Постанова Одеський апеляційний суд № 947/24640/22

Номер провадження: 22-ц/813/6534/23 Справа № 947/24640/22 Головуючий у першій інстанції Мирончук Н.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04.12.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого судді Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд», розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, встановив: У жовтні 2022 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (далі - ТОВ «ФК «Аланд»), у якому просила суд стягнути з ТОВ «ФК «Аланд» на її користь безпідставно набуті кошти у розмірі 5275 грн 17 коп. та судові витрати по справі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. було видано виконавчий напис №33027 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості у розмірі 9936 грн 95 коп. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25.01.2022 року по справі №296/7007/21 визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. 08.09.2020 року за №33027 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» заборгованості за кредитним договором №005-99937-221013 від 26.10.2013 року у розмірі 9936 грн 95 коп., таким, що не підлягає виконанню. Згідно письмової відповіді приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. станом на дату завершення виконавчого провадження №63393615 з виконання вищевказаного виконавчого напису, а саме 02.08.2022 року приватним виконавцем було стягнути грошові кошти в сумі 5275 грн 17 коп., які перераховані на рахунок стягувача - ТОВ «ФК «Аланд». За таких обставин представник позивачки вважає, що у зв`язку із скасуванням виконавчого документу на підставі якого в межах виконавчого провадження №63393615 з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Аланд» стягувались грошові кошти, фактично стягнуті з позивачки грошові кошти в сумі 5275 грн 17 коп. набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню. Заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та судові витрати компенсовано за рахунок держави. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить суд скасувати заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2023 року та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнути зТОВ «ФК «Аланд» на її користь безпідставно набуті кошти у розмірі 5275 грн 17 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що Біляївським районним судом Одеської області при ухваленні рішення по справі не було враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема згідно сталої практики Верховного Суду кошти, стягнуті в межах виконання виконавчого напису нотаріуса, який в подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню, підлягає стягненню з особи, яка отримала такі кошти саме на підставі ст. 1212 ЦК України. На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від ТОВ «ФК «Аланд» не надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами без виклику учасників справи, як малозначна у зв`язку з її незначною складністю (ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 368, ч.1 369 ЦПК України). Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Згідно ст. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам не відповідає, з огляду на таке. Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходив з того, що виниклі між ТОВ «ФК «Аланд» та ОСОБА_1 на підставі договору 005-99937-221013 від 26.10.2013 року зобов`язання є договірними, що виключає застосування до таких положень статті 1212 ЦК України, оскільки врегульовані даною нормою матеріального права відносини є видом позадоговірних зобов`язань, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що правові підстави для стягнення з ТОВ «ФК «Аланд» на користь ОСОБА_1 заявлених нею грошових коштів на підставі статті 1212 ЦК України відсутні. Проте апеляційний суд не може погодитись із такими висновками районного суду, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи, виходячи з наступного. Так, звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 визначила правовою підставою повернення їй грошових коштів, сплачених за виконавчим написом положення статті 1212 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов?язаний повернути потерпілому все отримане майно. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18. Отже, встановивши, що правові підстави набуття відповідачем грошових коштів, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, суд першої інстанції водночас залишив поза увагою те, що отримані відповідачем кошти в сумі 5275,17 грн. підлягають поверненню позивачу відповідно до положень статті 1212 ЦК України. За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що між сторонами виникли договірні відносини у зв`язку з укладенням кредитного договору, що виключає можливість застосування статті 1212 ЦК України, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є достатньою підставою для повернення коштів. При цьому обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за таким кредитним договором можуть бути предметом окремого судового розгляду. На викладене вище, суд першої інстанції увагу не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позові в частині стягнення коштів, що були утримані в межах виконавчого провадження ВП № 63393615. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні коштів, що були утримані в межах виконавчого провадження, з ухваленням нового судового рішення. Щодо вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу. Так, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, надану Адвокатським Бюро "Галайчук Ганни Сергіївни", заявниця подала такі докази: -ордер про надання правничої (правової) допомоги від 25.10.2022 року (а.с. 16); -договір про надання правничої допомоги №27/05/2021-1 (а.с. 43-44); -витяг з договору №27/05/2021-1 від 27.05.2021р. про надання правничої допомоги (а.с. 45); -додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги №27/05/2021-1 від 27.05.2021р. (а.с. 46); -прибутковий касовий ордер №01/09/2022 від 01.09.2022 року (а.с. 47); -квитанцію до цього ордеру (а.с. 47); -акт виконаних робіт від 15.05.2023 року (а.с. 48). Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Матеріали справи не містять клопотання ТОВ «ФК «Аланд» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року (справа № 904/4507/18) вказує на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18). Із матеріалів справи, зокрема з Акту виконаних робіт від 15 травня 2023 року вбачається, що адвокатом надано позивачу правничу допомогу обсягом 10 годин у формі: -надання трьох усних консультацій 2 години; -складання та надсилання адвокатського запиту приватному виконавцеві - 1 година; -складання та відправлення вимоги ТОВ «ФК «Аланд» про повернення безпідставно набутих коштів 1 година; -складання позовної заяви 3 години; -складання заяви про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції 2 години; -участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції 1 година. Проте з матеріалів справи вбачається, що участі у судових засіданнях суду першої інстанції в режимі відеоконференції адвокат Галайчук Г.С. не приймала, а подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача (а.с. 39). Таким чином, апеляційний суд, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, дійшов висновку про те, що не може стягуватися компенсація за роботи, які не виконувалися, тому співмірною у цій справі компенсацією вартості виконаної роботи адвокатом є сума в розмірі 9 000,00 грн. З огляду на зазначене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2023 року скасуванню із ухваленням нового рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Частиною 1 ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню із ухваленням нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Біляївського районного суду Одеської області від 16 травня 2023 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (код ЄДРПОУ: 42642578) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 5275 (п`ять тисяч двісті сімдесят п`ять) гривен 17 копійок. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аланд» (код ЄДРПОУ: 42642578) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) гривен, 00 копійок. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: