувального припису. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд в с т а н о в и в: Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що ОСОБА_1 є власником будинковолодіння за АДРЕСА_1 , де фактично проживає також його брат ОСОБА_3 , який впродовж тривалого періоду, зловживаючи спиртними напоями, неодноразово вчиняє насильство по відношенню до заявників: ОСОБА_1 та його цивільної дружини ОСОБА_2 . Заявники посилаються на те, що за вказані дії ОСОБА_3 притягувався до адміністративної відповідальності та неодноразово йому виносились термінові заборонні приписи і встановлено зобов`язання залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено вхід та перебування в місці проживання та заборонено контактувати з постраждалою особою. Проте, як вказують заявники, ОСОБА_3 вказаних приписів не виконує, продовжує вчиняти психологічне насильство, що супроводжується погрозами фізичною розправою, шарпанням та штовханням, нецензурною лайкою. Такі обставини спричиняють погіршення психологічного та фізичного здоров`я заявників, неможливість нормальної життєдіяльності та ведення щоденних справ. Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 у вигляді заходів тимчасового обмеження його прав з покладенням на нього обов`язків: заборонити перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити наближатись на відстань 300 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2023 року заяву задоволено. Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_3 строком на 6 місяців, а саме: заборонено перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено наближатись на відстань 300 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців. Не погоджуючись із цим рішенням суду, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Терлич В.Г., оскаржив його в апеляційному порядку, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, апелянт посилається на те, що судом було порушено його право на захист, оскільки він участі в судовому засіданні не приймав, адже провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 31.08.2023, а розгляд справи відбувся 01.09.2023. Апелянт вказує, що видавши обмежувальний припис відносно нього, суд фактично позбавив його права на єдине житло в якому він мешкає по АДРЕСА_1 , ускладнивши і без того напружену ситуацію між братами ОСОБА_3. Ситуація, що стала приводом для звернення заявників до суду, пов`язана із конфліктом між сторонами щодо спадкового майна братів - домогосподарства по АДРЕСА_1 . Так, 11.05.2021 приватним нотаріусом Лавреньєвим Ю.В. на ім`я ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_4 , а саме на житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 і відповідно до інформаційної довідки саме ОСОБА_1 є власником цієї нерухомості. Оформлення спадщини лише на ОСОБА_1 було обумовлено тим, що ОСОБА_3 , хоча і постійно проживав і проживає в спірному спадковому будинку по АДРЕСА_1 , проте за рекомендацією свого брата, в зв`язку з розлученням, незадовго до смерті їх мами, 19.02.2019 змінив місце своєї реєстрації з адреси: АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_2 , де мав успадкований після смерті своєї бабусі старий житловий будинок, в якому неможливо проживати із-за відсутності елементарних побутових умов. Апелянт зазначає, що останнім часом ОСОБА_1 почав погрожувати вигнати його з будинку по АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що він не зареєстрований та право власності на нього не має. Апелянт звертає увагу суду на те, що матеріали справи містять лише одну постанову про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП від 08.08.2022. Більше року між сторонами не було конфліктів і лише в серпні 2023 року, після того як ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про оспорювання права власності свого брата ОСОБА_1 на спадкове домоволодіння по АДРЕСА_1 , між сторонами стали виникати конфлікти з приводу користування спірним житлом, що стало приводом складання термінових заборонних приписів стосовно ОСОБА_3 . Разом з тим, як вказує апелянт, стосовно ОСОБА_1 також складався адмінпротокол за частиною 1 статті 173-2 КУпАП щодо домашнього насильства стосовно ОСОБА_3 , який був переданий до суду. Апелянт зазначає, що сам по собі факт звернення заявників до органів поліції свідчить про наявність конфлікту між сторонами та не підтверджує факт вчинення домашнього насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Достатньою підставою для задоволення такої заяви могло бути існування обґрунтованого побоювання вчинення такого насильства зі сторони заінтересованої особи у майбутньому, що у цій справи доведено не було. На думку апелянта, оскаржуване рішення суду не містить чіткого посилання, яким саме формам домашнього насильства піддавались заявники. Також, заявники не надали суду достатніх доказів, для застосування судом стосовно ОСОБА_3 обмежувального припису на такий тривалий час - 6 місяців та з такими обмеженнями його прав - користуватись єдиним житлом. Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Терлич В.Г., просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені заяви про видачу обмежувального припису. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили. Апелянт ОСОБА_3 та його представник до суду не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно положень частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам статті 263 ЦПК України. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 є власником будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.05.2021 (а.с.12). За вказаною адресою з ним разом також проживає з 2018 року ОСОБА_2 , що підтверджується актом про підтвердження місця проживання фізичної особи №27 від 30.08.2023 (а.с.12, 17). ОСОБА_3 є братом ОСОБА_1 та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до постанови Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 серпня 2022 року в справі №686/16097/22 ОСОБА_3 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 170 грн. Згідно вказаної постанови ОСОБА_3 01.08.2022 близько 12 год 00 хв, перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , а саме - умисні дії фізичного та психологічного характеру, що полягали у стусанах, штовханнях, висловлюванні на її адресу нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода фізичному та психічному здоров`ю потерпілої. Крім того, ОСОБА_3 , 01.08.2022 близько 15 год. 00 хв., перебуваючи за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство відносно свого брата ОСОБА_1 , а саме - умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні на його адресу нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого (а.с.22). Також, відносно ОСОБА_3 неодноразово виносилися працівниками поліції термінові заборонні приписи стосовно кривдника, у зв`язку із вчиненням домашнього насильства відносно заявників, а саме: серії АА №125839 від 01.08.2022, серії АА №159299 від 27.08.2023, серії АА №127224 від 26.08.2023 (а.с.24, 25, 26). Крім того, 28.08.2023 ОСОБА_2 звернулась в поліцію з приводу того, що 28.08.2023 о 08 год 22 хв за адресою: АДРЕСА_1 , нетверезий родич, порушивши заборонний припис, намагається самовільно від`єднати будинок від електропостачання та вчиняє психологічне насилля (а.с.23). Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини в даній справі, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах, чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи. Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру. Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника. Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону). Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обґрунтували вимоги тим, що ОСОБА_3 вчиняє щодо них психологічне насильство, створює конфліктні ситуації, що підтверджується постановою про визнання ОСОБА_3 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, терміновими заборонними приписами стосовно кривдника, у зв`язку з чим існує ряд ризиків загрози психологічному та фізичному здоров`ю заявників. Задовольняючи заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із періодичності та системності вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, наявності ризиків настання насильства в майбутньому зі сторони останнього щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи. Колегія суддів вважає, що надані заявниками докази у своїй сукупності свідчать про наявність ризиків повторного вчинення домашнього насильства ОСОБА_3 , а тому з метою забезпечення ефективного захисту заявників необхідність у видачі обмежувального припису, який застосовано судом першої інстанції, є виправданою. Аргументи апеляційної скарги в тій частині, що заявники не надали суду достатніх доказів для застосування обмежувального припису відносно ОСОБА_3 на такий тривалий час - 6 місяців не приймаються до уваги апеляційним судом. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу. Таким чином, оцінивши у відповідності до вимог статті 89 ЦПК України подані учасниками справи докази, а саме: копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.05.2021, копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.08.2023, копію Акту про підтвердження місця проживання фізичної особи від 30.08.2023, копію талону-повідомлення єдиного обліку №14783, копії термінового заборонного припису стосовно кривдника від 01.08.2022, 27.08.2023, 26.08.2023, а також обставини, що встановлені постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08.08.2022, врахувавши принцип пропорційності, відповідність вимог заявників щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису у вигляді заборони ОСОБА_3 перебувати в місці спільного проживання (перебування) з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 та наближатись на відстань 300 метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на строк шість місяців підлягають задоволенню. Щодо порушення права ОСОБА_3 на житло апеляційний суд зазначає, що вказане не є підставою для скасування судового рішення, так як тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» є легітимним заходом втручання у права та свободи особи при наявності обставин, що він має інше зареєстроване місце проживання, тобто його право на житло в цілому не обмежено. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.08.2023, ОСОБА_3 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 і апелянтом не надано будь-яких доказів, що наявне в його особистій приватній власності житло не є придатним для проживання. Зазначений судом в обмежувальному приписі захід тимчасового обмеження прав кривдника відповідає положенням Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок про те, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях». Апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо наявності між сторонами спору щодо права власності на спадкове домоволодіння по АДРЕСА_1 , оскільки це є окремим предметом судового розгляду. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було порушено його право на захист, оскільки він участі в судовому засіданні не приймав, а провадження у справі було відкрито 31.08.2023, тоді як розгляд відбувся 01.09.2023 колегія суддів відхиляє як безпідставні з огляду на таке. Частинами 1 та 2 статті 350-5 ЦПК України передбачено, що справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису. Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису не пізніше 72 годин після надходження заяви про видачу обмежувального припису до суду. Згідно з частиною 9 статті 128 ЦПК України суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику. Як вбачається з матеріалів справи, про дату, час і місце судового засідання, призначеного на 01.09.2023 на 09 год 15 хв, суд першої інстанції повідомив ОСОБА_3 засобами мобільного зв`язку шляхом направлення йому повідомлення у додаток «Viber» на номер НОМЕР_1 . Заперечень апелянта щодо належності йому вказаного номера телефону апеляційна скарга не містить. Таким чином, враховуючи обмежені законом строки розгляду справи про видачу обмежувального припису та необхідність у зв`язку з цим термінового повідомлення учасників справи, повідомлення судом першої інстанції ОСОБА_3 про дату, час та місце судового засідання за допомогою засобу мобільного зв`язку в даному випадку відповідає положенням частини 9 статті 128 ЦПК України, а тому відсутні підстави вважати, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи. Та, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану в його інтересах адвокатом Терличом Валерієм Габоровичем залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 вересня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 04 грудня 2023 року. Судді А.П. Корніюк І.В. П`єнта О.І. Талалай